Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Поліна Ендрі
Клянусь, я твоя

Зміст книги: 62 розділів

Спочатку:
8
110 дн. тому
9
110 дн. тому
10
110 дн. тому
11
110 дн. тому
12
110 дн. тому
13
110 дн. тому
14
110 дн. тому
15
110 дн. тому
16
110 дн. тому
17
110 дн. тому
18
110 дн. тому
19
110 дн. тому
20
110 дн. тому
21
110 дн. тому
22
110 дн. тому
23
110 дн. тому
24
110 дн. тому
25
110 дн. тому
26
110 дн. тому
27
110 дн. тому
28
110 дн. тому
29
110 дн. тому
30
110 дн. тому
31
110 дн. тому
32
110 дн. тому
33
110 дн. тому
34
110 дн. тому
35
110 дн. тому
36
110 дн. тому
37
110 дн. тому
38
110 дн. тому
39
110 дн. тому
40
110 дн. тому
41
110 дн. тому
42
110 дн. тому
43
110 дн. тому
44
110 дн. тому
45
110 дн. тому
46
110 дн. тому
47
110 дн. тому
48
110 дн. тому
49
110 дн. тому
50
110 дн. тому
51
110 дн. тому
52
110 дн. тому
53
110 дн. тому
54
110 дн. тому
55
110 дн. тому
56
110 дн. тому
57
110 дн. тому
58
110 дн. тому
59
110 дн. тому
60
110 дн. тому
61
110 дн. тому
62. Епілог
110 дн. тому
1
123 дн. тому
2
123 дн. тому
3
123 дн. тому
4
123 дн. тому
5
123 дн. тому
6
119 дн. тому
7
119 дн. тому

Для підсумкової підготовки перед церемонією школа вирішує виділити нашому класу велике приміщення поряд з актовою залою, але перш ніж туди пройти, усім потрібно привести себе до ладу. Хтось приїхав вже повністю готовий, хтось перевдягається у порожніх класах. Коли ми з мамою перетинаємо шкільне подвір'я, я бачу велику кількість людей на парковці, біля входу, біля цегляних корпусів школи та бібліотеки. Приїхало щонайменше близько двадцяти автомобілів, сім'ї та їхні родичі, і всі ці незнайомі люди, що голосно веселяться на вулиці перед будівлею школи, весь цей шум і порожні балачки змушують мене ще більше хвилюватись. Щоб заспокоїтися, я роблю глибокий вдих і рахую до ста.

Мама супроводжує мене в порожню аудиторію, щоб допомогти одягнути сукню та підправити макіяж. Варто сказати, салонні майстри постаралися на славу: не мені чарівний вечірній макіяж і завиті в ніжну зачіску локони, і це додає мені більше впевненості в сьогоднішньому вечорі, але все ж таки більше всього не можу натішитися своєю сукнею. Я й досі під враженням від маминого подарунка.

Коли ми заходимо в клас, відведений для останніх приготувань, я бачу тут вже кілька своїх однокласників. Звідусіль лунають тихі перешіптування, хлопці і дівчата, що незвично притихли,  поспіхом повторюють свої завчені репліки. Елайна, яка судячи з усього приїхала набагато швидше за мене, широко посміхається і махає мені з лівого боку класу. Упершись долонею в парту, вона стоїть, злегка похитнувшись, поки її мама туго затягує шнурівки корсета на талії і крутиться навколо неї з усіх сторін, розправляючи складки спідниці під пишним кільцем випускної сукні.

- Мам, - тихо шепочу я, піднімаючи обличчя.

Мама залишає на вільній парті наші речі та легко киває, реагуючи з проникливим розумінням.

- Гаразд, люба, я відійду зателефонувати батькові, він щось затримується.

Я проводжаю її поглядом і видихаю, відчуваючи полегшення від прихильності мами. Зрештою, що сьогодні взагалі може бути не так? Повернувши обличчя, я бачу, як Елайна вже наближається до мене. Вона виглядає ніби наречена у своїй пишній кремовій сукні, нюдовим макіяжем і розкішними кучерями, на її обличчі все така ж сяюча посмішка.

- Кім, привіт, - подруга лізе до мене обійматись і цілує у щоку. - З Днем народження.

Вона простягає мені подарунок, перев'язаний рожевим бантиком.

- Що там? - цікавлюся я, піднявши брову, охоплюючи досить велику я б сказала коробку.

- Ну, сюрпризи саме створені для того, щоб ти сама подивилася, - Елайна змовно підморгує мені, а потім хмуриться і починає дуже уважно сканувати поглядом клас. Точніше, його підлогу. Я з подивом витягаю брови, обережно промовляючи:

- Ем... Що ти робиш?

- Шукаю щелепу Стена. Він, напевно, загубив її десь тут, коли побачив тебе.

Я сміюся. Елайна все ще тримає образ, але потім її рот теж розпливається в посмішці.

- Гаразд, подруго, просто ти приголомшливо виглядаєш.

- Ти теж, - я відчуваю легкий рум'янець на щоках, нічого не можу з цим поробити. - Як у тебе справи із Шелдоном? Ти запросила його на випускний?

– Не-а. Ми вирішили відкласти знайомство з батьками до найкращих часів. Хто знає, як все пройде. Загалом, нам потрібно підготуватися. Ну і де він? - питаючи вже трохи голосніше, Елайна знову перемикає увагу на клас, тільки тепер вже справді когось шукаючи.

