Ерік

Вечір був жахливим. Чи виною всьому мій настрій?

У трактирі «Кривий ріг» було мало народу, трохи нудно, зате ніхто не лип із дурними питаннями і не менш ідіотськими пропозиціями. Які, за кілька останніх днів, мені вже набридли.

В іншому, весь цей вечір був в тон мого настрою: ель – кислим і віддавав брагою, музика – занадто гучною, а чоловік, що розкурював дешеві сигари за сусіднім столом, і зовсім дратував надміру. І взагалі все мені сьогодні було не так.

– Мені здається, чи в тебе все ж таки щось трапилося серйозне? – поцікавився Ентоні, втомившись вичікувати, коли мене прорве.

– Всього потроху! – Не втримавшись, я скривився і відставив ель на край столу. Спіймав за руку невисоку худеньку офіціантку, попросив: – Красуне, будь добра – принеси пляшку віскі.

– Не погано! – свиснув Ентоні. – Здається, що такими порціями алкоголю лікують душевні рани неймовірної глибини.

Я скептично посміхнувся. Звичайно, хронічно і невиліковно закоханий Ентоні, і не важливо, що об'єкти його кохання та поклоніння змінюються швидше, ніж фази місяця, бачив усі біди у справах серцевих. На жаль, чи на щастя, у мене таких меланхолійних нападів не траплялося.

– Нічого такого! – відмахнувся я, вдячно кивнувши офіціантці, що вже виконала замовлення, і тут же наповнив склянку на чверть, кинувши на дно пару кубиків льоду. – Приперся перевіряючий зі столиці. І тепер маю перевірки на фабриці зілля. Боюся уявити, що він намагається знайти. Схоже, привід розжитися частиною статку Рейверсів. Але хабарі я давати не маю наміру. Хай шукає хоч до потопу.

– А може, щось знайти? – Схиливши голову на бік, поцікавився Ентоні.

Ну, "щось" можна знайти і там, де справи ведуться бездоганно. Інша річ, що принесла його нелегка якраз не вчасно. Саме до чергових змін у заповіті.

Жодних нервів на все це не вистачає.

Ще Генрі зі своїм весіллям. Адам з'явився зі своєї глушини. Збіглися. Хто знає, на що вони розраховують? Можливо, вони впевнені, що головним критерієм підбору спадкоємця є сім'я? Цілком можливо! І в Адама якраз і дружина в наявності і, судячи з тривалості його шлюбу, спадкоємець цілком міг з'явитися. Хоч я такої гучної новини не пригадаю. Щоправда, через відсутність інтересу до розгалуження нашого роду міг і банально пропустити.

Прокляття! Що мені робити?

– Ці стерв'ятники так і злітаються, щойно бабуся видає чергові па і пірует. – Я важко зітхнув і пригубив міцний напій. – Чув уже – вона знову змінила умови вступу в спадок? І тепер я по місту спокійно не можу пройти, щоб якась красуня не впала до моїх ніг і не повідомила мене, що я, як шляхетний, зобов'язаний з нею одружитися. У мене вже нервовий тик від цього. І бажання показово не ловити цих непритомних.

– Твої скарги мені не зрозумілі, – хмикнув Ентоні, зусиллям волі зберігаючи серйозне обличчя. – Одружися про людське око, і справа в капелюсі.

Легко сказати. Крім того, що я поки що в принципі не готовий до сімейного життя, є ще один момент – сімейне прокляття. Чомусь власники титулу Рейверс, що ледве обзаводилися первістком, спадкоємцем чоловічої статі – довго на цьому світі не затримувалися. Суть прокляття мені невідома, якось раніше не задумувався. Але зараз саме час замислитися. Сумнівна радість загалом. А я молодий. Я хочу жити. У мене ще стільки всього попереду... Треба бабусі нагадати про нього. Може, пожаліє мене!

Чомусь стосувалося прокляття лише головної гілки роду Рейверс. Відгалуження спокійно розмножувалися. І кузенів і кузин у мене була незліченна кількість. Підозрюю, що я навіть не з усіма був знайомий.

Ох, бабусю, що ж ти така немилосердна до любого онука?!

– Ага! Дітей я теж про людські очі робитиму? Не все так просто, – протягнув я, відставивши склянку. Якийсь вечір… навіть віскі у горло не лізе. – До того, як бабуся вирушить на спокій вічний, я маю вже народити спадкоємця. Ну, чи мати його у проекті. А вибач, це в мої плани не входить зовсім. Зв'язати життя з якоюсь… і слухати її тріскотню про моду, пироги та заздрісні зітхання у бік сусідок?! Ні, пробачте! До того ж у мене в планах розширення фабрики, я збирався зайнятися розробкою копалень, які закинув ще мій дід. Куди одружуватися?

