Ерік

– Бачать боги, тепер я точно знаю, як виглядають кари богів. За свої гріхи я розплачуватимуся вічними урочистостями у компанії родичів!

Тепер я переконався напевно – не просто так я інтуїтивно беріг себе від весільної урочистості. Це просто якесь катування – нудотні посмішки «щасливих» родичів, побажання кохання та злагоди… Можу тільки уявити, що вони в цей момент думали.

– Так... вечір був той ще, – видихнула Таміла, опустившись на диван і відразу підклавши під поперек невелику подушечку. – Не скажу, що запам'ятаю його як один із найприємніших. Але зараз найбільше на світі я мрію стягнути з себе це знаряддя тортур, – поправивши ліф сукні, процідила крізь зуби моя дружина, але так і не рушила з місця. – Твоя мати навмисне його купила.

– Не здивуюсь, що саме так і є! – погодився я. – Вона від мого вибору не в захваті. Але бабуня аж помолодшала.

– Це тому, що лікувати її потрібно було правильніше, – зауважила моя дружина. – Мені здається, що так зване лікування – лише спосіб позбутися настирливих родичів. Такий сморід може витримати лише людина, геть-чисто позбавлена ​​нюху.

– Ти їй давала поради щодо лікування і вона тебе послухала? – моєму подиву не було межі. Бабуся, яка ставиться з підозрою навіть до чашки ранкового чаю, прислухалася до порад безрідного дівчиська, яке бачила вперше. – Ти безперечно підкорила її серце. Вітаю, люба.

– Не наговорюй! У тебе чудова бабуся, от і все, – відмахнулась Міла, відкинувшись на спинку та прикривши очі. – Хоч і трохи ексцентрична, але принаймні не намагається зображати з себе незрозуміло що.

З цим не посперечаєшся. Щоправда, мама теж не дуже намагалася зображати щастя. Вона загалом ледве витерпіла це свято до фіналу.

Я скривився, розпустивши шийну хустку і відкинувши її убік. Ці зашморги мене і без того дратували надмірно, а сьогодні й поготів. Стягнув піджак і відкинув його слідом за хусткою, шпурнувши його на підлогу.

Зібралися всі: тітки, дядьки, брати та сестри різного ступеня дальності спорідненості. І спостерігати за тим, як вони давляться безсилою злістю – найприємніше, що було за весь вечір. До появи містера перевіряючого.

– То що, крім фабрики, потрібно твоєму чоловікові в Тарінкремі? – Запитав я у своєї дружини. – Адже ваша інтимна розмова – не спогади про колишнє подружжнє життя?

І якщо мить тому вона спокійно сиділа на дивані, відкинувши голову на спинку і прикривши очі, то почувши моє запитання, відразу напружилася, стиснулася, відвівши погляд.

– Повір, я й сама не розумію, що йому потрібно, – за кілька хвилин, обережно відповіла Таміла. – Думала, що після того, як він позбавив мене залишків сил, більше його не побачу ніколи, а якщо і побачу, то ми обидва будемо вдавати, що незнайомі. Не думаю, що йому цікаві ті крихти магії, що почали повертатися до мене з недавніх пір.

– Стоп! Як позбавив залишків сил? – не стримуючи здивованого вигуку, перепитав я. Мені справді здавалося, що я не дочув.

Варварський ритуал, де дружина передає свої сили чоловікові, щойно пов'язує з ним життя, пішов у минуле і визнаний незаконним ще років сто тому. І я навіть не підозрював, що ще хоч десь хтось отак забирає магію в інших людей.

– Я хотіла розлучення. – пояснила Міла. – І втрата магії тоді здавалася меншою із лих. Він все одно витягував із мене магію, хай куди меншими порціями. Краще все відразу віддати, але... потім залишатися вільним, ніж все життя по краплині підживлювати чоловіка.

– А написати до Ради магів ти не думала? – хлюпнувши собі рому в склянку, спитав я. Все ж таки почуте не вкладалося в голові. Не дарма цей щур Донеган мені не сподобався з першого погляду.