– Хто?

- Кейн, звісно! - Вона мало не вигукує це з такою очевидністю, що я боюся, як би не почула мама.

Моїми щоками пробігає хвилюючий жар. Я відводжу погляд, кусаючи губи, і тихо промовляю:

- Скоро прийде. Він сказав, що буде в чорному смокінгу з метеликом.

Елайна присвистує і нахиляється трохи ближче.

- Якщо що, клич, підстрахую, - вона штовхає мене ліктем у бік і відсторонюється на півкроку, підвищивши голос: - Ну що, зустрінемося на врученні? Тільки нікуди не тікай ​​після церемонії, я хочу сфотографуватися з тобою на пам'ять. Ну і, я сподіваюся, ти позичиш мені свою золоту медаль для парочки індивідуальних фотографій.

Ми обидві сміємося, але потім я чую, як Елайну кличе її мама. Подруга закочує очі і, багатообіцяюче стиснувши мою руку, тікає назад. Менше через хвилину повертається моя мати і я з настороженістю помічаю, що її брови трохи похмурі, а на обличчі застигла легка гримаса невдоволення.

- Все добре? - Обережно цікавлюся я. - Тато скоро приїде?

Мама поспішно розправляє обличчя, посміхаючись кінчиками губ.

- Люба, тато трохи затримується, але не хвилюйся, він обіцяв, що встигне до початку церемонії.

Так, втіха така собі, враховуючи, що церемонія вже зовсім скоро... Але так чи інакше засмучуватися мені ніколи.

Мама відводить мене трохи далі, де допомагає мені навести останні штрихи мого образу. Коли вона відходить на кілька кроків, щоб дістати лак для волосся зі своєї сумочки, яка лежить на вільній парті, я бачу, як до аудиторії заходить, ні, влітає роздратований Стен.

- Мамо, та відчепись ти від мене, їй-богу, дістала ти вже зі своїми краватками!

Слідом у дверях показується місіс Девіс із двома різними краватками в руках. Я не можу не погодитись, що Стен виглядає незрівнянно: на ногах сині штани англійського крою, що закінчуються низькими чорними туфлями, зверху ідеально біла сорочка з скуйовдженим коміром і піджак в тон брюкам. Чорне волосся кількома пасмами витончено падає йому на лоб. Справжній джентльмен удачі... І ми з ним сьогодні будемо парою.

Я жестом показую мамі йти в зал для глядачів.

- Далі я сама, - шепочу я.

Мама переставляє завитий локон волосся мені на плече, цілує мене в лоб і підбадьорливо усміхається.

- Гаразд, люба, якщо що, я буду в другому ряді посередині.

І вона йде, побажавши мені удачі.

Стен спантеличено проводжає поглядом мою маму, а потім повертає голову і бачить мене. Його обличчя миттєво блідне.

- Боже, - розгублено видихає він. Я помічаю, як його мама знову намагається вручити йому краватку, але Стен роздратовано відмахується, висмикнувши з її руки перший-ліпший. На ходу протягаючи його через голову, він, не звертаючи уваги на мамині нарікання, підходить до мене.

- Привіт, - я слабо посміхаюся.

- Привіт, Кім, - Стен обережно бере мене за лікоть і трохи нахиляється, цілуючи в щоку. Від нього віє запахом одеколону та жуйки. - З Днем народження.

- Дякую, - я обережно вивільняю руку і відводжу погляд, збентежена подібним проявом з його боку. Мене все ще мучить його зізнання.

Дихання Стена на секунду замикається. Коли я знову дивлюся на нього, я бачу, що в ньому не залишилося жодного сліду від недавнього роздратування. Навпаки, він ніби в одну мить переключився, позбавившись вантажу негативних емоцій.

- Ти дивовижно виглядаєш, - він окидає мене оцінюючим поглядом і підморгує. - Прибережи для мене танець, гаразд?

Я винувато посміхаюся:

- Вибач, але я вже обіцяла Кейну.

- Отже, він все-таки прийде, - зітхання.

Стен засовує руки в кишені штанів, легко підібгавши губи. Я не можу не вловити невеселого підтексту в його голосі.

- Так, - я стримано киваю і тягнуся, одягаючи краватку, що вільно бовтається, у нього під комірцем. Роблю петлю і протягую через неї язичок краватки. Затягую вузлик. Вуаля.

Я відсторонююся на півкроку і Стен проводить рукою по довжині краватки. Він піднімає обличчя і я бачу легке здивування та підняту брову.

- Дякую, - промовляє він, видихаючи. І все-таки мені здалося, що він збирався сказати щось інше, але я встигаю про це тільки подумати. 

Стен робить крок і рівняється зі мною, підставляючи мені свій лікоть. Пора.

- Ну що, ти готова підкорити їх усіх? – він повертає до мене обличчя та посміхається.

Я з викликом піднімаю брови, хапаючись за по-джентельменськи підставлений мені лікоть.

- А ти готовий назавжди попрощатися зі школою?

Стен нахиляється трохи ближче до мене, витягаючи куточок рота в усмішці, і накриває долонею мою простягнуту в його лікоть руку. Я бачу, як його очі спалахують грайливим, рішучим блиском.

- Як ніколи, Кім. Як ніколи.