Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Поліна Ендрі
Клянусь, я твоя

Зміст книги: 62 розділів

Спочатку:
8
163 дн. тому
9
163 дн. тому
10
163 дн. тому
11
163 дн. тому
12
163 дн. тому
13
163 дн. тому
14
163 дн. тому
15
163 дн. тому
16
163 дн. тому
17
163 дн. тому
18
163 дн. тому
19
163 дн. тому
20
163 дн. тому
21
163 дн. тому
22
163 дн. тому
23
163 дн. тому
24
163 дн. тому
25
163 дн. тому
26
163 дн. тому
27
163 дн. тому
28
163 дн. тому
29
163 дн. тому
30
163 дн. тому
31
163 дн. тому
32
163 дн. тому
33
163 дн. тому
34
163 дн. тому
35
163 дн. тому
36
163 дн. тому
37
163 дн. тому
38
163 дн. тому
39
163 дн. тому
40
163 дн. тому
41
163 дн. тому
42
163 дн. тому
43
163 дн. тому
44
163 дн. тому
45
163 дн. тому
46
163 дн. тому
47
163 дн. тому
48
163 дн. тому
49
163 дн. тому
50
163 дн. тому
51
163 дн. тому
52
163 дн. тому
53
163 дн. тому
54
163 дн. тому
55
163 дн. тому
56
163 дн. тому
57
163 дн. тому
58
163 дн. тому
59
163 дн. тому
60
163 дн. тому
61
163 дн. тому
62. Епілог
163 дн. тому
1
176 дн. тому
2
176 дн. тому
3
176 дн. тому
4
176 дн. тому
5
176 дн. тому
6
172 дн. тому
7
172 дн. тому

Вибач, сьогодні ми не зможемо побачитися. Мені треба готуватися до іспиту. Не приходь увечері. Вибач.

Я швидко набираю повідомлення на мобільному, стрімким кроком перетинаючи шкільне подвір'я.

Руки аж колотить. Всередині мене хвилі гніву набирають силу і з гуркотом вливаються у вени, змішуючись із льодяним страхом, кров запекло стукає в скронях, ноги голосно тупотять по асфальту, поки мене не перехоплює чиясь рука і смикає до себе, змусивши прийти до тями.

- Кім, - у мій кругозір негайно потрапляють стривожені очі Елайни. - Кім, що сталося? Ти бліда, як смерть.

Я роблю великий ковток повітря і заплющую очі, намагаючись відвернути себе від думок про безглузді погрози Стена, але перед уявним взором знову виринає його перекошене в оскалі обличчя, і я кидаю свої невдалі спроби самоконтролю.

Я люто хитаю головою.

- Стен бачив мене з Кейном разом. Він погрожує розповісти все батькам.

Елайна зойкає і різко відпускає мою руку, приклавши кінчики пальців до губ. На її обличчі відображається суміш шоку та розгубленості. Я читаю в її очах реакцію, яка ще недавно відображалась у моїх: так, тобі не почулось, це зробив Стен.

Я задираю голову до неба і видихаю хмарку напівпрозорого повітря. Мої губи самі по собі роз'їжджаються в якійсь несвідомо-мазохістичній посмішці.

- А знаєш, начхати. Я просто втечу з Кейном і вони більше нічого не зможуть нам зробити.

У відповідь тиша. Я відриваю очі від неба, опускаючись нижче.

Елайна дивиться на мене настороженим поглядом.

- Кім, ти лякаєш мене.

Десь неподалік долинає глухий гуркіт, і якась компанія школярів вибухає какафонією сміху та свисту.

Я хитаю головою в лютій безпорадності, видаю роздратований стогін і штовхаю ногою кинутий кимось м'яч, тупо дивлячись у телефон. Що із цим днем ​​не так?

 Я хочу побути з Елайною.

Я тупо дивлюся на відправлене повідомлення, немов це не мої руки його набирали. Мама в мережі. І, виходячи з її відповіді, це не дивно.

О, люба, Генрі вже під'їхав, він щойно дзвонив, сказав, що тебе ніде немає.

Мене затримали через доповідь.

Звичайно, люба, відпочинь трохи. Тобі не завадить трохи розвіятись перед курсами з англійської. Генрі відвезе вас, куди скажете.

Мама відповідає так, ніби не помітила мою репліку про доповідь. Але я добре знаю: все вона помітила. Напевно, тому виявила таку великодушність у вигляді дозволу на прогулянку.

Я сухо посміхаюся. Дуже прихильно з її боку.

А потім на мій телефон падає ще одне повідомлення.

Що трапилося?

Це від Кейна.

Моє серце віддає заглушеним ударом у груди. У мене таке відчуття, ніби його нашпигували льодом і воно втратило межі чутливості. Може тому я сухо видаю:

Нічого. У мене завтра іспит.

Прочитав. Відповіді немає. Напевно, так навіть краще...