Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація

Таміла

– Прийміть мої щирі вітання! – з абсолютно неправдоподібною усмішкою на обличчі відсалютувала келихом з шампанським місіс Ківрін, наскільки я пам'ятала, мати кузена Генрі. – Злагода та любов.

– Як може бути щирою людина, яка підкладає хусточки в бюстьє? – Пошепки поцікавився у мене мій абсолютно спокійний і надміру веселий чоловік, від чого я ледь стримала сміх, а потім відповів уже голосніше. – Дякую, тітонько. Вірю, що так буде.

Здавалося, що весь цей захід до нього не має жодного відношення взагалі. Ось це витримка. Чи йому справді було все одно?

Неначе на честь його «весілля» леді Рейверс затіяла всю цю театралізовану виставу! Сьогодні ми були у самому центрі уваги. У епіцентрі всіх обговорень. І треба було гідно тримати обличчя, граючи свою роль, приймаючи десятки привітань, і посміхатися зовсім незнайомим людям, гадаючи, ким вони припадають “чоловікові”.

Усього за пів дня леді Рейверс вдалося організувати свято, на планування якого у звичайного мага пішов би як мінімум місяць.

У величезному саду за лічені години пара десятків робітників звели білі намети, розставили столи та стільці, прикрасили весь простір живими квітами. Було запрошено найкращих музикантів, які майстерно грали якусь красиву, але зовсім незнайому мелодію. Кухарі приготували безліч страв, аромат яких ніби навмисне паморочив голову.

І, звичайно, були розіслані запрошення всім найближчим родичам, які ніби тільки й чекали цього прийому. Здається, вони б і без запрошень прибігли, як і передбачала бабуся Еріка. Бо, на мою думку, тут і зараз були присутні всі запрошені, і навіть більше. І у кожного гостя на обличчі сяяли зовсім фальшиві посмішки. Лунали брехливі захоплення та привітання. Загалом роль грати доводилося не нам одним!

І сьогоднішній вечір обіцяв бути довгим. Дуже довгим!

Погляди залишених з носом родичів, які явно не чекали від Еріка такої підлянки, пропалювали наскрізь. Їхня ненависть була навіть відчутна, здавалося. До цього я була готова.

– Скільки там ще у тебе родичів? Я вже з рахунку збилася і починаю плутати імена, – я зашепотіла, при цьому навісивши на обличчя найчарівнішу усмішку, відтреновану місяцями роботи в таверні.

А потім знову поправила ліф незручної колючої сукні, яка так і норовила сповзти вниз, тому що була велика мені на два розміри. Зате вона чудово збільшувала живіт, через що здавалося, що я або двійню ношу, або можу народити прямо посеред зали.

– Не хвилюйся, я теж плутаю імена. І навіть обличчя не всі знаю. Тож це не проблема. І так… Мила, на жаль, припруться всі, – винувато посміхнувся Ерік. – Може, тобі краще сісти? Ти не втомилась?

І в цей момент звідкись з-за спини з'явилася скалящася, трохи повненька жінка, що відчайдушно намагається здаватися радісною і веселою. Але виходило погано. Тут взагалі навколо були погані актори.

– Еріку! Дорогий мій! Яка я щаслива, що ти нарешті одружився! Зізнатися, це була найнесподіваніша новина сезону, якщо не всього року. Преса збожеволіє, намагаючись винюхати все про нову леді Рейверс. – Вона спочатку притягла мого чоловіка до своїх широких грудей, а потім і мене, обдаючи мене солодким нудотним ароматом парфумів.

– Схоже, тітко, з глузду з'їде не тільки преса, – єхидно зауважив мій чоловік. – Ви вже розкинули свої павучі сіті? Так же?

– Скажеш теж, – ледве утримуючи усмішку, схожу більше на нервовий тик, спробувала розсміятися тітонька. Вийшла якась суміш рохкання і квакання. – Але... дружина в тебе просто чарівна. Ще не дізнавались стать дитини? Цілителі нічого не говорять?

– Кажуть, що мій спадкоємець здоровий і так само неймовірно активний, як його батько, тітко Мальво. А стать вже не так і важлива, – усміхнувся Ерік, притягнувши мене до себе. – Коли дві людини люблять одна одну, то їх люблять і боги.

