Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Лана Деніз
Німфея

Зміст книги: 1 розділ

Спочатку:

    Авто звернуло із асфальтової дороги на грунтовку і, здіймаючи куряву, повільно поїхало сільською вулицею, яка простягалася прямо понад великим старим лісом. 
   Зупинившись біля затишного обійстя, прикрашеного високими мальвами та ружами, яке знаходилося в самісінькому кінці вулиці, на околиці села,Тарас дістав із багажника великі пакети з покупками і зайшов у двір, відхиливши металеву хвіртку.
-Бабусю, привіт!- гукнув він.- Зустрічай гостей!
   Із літньої кухні визирнула маленька худенька бабуся в білій хустині, і побачивши його, сплеснула в долоні.
-Тарасику! Онучку! Нарешті приїхав!- промовила вона, витираючи сльозу.
-Так, бабусю,- Тарас обняв бабусю,- відпустка у мене нарешті! Тому приїхав тобі допомогти, адже влітку в селі багато роботи.
-Що роботи багато, то правда, синку,- зітхнула старенька.- Але ж у тебе відпустка, то ж  тобі треба відпочити. Проходь, зараз я тебе пригощу смачненьким!
- А я теж тобі привіз смачненьких гостинців із міста,- засміявся він, показуючи бабусі пакети.
   Через півгодини Тарас  з бабусею сиділи за столом, накритим клейонкою з яскравими квітами, під розлогою яблунею в саду і немпішно розмовляли про  життя.
   Розповідаючи бабусі про свою роботу, Тарас побачив, як повз двір, сміючись, пробігла зграйка дівчат-підлітків в білих вишитих сорочках і вінках, сплетених з польових квітів і трав.
-Куди це вони? В ліс побігли чи що?-Тарас  здивовано дивився вслід дівчатам.
-Так, в ліс,- промовила бабуся.- Сьогодні  ж свято Купала, а в нашому селі щороку відбувається традиційне театралізоване дійство, яке  організовують учасники художньої самодіяльності нашого клубу на березі річки. Тож дівчата вже вінки сплели і збираються на свято.
-Отже, будуть і мавки, і русалки, і чорти,- засміявся Тарас.
-Так, будуть звичайно. І не тільки вони,- промовила бабуся, наливаючи йому в глиняний кухлик свіжого молока, яке купила в сусідки.
-Бабусю, а що ти знаєш про мавок та русалок?- запитав Тарас, з цікавістю поглянувши на стареньку.
-Знаю лише з переказів старожилів, що вони при місяці виходили на берег і співали. Саме опівночі, тоді як місяць сходить, а чи повний він чи ні, те не має значення. Вони виходили в білих сорочках, в вінках, з розпущеним волоссям і співали, заманюючи своїм співом вродливих парубків в лісові хащі, і ті ніколи не поверталися з лісу.
-А я можу тобі багато цікавого розповісти про німф,- посміхнувся Тарас.- Я саме  на цю тему писав дипломний проект по міфології. Ось послухай. Німфа- це божество у вигляді жінки, яке уособлює явища і сили природи, має неземну красу і дивні здібності. Вони охороняють природу і навколишній світ від втручання людей. 
   Німфи дерев називаються дріадами, у них дуже витончена краса, сріблястий колір волосся та очей взимку, восени помаранчевий, навесні та влітку- смарагдовий. Дріади вміють розмовляти людською мовою, але дуже рідко цим користуються.
   Німф морів та океанів  називають нереїдами, а німф водойм наядами. Вони часто з'являються в образі русалок, мають блакитне волосся та сині очі, допомагають мандрівникам. Зазвичай живуть в печерах і в теплі місячні ночі виходять на берег.
   Німфи степів та луків називаються лимонадами, вони полюбляють гуляти при повному місяці, залишаючи на своєму шляху болотяні вогники, заманюючи людей в пастку. Вони мають великі зелені очі, пухкі губи, а їх  шкіра святиться світло-зеленим сяйвом.
