Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Поліна Ендрі
Клянусь, я твоя

Зміст книги: 62 розділів

Спочатку:
8
110 дн. тому
9
110 дн. тому
10
110 дн. тому
11
110 дн. тому
12
110 дн. тому
13
110 дн. тому
14
110 дн. тому
15
110 дн. тому
16
110 дн. тому
17
110 дн. тому
18
110 дн. тому
19
110 дн. тому
20
110 дн. тому
21
110 дн. тому
22
110 дн. тому
23
110 дн. тому
24
110 дн. тому
25
110 дн. тому
26
110 дн. тому
27
110 дн. тому
28
110 дн. тому
29
110 дн. тому
30
110 дн. тому
31
110 дн. тому
32
110 дн. тому
33
110 дн. тому
34
110 дн. тому
35
110 дн. тому
36
110 дн. тому
37
110 дн. тому
38
110 дн. тому
39
110 дн. тому
40
110 дн. тому
41
110 дн. тому
42
110 дн. тому
43
110 дн. тому
44
110 дн. тому
45
110 дн. тому
46
110 дн. тому
47
110 дн. тому
48
110 дн. тому
49
110 дн. тому
50
110 дн. тому
51
110 дн. тому
52
110 дн. тому
53
110 дн. тому
54
110 дн. тому
55
110 дн. тому
56
110 дн. тому
57
110 дн. тому
58
110 дн. тому
59
110 дн. тому
60
110 дн. тому
61
110 дн. тому
62. Епілог
110 дн. тому
1
123 дн. тому
2
123 дн. тому
3
123 дн. тому
4
123 дн. тому
5
123 дн. тому
6
119 дн. тому
7
119 дн. тому

Банальні різнокольорові стрічки, білі прозорі тканини та конфетті прикрашають актову залу. Мені навіть шкода того, хто має навести тут порядок. На сцені, де на початку церемонії нам вручали атестати, сидить діджей. Звідусіль гримить музика, світло мерехтить, розкидаючи білі кулі по всій підлозі та стінах. У розпал вечора клас помітно розслаблюється, хлопці вже окупували танцпол, погойдуючись та рухаючись у такт музики. Для батьків виділили окрему аудиторію, де їм накрили на стіл, щоб дати нам можливість повеселитися сповна. Зрозуміло, про алкоголь теж йшлося. Не знаю, як щодо дорослих, але нам виділили парочку пляшок шампанського. Як сказав наш директор – "сьогодні можна".

Згрупувавшись, однокласники вже влилися у святкову атмосферу; з одного боку показується постать Адама, любителя вибухонебезпечних авантюр і пригод, який охмурює дівчину з паралельного класу, неподалік біля краю сцени знаходиться Стен, тримаючи руки в кишенях штанів, і його вірний приятель Сем, спираючись поряд на колону, мовчки крутить у руках нову запальничку і кидає на мене вельми похмурі погляди.

Я дивлюся, як Елайна веселиться в самому центрі зали, трохи напідпитку і на веселощах. Її щоки порозовіли, в очах радісний блиск. Побачивши мене, вона махає мені, закликуючи до дівчат. Я одними губами відмовляюся, хитаючи головою. Вона хмуриться, роблячи ще одну спробу, але я непохитна. Кілька однокласників вже запрошували мене сьогодні на танець і мені довелося погодитися, щоб не здаватися гордовитою. Я ж весь вечір намагаюся ігнорувати Стена. Я навіть спеціально відійшла в самий краєчок, щоб не сильно виділятися. Не дай Боже, він запросить мене на танець. А я не зможу. Тому що я обіцяла...

- І де ж твій хлопець, Кім? - голос Стена виростає немов із-під землі. Я різко розвертаюсь, бо навіть не встигаю зрозуміти, як він так швидко підійшов до мене.

Стен, стоячи в білосніжній сорочці, розстебнутій зверху, і розслабленій краватці, тримає руки в кишенях штанів. Брови трохи насуплені, погляд його ясний і серйозний і страшенно проникливий - він єдиний з хлопців, хто відмовився від алкоголю.

- Я думав, що він захоче розділити з тобою це свято.

Я нервово ковтаю. Шлунок скручує у вузол. На легені осідає недобрий тягар і мені відразу стає важко говорити.

- Він... Він прийде.

Стен уважно дивиться мені у вічі.

- Вечір наближається до кінця... Я не думаю, що тобі є сенс його чекати.

