- Друзі, як у вас справи у школі? У мене тут неймовірно смачне кокосове печиво з джемом, я подумала, вам не завадить як слід підкріпитися перед навчанням, але доведеться почекати хвилин десять, я тільки поставила його в духовку, - мама швидко пояснює і посміхається так, як жодного разу в житті не посміхалася мені.

Стен збентежено поправляє невеликий акуратний вузлик краватки на шиї, стоячи в чорних ділових штанах, білій сорочці, застебнутій на всі гудзики, класичній чорній жилетці і з чорним портфелем під пахвою, - ну вилитий джентельмен дев'яностих років на сучасний лад. Він явно почувається ніяково.

- Дякую, Джуліє, ви дуже люб'язна.

Мама відмахується рукою, начебто випікає кокосове печиво кілограмами щодня, і в цьому нічого такого немає. Потім вона легенько примружується та якось підозріло зупиняє погляд на обличчі хлопця.

- Стен, звідки в тебе синці?

Я затамовую подих. Я зовсім забула про це. Незважаючи на рівний спокійний голос мами, я чую в ньому легку стривоженість. Моє серце чомусь починає стукати швидше, я починаю хвилюватися, щоб вона не дізналась правду, і коли Стен відкриває рота, збираючись відповісти, я швидко випалюю, перш ніж він встигає сказати:

– Він просто захистив мене від місцевих хуліганів.

- Так, нісенітниця, - Стен ковтає і трохи прокашлюється, трохи агресивніше поправляючи вузлик краватки, що раптом стала йому тісною. Він явно не був готовий до моєї нахабної брехні.

Мама на мить застигає, наче вражена такою відповіддю, але швидко відтаює. Вона трохи розслабляється та повертається до кухонного столу. Ніж у її руці помітно оживає, стукаючи по обробній дошці.

- Люба, ти запам'ятала їхні обличчя? Можливо, це вже не перший такий випадок, треба подати на них заяву до поліції.

- Не треба, мамо. Батьки Стена вже про все подбали.

- Що ж, гаразд.

Я навіть полегшено видихаю, тому що мене все ж таки радує, що звична невгамовна наполегливість мами зараз кудись поділася. Через кілька секунд вона схвильовано звертається до мене:

- Кім, що ж ти не попередила мене раніше? Я б щось та приготувала...

Під "щось" мається на увазі святкова вечеря-обід, обов'язково прикрашена улюбленою холодною стравою Стена - сирними тарталетками з маринованими грибами.

- Не хвилюйтесь, я все одно ненадовго. Кім погодилася допомогти мені з теорією права. Нам краще поквапитися...

Тут я киваю, бо повністю згодна зі Стеном:

- Мам, справді, тобі не варто хвилюватись. 

Я бачу, як мамина посмішка поступово тане, перетворюючись на ввічливо підняті куточки губ. Вона ледь помітно киває, і коли я вже полегшено видихаю, беручи Стена за зап'ястя і забираючи на другий поверх, до мене долинає її рівний спокійний голос:

- Кім, залишся на хвилину.

Я завмираю на секунду, осмислюючи прохання, зустрічаюся з поглядом Стена і киваю йому підборіддям на сходи. Мама уважно спостерігає, як він піднімається на другий поверх, і навіть коли звуки його кроків зникають і він теж, вона не відводить очі. Я весь цей час дивлюся на неї, чудово знаючи, що вона відчуває на собі мій пильний погляд, але чомусь зволікає, і мені це не подобається. Проходить ще кілька секунд, і мама нарешті видає довгий видих. Вона переводить на мене погляд. Я чомусь починаю нервувати.

- Мам, - починаю я, радіючи тому, що голос мене не підводить. — Якщо ти турбуєшся про те, що ми зі Стеном займатимемося в моїй кімнаті наодинці, то можу тебе запевнити, що ми нічого такого не збираємося робити. Ми повторюватимемо історичний та порівняльно-правовий аналіз, а потім розбиратимемо варіанти контрольної. Я можу залишити двері прочиненими, щоб ти була спокійна і...

- Кім, - мама спокійно обриває мене і тут я ловлю на собі її відсторонений погляд. Я різко припиняю тараторити, розуміючи, що навряд чи мама взагалі чула, про що я говорю, і швидше за все справа зовсім не в цьому. - Тато дзвонив. У нього виникла проблема з одним іноземцем. Його відправляють у термінове відрядження, то ж у ці вихідні влаштувати пікнік не вийде. Вибирай будь-який інший день, ми з татом постараємося до цього часу залагодити всі справи та підлаштуватися під тебе.

І ось, про що я говорила?

Я кривлю губи у посмішці.

- Та годі, мам, мені зараз все одно не до пікніків. Скоро випускний, вступні іспити... Сама розумієш, - я якомога недбаліше знизую плечима.

Мама киває і хоч це не те, що я хотіла б почути у відповідь, мене цілком задовольняє такий поворот подій. Розуміючи, що на цьому наша розмова завершена, я роблю розворот до сходів, і коли я вже стаю на першу сходинку, поклавши руку на перила, до мене доноситься спокійний голос мами.

- Кім, - я зупиняюся і обертаю до неї обличчя. - Ти розумниця.

