Таміла

– Міс..іс Ре-рейверс, ось спальня... ваша спальня, – худенька служниця пробурмотіла ледве чутно, а потім, опустивши погляд у підлогу, зупинилася навпроти двостулкових дерев'яних дверей.

Здається, Ерік називав її на ім'я... Точно! Амелі.

– Дякую, Амелі, – усміхнулася і кивнула у відповідь. – Можеш йти!

А потім переступила поріг просторої спальні. І все тут було добре і багато. І величезне ліжко, яке бачило, швидше за все, не один десяток жінок, і яке мені тепер доведеться ділити з чоловіком, і величезний килим на підлозі, і багаті різьблені меблі, і темні штори, що практично не пропускали денного світла... Але все було як щось обездушено. Мов тут ніхто і не жив зовсім! У мене в комірчині місіс Флаерті і то було затишніше. А тут усе якесь похмуре, темне.

Пройшла вперед і розкрила штори, підв'язавши їх і дозволяючи сонячному світлу прорватися до цього темного підземелля. Ну ось! Вже веселіше!

За спиною пролунав рішучий стукіт.

– Увійдіть.

– Місіс Рейверс! – Переді мною з'явилася нова білява служниця з нудотною і надто награною посмішкою на пухких рожевих губах. – Мене звуть Сюзанна! Я буду вашою особистою покоївкою! Куди я можу розкласти ваші речі?

Вона, хоч і вміло приховуючи це, розглядала мене вздовж і впоперек, а в її очах плескалась неприхована цікавість. Ні. Захоплення від передчуття свіжої плітки!

– Ви можете залишити валізу! Я сама впораюся з розбором речей!

Не вистачало ще слугам копатися в моїй білизні. Їм, мабуть, і копання в моєму фальшивому особистому житті буде достатньо.

– І все-таки, дозвольте мені допомогти! – Вона не вгамувалася. – У вашому становищі потрібно більше відпочивати!

Яка турбота! Напевно, хоче зібрати більше чуток для свіжих пліток. До вечора одруження найвигіднішого нареченого міста обговорюватимуть на кожному розі. Точніше, не так. Одруження спадкоємця всіх багатств роду Рейверс і шинкарки без роду і племені!

– Ви дуже мені допоможете, якщо приготуєте м'ятний чай! – Я рішуче виставила дамочку за двері.

– Добре, – вона кивнула і пішла, якось різко розгубивши всю свою люб'язність.

От і відмінно! Перехопила свою валізу і почала розбирати речі. Втім, і розбирати було нічого. П'ять суконь приблизно однакового ступеня вітхості, білизна, плащик, коробочка з моїми інгредієнтами для зілля та портрет матері.

Ох, невже все це справді відбувається зі мною?

Загалом мені, звісно, не вперше жити з практично незнайомим чоловіком під одним дахом. І навіть ділити з ним ліжко. Втім, про Еріка мені все ж таки відомо набагато більше, ніж про Крейга перед заміжжям. Та й треба визнати, він був мені симпатичніший. Одразу сказав про свої наміри.

І терпіти нападки свекрухи теж доводилося. Ось тільки зараз мені за це заплатять непогану суму. Та ще й сховають від настирливого колишнього чоловіка, який незрозуміло з якого переляку загорівся батьківськими почуттями до моєї дитини. Потрібно лише дочекатися виконання заповіту, отримати свої гроші та тікати. Це… це просто робота! Після якої я навіть зможу залишити материк і влаштуватися на островах. На обіцяне нинішнім чоловіком золото можна придбати невеликий будиночок і, продаючи зілля, ростити дитину.

Потрібно просто переконливо грати вагітну дружину кілька місяців. Це ж не підноси у "Кривому розі" тягати!

У двері знову постукали, відволікаючи мене від моїх обачливих думок, і на порозі з'явилася невисока старенька, що спиралася на руку Еріка. І треба сказати, вигляд у неї був набагато задоволеніший, ніж у новоявленої свекрухи. Втім, вона ж досягла того, чого хотіла.

