Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Поліна Ендрі
Клянусь, я твоя

Зміст книги: 62 розділів

Спочатку:
8
110 дн. тому
9
110 дн. тому
10
110 дн. тому
11
110 дн. тому
12
110 дн. тому
13
110 дн. тому
14
110 дн. тому
15
110 дн. тому
16
110 дн. тому
17
110 дн. тому
18
110 дн. тому
19
110 дн. тому
20
110 дн. тому
21
110 дн. тому
22
110 дн. тому
23
110 дн. тому
24
110 дн. тому
25
110 дн. тому
26
110 дн. тому
27
110 дн. тому
28
110 дн. тому
29
110 дн. тому
30
110 дн. тому
31
110 дн. тому
32
110 дн. тому
33
110 дн. тому
34
110 дн. тому
35
110 дн. тому
36
110 дн. тому
37
110 дн. тому
38
110 дн. тому
39
110 дн. тому
40
110 дн. тому
41
110 дн. тому
42
110 дн. тому
43
110 дн. тому
44
110 дн. тому
45
110 дн. тому
46
110 дн. тому
47
110 дн. тому
48
110 дн. тому
49
110 дн. тому
50
110 дн. тому
51
110 дн. тому
52
110 дн. тому
53
110 дн. тому
54
110 дн. тому
55
110 дн. тому
56
110 дн. тому
57
110 дн. тому
58
110 дн. тому
59
110 дн. тому
60
110 дн. тому
61
110 дн. тому
62. Епілог
110 дн. тому
1
123 дн. тому
2
123 дн. тому
3
123 дн. тому
4
123 дн. тому
5
123 дн. тому
6
119 дн. тому
7
119 дн. тому

Додому нас із мамою підвозить Стен. Після того, як батькові повідомили результати аналізів, він поїхав у справах, сказавши, що це ненадовго, але я все одно відчуваю нездорове полегшення, радіючи хоча б тому, що маю трохи часу, щоб підготувати себе до того апокаліпсису, який чекає на мене  вдома. А він безсумнівно на мене чекає.

Коли батькові повідомили, що я вагітна, він спохмурнів настільки, що я всерйоз злякалася. Я ще ніколи не бачила його таким. Його обличчя спотворилося жахом, змішаним зі звіриною люттю та шоком. Мені здавалося, що він мене зараз при всіх вдарить, але на щастя, мої побоювання не виправдалися...

Тихий стук дверей змушує мене включитися і я розумію, що ми вже вдома. Мама кидає сумочку на пуф, знімає з себе підбори і мовчки йде всередину будинку. Я так і залишаюся загальмовано стояти на місці.

- Мамо, - тихо кличу я.

- Кімберлі, краще йди до себе, - сіро відповідає вона, не обертаючись.

Я хитаю головою.

- Ні, не піду.

Мама раптово зупиняється посеред вітальні, робить кілька глибоких вдихів, щоб заспокоїтися, а потім вимовляє:

- Добре, йди поки що на кухню і постав чай, мені потрібна хвилина, - її голос сірий, тихий і якийсь втомлений, і я раптом розумію, що краще б вона на мене кричала.

Я мовчки киваю, хоч і мама цього вже не бачить, знімаю взуття та одягаю кімнатні капці, шльопаючи на кухню. Набираю в чайник воду і відкриваю верхню полицю, дістаючи упаковку індійського чаю. Мої рухи автоматично вивірені, у яких насправді мало правди. Це ніби декорація, просто фон, відволікаючий маневр, за яким ховається справжня реальність.

З глибини будинку раптом долинає гуркіт, я тут же кидаю чайник і біжу в напрямку ванної. Я застаю маму всю у сльозах. Моє серце обривається кудись униз, я настільки вражена і відчуваю, що весь тягар усвідомлення тепер навалюється на мене десятикратно.

Вона вперше по-справжньому, не стримуючись, плаче переді мною.

- Як же так сталося, дочко? - Схлипує мама, не в силах стримати емоції. - Ти хоч розумієш, що ви накоїли?

Я ковтаю.

- Так, мамо. У мене буде дитина від Кейна.

Мій голос виходить неприродньо спокійним. Я-то вже примирилася зі своєю новою реальністю і прийняла її, а от мама мабуть ні. Вона робить ще один надривний схлип, наче ці слова остаточно добили її.

- Господи, - вона намагається вдихнути, щоб заспокоїтися, тільки цього разу їй виходить це важко.

- Мамо, - я відчуваю, як у моєму горлі застряє щось величезне, задушуючи голос. - Мам, прошу, ну не плач. Я впораюсь. Обіцяю, що дитина ніяк не вплине на моє навчання. Я можу виховувати її та вчитися вдома. Я намагатимуся, справді.

Мама піднімає на мене очі, обдаровуючи довгим пронизливим поглядом, і я не можу зрозуміти, про що вона думає. У цей момент лунає стук вхідних дверей. Вона швидко моргає, стираючи сльози, робить кілька глибоких вдихів і виходить із ванної. Я виходжу за нею.