Тепер її губи тягнуться у натяку на посмішку.

Це не проста похвала. Я відчуваю це, - незважаючи на звичайний буденний тон, я помічаю гордість у маминих очах. Напевно, мама вже навидумувала собі всякого, встигнувши подумки скласти список гостей на наше зі Стеном весілля, вибрати колір своєї сукні і порахувати у скільки їм з татом обійдеться це свято. А я не наважуюсь сказати, що ми з ним просто друзі, у нас ніколи нічого не буде і Кейн, як і раніше, центр моєї душі. Так, це дуже неправильно, і можливо, я сама собі викопую яму, але я подумаю про це пізніше. Зараз мені добре, у нас з Кейном все гаразд і Стен більше не намагається зпаскудити мені життя. Доля надала мені подарунок у вигляді коханого хлопця та непоганого друга, то хто я така, щоб відмовлятися від цього? І, думаючи про те, як би все склалося, якби Стен не визнав своєї помилки, я піднімаюся на другий поверх, знаходячи його в коридорі, що тримає руки в кишенях штанів і розглядає колекцію керамічних бюстиків з милими лісовими звірятамими, затишно розміщеними на протилежній моїй кімнаті стіні з вбудованим стелажом. Колись я дуже любила казки, особливо про лісових тварин і просто не давала проходу мамі, доки не отримувала нову фігурку. Не розумію, чому батьки досі не прибрали їх.

Стен, чуючи мої кроки, повертає обличчя і кидає на мене байдужий погляд. Я проходжу до своєї кімнати, тягну ручку дверей і заходжу першою, відкриваючи їх ширше.

- То що ви не поділили з містером Персом? - питаю я і повертаюсь назад, бачачи, що Стен пішов за мною, перебуваючи вже на порозі. Я зачиняю за ним двері і жартівливо граю бровами, штовхаючи його у бік. - Давай, зізнавайся, я нікому не розповім.

Незважаючи на мій грайливий настрій, Стен навіть не ворухнувся у відповідь. Він уважно дивиться на мене.

- Пам'ятаєш, як він причепився до тебе на уроці через нібито твою неуважність та неповагу до його предмета?

Так, тоді був дуже завантажений день, історія була останнім уроком, і я вже буквально валилася з ніг від втоми. А тому не почула питання вчителя, звернене до мене двічі. Він обдарував мене зневажливим поглядом, викликав до дошки і почав валити всілякими питаннями з предмету, а коли я розгубилася, розуміючи, що деякі з них навіть не передбачені шкільною програмою, він вліпив мені двійку. І мама мені не повірила...

- Так, - я розгублено відповідаю, зовсім не знаючи, до чого все йде.

- Ну, я просто нагадав йому про те, що ти відмінниця, і в деяких питаннях можеш сама його переплюнути до речі, на відміну від його дочки, яка, крім походів у клуби та тусовок, більше нічим не цікавиться. Він був у такому шоці, бачила б ти. Мені здавалося, що він збирається мене задушити прямо там, але в результаті він від злості почервонів як рак і вилетів з кабінету, грюкнувши дверима.

- Стен... Це... Дуже самовіддано... я... Дякую, - видихаю я, вражена до глибини душі.

Стен рухається поглядом по моєму обличчю, ніби щось там шукає, а потім раптом зупиняється на моїх очах. Мені здається, він на мить затримав подих.

- Дурниці, - нарешті видихає він.

- Тобі ж потрібна історія для вступу, - я схвильовано хитаю головою і сама не помічаю, як хапаю його за зап'ястя.

Стен різко зупиняється і наші погляди зустрічаються.

- Кажу ж, Кім, все добре, - він ковтнув чи мені здалося?  А потім його рука різко вислизає з моєї. - Так, гаразд. Ну що, почнемо? Де ж я подів цей чортовий зошит... А, ось він.

Стен демонстративно витягує зошит вгору і посміхається, при цьому куточок його губ якось нервово тремтить. Він справді схвильований? Відповісти самій собі і зрозуміти, чи права, я не встигаю, тому що до мене долинає звук оповіщення. Я беру в руки телефон і бачу одне повідомлення.

Мені пише Кейн.

Я відразу зависаю, забувши про те, де перебуваю.

- Хочеш поговорити з ним?

Тихий голос Стена доноситься до мене не відразу і лише згодом я усвідомлюю, що занадто довго не відповідала. Я швидко-швидко моргаю і рвучко відкладаю телефон на тумбочку.

- Ні, я просто, - я обриваюсь на півфразі, бо й сама не знаю, що "просто".

Стен закочує очі.

- Та годі, Кім, не обманюй, я ж бачу, що хочеш. Навіть добре, що ми ще не почали займатися. Твоя мама щось там говорила про печиво... Не заважатиму, - він підморгує мені.

Я стою, не в змозі зрозуміти відразу. До мене доходить, що Стен сказав мені, тільки тоді, коли він вже біля дверей. Він спокійно смикає ручку і закриває їх за собою, а я дивлюся йому вслід, прикусивши губу, відчуваючи, як мене переповнюють емоції подяки, і думаю, що так. Я все зробила правильно.