Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Поліна Ендрі
Клянусь, я твоя

Зміст книги: 62 розділів

Спочатку:
8
113 дн. тому
9
113 дн. тому
10
113 дн. тому
11
113 дн. тому
12
113 дн. тому
13
113 дн. тому
14
113 дн. тому
15
113 дн. тому
16
113 дн. тому
17
113 дн. тому
18
113 дн. тому
19
113 дн. тому
20
113 дн. тому
21
113 дн. тому
22
113 дн. тому
23
113 дн. тому
24
113 дн. тому
25
113 дн. тому
26
113 дн. тому
27
113 дн. тому
28
113 дн. тому
29
113 дн. тому
30
113 дн. тому
31
113 дн. тому
32
113 дн. тому
33
113 дн. тому
34
113 дн. тому
35
113 дн. тому
36
113 дн. тому
37
113 дн. тому
38
113 дн. тому
39
113 дн. тому
40
113 дн. тому
41
113 дн. тому
42
113 дн. тому
43
113 дн. тому
44
113 дн. тому
45
113 дн. тому
46
113 дн. тому
47
113 дн. тому
48
113 дн. тому
49
113 дн. тому
50
113 дн. тому
51
113 дн. тому
52
113 дн. тому
53
113 дн. тому
54
113 дн. тому
55
113 дн. тому
56
113 дн. тому
57
113 дн. тому
58
113 дн. тому
59
113 дн. тому
60
113 дн. тому
61
113 дн. тому
62. Епілог
113 дн. тому
1
126 дн. тому
2
126 дн. тому
3
126 дн. тому
4
126 дн. тому
5
126 дн. тому
6
122 дн. тому
7
122 дн. тому

Я в безсиллі видихаю, коли за батьком зачиняються вхідні двері.

- Мам! - мій голос тут же дзвінким відчаєм відбивається від стін. - Ну скажи бодай ти!

Я в якійсь болючій надії впиваюся в неї поглядом, шукаючи найменший натяк на пролом у її ретельно побудованій обороні. Щоб приховати, що мене трясе, як від ознобу, я відкидаю вилку і ховаю руки під столом. Збираючи залишки їжі в оду спільну тарілку, мама навіть не дивиться мене. Вона мовчки встає з-за столу і починає збирати брудний посуд. Мені починає здаватися, що мама навмисне уникає дивитися на мене і з кожною секундою очікування моя надія гасне і перетворюється на попіл, осідаючи десь глибоко в серці, коли вона все ж таки відповідає. Її голос тихий і холодний:

- Тато має рацію, Кімберлі.

Всередині мене щось обривається. Хоча з іншого боку, приблизно такої відповіді я й чекала. Мама піднімає невелику гірку посуду та йде у напрямку кухні. Я йду за нею, відчуваючи, як переповнюється киплячий розпачем котел у грудях, виливаючись через краї.

- Чому, чому ви слухаєте будь-кого, але тільки не мене?Справа в тому, що Кейн не багатий, так? У цьому причина?

Я гальмую прямо перед її плечима, коли мама зупиняється. Застигши на кілька секунд, наче раптом впала в заціпеніння, мама відчиняє дверцята і трохи нахиляється, швидко висипаючи залишки у сміття.

- Справа не тільки в грошах, Кім, - опустивши посуд у раковину, мама розвертається до мене. Її сірий спокійний голос здається холодним, але я бачу десь на самому дні її очей суміш суму, невпевненості та сумнівів. Якийсь час я із завмиранням серця розглядаю її, сподіваючись прочитати в маминих очах хоч щось, що підкаже мені, що це не жарт, і я дійсно побачила в її очах співпереживання, але в результаті вона відвертає погляд убік.

- А в чому тоді?

Мама обдаровує мене довгим непроникним поглядом, від чого я починаю думати, що мені все здалося, після чого йде назад до столу, щоб забрати чистий посуд, що залишився. Я залишаюся на місці.

- Тобі Стен дзвонив, - при згадці цього імені у мене всередині все стискається. Мама холоднодушно продовжує: - Запитував, як ти. Хотів заїхати до тебе сьогодні, але я сказала, що ти погано почуваєшся. Я думаю, вам зі Стеном варто поговорити, але згодом. Вам обом потрібно охолонути.

Охолонути... Я вже і так охолола, мамо. Задубіла, заморозилася, законсервувалась у цьому тимчасовому проміжку жаху.

Я холодно посміхаюся, коли мама підходить, опускаючи поряд зі мною посуд, що залишився, біля раковини. Немов збоку я спостерігаю як мама віддаляється і йде до вхідних дверей, замикаючи їх на ключ. Сріблястий метал зловтішно блиснув у кімнатному світлі. Мої ключі забрали ще вчора вранці, коли ми їхали до гінеколога. Я помічаю, як починає тремтіти моя губа. Я дивлюся на це і не вірю, що все відбувається дійсно. По щоці біжить німа сльоза. Прикусивши губу, що так і не перестала тремтіти, я повертаюсь і йду нагору.

- Якщо хочеш, можеш взяти їжу до своєї кімнати, - пропонує мама, але я вже далеко.