– Ти так кажеш, наче всі дівчата міста пустоголові ляльки. Та й дружина може стати тобі помічницею у твоїх планах, а не на заваді. – відзначив Ентоні, теж наливши собі віскі і зробивши ковток.

Я нагородив його таким поглядом, що він подавився віскі.

– Ти сам віриш у те, що говориш? Назви хоч одну юну міс, яка б скрасила залишок мого життя!

– Дай подумати, – відставивши склянку, щоб уникнути ризиків, почав Ентоні. – Може, міс Ребекка Уткінс?

– У неї ідіотський сміх! Наче вона ось-ось подавиться, – відмахнувся я.

– Анна Керенс?

– Вона не здатна вирішити який чай буде – чорний чи зелений, як вона господарюватиме в моєму маєтку? Чи все так продовжить тягти моя мати? Вона повинна буде прийняти ключі від комор та кімнат і я вже бачу, як вона місяць роздумує якого кольору серветку підкласти під вазу.

– Добре... – хрюкаючи від сміху, продовжив мій добрий друг. – Близнюки Кіпрін?

– Гарні лише вдвох. – не зміг стримати усмішки я. – Дуже гарні, до речі! Але, на жаль, церква не оцінить нашого союзу. А бабуся помре до того, як ми візьмемося за нелегку працю продовження роду!

Ентоні засміявся і відкинувся на спинку стільця. Але тут же посерйознішав і вп'явся в мене уважним поглядом.

– Слухай, а що коли пустити всім пилюку в очі?

Я спохмурнів, але зробив знак, щоб він пояснив.

– Ну, знайти незаміжню дівчину при надії, представити її як таємне кохання…

– …А її ненароджену дитину, як свою… а потім розлучитися і забути все як страшний сон. Як варіант!

А що, це був цілком вихід.

– І ти будеш вільний, і бабуся – щасливою.

Це був чудовий варіант. Гідна відповідь на бабусь шантаж! От і подивимося, хто кого перехитрив. Залишилося зовсім небагато – знайти вагітну на роль моєї дружини.

Ось тільки вільні вагітні, які готові на подібні авантюри, на дорозі не валяються. Спробуй знайти ще таку. І переконати її, що не втік сьогодні вранці від цілителя-психіатра.

– Запропонуй жінці грошей, їй же треба буде годувати свого сина, – продовжував Ентоні. – Не думаю, що жінка в тяжкому становищі в принципі відмовиться від честі стати дружиною спадкоємця графського титулу.

– Не впевнений, що така честь. – скривився я. – Бо бабуся постійно перекроює і землі, і майно. Гадаю, за її витівками стежать лише найстійкіші. Навіть преса неохоче висвітлює ці події. Вона наступного разу вирішить відписати майно своєму коту, наприклад.

– Це преса точно не пропустить, – засміявся Ентоні. – Але... Нічого не вдієш, вона єдина розпорядниця майна. Такою є воля ще твого діда.

– Не розумію, чим вона його шантажувала, – остаточно скис я.

– Жінки вміють переконувати.

– Фу! Ти зараз говориш взагалі про мою бабусю. Май повагу, будь добрий.

– Як скажеш! – і тут же Ентоні схаменувся. – І пробач мені. Завтра прийде вантаж із Мерінкрему. Батько звелів простежити за відвантаженням. Якщо щось проґавлю – голову мені відірве. Так що…

– Іди! Я ще трохи посиджу і теж… піду. Треба завтра надати пану зі столиці фінансові звіти за останні три роки. У мене на це терпіння не вистачить. Мабуть, попрошу Матильду. Його морда виводить мене з себе лише своєю присутністю в моєму кабінеті. Здається, він весь час приміряє моє крісло під своє сідало.

Ентоні розуміюче кивнув, підчепивши свій капелюх, і вирушив до виходу, залишивши мене одного запивати всі свої біди.

Що ж. Залишилася справа за малим – знайти вагітну дружину. Ось тільки де?

– Може, вам ще щось потрібно? – поцікавився мелодійний голосок, що не вписувався в цей гомін.

Я підвів погляд і завмер.

В безпосередній близькості до мого столика стояла невисока худенька офіціантка. Світле волосся прибране і скручене в пучок на маківці, мабуть, щоб не заважали. Небесно-блакитні очі опушені густими темними віями. І нехай вона і морщила тонкий аристократичний носик, але на губах грала чергова ввічлива усмішка, як і належало офіціантці.

Але навіть не це мене вразило. А цілком помітний кругленький животик жінки в цікавому положенні.

Я ошелешено моргнув і придушив бажання непомітно себе вщипнути.

Здається, я божеволію і мені вже ввижаються вже вагітні всюди...