Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Поліна Ендрі
Клянусь, я твоя

Зміст книги: 62 розділів

Спочатку:
8
110 дн. тому
9
110 дн. тому
10
110 дн. тому
11
110 дн. тому
12
110 дн. тому
13
110 дн. тому
14
110 дн. тому
15
110 дн. тому
16
110 дн. тому
17
110 дн. тому
18
110 дн. тому
19
110 дн. тому
20
110 дн. тому
21
110 дн. тому
22
110 дн. тому
23
110 дн. тому
24
110 дн. тому
25
110 дн. тому
26
110 дн. тому
27
110 дн. тому
28
110 дн. тому
29
110 дн. тому
30
110 дн. тому
31
110 дн. тому
32
110 дн. тому
33
110 дн. тому
34
110 дн. тому
35
110 дн. тому
36
110 дн. тому
37
110 дн. тому
38
110 дн. тому
39
110 дн. тому
40
110 дн. тому
41
110 дн. тому
42
110 дн. тому
43
110 дн. тому
44
110 дн. тому
45
110 дн. тому
46
110 дн. тому
47
110 дн. тому
48
110 дн. тому
49
110 дн. тому
50
110 дн. тому
51
110 дн. тому
52
110 дн. тому
53
110 дн. тому
54
110 дн. тому
55
110 дн. тому
56
110 дн. тому
57
110 дн. тому
58
110 дн. тому
59
110 дн. тому
60
110 дн. тому
61
110 дн. тому
62. Епілог
110 дн. тому
1
123 дн. тому
2
123 дн. тому
3
123 дн. тому
4
123 дн. тому
5
123 дн. тому
6
119 дн. тому
7
119 дн. тому

– Кім! Ти взагалі слухаєш, що я говорю?

Мамин голос резонує так, ніби хтось нишком лопнув кульку біля мого вуха.

– А? Так...

Тато дивиться на мене скоса, ліниво примруживши очі, в його руках застигла виделка та ніж. Він як завжди, в костюмі, і з похмурим виразом обличчя.

- У тебе все гаразд, дочко? - Запитує батько.

- Так, тату.

- Щось ти бліда сьогодні, - зауважує він. Карі очі дивляться на мене, як рентген, так що мені стає не по собі. - У тебе точно все добре?

Я подумки морщусь і опускаю очі в тарілку, згадуючи, що востаннє їла вранці, бо в шкільній їдальні на обід була просто огидна каша. Хоча, мабуть, проблема в мені, бо я відчуваю, що мені кусок у горло не лізе.

Ні, тату, я не в порядку. Сьогодні на перерві мене зупинив Стен і погрожував видати мою таємницю. Я не відчуваю під ногами звичної твердості, мені страшно, і я не знаю, що буде завтра. І я б сама про все розповіла тобі, чесно. Я притиснулася б до тебе, заплакала і поговорила з тобою, як дочка зі своїм батьком.

Але ти не зрозумієш.

- Звичайно, тату, - я розтягую губи в посмішці, ось так до повсякденності просто. - Я просто погано спала, на носі іспити, випускний, сам розумієш...

- Хм, ну гаразд.

Батько встає з-за столу, висуваючи по підлозі стілець.

Ну нарешті!

Він коротко цілує маму, притискається губами до моєї маківки і прощається.

З моїх грудей виривається зітхання полегшення, коли він іде, і я відчуваю, що мені стало легше дихати. До чого ж абсурдно та іронічно. Я встаю, із спалахнувшим ентузіазмом засуваючи за собою стілець, але тут мене зупиняє голос мами.

- Кім, - мама зітхає, і я помічаю тінь втоми під її очима, - я не хотіла говорити при батькові.

Її обличчя змінюється, горло смикається у швидкому спазмі, я бачу, як вона ковтає. Підозрювальне почуття б'є по мені зародками паніки і я на коротку секунду цепенію. Вона киває на мій стілець, але я коротко хитаю головою, стаючи в закриту позу. Я сподіваюся, що за схрещеними на грудях руками не видно, як вони починають тремтіти. У моїй голові встигає пролетіти один за одним варіанти від погроз Стена до моїх прогулів.

- Вчора я говорила з твоїм вчителем, - починає мама холодно-втомленим голосом. Вона піднімає на мене очі і мене захльостує від цього бездушного погляду.

Та-дам! Я стою без руху, відчуваючи сковавше мої руки і ноги крижане заціпеніння, рівно дивлячись на маму. Всередині у мене буяє справжній ураган, я не знаю, що почую і тому не можу вибрати траєкторію поведінки.

- Ми зустрілися в торговому центрі, він купував дитині подарунок на день народження, загалом, неважливо, - плутано пояснює мама, що на неї не схоже і це дивно подвійно.

- Кім, я все розумію, десь недогледіла, щось упустила, зрештою, тобі важливо зараз зосередитися на вступі та курсах, але двійка... Як ти примудрилася відхопити двійку з історії? Господи, яка ганьба.

Мама розчаровано зітхає і тре лоба, несхвально розхитуючи головою.

- Він чіплявся до мене, - тихо подаю голос я.

- Вчитель чіплявся до тебе? - її брови злітають нагору. - Ти в своєму розумі?

- А чого він докопався до мене? - Тут я вже спалахую, переходячи на крик. - Наче я єдина людина в класі! Кім зроби те, Кім виріши це! Всезнаюча Кім!

Мама спокійно дивиться на мене, вислуховуючи мою істерику, її обличчя з кожним моїм словом стає холоднішим.

- Завтра після уроку ти підійдеш до нього і вибачишся. Двійку він тобі виправить, я домовилась.

Я пирхаю, збираючись вставити слово, але й тут мама випереджає мене:

- Іди до себе і подумай над своєю поведінкою.

Мама витягає по столу руку долонею вгору, і я повторно фиркаю. Та будь ласка! Я імпульсивно вкладаю свій телефон їй в долоню, роблю різкий розворот і збігаю сходами нагору.