 А ще є німфи долин- напої і німфи гір - ореади. Вони добрі до людей, дарують їм зцілення, але про них я тобі розповім іншим разом.
   Тарас працював викладачем фольклору та міфології в університеті і готував майбутніх філологів та краєзнавців, хоча сам лише три роки тому закінчив навчання. 
-Цікаво, звичайно, але це все казки, онучку,- посміхнулася бабуся.
-Не знаю, можливо і казки,- зітхнув Тарас і прислухався до музики, яка почала грати неподалік, на березі річки.- Бабусю, я піду на свято, погляну на те дійство, мені як спеціалісту, цікаво як саме тут, в селі відроджують народознавчі свята та традиції.
-Піди, Тарасику, піди. Там буде дуже цікаво, не пожалкуєш.
   Вийшовши з двору, Тарас пішов на берег річки, де вже почали збиратися жителі села і гості з навколишніх сіл. Лунала весела музика, власники сільських крамничок розкладали свій товар на імпровізованих прилавках, встановлювали пластикові столи та стільці, пропонували різні  закуски та напої, як алкогольні, так і ні, смажили шашлики і барбекю.
   Працівники сільського клубу підключали апаратуру, перевіряли мікрофони і колонки, а учасники художньої самодіяльності , одягнені в українські народні костюми, а також в костюми чортів, відьм, русалок, лісовиків та іншої героїв купальських свят, зустрічали гостей і проводили з ними тематичні фотосесії.
   Тарас з цікавістю розглядав їх. Серед гурту молодих дівчат в білих сорочках, прикрашених вишивкою, він звернув увагу на дівчину років двадцяти з яскраво-рудим волоссям і великими зеленими очима.
   Взявши собі розливного сидру, він присів за столик в імпровізованому кафе і з задоволенням попивав його, смакуючи і розглядаючи колоритних міфічних персонажів в яскравих костюмах, які гомоніли навколо нього.
   Допивши прохолодний напій, він поставив порожній пластиковий стакан на стіл і раптом побачив за сусіднім столиком ту саму дівчину з рудим волоссям, яка  з цікавістю дивилася на нього.
   Погляд Тараса застиг на її стрункій поставі, довгій білій сорочці з червоно-чорним орнаментом, вишитим хрестиком, на довгому яскраво-рудому волоссі, яке густою хвилею скочувалося по її спині, на вінку, сплетеному з польових квітів та трав.
   Поряд з дівчиною присів якийсь молодик, вочевидь хтось із гостей, і щось теревенив їй, намагаючись нахилитися до неї все ближче і ближче. Але дівчина не звертала на свого співрозмовника ніякої уваги. Вона пильно дивилася великими зеленими очима  на Тараса. На її пухких губах грала загадкова посмішка.
   Помітивши, що Тарас дивиться на неї, незнайомка  злегка нахилила голову набік, і її волосся стрімким водограєм розсипалося по шиї та плечах і впало аж до сідниць. Дівчина посміхнулася до нього і легким граціозним рухом поправила волосся.
   Тарас ніби зачарований, підвівся, підійшов до столика і сів навпроти незнайомки та її співрозмовника.
-Привіт,-  посміхаючись, промовив він. -Ти, мабуть, учасниця художньої самодіяльності.
    Дівчина загадково посміхнулася у відповідь і промовчала.
-Мене звати Тарас,- набравшись сміливості, промовив він.
   Сусід дівчини неприязно зиркнув на нього.
-А я Уляна,- посміхнувшись, промовила дівчина.
   Тарас знову поглянув їй в очі і відчув, ніби падає в якусь безодню. Але в цей момент театралізоване дійство розпочалося, і всі перемістилися на берег, де була обладнана імпровізована сцена, дивитися виставу.
   Серед яскравого строкатого натовпу Тарас загубив Уляну і уважно роздивлявся навкруги, намагаючись її відшукати. А потім все-таки знайшов її - вона стояла  зі зграйкою своїх подружок і голосно сміялася.