Я квапливо відводжу погляд і жую нижню губу. Мені хочеться сказати, що він є, сенс, і Кейн обов'язково прийде, тому що він обіцяв і не вчинив би так зі мною. Але річ у тому, що я про це вже думаю. Я просто боюся собі зізнатися у цьому. Навіть медаль, яку всі мої однокласники встигли пощупати, приміряти і навіть спробувати на смак, зараз стала непідйомним вантажем, що висить на моїй шиї. Ейфорія від свята притупилась і тепер мені все здається якимось порожнім і безглуздим, всі ці вбрання та підготовка, хвилювання та очікування, адже Кейн не прийшов. Я знала, знала, що він може не встигнути на церемонію, він чесно попередив мене про це, і я була готова до цього, справді. Але церемонія вже давно закінчилася... Хоча б на півгодини. Мені цього вистачило б. Малюсенької можливості. Лиш трохи. Поруч проходить манірно вбраний офіціант з тацею і я встигаю вихопити з підноса келих шампанського і залпом його випиваю.

- Ого, - Стен навіть переводить подих. - Легше, Кім. Твоя мама десь тут поряд ходила, сумніваюся, що вона дуже зрадіє, якщо ти нап'єшся на власний випускний.

- Яка до біса різниця? - роздратовано випалюю. - У мене сьогодні чортовий день народження, мені вісімнадцять, то ж маю право.

Стен трохи схиляє голову набік і я бачу блискучі золоті цятки в його коричневих очах. Чому я раніше їх не помічала?

- Може, все-таки потанцюєш зі мною? – пропонує він.

І слово честі, не знаю, що мною керувало в цей момент. Просто бажання відволіктися чи образа на Кейна?

- А знаєш, начхати, - я відвертаюся, ставлячи келих прямо на підлогу і хапаю Стена за руку. - Ходімо.

На півдорозі Стен перехоплює ініціативу і легенько смикає мене, розвертаючи до себе, зупинившись недалеко від центру зали. Притягнувши мене ближче, він кладе руку на мою талію, я ставлю руку на його плече, і Стен починає вести танець. Я відчуваю його трохи нерівне дихання на своїй маківці і те, як близько ми знаходимося одне до одного. Він відмінно рухається і веде, мені не складає особливих труднощів підлаштовуватися під нього.

- Ти так різко змінила свою думку... Він не вартий тебе, Кім.

– Що? - я збентежено підношу обличчя, тому що безбожно все прослухала.

- Твій хлопець, - Стен видихає. Його пальці трохи міцніше стискають мої. - Я б нізащо не пропустив таку важливу для моєї дівчини подію. Тим більше сьогодні твій день народження... Скажи, він хоч раз подарував тобі квіти, Кім?

Я відводжу погляд убік і сконфужено кусаю губу, відчуваючи себе не у своїй тарілці. Ми плавно погойдуємось у повільному танці. Мені нема чого сказати. Але потім я дивлюся за його спину і помічаю, що важка драпірована портьєра, яка веде в закулісся, біля якої ми починали танець, тепер знаходиться в іншому кінці зали.

- Стен, мені здається, ми надто далеко відійшли.

- Тш... Так і має бути, Кім.

- Що відбувається?

Я слабо смикаюсь, але Стен стискає міцніше мою талію, не дозволяючи обернутися, і бере мене за плечі, припиняючи вести цей занудний медляк. Я спрямовую на нього погляд, сповнений нерозуміння і розгубленості.

- Кім, прошу тебе, вислухай мене зараз уважно. Пообіцяй мені, що добре подумаєш, перш ніж пороти гарячку. Обіцяєш?

А в очах його палахкотить стільки благання, що слова, які сформувалися в моєму горлі, заштовхуються вглиб і тому я просто киваю, мовчки ковтаючи.

- Кім, - Стен зітхає, беручи обидві мої долоні у свої руки. Мені це не подобається, дуже не подобається, і коли я розумію це, моє серце йде в п'яти. - Ти знаєш мене дуже давно і знаєш, що незважаючи ні на що я не здатний завдати тобі болю. А скільки ти знаєш Кейна? Зрозумій, він не той, хто тобі потрібен, ти будеш нещасна з ним. Я дам тобі все, що тільки захочеш. Я любитиму тебе, Кім, як ніхто інший і заради твого щастя готовий на все. Я кохаю тебе, Кімберлі, дуже сильно.

Стен стискає мох долоні в своїх і відступає на півкроку. Я не знаю чому, але я застигаю, не в змозі зрушити з місця. Мої думки роєм бджіл витають повз мою свідомість, нездатні осісти в мозку і сформуватися в зрозумілі мені відчуття. Напевно, мій мозок зазнав надто великого шоку, тому я не відразу усвідомлюю, що тут взагалі відбувається і навіщо він підвів мене до сцени. Краєм вуха я вловлюю, що в залі стало якось надто тихо. Звідкись долинають слабкі перешіптування і присвистування, але я чую їх ніби крізь товстий шар вати. І наче в сповільненій зйомці спостерігаю, як Стен відпускає мої руки і посміхається. В очах його вбивча і полум'яна рішучість. Він опускається на одне коліно і розкриває переді мною червону коробочку з каблучкою.