– Думаєш, що я дурна? – Зітхнула Таміла. – Намагалася, звичайно! Писала в мерію, Раду… Але Крейг швидко вирішив усі проблеми, відкупився від слідчого, і… можеш собі уявити, що на мене чекало потім. Може, якби за мене було кому заступитися, то він не став би так поводитися. Але чого хвилюватися про дівчисько, від якого навіть батько відмовився? – Міла сумно усміхнулася. – Тому довелося викручуватись, як виходило. Я віддала сили сама. Але разом із силами втратило дію протизаплідне заклинання. І як результат, – вона розвела руки, вкотре демонструючи свій животик. – Це те єдине, що хорошого я винесла з подружнього життя з Крейгом.

Мда… цікава історія. Особливо частина, де містер Донеган відкупився від слідчого. Якщо це спливе, то і Крейгу, і слідчому доведеться дуже багато пояснювати.

– Ром будеш? – Неуважно запропонував я дружині.

– З глузду з'їхав? Куди мені ром?

– А так… пробач. – Кивнув я, розуміючи, що запропонував дурість. – Сік? Чай? Я попрошу Амелі, щоб приготувала.

– Ні! – хитнула головою. – Я сьогодні надто втомилася, щоб чогось ще хотіти.

– Як знаєш! Ну, припустимо, ти виконала всі свої зобов'язання, то якого демона йому від тебе ще потрібно?

– Дитина! Він хоче забрати мою дитину, – зронила Міла, прикривши руками живіт, ніби намагалася захистити ще ненародженого малюка.

Щось у грудях затремтіло від цієї картини. Це було так відчайдушно… Що мені й самому захотілося захистити дитя, яке ще не народилося, а вже в небезпеці. Все ж таки, вона не заслуговувала на те, що з нею сталося. І те, як вона тепер боролася за свою дитину, викликало повагу.

– Ну, в будь-якому разі, ти тепер Рейверс, – спокійно відзначив я. – І на будь-яку його дію чи заяву, йому доведеться мати справу зі мною. Ким я буду, якщо дозволю якомусь Донегану ганьбити ім'я моєї дружини, – підбадьорливо посміхнувшись, зазначив я.

– Він рознесе плітки, Ерік. Звірить терміни. І бруд рине звідусіль.

– Це залиши мені, люба. Я не остання людина в цьому місті, слава всім богам. І з потоками бруду я якось впораюся. Та й взагалі, я тобі вже казав, що мені глибоко начхати на те, що там і хто каже.

– Одними розмовами Крейг не відбудеться... Думаю, йому потрібна сила дитини, – здавлено промовила Таміла і, зморгнувши сльози, різко змінила тему. – До речі, можна питання? Якщо ти так багато тепер про мене знаєш. Хоч не впевнена, що тобі це було цікаво, якщо ти досі так і не вивчив про мене найбанальніші факти.

– Зате цілував я тебе цілком правдоподібно, – посміхнувся я. – Тітка Мальва навіть подавилася пуншем. Шампанське, до речі, вона вже боїться пити. Як і є щось міцніше взагалі.

– Так, твоя вистава була безперечно гідно оцінена, – кивнула Таміла, стримуючи сміх. – Але запитати я все ж таки хотіла про інше… Там у холі Крейг щось говорив про прокляття роду Рейверсів. Що він мав на увазі, коли говорив про те, що тільки-но з'явиться на світ твоя дитина – ти…

Вона зам'ялася, наче боялася вимовити вголос те, що їй розповів Донеган.

– Помру. – Закінчив я, справедливо вважаючи, що вона має право знати таку інтимну подробицю про мене. – У нас якось так історично склалося, що чоловіки Рейверси не затримуються на цьому світі, ледве обзаводяться спадкоємцем. Прокляття це чи просто збіг обставин – не знаю. Але в нашій сім'ї про це не дуже поширюються.

– Це жахливо! – ойкнула Міла. – Я нічого такого не чула.

– Це зберігається в секреті. І, здається, всього бабуся не розкрила навіть матері. Інша річ… А звідки сам Донеган знає такі подробиці про нашу родину?