Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Поліна Ендрі
Клянусь, я твоя

Зміст книги: 62 розділів

Спочатку:
8
103 дн. тому
9
103 дн. тому
10
103 дн. тому
11
103 дн. тому
12
103 дн. тому
13
103 дн. тому
14
103 дн. тому
15
103 дн. тому
16
103 дн. тому
17
103 дн. тому
18
103 дн. тому
19
103 дн. тому
20
103 дн. тому
21
103 дн. тому
22
103 дн. тому
23
103 дн. тому
24
103 дн. тому
25
103 дн. тому
26
103 дн. тому
27
103 дн. тому
28
103 дн. тому
29
103 дн. тому
30
103 дн. тому
31
103 дн. тому
32
103 дн. тому
33
103 дн. тому
34
103 дн. тому
35
103 дн. тому
36
103 дн. тому
37
103 дн. тому
38
103 дн. тому
39
103 дн. тому
40
103 дн. тому
41
103 дн. тому
42
103 дн. тому
43
103 дн. тому
44
103 дн. тому
45
103 дн. тому
46
103 дн. тому
47
103 дн. тому
48
103 дн. тому
49
103 дн. тому
50
103 дн. тому
51
103 дн. тому
52
103 дн. тому
53
103 дн. тому
54
103 дн. тому
55
103 дн. тому
56
103 дн. тому
57
103 дн. тому
58
103 дн. тому
59
103 дн. тому
60
103 дн. тому
61
103 дн. тому
62. Епілог
103 дн. тому
1
116 дн. тому
2
116 дн. тому
3
116 дн. тому
4
116 дн. тому
5
116 дн. тому
6
112 дн. тому
7
112 дн. тому

Ранок наступного дня б'є у скроню незатихаючим болем, безвихіддю і якимось безглуздим запереченням — дурним небажанням визнати, що все, що сталося вчора, справді відбулося, а не наснилося мені в черговому кошмарі. Всю ніч я лежала в ліжку без сну із заплющеними очима і роздумувала, чи можна охарактеризувати життям подібний стан, коли ти не відчуваєш себе живою, але просто існуєш.

Вранці, розліпивши очі, я навіть не знаходжу в собі сили підвестися. За вікном небо здається сірим і холодним. Я морщусь від липкого холоду, моє тіло нездатне мене зігріти. Кімната здається мені мертвою та порожньою: вчора батько переніс деякі мої речі сюди і закрив мою попередню кімнату на ключ, щоб, як він сказав, "убезпечити мене від усіляких стурбованих маніяків". Він сказав, що я ще подякую йому потім.

Бідний мій тато... Він був упевнений, що Кейн - це лише тимчасове підліткове захоплення. А тепер він каже, що поставить на вікна ґрати. Сюр... Але я навіть не впевнена, що тато не здатний втілити цю божевільну думку в життя. Він не розуміє, що власноруч позбавив мене головного сенсу життя. Я більше не можу бачити Кейна. Я не можу чути його голосу, говорити з ним, навіть елементарно дізнатися, як він і що з Олівією. Я маю щось придумати. Інакше я цього просто не винесу. І тільки бадьорий мамин голос із-за дверей змушує мою свідомість пробитися крізь товщу безсилої, спалюючої душу апатії:

- Кімберлі, піднімайся, час снідати.

За нею майже відразу ж відчиняються двері і на порозі з'являється моя мама. Я переводжу на неї зовсім байдужий погляд, бачу, як різко опускаються її плечі і легко похитується голова. Було очевидно, що їй не подобається бачити мене такою розбитою і байдужою до всього, її це хвилює, але за таких обставин вона ніяк неспроможна виправити ситуацію. Вибач, мамо, але ти справді не можеш допомогти мені.

Двері за нею тихо зачиняються, а я ще довго дивлюся в білу стіну, лежачи на животі, потім перевертаю обличчя на інший бік і накриваю голову подушкою. Я заплющую очі, роблю глибокий вдих і повільно їх розплющую. Здається, я була живою так давно — кілька життів тому.