   Сутінки згущалися, дійство продовжувалося. Хлопці змагалися, шукали квітку папороті, дівчата пускали вінки, зайшовши по коліна у воду, дітлахи в костюмах чортенят весело витанцьовували біля вогнища, а молодь, розділившись на пари і взявшись за руки, стрибала через багаття і водила хороводи.
 Тарас весь час, ніби зачарований, спостерігав за Уляною. Вона теж не зводила з нього погляду, який вабив до себе і притягував.
   Коли купальське вогнище догоряло і театралізоване дійство закінчувалося, Тарас все ж таки наважився підійти до дівчини. Він взяв її за руку і почав розповідати різні міфи та легенди про купальську ніч, намагаючись зацікавити її.
   Глядачі та учасники свята, збираючись в компанії,  плавно почали переміщуватися від сцени за столики імпровізованих кафе, замовляючи шашлики та барбекю.
   На небі з'явився повний місяць і освітив м'яким таємничим сяйвом берег річки, велику галявину зі столиками і ліс, який шумів поряд.
Тарас замовк, уважно подивився дівчині в очі і тихо запропонував:
-Може продовжимо нашу розмову в більш усамітненому місці?
   Уляна на мить завагалася, а потім промовила:
-Гаразд, давай.
   Взявши її за руку, Тарас з подивом відчув, що кінчики її пальців були прохолодними, але в той же час випромінювали дивне тепло. Він повів її до бабусиного двору стежиною, яка виходила на грунтову дорогу.
-Зачекай,- Уляна зупинила його м'яким порухом руки,- я знаю коротший шлях, ходімо!- і поманила його за собою в ліс.
   Тарас слухняно ступив за нею на лісову стежину, яка змійкою звивалася серед розлогих кущів та чагарників і пішов, тримаючи дівчину за руку. І раптом помітив, що Уляна ніби пливла по стежці, майже не торкаючись ногами землі і здавалася якоюсь невагомою, і в той же час повільно, плавно, але впевнено керувала його кроками на стежині, вказуючи потрібний напрямок серед гущавини.
   Тарас продовжував їй розповідати про мавок, русалок та німфей. Дівчина мовчки слухала, не промовивши жодного слова.
   Опинившись на темній ділянці стежини, Тарас легенько обняв Уляну за талію і провів гарячими пальцями по її шиї, спускаючись до високих грудей, які звабливо просвічувалися крізь тоненьку сорочку.
   Дівчина легенько торкнулася своїми прохолодними пальцями до його нетерплячої руки і прошепотіла:
-Зачекай, не поспішай!
-Не буду,- прошепотів Тарас у відповідь, покриваючи ніжними поцілунками її обличчя та шию, вдихаючи запаморочливий аромат її волосся і слухаючи стукіт її серця.
-Тарасе, а ти і справді віриш у русалок, мавок і німф?- раптом запитала Уляна.
-Так, вірю... Я ж писав дипломну роботу на цю тему, і вивчив багато наукового матеріалу  про це, а також брав участь у фольклорній експедиції і записав багато легенд і переказів, які переказують з покоління в покоління в нашому краї,- прошепотів Тарас, продовжуючи тримати її в обіймах.
-А ти не боїшся німф?- раптом засміялася дівчина дзвінким сміхом.
   Тарас навіть не встиг нічого їй відповісти, як відчув, що її руки миттєво сплелися на його шиї в міцний замок.
-Не боюся,- хрипло прошепотів він, відчуваючи себе безпорадним перед доторком її гарячих губ до своєї шиї.
   Починаючи втрачати над собою контроль, Тарас відчув, як його руки ковзнули під легку сорочку і спритно стягли її з дівчини.  І застиг, мов зачарований, дивлячись на білосніжне дівоче тіло, лагідно огорнуте місячним сяйвом.
   Уляна  уважно дивилася на нього, а потім опустилася на коліна на траву, яка росла обабіч стежки. Тарас сів поряд і обняв її гнучкий стан, відчуваючи тепло і запаморочливий аромат її тіла.
