Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація

Ерік

– Це в голові не вкладається! – стогнала мати, ходячи по малій вітальні від дверей до вікна і назад. – Як ти тільки додумався до такого? Як у твою голову прийшло взагалі…

Від її вереску деренчали підвіски на кришталевій люстрі та келихи на столику з міцними напоями. Мені раз у раз доводилося ухилятися від зелених магічних розрядів, що витали по кімнаті і збивали все, що нерівно лежало. Мда… леді Рейверс була розлючена, якщо навіть не могла контролювати свою магію.

Втім, я чогось такого й чекав. Мати ненавиділа сюрпризи. А тут одразу два, та ще й яких.

Благо, у моєї псевдо дружини було зілля в сумочці. До речі, дуже цікавий момент. Навіщо молода дівчина тягає у себе зілля на всі випадки життя? І які ще секрети зберігаються у її сумочці?

Треба було все ж таки не хапатися на радощах за перший же подарунок долі, а хоч розпитати її до ладу про її минуле. З'ясувати, хто батько дитини, чому розлучилася та поїхала зі столиці. Може, вона згрішила з якимось красенем і чоловік виставив її за двері? Дуже на те схоже, але мене це хвилювало мало. Мені з нею не до кінця життя в шлюбі перебувати ж.

І все ж таки… чому так легко погодилася? На всі запитання вона відповідала коротко і по суті. І все, що я про неї з'ясував – приїхала міс Таміла Кейр зі столиці, сім'ї не має, як і засобів для існування. Тому, можливо, вона й хапалася за мою пропозицію з такою запопадливістю.

Втім, на з'ясування подробиць я ще маю час. А іншої відповідної вагітної, такої ж божевільної як я, у мене на прикметі не було.

– Ти взагалі слухаєш мене? – верещала мати, і зелений пульсар врізався у вазу з квітами. Я меланхолійно простежив за осколками, що посипалися, водою і квіточками, що похилим віночком виклалися навколо столика.

– Припиніть істерику, мамо, – скривився я, сподіваючись, що вона мене хоч почує. – Слухаю. І чекаю, коли ви виговоритеся і знайдете сили не тільки кричати, а ще й слухати.

– Ти… – леді Рейверс виставила тонкий вказівний палець, тицьнувши в мене довгим нігтем, пофарбованим у чорний колір. – Я підібрала п'ять кандидатур із благородних заможних сімей, а ти притяг додому… Хто вона взагалі така?

Здається, настав найвідповідальніший момент:

– Офіціантка з шинку «Кривий ріг», – відповів я, придушивши бажання заплющити очі.

У мами від обличчя відринули всі фарби. Здається, зараз буде ще одна непритомність. Але ні, вона повільно втягла повітря носом і так само повільно видихнула.

– Ну, хоч не поломийка, – процідила леді Рейверс. – Термін? – коротко уточнила вона, знову попрямувавши по кімнаті.

– Шість місяців, – обережно відповів я, не дуже вірячи в цей спокій. Але додав твердості у голос і продовжив. – І вам доведеться змиритись. Вона моя дружина і мати моєї ненародженої дитини. Поважайте це, будь ласка!

Леді Рейверс зупинилася, як на стіну налетіла і обернулася до мене обличчям. В її очах палала лють. А мені подумалося, що дим із ніздрів їй був би зараз як ніколи личить. Я майже фізично відчував, як її мовою крутиться якесь прокляття. Здається, чоловічою неспроможністю я все ж таки обзаведуся.

– І тому притяг до будинку… – почала мати, але вчасно зупинилася, вирішивши поки не нагороджувати неприємними епітетами незнайомку з її онуком у животі. – Незрозуміло кого? Вона аферистка. І їй потрібна лише спадщина графства Рейверс. – Ось так збіг – мені теж. Щоправда, сказати вголос я це не наважився. – Ти мене вбиваєш!

