Таміла

Знову цей погляд. Шокований, здивований та трохи розсіяний. Він навіть словами вдавився! Шукав розваг на одну ніч з офіціанткою, а тут вагітна дама напої розносить. По-моєму, Джо мене все ж таки звільнить. Псую імідж закладу та відлякую клієнтів.

– Я можу запропонувати вам щось інше? – я підхопила відставлену склянку з недопитим віскі зі столу на тацю і знову глянула на чоловіка.

На вигляд йому було років... двадцять п'ять. Може трохи більше. Волосся кольору гіркого шоколаду укладене за останньою модою, обличчя гладко виголене. Та й новий піджак, що сидів точно по фігурі, пошитий явно не в найближчій дешевій швейній майстерні, де працювали не на якість, а на кількість. Біла сорочка, ніби щойно з пральні, завершувала образ заможного джентльмена. І в його зелених очах, як і раніше, застигло здивування.

Хто він такий взагалі? Явно не завсідник подібних закладів.

– Мабуть, – ошелешено простягнув він, але тут же моргнув і видужав. – Мабуть, ні! І пляшку також можете забрати. Мені розхотілося пити.

Відмовляється від віскі? Пляшку ледь розпочато. Дивно. Дуже дивно.

– Може, тоді вам принести баранячу ногу? – я вирішила зайти з іншого боку, Джо найсуворіше заборонив тримати столики за тими, хто нічого не замовляє. – Чи гуляш із молодого ягняти? Наш кухар чудово готує!

Коли не п'яний. Але цього я додавати не стала. Дивний відвідувач тим часом заперечливо мотнув головою, все ще розглядаючи мене, немов побачив привид нелюбої тещі, і несподівано запитав:

– Як ваш чоловік дозволяє вам так важко працювати, місіс...

Цікавиться, чи я заміжня. Навіщо? Ось це вже цікаво...

– Міс. Міс Таміла Кейр. І ця робота, звичайно, не межа мрій, але тут чудово платять. На чоловіків в наші дні, на жаль, немає надії!

– Успіх безперечно на моєму боці, – пробурчав чоловік, і мені здалося, що він трохи не в собі. Чи, може, так і було? – Ви не складете мені компанію? Я згоден і на ногу, і на гуляш, і на що ви там ще придумаєте, але вечеряти наодинці не люблю, міс Кейр. Обіцяю пристойні чайові!

Що йому від мене треба? Факт моєї вагітності він безперечно помітив, тоді до чого ця пропозиція?

– Боюся, навряд чи зможу скласти вам компанію, містере...

– Рейверс, – представився він і посміхнувся. Посмішка в нього, треба сказати, була дуже привабливою. Не здивуюся, якщо хлопець мав успіх у дівчат. – І якщо ви хвилюєтеся про те, що ваш начальник влаштує вам прочуханку, то можете не турбуватися, я все залагоджу.

Стривай-но! Рейверс? Спадкоємець імперії Рейверс, величезної фабрики, спадковий маг сидить у забігайлівці на околиці? Що він узагалі тут забув?

– Знаєте, мені не потрібні проблеми, – хитнула головою. – У моєму становищі важко буде знайти роботу із гідною зарплатою.

– А якщо я вам запропоную роботу, на гонорар з якою ви зможете жити безбідно дуже довго? Не дивіться на мене так! Нічого поганого, і все офіційно! – Він знову посміхнувся. – Якщо забажаєте, то договір оформимо у мого прикажчика!

– І що ж для цього потрібно робити? – обережно поцікавилася я, лаючи себе за цікавість.

– Нічого особливого! – Він промовив понизивши голос. – Потрібно зіграти роль моєї дружини. Вагітної дружини. Всього лише…

Я не втрималася на ногах і приголомшено звалилася на лаву навпроти. Все ж таки вагітність і робота в трактирі стають все більш несумісними. Якісь дивні речі ввижаються… Чи не ввижаються?

Він ненормальний. Або знатно перебрав.

– Вам справді на сьогодні вистачить, – резюмувала я.

Хоча… Може доля не просто так звела нас саме сьогодні? Може, це і є мій шанс! Назавжди позбутися Крейга. Або… Чи все-таки мені варто просто переїхати? Роздобути десь фальшиві документи, наприклад… Але якщо Крейг знайде мене знову, то я точно втрачу дитину! Ще був варіант покинути материк. На островах інші закони і там Крейгу мені точно не дістатися. Але переміщення через портал вартує цілий статок! Якого в мене, на жаль, не було. Для того, щоб заробити на цей переїзд, мені довелося б працювати щодня у корчмі та на ринку років двадцять. І це у кращому випадку.

Але ця пропозиція з вуст одного з найвпливовіших людей міста звучала якось недолуго. Такі люди як він і мій колишній чоловік у всьому шукають вигоду! Ні. Від таких, як він потрібно триматися якомога далі!

– Ви мене не зрозуміли, міс Кейре. Моя бабуся трохи того… фантазерка. У неї сім п'ятниць на тижні, – почав пояснювати містер Рейверс, спіймавши мене за руку, справедливо побоюючись, що я втечу від нього. – А я якось не бажаю підлаштовуватися під її мінливий настрій.

Так ось у чому річ. Йому потрібна спадщина!

– Я чула про заповіт… – пробурмотіла я, гарячково намагаючись привести думки до ладу. – Все місто другий день перемиває ваші кісточки.

– Саме так! – скривився спадкоємець імперії зіллєварів. – Загалом, мені потрібна дружина з дитиною, щоб бабуся передала мені кермо влади. Зображаємо закоханих якийсь час. А потім ви отримаєте пристойну суму золотом, а я – свободу! Як вам ідея?

Ідея була дуже сумнівна, але…

У цей момент двері в трактир з тріском відчинилися. Джо, що чергував біля бару і кидав у мій бік косий погляд, відразу підібрався і рвонув до гостя. При цьому на його обличчі застигла така неприродна змучена посмішка, що здавалося, ніби в нього щелепу звело. Серце завмерло. Трохи повернула голову і, звичайно ж, погляд уперся у постать мого колишнього чоловіка. Ось жеж… гоблін лисий! Тут, здається, все вирішено за мене!

– Я згодна! – Підхопила руку містера Рейверса, потрясла, на знак партнерської угоди, трохи потягла на себе, а потім додала. – А тепер цілуйте мене! Швидко!

І він чи то за інерцією, чи то від несподіванки вп'явся в мої губи поцілунком, обдаючи мене ароматом міцного алкоголю.

Двері грюкнули так, що забрязкали шибки у віконних отворах. Здається, мій колишній чоловік виставу оцінив. Що ж. Краще й не може бути! Але тепер шляху назад нема!