Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Поліна Ендрі
Клянусь, я твоя

Зміст книги: 62 розділів

Спочатку:
8
159 дн. тому
9
159 дн. тому
10
159 дн. тому
11
159 дн. тому
12
159 дн. тому
13
159 дн. тому
14
159 дн. тому
15
159 дн. тому
16
159 дн. тому
17
159 дн. тому
18
159 дн. тому
19
159 дн. тому
20
159 дн. тому
21
159 дн. тому
22
159 дн. тому
23
159 дн. тому
24
159 дн. тому
25
159 дн. тому
26
159 дн. тому
27
159 дн. тому
28
159 дн. тому
29
159 дн. тому
30
159 дн. тому
31
159 дн. тому
32
159 дн. тому
33
159 дн. тому
34
159 дн. тому
35
159 дн. тому
36
159 дн. тому
37
159 дн. тому
38
159 дн. тому
39
159 дн. тому
40
159 дн. тому
41
159 дн. тому
42
159 дн. тому
43
159 дн. тому
44
159 дн. тому
45
159 дн. тому
46
159 дн. тому
47
159 дн. тому
48
159 дн. тому
49
159 дн. тому
50
159 дн. тому
51
159 дн. тому
52
159 дн. тому
53
159 дн. тому
54
159 дн. тому
55
159 дн. тому
56
159 дн. тому
57
159 дн. тому
58
159 дн. тому
59
159 дн. тому
60
159 дн. тому
61
159 дн. тому
62. Епілог
159 дн. тому
1
172 дн. тому
2
172 дн. тому
3
172 дн. тому
4
172 дн. тому
5
172 дн. тому
6
168 дн. тому
7
168 дн. тому

Я зовсім не встигаю нічого зрозуміти, в будинку лунає різкий стук вхідних дверей і по вітальні розноситься схвильований голос мами:

- Кімберлі, збирайся, ми їдемо до школи вирішувати питання з приводу твого навчання. Я говорила із директором, він давно хотів записати тебе до свого знайомого журналіста на літні підготовчі курси. Чому ти мені одразу не сказала?

Вигляд у неї при цьому такий схвильований і на губах невластива їй награна посмішка, якою вона зазвичай нагороджує тільки сторонніх.

Я так і застигаю за барною стійкою зі склянкою бананового соку в руках, не встигнувши до ладу нічогісінько зрозуміти.

- Е-е... Я намагалася тобі сказати, але хіба ти мене коли-небудь слухаєш? - я невдоволено кривлю губи, намагаючись бути правдоподібною. Те, що і для мене це виявилося несподіваною новиною, мамі краще не знати. У мене це зовсім вилетіло з голови. Воно навіть не дивно з таким запалом пристрастей...

- Давай поскоріше. Кімберлі, дивись, я даю тобі на збори десять хвилин. Одягни щось тепліше і не забудь взяти ті дві книги, які ти забула віддати до бібліотеки. Без них місіс Джоббс відмовляється підписувати обхідний лист. Я вже і так запізнююся на зустріч із замовником, не змушуй мене нервувати ще й через свою повільність.

- Тоді нехай мене відвезе Генрі, у чому проблема? - Трохи дратівливо пропоную я. - І ти встигнеш до свого замовника і я нарешті зможу бодай спокійно подихати. Усі залишаться задоволеними.

На моєму обличчі з'являється щось схоже на видавлену посмішку. Мамине обличчя, навпаки, кам'яніє.

- Ні, ти поїдеш зі мною, - холодно заявляє вона.

- Боїшся, що втечу до Кейна? - я посміхаюся, як золота рибка, що видавлює у відповідь посмішку, але раптово збожеволілу. - Не турбуйся, мамо, він вже зрозумів, що це марно.

Я допиваю свій сік до кінця, ставлю склянку на стіл і витираю губи, виходячи із-за стійки. 

Тонка вищипана брова мами витончено злітає вгору.

- Звідки така впевненість?

- Він би прийшов за мною, - просто знизую плечима я з розумним виглядом, схрестивши руки на грудях. - Я знаю його, як облупленого. Кейн прийшов би і спробував переконати вас, але оскільки він жодного разу не з'явився з того дня, він з цим вже змирився. Тобі більше немає про що хвилюватися, мамо.

Наприкінці я намагаюся надати своєму голосу якомога більше сірості, зробивши скрушне обличчя, Я зовсім не встигаю нічого зрозуміти, в будинку лунає різкий стук вхідних дверей і по вітальні розноситься схвильований голос мами:

 

- Кімберлі, збирайся, ми їдемо до школи вирішувати питання з приводу твого навчання. Я говорила із директором, він давно хотів записати тебе до свого знайомого журналіста на літні підготовчі курси. Чому ти мені одразу не сказала?

 

Вигляд у неї при цьому такий схвильований і на губах невластива їй награна посмішка, якою вона зазвичай нагороджує тільки сторонніх.

 

Я так і застигаю за барною стійкою зі склянкою бананового соку в руках, не встигнувши до ладу нічогісінько зрозуміти.

 

- Е-е... Я намагалася тобі сказати, але хіба ти мене коли-небудь слухаєш? - я невдоволено кривлю губи, намагаючись бути правдоподібною. Те, що і для мене це виявилося несподіваною новиною, мамі краще не знати. У мене це зовсім вилетіло з голови. Воно навіть не дивно з таким запалом пристрастей...

 

- Давай поскоріше. Кімберлі, дивись, я даю тобі на збори десять хвилин. Одягни щось тепліше і не забудь взяти ті дві книги, які ти забула віддати до бібліотеки. Без них місіс Джоббс відмовляється підписувати обхідний лист. Я вже і так запізнююся на зустріч із замовником, не змушуй мене нервувати ще й через свою повільність.

 

- Тоді нехай мене відвезе Генрі, у чому проблема? - Трохи дратівливо пропоную я. - І ти встигнеш до свого замовника і я нарешті зможу бодай спокійно подихати. Усі залишаться задоволеними.

 

На моєму обличчі з'являється щось схоже на видавлену посмішку. Мамине обличчя, навпаки, кам'яніє.

 

- Ні, ти поїдеш зі мною, - холодно заявляє вона.

 

- Боїшся, що втечу до Кейна? - я посміхаюся, як золота рибка, що видавлює у відповідь посмішку, але раптово збожеволілу. - Не турбуйся, мамо, він вже зрозумів, що це марно.

 

Я допиваю свій сік до кінця, ставлю склянку на стіл і витираю губи, виходячи із-за стійки.

 

Тонка вищипана брова мами витончено злітає вгору.

 

- Звідки така впевненість?

 

- Він би прийшов за мною, - просто знизую плечима я з розумним виглядом, схрестивши руки на грудях. - Я знаю його, як облупленого. Кейн прийшов би і спробував переконати вас, але оскільки він жодного разу не з'явився з того дня, він з цим вже змирився. Тобі більше немає про що хвилюватися, мамо.

 

Наприкінці я намагаюся надати своєму голосу якомога більше сірості, зробивши скрушне обличчя, яке говорить про те, що мене це сильно ранить. Не знаю, наскільки я виглядала переконливо, але мама нічого не сказала. Коротко підібгавши губи, вона кинула, що чекатиме мене в машині, потім вийшла з дому і тихо зачинила двері, залишивши їх для мене незамкненими.яке говорить про те, що мене це сильно ранить. Не знаю, наскільки я виглядала переконливо, але мама нічого не сказала. Коротко підібгавши губи, вона кинула, що чекатиме мене в машині, потім вийшла з дому і тихо зачинила двері, залишивши їх для мене незамкненими.