– Бабуся, знайомся – це Таміла, моя дружина, – представив мене Ерік, і я потяглася за сумкою, чекаючи ще одного непритомності. Але ні. Бабуся лише трохи примружилася і, ледь схиливши голову, уважно вивчала мій вигляд. І від цього погляду стало навіть якось ніяково. І щось усередині підказувало, не така проста ця бабуся, як хоче здаватися!

Вона підійшла ближче, а слідом у ніс ударив мерзенний їдкий запах. Начебто знайомий, я навіть уловлювала нотки знайомих інгредієнтів.

– Дуже рада познайомитися, – я заговорила дещо здавлено, а потім нахилила голову на знак поваги.

Отже. Головне пам'ятати, я закохана в Еріка, Ерік закоханий у мене та разом ми щаслива молода сім'я, яка готується стати батьками!

– Еріку, любий, у тебе справи були термінової важливості, – відкрито натякаючи на те, що чоловікам тут не місце, упустила бабуся. – І спробуй ще раз поговорити з матір'ю. Тільки без битого посуду. Я, звичайно, ненавиділа ці вази, але все ж таки подібні істерики занадто затратні навіть для такої марнотрати, як Кассандра.

Ерік кинув на мене трохи розгублений, але винуватий погляд. А потім підбадьорливо посміхнувся і кивнув:

– Тільки не забувай, що моя дружина не мусить хвилюватися. Має і так напружений день.

– Можна подумати, що я така стара, що забула, як це: носити під серцем дитину, – хмикнула леді Амадея Рейверс, відчепившись від онука. – Хоча цим ти в діда. Той теж весь час мене мало не на руках носив. Йди вже. Ми пліткуємо тут.

– Пам'ятай, що тобі не варто перенапружуватись, – кинув Ерік, йдучи.

І тільки-но мій чоловік покинув кімнату, леді Рейверс трохи розігнулася і, нехай повільно, але цілком самостійно наблизилася до ліжка, тут же присівши на її край. І різкий запах посилився, накривши мене з головою. І в пам'яті сплив спогад. Практика, болото і всюди цей мерзенний запах!

– Перенапружишся тут. Я і так цілодобово лежу в ліжку, майже приросла до нього. Не зважай на нього. Мій онук впевнений, що я як та жахлива ваза в нашій вітальні – розсиплюся, щойно до мене доторкнуться. Не тут то було!

А на мою думку, тут вся справа в невірному лікуванні. У бабусі Рейверс в наявності всі ознаки артриту. І чим її лікують? Корінням болотного лімаргену! Не знала, що його взагалі десь використовують! Окрім як мух відлякувати він ні на що не придатний! А вже при артриті, як козі підкова! Навіть не знеболює. Хто ж з неї так знущається?

– Спокій вам і справді, необхідний, але... Хм... – на мить зам'ялася, відчуваючи, що лізу не в свою справу. – Леді Рейверс, прошу вибачити мені, але можу я поцікавитися, хто вам прописав корінь болотного лімаргену від артриту?

Бабуля кинула на мене здивований погляд, але згодом узяла себе в руки і широко посміхнулася.

– Дивлюся, ти знаєшся на травах. Маг землі? Відьма? Травниця? – Почала вгадувати бабуся, і в її очах з'явився непідробний інтерес.

– Я цілитель. Закінчила закриту академію у Сільверстоуні два роки тому.

Ось тільки магія після останнього ритуалу Крейга відновлювалася надто повільно. Він осушив мою силу повністю, забравши все. Але тільки так я змогла здобути розлучення. Втім, і не тільки розлучення, як з'ясувалося пізніше.

– Чула про неї. – скривилася леді Рейверс. – Це ж край світу! І співчуваю. Потрібно бути останньою худобою, щоб закрити свою дитину в цій казармі. Сирота?

Загалом в академії було не так уже й погано... Порівняно із заміжнім життям!

– То була воля батька. Мене відправили одразу після ініціації.

Точніше сказати, моя ініціація трапилася відразу після шлюбу батька з мачухою, яка просто на дух мене не переносила. І, щоб не псувати погоду в будинку, батько мене позбувся, приховавшись тим фактом, що в Сільверстоуні найкращий цілительський факультет.

– Мда... дитиною зовсім. Я так розумію, від такої батьківської опіки ти й бігла, куди очі дивляться?