– Припиніть цей цирк, – відмахнувся я, втомившись від її півгодинних стогнань. Право слово, непритомною вона мені подобалася більше. – Я доросла людина! І здатний ухвалювати рішення самостійно! 

– Що ти можеш?! – верещала мати. – Як ти збираєшся справлятися зі спадщиною, якщо не зміг впоратися навіть з... – мати вчасно прикусила язика, перевела подих і продовжила. – П'ять років академії, а ти навіть просто прочитати заклинання не зміг, щоб уникнути небажаних наслідків.

Ну це вже перебір.

– Хто вам сказав, що наслідки були небажаними? По-перше, я люблю Тамілу і не потерплю поганого до неї ставлення, запам'ятайте це, будь ласка, – процідив я крізь зуби так, що майже сам у це повірив. – І радий, що у нас буде дитина. А мовчали тому, що я не хотів, щоб моя вагітна дружина вислуховувала ваші істерики. Їй шкідливе хвилювання, мамо. – мати розтулила рота, щоб вилити черговий потік лайки і стогнань, але я тут же припинив це. – Мовчіть. Я слухав вас мовчки. Тепер, коли ви поцікавилися, говоритиму я. Скільки б ви тут не обурювалися, Міла від того менше моєю дружиною не стане. І, відповідно, господинею у цьому будинку. Введіть її у всі тонкощі та справи. І передайте ключі від кімнат та комор. – Мати почервоніла, але кивнула. Ще б пак, якщо Таміла не буде виконувати роль дружини, як належить, то бабуся точно щось запідозрить. А цього допустити не можна. – І ще, зважаючи на останні події, не такі ці наслідки і небажані. Якщо ви не помітили, я виконав умови заповіту.

– Ще не зрозуміло, чи твоя взагалі ця дитина…

– Акуратніше з такими заявами, – схопившись на ноги, попередив я. Ще не вистачало, щоб вона почала копати і з'ясовувати, що і як. – Є речі, які я не пробачу навіть вам!

Мати замовкла, підібгавши губи. Не довго.

– Ти проміняв матір на… невідомо кого! – голосом, сповненим страждань, видавила останній аргумент Касандра Рейверс. Мені навіть стало її трохи шкода. Але відступатися я не збирався, та й взагалі нікуди було.

– О! У цьому він цілком у батька. – Бабуся увійшла до вітальні, спираючись на руку своєї цілительки і човгаючи кімнатними тапками. – Як тільки привів у будинок когось незрозумілого, перестав мене слухати.

Сьогодні вона, слава всім богам, виглядала куди краще ніж зазвичай. І навіть уперше за кілька тижнів спустилася зі свого поверху. Щоправда, гадаю, лікарка застосовувала левітацію, бо сама бабуся не впоралася б зі сходами так швидко. Але все одно у мене на душі потеплішало. Все-таки я щиро любив жінок вдома Рейверс, навіть попри їх безглуздий характер і любов до інтриг.

– Ви не знаєте, про що кажете, – знову злетіла мати, переключивши всю увагу на свою свекруху.

– Чудово знаю, – безцеремонно перебила її Амадея Рейверс. – Ви кричали на весь будинок. Тож, гадаю, навіть сусіди посвячені в суть проблеми. І маю тобі зізнатися, не бачу приводу для твоєї істерики.

– Та як ви… – задихнулася мати.

– Заспокойся. – коротко взяла в облогу бабуся невістку, за що я їй був безмежно вдячний. І вже мені додала. – Вітаю, любий! Я так і знала, що не все втрачено, і для того, щоб ти взявся за розум, просто потрібна мотивація. Я така рада… – в очах літньої леді Рейєрс навіть блиснули сльози. – І хочу негайно бачити твою дружину.

– Мене у цьому будинку ніхто не чує! – Надулася мати, але лаятися все ж перестала. – Піду накажу прибрати тут, поки слуги ще мене хоч у щось ставлять.

І гримнула дверима так, що впала ще одна ваза з квітами.

Ну, тепер головне, не заплутатися у свідченнях. Бабуню просто так не обдурити!