Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Поліна Ендрі
Клянусь, я твоя

Зміст книги: 62 розділів

Спочатку:
8
110 дн. тому
9
110 дн. тому
10
110 дн. тому
11
110 дн. тому
12
110 дн. тому
13
110 дн. тому
14
110 дн. тому
15
110 дн. тому
16
110 дн. тому
17
110 дн. тому
18
110 дн. тому
19
110 дн. тому
20
110 дн. тому
21
110 дн. тому
22
110 дн. тому
23
110 дн. тому
24
110 дн. тому
25
110 дн. тому
26
110 дн. тому
27
110 дн. тому
28
110 дн. тому
29
110 дн. тому
30
110 дн. тому
31
110 дн. тому
32
110 дн. тому
33
110 дн. тому
34
110 дн. тому
35
110 дн. тому
36
110 дн. тому
37
110 дн. тому
38
110 дн. тому
39
110 дн. тому
40
110 дн. тому
41
110 дн. тому
42
110 дн. тому
43
110 дн. тому
44
110 дн. тому
45
110 дн. тому
46
110 дн. тому
47
110 дн. тому
48
110 дн. тому
49
110 дн. тому
50
110 дн. тому
51
110 дн. тому
52
110 дн. тому
53
110 дн. тому
54
110 дн. тому
55
110 дн. тому
56
110 дн. тому
57
110 дн. тому
58
110 дн. тому
59
110 дн. тому
60
110 дн. тому
61
110 дн. тому
62. Епілог
110 дн. тому
1
123 дн. тому
2
123 дн. тому
3
123 дн. тому
4
123 дн. тому
5
123 дн. тому
6
119 дн. тому
7
119 дн. тому

- На тій стіні скоро дірка пропалиться, я серйозно, Кім. Він вже півгодини не рухається.

Я обертаюся через плече і бачу Генрі за порожнім дерев'яним столиком, який безперервно дивиться на протилежну стіну, лицарно вдаючи, ніби він статуя і не має жодного стосунку до нас з Елайною.

Бідолашний Генрі! У моєму розумінні все це до такої дикості безглуздо, що я навіть не знаходжуся зі словами. Я почуваюся так, ніби мене просто викрали інопланетяни, які мають вигляд тата і мами, а мої справжні батьки в якомусь забутому всіма куточку світу зараз божеволіють від горя, але я настільки безпорадна і дезорієнтована, що вже кілька років не можу придумати, як послати їм сигнал про порятунок. Я закриваю пів обличчя долонею і опускаю очі у фаянсову тарілку списану химерними орнаментами, похмуро тикаючи в неї виделкою.

- Просто зроби вигляд, що його немає, - я невиразно бурмочу в стіл і старанно тисну квадратні макаронинки.

Елайна звертає на мене стривожені очі світло-карамельного кольору. Її погляд стає м'якшим:

- Добре, я постараюсь.

Маленьке небагатолюдне кафе потопає в помірному гулі, ароматах їжі та квітів, за вікном обрій неба починає повільно ставати помаранчевим. Стіни в приміщенні пофарбовані в м'яких пастельних відтінках, вікна завішані ахроматично-білою тканиною, на стелі тихим світлом виблискують споти. Компанія праворуч від нас вибухає какафонією неприємного регота, - надто манірно і невиховано, можна подумати, це не кафе, а забігайлівка якась. Ми з Елайною сидимо за столиком на двох біля вікна; я замовила собі ситний м'ясний салат і велику порцію равіолі з грибами, витративши на це половину своїх кишенькових грошей, - мама попередила, що у неї сьогодні з'явилася незапланована підготовка до виставки робіт наступного тижня, а тато знову батрачить без вихідних, то ж спільна вечеря, обсипана попелом удаваної сімейної ідилії цього вечора скасовується. Але це не означає, що мені пощастило - Генрі отримав виразний наказ дихати мені в потилицю, і я маю на увазі зовсім не метафоричний зміст цієї фрази. Дане розуміння настільки мене опоясує відчаєм, що я відкидаю виделку на стіл і зі стогоном закриваю обличчя долонями. Помітивши зміну, Елайна скидає голову і застигає з телефоном над стравою, яка тільки-но опинилася на її половині столу і яку вона збиралася сфотографувати для Інстаграма.

- Кім, - її погляд плавно наливається обережністю. - Хочеш, я попрошу свою маму поговорити з твоєю?

- Ну що за дурниці, Ел! - вигукую я, різко скидаючи погляд. Вона здивовано рухає бровами вгору.

- Пробач, - я хитаю головою і підчіплюю вилку, впиваючись зубцями в один із грибних квадратиків, що згуртувалися на тарілці. - Навряд чи це якось допоможе змінити її думку.

- Тоді може поговоримо про щось приємніше? Вона казала, що ти вже вибрала собі плаття на випускний. Я чула, як вони з моєю мамою вчора обговорювали це по телефону. Треба ж, твій день народження випадає прямо в день випускного! Це ж така удача, Кім!

- Так, тільки не для мене, - я сумно посміхаюся. - Батьки вже вирішили, що моєю парою буде Стен, і я не зовсім впевнена, чи прийде Кейн. А якщо прийде, то я гадки не маю, як зробити так, щоб він не перетнувся ні з ким із них.

Елайна кидає на мене співчутливий погляд, але жодного слова не наважується сказати. Це ж не її батьки намагаються видати свою доньку заміж за багатенького маминого синка. Що б Елайна не казала, я знаю, що вона не зрозуміє мене так, як мені хотілося б. Все ж таки є різниця в тому, коли це відбувається з тобою, і в тому, коли ти спостерігаєш за всім зі сторони, як глядач, ненав'язливо втягнутий у фільм, що розвертається перед тобою. Втім, досить вже. 

- Ел, я страшенно голодна, - втомлено видихаю я. - Давай просто поїмо? А потім повернемось до мене додому і подивимося якийсь фільм. Заодно поділишся зі мною своїми враженнями від подорожі.

Елайна відкидає хвилястий завиток світлого волосся назад і веде плечем, легко погоджуючись:

- Добре, давай.

І я відпускаю думки, потопаючи в бджолиному гулі відвідувачів і звуках клацаючих кухонних приборів.