Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Поліна Ендрі
Клянусь, я твоя

Зміст книги: 62 розділів

Спочатку:
8
112 дн. тому
9
112 дн. тому
10
112 дн. тому
11
112 дн. тому
12
112 дн. тому
13
112 дн. тому
14
112 дн. тому
15
112 дн. тому
16
112 дн. тому
17
112 дн. тому
18
112 дн. тому
19
112 дн. тому
20
112 дн. тому
21
112 дн. тому
22
112 дн. тому
23
112 дн. тому
24
112 дн. тому
25
112 дн. тому
26
112 дн. тому
27
112 дн. тому
28
112 дн. тому
29
112 дн. тому
30
112 дн. тому
31
112 дн. тому
32
112 дн. тому
33
112 дн. тому
34
112 дн. тому
35
112 дн. тому
36
112 дн. тому
37
112 дн. тому
38
112 дн. тому
39
112 дн. тому
40
112 дн. тому
41
112 дн. тому
42
112 дн. тому
43
112 дн. тому
44
112 дн. тому
45
112 дн. тому
46
112 дн. тому
47
112 дн. тому
48
112 дн. тому
49
112 дн. тому
50
112 дн. тому
51
112 дн. тому
52
112 дн. тому
53
112 дн. тому
54
112 дн. тому
55
112 дн. тому
56
112 дн. тому
57
112 дн. тому
58
112 дн. тому
59
112 дн. тому
60
112 дн. тому
61
112 дн. тому
62. Епілог
112 дн. тому
1
125 дн. тому
2
125 дн. тому
3
125 дн. тому
4
125 дн. тому
5
125 дн. тому
6
121 дн. тому
7
121 дн. тому

Всередині мене якась порожнеча.

Саме її існування, таке фантастично безглузде, абсурдне і абсолютно неможливе, розриває мою свідомість, подібно до гострих пазурів чудовиськ з нічних кошмарів. Майже тиждень я не можу заснути, ось уже котрий день думки про нього не дають мені спокою.

Я ж дзвонила йому. Спершу він скинув. А потім і зовсім перенаправив на голосову пошту. Я як дурна дзвонила. Щоразу слухаючи його бадьорий голос на автовідповідачі, випалюючи в собі розростаючий біль.

Батьки повернули мій телефон, вони більше не забороняють мені виходити з дому. Мамі довелося розповісти батькові про те, що трапилося, як я втекла і потім повернулася, вся в сльозах і така загублена. Батько сприйняв це з невдоволенням, але почувши, що Кейн умив руки, здається навіть зітхнув з полегшенням. Мене навіть ніхто не лаяв. Вони просто зняли з мене домашній арешт і повернули ноутбук. Тепер я можу вільно виходити з дому, гуляти містом, чи піти до Елайни. Парадокс... Але мені цього більше не треба.

І все-таки я зробила те, що остаточно розбило мої надії. Так, я пішла до нього. Довго стукала у двері, але мені так ніхто не відчинив. Тоді я попрямувала до дитячого притулку, щоб побачити Олівію, але мені сказали, що її тут більше нема. Усі мої спроби дізнатися інформацію виявилися марними. І я дійшла логічного висновку: він просто покинув мене без пояснення причин. Виїхав без мене. Звичайно, я думала про те, що щось трапилося, адже не міг він просто зникнути, але я знаю, що Кейн, мій Кейн у будь-який спосіб дав би мені знати.

За кілька днів я дізнаю́ся, що батьки Елайни дізналися про її стосунки з Шелдоном. Виявляється, він одружений. Не обійшлося без грандіозного скандалу, - до домашнього арешту звичайно не дійшло, але цей Шелдон знатно пошматував нерви всьому сімейству. Подруга прийшла до мене вчора, вся в сльозах і така тендітна. В її очах було стільки смутку та безпорадності, і я знаю, що вона потребувала підтримки, але в мене всередині нічого не ворухнулося.

Пробач мені, подруго, але я не можу тебе втішити. Я просто не в змозі тобі допомогти.

Я не здатна допомогти навіть сама собі.

Мама намагається вдавати, що все добре, хоча видно, що її все ще турбує мій стан, батько і зовсім залишив мене в спокої, а я дивлюся у вікно на теплі фарби квітучого літа, і мені здається дивним, що сьогодні така хороша погода. Хіба так буває? Моє життя переламане, перевернуте, любов повалена і розбита, сама я відчуваю себе неживою, а за вікном яскраво світить сонечко, в повітрі пахне літом, життєрадісні білки перебігають дорогу, мами катають на гойдалках щасливих карапузів і прохожі підставляють обличчя теплому вітру. Хіба зараз не повинна вибухнути гроза, хіба не повинна хлинути злива, яка загрожуватиме затопити місто і мене разом із ним під своїми крижаними водами? Хіба життя ще продовжується?

Я більше не можу триматись, мене ніби вдарили по голові реальністю, що саркастично сміється, — і сміється вона саме з мене: мовляв, а чого ж ти хотіла? Розмріялася, як житимеш з ним довго і щасливо?..

Може я не говорила, але у мене немає Ангела-Хранителя... А інакше він запобіг би цьому. Він би захистив мене від скорботного смутку і апатії, що розриває душу.

Слідом - байдужість.

Мені вже не боляче.

Мені все одно.

Двері тихо прочиняються і на порозі з'являється моя мама.

- Кім... Доню, може ти спустишся до вечері?

Марно. Я навіть не реагую.

Зітхаючи, мама підходить до вікна, де я сиджу, вже третю годину спостерігаючи за білкою, що стрибає по деревах. Її долоня обережно опускається на мою маківку і вона починає невпевнено гладити моє волосся.

- Навіщо так побиватися? Ти ще зустрінеш хлопця, гідного та люблячого.

- Мені не потрібний гідний. Мені потрібний Кейн.

Мій голос звучить, як голос дитини, яку жорстоко обманули і тепер вона закрилась від всього світу. Можливо, я саме так і виглядаю на тлі всієї цієї депресії, що спалює душу. 

Я чую, як мама знову зітхає.

- Кімберлі, прошу, хоч би вдай, що тебе хоч щось у цьому житті цікавить. Я розумію, що тобі зараз важко, але, мабуть, його кохання було недостатньо, щоб взяти на себе відповідальність за вчинене. Ти ж збиралася втекти до нього? І подивися, чим це закінчилося? Зрозумій, не можна так сліпо віддавати себе іншій людині. Інколи ми робимо речі, які інші не цінують, то може вже час знайти людину, яка цінуватиме тебе? Озирнися навколо, скільки гарних хлопців, Стен...

- Господи, мамо, - тут я не витримую, голосно перебиваючи її. - Годі вже скрізь приплітати Стена!

Схопившись на ноги, я навіть не відразу розумію, що мій погляд потрапляє на Стена, що застиг у дверях. Я сама завмираю, відчуваючи, як повітря затримується в моїх легенях, - у них наче залили свинець. І судячи з миттєвої напруги, що осідає в повітрі, він чув. Я роблю глибокий видих, звільняючи легені, і відводжу очі, на коротку мить мені стає соромно.

Мама відступає на крок з незграбною усмішкою і дивиться на Стена.

- Я залишу вас самих.

І коли за нею клацають двері, Стен ще довго дивиться на мене з якоюсь зрозумілою тільки йому проникливістю, перетворюючи атмосферу в кімнаті у довге, тягуче мовчання.