Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Поліна Ендрі
Клянусь, я твоя

Зміст книги: 62 розділів

Спочатку:
8
299 дн. тому
9
299 дн. тому
10
299 дн. тому
11
299 дн. тому
12
299 дн. тому
13
299 дн. тому
14
299 дн. тому
15
299 дн. тому
16
299 дн. тому
17
299 дн. тому
18
299 дн. тому
19
299 дн. тому
20
299 дн. тому
21
299 дн. тому
22
299 дн. тому
23
299 дн. тому
24
299 дн. тому
25
299 дн. тому
26
299 дн. тому
27
299 дн. тому
28
299 дн. тому
29
299 дн. тому
30
299 дн. тому
31
299 дн. тому
32
299 дн. тому
33
299 дн. тому
34
299 дн. тому
35
299 дн. тому
36
299 дн. тому
37
299 дн. тому
38
299 дн. тому
39
299 дн. тому
40
299 дн. тому
41
299 дн. тому
42
299 дн. тому
43
299 дн. тому
44
299 дн. тому
45
299 дн. тому
46
299 дн. тому
47
299 дн. тому
48
299 дн. тому
49
299 дн. тому
50
299 дн. тому
51
299 дн. тому
52
299 дн. тому
53
299 дн. тому
54
299 дн. тому
55
299 дн. тому
56
299 дн. тому
57
299 дн. тому
58
299 дн. тому
59
299 дн. тому
60
299 дн. тому
61
299 дн. тому
62. Епілог
299 дн. тому
1
312 дн. тому
2
312 дн. тому
3
312 дн. тому
4
312 дн. тому
5
312 дн. тому
6
308 дн. тому
7
308 дн. тому

Наступного ранку я піднімаюся у піднесеному дусі. Ласкаві сонячні промені грайливо заливають галявину, за якою вдаль простягається загадковий ліс, ніжно стукають у вікно, пробиваючись в кімнату крізь скло, птахи співають із прочиненої кватирки, пестячи найчуттєвіші струни душі. Наче щось навколо змінилося. Я не можу пояснити самій собі, що саме, але я почуваюся по-іншому. Спокійніша, впевненіша в собі і, без жодного сумніву, окрилена.

Вчора ми з Кейном довго спілкувалися, і дійшли висновку, що все не так погано. Я розповіла йому про Стена, про те, що маю намір допомогти хлопцеві виправити річну оцінку, бо вважаю, що це справедливо. Я не звикла приховувати правду, за винятком можливо батьків, яким я навіть під дулом пістолета не зізналася б у тому, що продовжую зустрічатися з Кейном. А інакше б величезного скандалу мені не уникнути...

Кейн говорив про роботу, в основному про Олівію, і з кожною хвилиною нашої розмови мене все більше охоплювало це незрозуміле відчуття, зародок чогось більшого, чогось, що силою своєю здатне змінити життя всього і всіх.

Я бачу надію. Вона є, вона завжди ходить поруч, можливо, часом ми настільки настільки вбиті смутком та горем, що самі не хочемо її помічати.

І мені хочеться вірити у те, що все налагодиться.

День проходить так само чудово. На уроках я максимально концентруюся на матеріалі, за що отримую заслужену похвалу вчителя та ще дві річні п'ятірки з предметів. Кілька разів я перетинаюсь поглядом зі Стеном, і навіть лякаюся побачити в ньому колишній гнів і розчарування, але він більше не випромінює неприязнь чи глибоку образу. Він просто тягне губи в лінивій посмішці і все, що я можу - тому що мені правда цього хочеться - дати йому усмішку у відповідь.

На перерві, коли густа маса учнів плавно розсіюється у колективній гонці всім стадом до виходу, я відчуваю, як хтось тягне мене за рукав.

– Кім. Кім, та стривай же ти! - Голос Стена змушує загальмувати, я відчуваю, як він різко випускає рукав і обертаюся.

Я бачу, що він дихає прискорено, його грудна клітина швидко здіймається, між бровами спантеличена складка. Він біг за мною, а я навіть не чула.

І ніби усвідомивши, що мети досягнуто і я нікуди не втечу, Стен помітно розслаблює напружене тіло і згладжує похмуру складку на обличчі. На губах його виростає спокійна посмішка.

- Привіт, - лагідно каже він.

І я ловлю себе на думці, що за весь день у нас навіть не було можливості перекинутися парою слів, і ми так і не привіталися.

- Привіт, - я тягну посмішку у відповідь.

- У тебе все гаразд? - Він окидає мене швидким стурбованим поглядом. - Ти сьогодні ніби не тут, витаєш десь у рожевих хмарах, - ми обидвоє сміємося, бо я розумію - він потрапив в яблучко. - Я сподіваюся, що все в силі?

Я запитливо вигинаю брови. Стен одразу ж похмурішає.

- Ну, як же... ми вчора говорили... Теорія права... Проект...

Я зрушую брови ще більше і Стен помітно блідне. Мене веселить його реакція, але коли я бачу, що він не на жарт схвилювався, я вирішую зжалитися над ним.

Я заходжуся хохотом і жартівливо штовхаю його в бік.

- Годі тобі, я пожартувала. Звісно, ​​все в силі. Взагалі-то, о п'ятій у мене пробний тест онлайн з літератури, але я не думаю, що мама сильно засмутиться, якщо я його пропущу.

Так, а ще онлайн-лекція для абітурієнтів Кембриджського коледжу. Але зараз навіть ідея пропустити її не здається мені катастрофою. Все потихеньку налагоджується. Точно, саме так.

Ми виходимо на вулицю і коли я пропоную Стену залишити свою "Теслу" і поїхати разом зі мною, він закочує очі, щось бурмоче собі під ніс, але не заперечує. Ближче до машини прискорює крок, обганяючи мене, і сам відчиняє переді мною дверцята, намагаючись виявити галантність. Я залізаю всередину і одразу ж пересуваюсь до крайнього вікна, щоб звільнити Стенові місце.

- Це мій друг, - пояснюю я, зловивши на собі уважний погляд водія в дзеркалі заднього виду. - Він поїде зі мною, все гаразд.

Але старкуватий вірний Генрі у кашкеті водія вже тримає в руці свій кнопковий телефон, натискаючи на кнопку виклику.

- Я все одно маю попередити ваших батьків.

Стен дивиться на мене і вельми не двозначно закочує очі, кидає на мене лютий погляд потопаючого і виставляє вперед нижню щелепу.

Я сміюся.

І коли лунає голос Генрі, що додзвонився до моєї матері, я різко перериваю сміх, стримуючи поклик посмішки за напускною серйозністю. Я знизую плечима, розправляю грудну клітину і з самим що є незворушним виглядом спрямовую очі вперед.

×

Вітаємо,🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь зараз та отримайте 10% знижки на першу куплену книгу!