Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Поліна Ендрі
Клянусь, я твоя

Зміст книги: 62 розділів

Спочатку:
8
113 дн. тому
9
113 дн. тому
10
113 дн. тому
11
113 дн. тому
12
113 дн. тому
13
113 дн. тому
14
113 дн. тому
15
113 дн. тому
16
113 дн. тому
17
113 дн. тому
18
113 дн. тому
19
113 дн. тому
20
113 дн. тому
21
113 дн. тому
22
113 дн. тому
23
113 дн. тому
24
113 дн. тому
25
113 дн. тому
26
113 дн. тому
27
113 дн. тому
28
113 дн. тому
29
113 дн. тому
30
113 дн. тому
31
113 дн. тому
32
113 дн. тому
33
113 дн. тому
34
113 дн. тому
35
113 дн. тому
36
113 дн. тому
37
113 дн. тому
38
113 дн. тому
39
113 дн. тому
40
113 дн. тому
41
113 дн. тому
42
113 дн. тому
43
113 дн. тому
44
113 дн. тому
45
113 дн. тому
46
113 дн. тому
47
113 дн. тому
48
113 дн. тому
49
113 дн. тому
50
113 дн. тому
51
113 дн. тому
52
113 дн. тому
53
113 дн. тому
54
113 дн. тому
55
113 дн. тому
56
113 дн. тому
57
113 дн. тому
58
113 дн. тому
59
113 дн. тому
60
113 дн. тому
61
113 дн. тому
62. Епілог
113 дн. тому
1
126 дн. тому
2
126 дн. тому
3
126 дн. тому
4
126 дн. тому
5
126 дн. тому
6
122 дн. тому
7
122 дн. тому

Тут інший вигляд.

Зовсім інший.

Спів птахів м'яко літає на узліссі: в'ється навколо вічнозелених сосен, свистить легким вітерцем у повітрі, відстукується неголосною луною в дуплах струнких тополей і рідких ялинових гаїв, порушуючи недоторканність лісової тиші.

Ми опинилися на найкрасивішій галявині на світі, довкола стоїть густий, незайманий ліс. Крізь дерева прорізається м'який просвіт, пташенята пурхають з гілки на гілку, спінюючи зелене листя.

Ми з Кейном знаходимося серед різноманіття бузкових, жовтих і білих квітів, неподалік дзюрчить струмочок. Я лежу на його грудях і задоволено жмурюся, підставляючи підборіддя мирному сяйві неба. Сонце стоїть високо, освітлюючи галявину яскравим і затишним світлом. Навколо нашого узлісся безкрайній ліс, у якому немає нікого, крім нас двох. Чесно кажучи, я ніколи нікого ще не зустрічала на цій галявині.

- Не хочу нікуди йти, - мій голос м'яко потопає у безлюдній тиші лісу. Вітерець ліниво тріпає наше волосся, ворушить листя на гілках, наповнюючи повітря тягучими деревними ароматами. Вперше за довгий час я розумію, що дихаю вільно.

Кейн м'яко перебирає мої золотисто-каштанові кучері, тепле дихання пестить мою шкіру, наші вдихи тихі та умиротворені. Я розумію, чому Кейн захотів зустрітися саме тут: довкола ні душі, ні будівель, і лише гола природа.

- Я теж, - каже він тихо.

Я посміхаюсь.

Кейн прибирає руку, відсторонюючись з такою обережністю, якої я і не думала в нього виявити.

Я дивлюся, як він тягнеться до підручника, самотньо відкинутого в яскраву подушку квітів.

- Облиш, - перебиваю його, скидаючи назад.

Кейн несхвально хитає головою, але не заперечує, він знову притягує мене до себе та обіймає за плечі.

- Мені не подобається, що через мене ти стала недбало ставитися до навчання, - ніжно дорікає він.

Я втикаюсь обличчям у його груди, вдихаю його запах і хитаю головою. Я нічого не можу вдіяти з дурною усмішкою, що розтяглася по обличчю.

Так, я знову прогуляла останній урок. Це було зовсім нескладно, я сказала, що мамі потрібна моя допомога до майбутньої виставки.

- Ти бачився з Олівією? – обережно питаю я. Я намагаюся, щоби голос не видав мого хвилювання, але не знаю, чи виходить у мене.

– Мені дозволили забрати її завтра.

- Кейн... - я вагаюсь всього мить. - Мей сказала, що її віддають у нову родину. Це правда?

У повітрі зависає неможлива тиша. Я знаю, що йому боляче це чути, але не можу з собою нічого вдіяти. 

Я ніяк не можу перестати про це думати. 

- Вони не заберуть її, - каже Кейн раптом затверділим голосом. - Я боротимуся за неї до останнього. За вас обох. Клянуся всім на цьому чортовому світі - я намагатимуся. Тому що я люблю вас обох сильніше, ніж будь-що на цьому ублюдському світі.

Я підводжусь і дивлюся в його очі. Я бачу в них синій вогонь і думаю — чому моє серце знову починає танцювати чечітку? Мені здавалося, я навчилася контролювати своє тіло до сімнадцяти з зайвим років, але щоразу, коли він каже мені такі речі, у мене один за одним ідуть збої у системі: збивається дихання, частішає кровотік,
паморочиться в голові і відмирає мозок.

Мить - і ми зливаємося в такому шаленому поцілунку, що в мене відмовляють легені. Кейн притягує мене до себе так сильно, що нам обом бракує повітря.

Його запах, знайоме відчуття психологічного комфорту від однієї думки, що він поруч, - це все, що мені потрібно зараз. Я вірю йому від першого до останнього слова. А потім я ледве впізнаю його низько поставлений голос, в якому пробивається тонкий пролом:

- Знаєш, Кім, я постараюсь, - він бере паузу. – Прийти на твій випускний.

Я з хвилину усвідомлюю, і якби не ендорфіни щастя, які раптово вдарили в голову, я б серйозно занепокоїлася про свою здатність мислити.

Я радісно кидаюся на нього, цілую чоло, щоки, ніс, очі... Кейн сміється.

- Та стривай же, - м'яко кидає він, дивлячись мені в очі. - Я справді нічого не обіцяю, Кім.

- Мені й цього достатньо, - моя посмішка розтягується до вух. - Я чекатиму, Кейн.

І мене наповнює ні з чим не порівнянне відчуття: ти наче розправляєш свої крила, про які давно забув, і здіймаєшся в небо. Повільно і плавно відриваєшся від землі, височіючи над деревами, що зменшуються в розмірах. Туди, де листя ласкаво шелестить у відповідь, нашіптуючи видряпані на столітньому дубі-велетні ініціали, з'єднані знаком вічного кохання.