   Великий повний місяць завис прямо над їхніми головами і залив м"яким білим сяйвом ліс навколо них.
   Від гарячого дихання дівчини в нього почала паморочитися голова. З останніх сил він поглянув дівчині в очі і побачив, що її обличчя світилося дивним сяйвом, зеленувато-сріблястим, таке ж сяйво прозорими хвилями опускалося навколо неї.  Її яскраво-руде волосся, вкрите срібними цятками-вогниками легко і м'яко колихалося від місячного подиху, а  на її плечі дивними кольорами розквітало тату водяної лілеї-німфеї.
   Тарас намагався щось прошепотіти, але раптом з жахом відчув, що не може не лише говорити, а не може навіть поворухнутися.
   Уляна легким рухом відкинула пасмо рудого волосся зі свого обличчя і знову уважно подивилася на нього.  Тарас зачаровано дивився на її чарівне тіло, яке сяяло світло-зеленими блискітками і на якусь мить йому здалося що вона сама зараз пеетвориться на марево і розтане в місячному сяйві.
   Він намагався відсторонитися від дівчини, щоб звільнитися від її химерних чар, але його тіло було ніби паралізоване.
   Уляна засміялася. Просто дивилася на нього і сміялася дзвінким сміхом, який розсіювався по лісу, і Тарас відчув, що просто ціпеніє від страху перед цією дивною дівчиною. Він намагався знову щось прошепотіти, але з його горла вирвався лише хриплий стогін.
   Дівчина помітила страх в його очах. Вона нахилилася над ним і приклала тоненький пальчик до його гарячих пересохлих губ.
-Тихо, тихо, не хвилюйся, любий...- прошепотіла вона і притулившись до нього, міцно сповила його руками і ногами. Її вогнене волосся знову затулило йому обличчя.
   Крізь тьмяніючу свідомість Тарас відчув солодкий і п'янкий поцілунок на своїх губах і провалився в безодню.
   А коли отямився, то побачив, що лежить на траві біля стежини, а дівчини поряд немає. Вона зникла чи можливо, дійсно, розчинилася в місячному сяйві, перетворившись на сріблястого метелика.
   Він намагався зібрати уламки своєї свідомості і відтворити події цієї ночі, і раптом почув тихий ніжний спів, який пролунав десь поряд.  Цей спів зачаровував. Піднявши очі, Тарас побачив Уляну. Вона стояла посеред невеликої галявини, огорнута місячним сяйвом, одягнена в білу вишиту сорочку і співала.
   Тарас, зачарований дивним співом і  містичним видовищем, застиг на місці. Дівчина, посміхнувшись, поманила його до себе ледь помітним порухом тоненьких пальчиків і Тарас, підвівшись із землі, обережно ступив назустріч їй. На його обличчі сяяла щаслива усмішка.
   Йому потрібно було ступити декілька кроків, але він ніяк не міг їх зробити, тому що дівчина віддалалася все далі й далі, не зрушуючи при цьому  з місця і заманювала його все далі й далі в лісові хащі. Та він ладен був йти за нею куди завгодно, щоб тільки почути її чарівний спів.
   Але раптом неподалік почулися голоси і все щезло -ліс, галявина, місяць, спів і дівчина. Тарас здригнувся і прийшов до тями. Оглянувшись навколо, він побачив, що сидить під парканом бабиного двору. Був ранок. Ворота сусідського двору відчинилися і сусідка вигнала корів в череду.
   За ними з двору вийшла дівчина з  довгим вогненно-рудим волоссям, зібраним в хвіст на потилиці, одягнена  шорти та легеньку майку, тримаючи в руках велосипед.
   Дівчина пройшла повз Тараса і поглянула на нього великими зеленими очима. На її пухких губах промайнула знайома загадкова усмішка. Тарас зачаровано дивився на кольорове тату водяної німфеї, яке квітло на її плечі і намагався зібрати уламки своєї свідомості, розуміючи, ким насправді була ця загадкова дівчина.