Він безперечно вжився в роль! Для переконливості я залишила поцілунок на щоці нареченого і трохи відсторонилася, зберігаючи усмішку.

– Ну так, ну так! – Вона повернулася до мене і вп'ялася хижим поглядом у мій живіт. – Який акуратненький животик! Я достеменно знаю, що буде дівчинка! З таким животом лише дівчатка народжуються! Ось коли я ходила вагітною Джеком, у мене гостренький був!

А потім вона зробила зовсім дивну річ, потяглася і обхопила долонями мій живіт, від чого на білій тканині навіть пляма з'явилася. Від такого нахабства я навіть відстрибнула назад з невластивою для вагітної жвавістю.

– Руки витерти можна і об рушник, – я буркнула під ніс, а потім підхопила серветку зі столу.

– Це ж на щастя! Ми теж плануємо дитинку, ось я і вирішила... – майже щиро обурилася тітка Еріка, яка явно не прикмети заради вирішила обдурити мене. Перевіряла, чи ми не приліпили живіт заради спадщини.

– Вам, тітко, мабуть, годі вже народжувати. – Заступившись за мене, порадив чоловік. – На всіх нинішніх спадку не вистачить! Тим більше, що, схоже, вам тепер доведеться розраховувати на інші джерела прибутків, ніж ви думали. Ваш чоловік і так облисів, обмірковуючи, як прогодувати моїх найдорожчих братів і сестер.

– Ти як був хамом, так і залишився, – фиркнула тітка, різко розгубивши всю свою люб'язність, але цапнула з таці офіціанта, що проходив повз, келих з шампанським. – За вас! І… гарного вечора.

– І вам, тітонько. – Побажав Ерік вже її спині. – Тим паче, що вечір для неї зіпсований остаточно. Хоча… Ілюзії любиш? Дивись!

– Що ти… – але не встигла я закінчити.

Як Ерік клацнув пальцями і тут же прошепотів заклинання. У його долоні з'явився зелений пульсар. А за мить у келиху тітки Мальви з'явилася невелика, акуратненька, зовсім зелена жаба. Тітка, що все ще кипіла від злості, як забутий на вогні чайник, ледве збиралася запити досаду шампанським і тут кинула погляд у келих. І слідом пролунав такий вереск, що я навіть заплющила очі.

– Еріку! Це твоя робота?! – кричала тітка Мальва, жбурнувши келих об землю.

– Поняття не маю, про що вона, – голосно заговорив Ерік, обернувшись до мене. – Але, люба, не звертай уваги, у кожній родині є такі родичі, які не дружать з алкоголем. Або головою.

– Блазень! – пирхнула тітка, загубившись у натовпі.

– Жорстоко ти з нею! – намагаючись зберегти серйозне обличчя, заговорила я.

– Нема чого мацати мою дружину. Навіть я собі такого не дозволяю, – підморгнув мені Ерік і кинув мені погляд за спину. – О! Селестія пре, як бойовий таран! Втекти б…

– Може, підемо потанцюємо? – я приречено розглядала натовп родичів свого фіктивного чоловіка, і страшенно хотілося хоч ненадовго втекти від їхньої уваги.

– Поки хтось знову не вирішив тебе облапати? – підморгнув мені Ерік. – Якби до цього додумався Генрі, я викликав би його на дуель! Що це взагалі за прикмети безглузді?

– Називається, перевір чи не накладний живіт, – я посміхнулася. – І всі вони хочуть це перевірити, повір. А далі буде більше. Вони почнуть копатися у моїй біографії.

– І що? Моє життя – що хочу те й творю! Тим більше у нас любов, а любові всякі ненормальні вчинки властиві і навіть обов'язкові до виконання. – Знову підморгнув мені Ерік. – Ну, ходімо! Потанцюємо, – новоявлений чоловік потягнув мене в бік, де на піднесенні розташувалися музиканти, перед якими вже кружляли в танці кілька пар. – А то вони мені вже теж набридли, до печії. Я, здається, востаннє на такому заході був присутній, коли бабуся вперше написала заповіт у сімдесят п'ять. Тоді вона вирішила, що залишить майно тому, хто буде з нею до останнього подиху. Правда, швидко схаменулась. Оцінивши помилку: натовп народу у покоях і жодної хвилини відпочинку.

