Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Поліна Ендрі
Клянусь, я твоя

Зміст книги: 62 розділів

Спочатку:
8
104 дн. тому
9
104 дн. тому
10
104 дн. тому
11
104 дн. тому
12
104 дн. тому
13
104 дн. тому
14
104 дн. тому
15
104 дн. тому
16
104 дн. тому
17
104 дн. тому
18
104 дн. тому
19
104 дн. тому
20
104 дн. тому
21
104 дн. тому
22
104 дн. тому
23
104 дн. тому
24
104 дн. тому
25
104 дн. тому
26
104 дн. тому
27
104 дн. тому
28
104 дн. тому
29
104 дн. тому
30
104 дн. тому
31
104 дн. тому
32
104 дн. тому
33
104 дн. тому
34
104 дн. тому
35
104 дн. тому
36
104 дн. тому
37
104 дн. тому
38
104 дн. тому
39
104 дн. тому
40
104 дн. тому
41
104 дн. тому
42
104 дн. тому
43
104 дн. тому
44
104 дн. тому
45
104 дн. тому
46
104 дн. тому
47
104 дн. тому
48
104 дн. тому
49
104 дн. тому
50
104 дн. тому
51
104 дн. тому
52
104 дн. тому
53
104 дн. тому
54
104 дн. тому
55
104 дн. тому
56
104 дн. тому
57
104 дн. тому
58
104 дн. тому
59
104 дн. тому
60
104 дн. тому
61
104 дн. тому
62. Епілог
104 дн. тому
1
117 дн. тому
2
117 дн. тому
3
117 дн. тому
4
117 дн. тому
5
117 дн. тому
6
113 дн. тому
7
113 дн. тому

Повисає мовчанка, щойно за Стеном грюкають вхідні двері. Мама нервово колупає нижню губу, похмуро розглядаючи мене. Трохи нестандартно для початку гучної сварки, як я вважаю. Не схоже на те, як би вона справді збиралася напасти на мене з докорами. Чесно кажучи, це насторожує значно більше, ніж будь-який допит чи неконтрольований спалах люті. Я не знаю, яка сторона переважує в чаші маминого настрою і мені хочеться піти геть, перш ніж я це з'ясую. Що я роблю, і треба сказати, у мене це майже виходить.

- Кімберлі, почекай, - спокійний сірий голос вириває мене з мого маленького ненадійного, тендітного кокона. - Потрібно поговорити.

Я обертаюся в арочному отворі і стаю в закриту позу, схрещуючи руки на грудях. Попри мій спокійний зовнішній вигляд, у мене починає буйно тарабанити серце.

- Стен тобі вже все пояснив, що ти хочеш почути?

Нахабна зухвалість, за якою ховається страх і розгубленість. Насправді я все ще вражена і мені не віриться, що все обійшлося. Десь позаду грудної клітини тьохкає безглузде попередження. Все надто гладко для того, щоб здаватися правдою.

- Доню, - зазвичай мама не називає мене так, і тому незрозуміле дурне почуття всередині посилюється. - Я не хотіла при Стені відчитувати тебе. Але ж ти відмінниця, приклад для інших школярів, зрештою ти тягнеш на золоту медаль. Якщо вже на те пішло, - вона робить глибокий вдих, - ви могли б домовитися зустрічатися після уроків.

Я скидаю брови.

- В який час, мамо? Після уроків у мене зазвичай домашні курси та додаткові заняття з профільних предметів. Ах так, ще підготовка до всіляких олімпіад та підсумкових іспитів. Та не так і багато я пропустила, подумаєш... Так, кілька занять з фізкультури. Для чого вони мені взагалі?

Мама уважно слухає мене.

- Добре, - несподівано киває вона. – Я тебе почула. Завтра поговорю з учителем, щоб звільнив тебе від занять.

- Ні! - злякано скрикую я. Вона здивовано скидає брови, застигаючи, і я миттєво тверезію. Так, мені слід бути уважнішою. Я вже починаю забувати, а у присутності мами це дуже небезпечно. Будь обережніша, Кім. Не дай Боже, мама дізнається, що так я прикриваюся зустрічами з Кейном...

- Не треба, мамо. Це зайве, – спокійно додаю я.

Мама стискає губи у смужку і коротко стукає пальцями по столу. У виразі її обличчя вагання, мені здається, в її голові дозріває якесь рішення, але я не можу зрозуміти, про що вона думає.

– Я тоді піду до себе? - Обережно уточнюю я.

Коли я не отримую відповіді, я вирішую мовчки піти до своєї кімнати.

- Кім, - спокійно кличе мене мама.

І я зупиняюся.

- Що таке?

- Я рада, що ви зі Стеном потоваришували. Ти маєш зрозуміти, що я не бажаю тобі зла. Він хороший хлопець. Зараз таких мало, повір мені. Придивися до нього.

Яких таких? Які цинічно вивертають твою таємницю, а потім шантажують тебе батьками? Але вголос я, звісно, ​​сказала інше.

- Так, мамо.