– У батька нова родина, дружина. Мені у столиці були не раді. А тут ... Тут я вперше відчула себе вільною.

– Ну і демон із ними. Сім'я не ті, хто рідні по крові, а ті, кого ми впускаємо у своє серце. Ти знайшла новий дім і нову родину. А вони нехай кусають собі лікті – підбадьорливо усміхнулася бабуся. – Не зважай на Кассандру. Вона відьма, запальна, але швидко відійде і заспокоїться, – тим часом заговорила старша жінка роду Рейверс. – Схоже, забула, як сама вперше переступила поріг цього будинку, ховаючи очі і не знаючи, куди себе подіти. Як давно це було…

Жінка зітхнула і скривилася.

– Так, я розумію, але Ерік дещо несподівано приніс новину про наш шлюб... – я робила крок назустріч леді Рейверс. – Так що, леді Рейверс, хто вам призначив траву, яка відлякує мух, для лікування?

– Мій лікар. Але це старість: хоч примочки від мух, хоч жива вода, а все одно не вилікуєш! – відмахнулася бабуся.

– Старість я вам лікувати і не пропонувала. А ось артрит, – я потяглася за сумкою і витягла пляшечку з ліками. – Це допоможе вгамувати біль. Тільки якщо не вживати внутрішньо, зрозуміло! До того ж я могла б до вас заходити щодня. Якщо ви дозволите, звичайно!

Леді Амадея хмикнула, але пляшечку з ліками прийняла.

– Постараюсь не вживати. Мені заборонили все, міцніше за кефір. Так що... спокуса була, слово честі. – засміялася бабуся. – Кассандра і та... то не можна, це не можна. Вона хоче мене погробити. Одна надія на онука.

Точно! Ерік.

– Ерік і справді дуже дбайливий, – зобразивши закохану, сподіваюся правдоподібно. – Він просто...

– ... Він розтелепа, – перебила мене бабуся мого чоловіка. – І все що йому треба – нормальна дружина, яка йому іноді вставлятиме мізки на місце. Це я можу стверджувати з висоти свого досвіду та прожитих років. Присядь, – поплескала вона по ліжку.

Я слухняно опустилася поряд.

– Він не розтелепа... Він просто надто молодий, – промовила я у відповідь, хоч і сама не вірила у сказане. Але ж я закохана дружина...

– Ой! Повір, я знаю про що говорю. Тобі доведеться ділити його як мінімум із роботою. Він схиблений на справах фабрики. Але... боюся, що надто вже розсіяний. Сьогодні він може винаходити нове зілля, а завтра забуде, куди кинув свої штани. І з цим тобі доведеться все ж таки зіткнутися. – Усміхнулася леді Рейверс. – Його батько був таким самим... Ех... Сподіваюся, мій онук розповів тобі про те, з якими труднощами ти можеш зіткнутися в цьому будинку? – Запитала леді Амадея, взявши мене за руку.

– Загалом, – я знизала плечима.

– Крім того, що тепер тобі передадуть обов'язки няньки Еріка, ще й змусять освоїти управління господарством. – Тим часом продовжувала леді Рейверс. – І ще… таємне весілля для спадкоємця графства не вихід. Потрібно буде влаштувати звану вечерю. Хоч у нас така рідня, що звати нікого не доведеться, як би не довелося запечатувати вікна заклинаннями, щойно вони почують про ваш шлюб. Думаю, до цього Ерік тебе не підготував. Але не звертай на них уваги. Ким би ти не була вчора – сьогодні ти леді Таміла Рейверс. І нехай труяться своєю власною отрутою, мила. І так. Діамант у будь-якому бруді залишається діамантом. Ти ж не простолюдинка? Я теж у цей будинок прийшла у штопаних панчохах. Підробляла садівником. Ти можеш уявити, яке це приниження для мага землі? Який був скандал… Моя свекруха мало не рознесла маєток до самого фундаменту. Але... Чоловіки цього будинку куди терпиміші за жінок. Принаймні ті, кого я знала.

Якось тон і тема розмови мене трохи лякали. Наче вона розповідала не про родичів, а про зграю дрібних хижаків, що оточили лева.