Він акуратно підхопив мою долоню і, притягнувши мене до себе, повів у танці. Рухався вміло, упевнено. При цьому зберігаючи потрібну дистанцію.

– Леді Рейверс, я дивлюся, велика вигадниця, – я хмикнула. – А якщо вона зараз передумає та вирішить віддати свій статок на благодійність?

Я рухалася слідом за Еріком і на диво навіть не збивалася з ритму. Хоч і танцювала востаннє... теж на весіллі.

– Не виключено, що вона може таке зробити! Точніше, могла б, якби запідозрила обман в наших відносинах. Або вирішила, що ти не гідна бути невісткою Рейверсів. Або... Але залишається сподіватися, що у неї совісті вистачить не мучити мене ще більше. Вона й так створила зі мною жахливу річ – одружила.

– Ти так і все життя спускатимеш спадщину на самоті? – Запитання саме злетіло з губ. – Чому тебе так лякає весілля?

– Ну, почнімо з того, що зі спадщини я не взяв жодної копійки, – він притулився трохи ближче і понизив голос. – Всі гроші, які я спускаю, як ти висловилася, я заробив своєю працею на фабриці. І навіть без статків Рейверсів можу жити безбідно. Це до того, якщо раптом бабусі знову насниться кошмар і вона змінить заповіт, обіцяна тобі сума в мене є, і боргів плодити я не маю наміру. А весілля мене не лякає, скоріше… я не хочу пов'язувати себе. І ще… – він затнувся, але посміхнувся і перевів тему розмови. – Ти тримаєшся чудово! Навіть не чекав. Зазвичай дамочки на подібних заходах стогнуть і нервують. П'ють зілля, щоб не зомліти. Загалом, я приємно вражений!

– О, у мене вже був досвід заміжнього життя і спілкування з родичами, що ненавиділи мене всією душею. Тут усі хоча б вдають, що я їм подобаюся.

– І все ж, це гідно поваги, – усміхнувся Ерік, тепло дивлячись мені в очі. І щось від цього погляду в душі здригнулося.

Але музика закінчилася, змінилася якоюсь надто швидкою мелодією, під яку в моєму становищі можна лише стояти. І варто тільки нам повернутися на свої місця, як перед нами тут же з'явилася леді Рейверс. І мій вигляд її, як і раніше, не радував.

– Еріку! Еріку, ти мені потрібен, – не дивлячись на мене, повідомила сину моя свекруха. – На декілька хвилин!

Леді Кассандра була трохи збуджена, але намагалася тримати обличчя.

– Я слухаю тебе, – зітхнув Ерік, не випускаючи мою долоню. – Що вже сталося?

– Не сталось, просто… – вона кинула в мій бік несхвальний погляд, ніби розмірковуючи, чи варто взагалі при мені вести діалог із сином, але потім все ж таки продовжила. – Я хотіла, щоб ти знав. Я запросила цього перевіряльника зі столиці на прийом. Потрібно ж налагоджувати стосунки.

– Мамо, він грошей хоче! А не стосунків, – стиснувши зуби, процідив мій чоловік, з молодого та веселого хлопця, вмить перетворившись на дорослого чоловіка, який звик вести справи самостійно.

– Не розумію твоєї принциповості, – почала свекруха.

– Ось тому ти й не керуєш фабрикою, – відповів Ерік. – Я не просив тебе…

– Пізно! Він уже тут! – Розпливлася в посмішці моя новоявлена ​​свекруха. – Містер Донеган, дуже раді, що ви все ж таки знайшли час для візиту!

Донеган. І моє серце пропускало удар за ударом. Кров загула у вухах, а дихання перехопило. Я перевела погляд убік і відчула, як ноги підкосилися.

Крейг справді був тут. У чорному костюмі ніби крук завмер прямо навпроти, спрямувавши в мій бік хижий немиготливий погляд.