На порозі тато.

- Ти швидко, - мамин голос оманливо спокійний і зібраний, але зривається на кожній голосній, говорячи про те, що вона ще не прийшла до тями.

Батько роззувається і знімає піджак, вішаючи його на вішалку у передпокої. У руках у нього якісь папери, схожі на документ.

- Так, мені вдалося перенести зустріч із клієнтами на другий день, - тут його очі з якоюсь страшною проникливістю звертаються на мене. - Ну що, Кімберлі, ти все ще чекаєш, що він прибіжить до тебе, як доблесний лицар у обладунках? Тепер ти переконалася, що твій Кейн тебе остаточно кинув?

З мого горла видирається протестуючий схлип. Так, можливо, в глибині душі я вже змирилася з тим, що він не повернеться, але вголос це вимовити я не була готова.

- Ні, він не міг мене кинути! - Мій голос звучить відчайдушно жалісно і безпорадно. Губи тата розповзаються мало не в зловтішній усмішці.

- Міг і ще й як. Він забрав свою сестру і щасливо поскакав у захід сонця, а тобі навіть привіт не передав.

З мене весь разом вибивається дух.

- Звідки ти знаєш? - ледве видихаю я.

Я проводжу батька здивованими очима, коли він проходить у вітальню, повільно послаблює краватку, кидає її на спинку і тільки потім дивиться на мене. Він витягується в струнку, в мить ока стаючи більшим і грізнішим, і довго дивиться мені в очі, поки в мене
не починають тремтіти руки.

- Здається, я вже казав, дочко, що зроблю все заради твого щастя. Гріш ціна такому коханню, - крижаним тоном карбує батько.

Він рішуче кидає на стіл папери зі скріпкою, і вони тихо шльопають об поверхню.

- Ось.

Я дивлюсь на папери з недовірою.

- Що це?

- Те, що вбило його "кохання".

Я ковтаю і дуже повільно підходжу до столу, тепер бачачи його поблизу. Щось всередині мене протестує і тягне назад, ніби звідти зараз вискочить величезний монстр, щоб проковтнути мою душу. Я відчуваю, що мені не потрібно на це дивитися. Але мій внутрішній мазохіст майже з сардонічним прагненням тягнеться до цих паперів.

Так, це документ. І знайомий почерк Кейна, що підтверджує те, що він відмовляється від мене заради грошей.

Відмовляється. За гроші.

Вся моя свідомість перевертається, у горлі перекривається дихання, я відчуваю, ніби легені залили свинцем. Великі градинки сліз безконтрольно скочуються щоками і мене починає трясти, як у лихоманці.

- Ні, - я в поразці мотаю головою. - Цього не може бути.

У мене зриваються гальма. Моє горло прориває болем, я відпускаю себе і починаю плакати в голос.

- Чого ти ревеш, дурепо? - Батько вириває в мене папери і трясе їх перед моїм обличчям. - Дивись! Дивись, чого варте ваше кохання!

Я відштовхую його від себе щосили, але тато залишає без відповіді мій викид і люто кидає папери на стіл.

– Це його підпис. І його ніхто не змушував його ставити, - голос батька сухий, як пустеля влітку. – Я запропонував, він погодився. Ось про що ми з мамою намагалися сказати тобі, але хіба ти слухаєш нас? - роздратовано підвищує голос він. - У тебе ж літають метелики в голові замість мізків! Проворонила хорошого хлопця і принесла в подолі, ти як нам з мамою тепер в очі дивитимешся??

Гнів разом з болем і адреналіном беруть наді мною контроль. Я не витримую і хапаю зі столу книгу, і жбурляю нею батькові в голову. Він на автоматі відхиляється і книга з гучним дзвоном потрапляє у стелаж, щось розбивши.

- Джордж, не треба, - обережно втручається мама, стиснувши його плече. - Ти ж бачиш, у якому вона стані.

Батько дивиться на мене невідривно.

- Ти не гнівайся, на мене, дочко. Я тобі не ворог. Весь цей час ворогом для тебе був він, і я сподіваюся, що ти це нарешті зрозуміла.

Я жбурляю папери на стіл і кидаюся до мами, відчайдушно вчепившись у неї пальцями, немов у єдиний захист. Хоча чому ніби?

- Мамо, я хочу виїхати звідси. Будь ласка, давай поїдемо звідси, - мій голос зривається на кожній голосній, з моїх губ виривається благання і дикий розпач.

Мама обіймає мене і заспокійливо гладить по спині. Вона не відповідає. Я міцно притискаюся до її плеча, не в змозі взяти себе в руки, і тільки важке пронизливе поколювання між лопатками говорить мені про те, що він дивиться на мене.

- Поїдемо, - лунає твердий голос батька. - Але перед цим треба закінчити одну маленьку справу.