Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Поліна Ендрі
Клянусь, я твоя

Зміст книги: 62 розділів

Спочатку:
8
103 дн. тому
9
103 дн. тому
10
103 дн. тому
11
103 дн. тому
12
103 дн. тому
13
103 дн. тому
14
103 дн. тому
15
103 дн. тому
16
103 дн. тому
17
103 дн. тому
18
103 дн. тому
19
103 дн. тому
20
103 дн. тому
21
103 дн. тому
22
103 дн. тому
23
103 дн. тому
24
103 дн. тому
25
103 дн. тому
26
103 дн. тому
27
103 дн. тому
28
103 дн. тому
29
103 дн. тому
30
103 дн. тому
31
103 дн. тому
32
103 дн. тому
33
103 дн. тому
34
103 дн. тому
35
103 дн. тому
36
103 дн. тому
37
103 дн. тому
38
103 дн. тому
39
103 дн. тому
40
103 дн. тому
41
103 дн. тому
42
103 дн. тому
43
103 дн. тому
44
103 дн. тому
45
103 дн. тому
46
103 дн. тому
47
103 дн. тому
48
103 дн. тому
49
103 дн. тому
50
103 дн. тому
51
103 дн. тому
52
103 дн. тому
53
103 дн. тому
54
103 дн. тому
55
103 дн. тому
56
103 дн. тому
57
103 дн. тому
58
103 дн. тому
59
103 дн. тому
60
103 дн. тому
61
103 дн. тому
62. Епілог
103 дн. тому
1
116 дн. тому
2
116 дн. тому
3
116 дн. тому
4
116 дн. тому
5
116 дн. тому
6
112 дн. тому
7
112 дн. тому

- Кімберлі, люба, Генрі сьогодні не зможе тебе забрати зі школи. У нього з'явились проблеми з собакою, і він терміново поїхав у ветеринарну клініку. Давай якось сама, добре? Тільки обов'язково мені подзвони, як дістанешся додому, щоб я не хвилювалася.

Я стою посеред шкільного коридору, тримаючи в руці телефон з відкритим ротом і розкритими від здивування очима, все ще чуючи заглушені короткі гудки, що доносяться зі слухавки.

Мама, моя мама щойно дозволила мені йти додому самій. І хоча це з урахуванням обов'язкового фотозвіту або відеодзвінка, але це явно останнє, чого я від неї очікувала. Я вже настільки звикла до такого стану речей, що звичайна прогулянка додому після уроків здається чимось незвичайним. А тому, відчуваючи раптовий приплив енергії, я бадьоро виходжу зі школи, жадібно вдихаючи ковток свіжого повітря. Нарешті свобода.

Десь вдалині з'являється знайома постать. Стен, спираючись на поручні невисокої шкільної огорожі, розмовляє з Семом, який тримає сигарету, що димить, у роті. Побачивши мене, Стен швидко випростується, прощається з однокласником міцним рукостисканням і підходить до мене. Від нього трохи пахне тютюном, хоча сам він не курить, а ще одеколоном. Я відчуваю на собі ще якийсь час пильний погляд Сема, навмисне ігноруючи його, а потім він гасить цигарку об паркан і йде геть.

— Я чекав на тебе, — оголошує Стен, голос його м'який, на обличчі привітна посмішка.

Сьогодні на ньому звичайна світла сорочка поло та коричневі штани, на плечі у нього звисає шкіряний ремінь сумки.

- Ну що, поїхали?

- Стривай, - видихаю я. Я жестом зупиняю його. 

Стен трохи супиться, мабуть, тільки зараз помічаючи мій незвичайний стан, бо я досі не можу відійти від шоку.

- Генрі сьогодні не приїде, - я знову видихаю.

Стен затримує на мені погляд, ненадовго замовчавши. Він знизує плечима.

- Поїдемо тоді моєю машиною, не проблема.

Я набираю в рот повітря, збираюся сказати, але він вже обернувся і йде прямо до місця паркування. Мені не залишається нічого, окрім як піти за ним.

На парковці він вже чекає на мене, відчинивши для мене передні дверцята "Тесли". Я трохи прискорююся, щоб не ставити його в незручне становище, залізаю всередину і, коли Стен теж опиняється в салоні, гримнувши дверцятами, він піднімає погляд і зупиняє його на мені, затримавшись на секунду довше, ніж слід. Мені здається, він збирався щось сказати, але чомусь передумав. Він одразу тягнеться до замку запалювання і кладе руки на кермо, зосереджуючись на головній задачі. Я ловлю себе на думці, що я вперше у його машині і мені незвичайно бачити його за кермом. І тільки коли двигун забурчав, а автомобіль рушив із місця, виїжджаючи на дорогу, Стен нарешті подає голос.

— Я хотів запросити тебе до мене додому, щоб нас ніхто не відволікав. Але якщо тобі незручно, то можна іншим разом.

Я знаю, чому він так сказав і навіть не дивуюсь подібній пропозиції. Я почуваюся трохи винною через те, що вчора ми так і не змогли як слід позайматися. Спочатку через Кейна, який вирішив, що нам виявилося мало десятихвилинної розмови, і продовжував писати мені повідомлення, зокрема, щодо його несхвалення моїх занять зі Стеном, а потім через маму, яка буквально нахабно витягла Стена на кухню, нарікаючи на те, що він рідко до нас заходить.

- Я тільки подзвоню мамі, щоб вона не хвилювалася, - я скоса кидаю погляд на Стена, прикладаючи телефон до вуха, намагаючись таємно вирахувати його реакцію, поки мені у вухо лунають довгі гудки. Але він продовжує спокійно вести автомобіль, нічим себе не видаючи. Мама піднімає слухавку лише з четвертого гудка.

- Так, Кім, тільки говори швидко, я зараз зайнята.

Я навіть ненадовго гублюся, не знаходячись з відповіддю. Я чую на задньому фоні шум і метушню, і розумію, що справді не вчасно. Мабуть, у мами підготовка до майбутньої виставки.

- Я зараз їду до Стена, ми збираємося позайматися історією кілька годин. Ти не проти?

І, не дочекавшись відповіді, я відвожу телефон від вуха і трохи наближаюсь до Стена, повертаючи динаміком у його бік. Він трохи відхиляється до мене, не відриваючись від дороги і голосно, так щоб його було добре чути, промовляє:

- Здрастуйте, Джуліє.

Я притискаю телефон назад до вуха.

- Добре, Кім, - лунає рівний мамин голос, що означає те, що вона чудово чула Стена. - Це все?

Мене дивує така беззастережність мами, а тому я навіть трохи запинаюся.

- Так.

– Гаразд, – повторює мама. Вона видихає. - Поводьтеся добре.

І вона вішає слухавку.