Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація

Таміла

Затиснувши в руках списаний аркуш, я вже пів години ходила кругами по кімнаті, вивчаючи важливу для майбутнього сімейного фіктивного життя інформацію. І якщо я підійшла до цього з усією відповідальністю, то Ерік заповнив дані якось несерйозно. Та він сам, на мою думку, плутався в іменах родичів і пам'ятних датах! Ну ось. Тут першого кузена звуть Генрі, а далі, згадуючи весілля цього ж кузена, він його називає Гаррі. Кошмар якийсь! Або день весілля батьків. Як можна двічі вказати різні дати?

Гаразд, забудемо про імена та дати, перейдемо до улюблених страв та напоїв. Потрібно знати, чим годувати коханого чоловіка. Хоча краще б він написав уподобання леді Рейверс. Мені ж їй потрібно насамперед сподобатися...

Вкотре погляд ковзав по рядках, написаних акуратним хитромудрим почерком, і саме в цей момент у двері коротко постукали. Ерік! Вже повернувся?

– Вітання! – я швидко відчинила двері і варто було тільки "нареченому" увійти, так само швидко їх зачинила. – Як все пройшло?

– Я все залагодив! Шлюб зареєструють післязавтра! – Ерік посміхнувся, а потім нахилився і спробував залишити поцілунок на моїй щоці. Але я різко сіпнулася вбік, виставивши перед собою аркуші замість щита.

– Так не піде! – Він насупився. – Якщо ти так щоразу відскакуватимеш, то нас розкусять за пів години.

– Ми добу знайомі, а ти хочеш, щоб я так відразу зіграла правдоподібно! Я дівчина пристойна. На шию нікому не вішалася. Мені потрібно трохи часу.

– Гаразд. Давай ще раз!

"Наречений" підхопив мене під лікоть, а потім м'яко торкнувся щоки, обдаючи терпким ароматом чоловічих парфумів.

– Вже краще! – Похвалив мене майбутній чоловік, проходячи в мою кімнатку. – Але потренуватися все ж таки треба!

Варто було бачити обличчя місіс Флемінг, коли ми з'явилися вдвох у мою комірчину, і я представила Еріка Рейверса як свого нареченого. Схоже, вона подумала, що хтось із нас збожеволів. Якщо не усі троє.

– Повторімо історію нашого знайомства, – запропонувала я.

– З місця у кар'єр! – зітхнув Ерік. – Хіба так дбайлива дружина зустрічає чоловіка?

– І як по-твоєму я маю тебе зустрічати? – Примружившись уточнила я. – Ми домовилися пізнати один одного краще. І так часу зовсім немає!

– З пiнтою пива та свіжою пресою? Вечерю? Ні? Гаразд, – зітхнув Ерік. – Хоч я справді весь день ні крихти в роті не мав! Хоч пряник якийсь є?

"Наречений" зашурхотів коробочками, тарілками та паперовими пакетами. Але знайшов там лише спогади про продукти. Та й то дуже давні. Харчуватись у мене виходило на роботі, тому продукти додому я майже і не тягла. Так і економніше було. Та й що приховувати, приходячи додому, втомлювалася так, що їсти вже й не хотілося.

– Ти взагалі читав мої записи? – Посунула нареченого від кухонного столу.

– Угу! – кивнув Ерік, знайшовши якесь висохле на дерево печивко.

– Стривай, не їж це! Печиво для мишоловки! – я вихопила сухар, яким поперхнувся мій майбутній чоловік, з його рук. – Я зараз щось придумаю до вечері! А ти поки що в ролях і з виразом прочитай історію знайомства!

– Я віддаю перевагу курці в цей час доби! – зронив Ерік, вийнявши з кишені зім'ятий лист, який він, здається, все ж таки не читав.

– Е хм... майбутня курка! Омлет влаштує? – я хмикнула, вихоплюючи пару яєць з холодильної шафи, і відразу отримала удар у печінку від власної дитини. – Ох…

– Що трапилося? – Непідробно злякався Ерік, розгубившись. – Що болить? Погано?

– Я в порядку! Мені нагадують, що я теж зранку не їла, – знизала плечима.

– Точно нормально? Може до лікаря все ж таки…

– Якби ти прочитав лист до кінця, то дізнався б, що я сама цілитель. І я в нормі. Так що? Омлет?

– Все-все! Каюсь. Бачу, що з тобою вже все в повному порядку. – Піднявши руки вгору, сказав Ерік. – Давай омлет! Тоді з беконом? Або хоч сиром! Від тебе чоловік втече, якщо ти його годувати не будеш.

– Правда? – я хмикнула. – Не впевнена, що ти маєш намір від мене тікати! До речі, а чому ти не одружишся одразу і на все життя? Не маєш сім'ї. Це ж… нормально!

– Так звичайно! – скривився Ерік. – Усі мої родичі так вважають. Але... я не можу... просто не можу і все. – Ухилився він від відповіді.

Дивно! Ну ні так – ні. Це, зрештою, не моя справа.

– То як ми познайомилися? – перевела я тему розмови у необхідне русло.

– Я тебе впустив, – заглядаючи через моє плече в холодильну шафу, відповів Ерік. – Ти вішала гірлянди на вивіску таверни "Кривий ріг", стоячи на драбині, а я задумавшись зачепив драбину і ти мені буквально впала на голову. Бачиш, я читав! – з хлоп'ячим бешкетом блиснув усмішкою мій майбутній чоловік. – Бабуся в це повірить. Вона вважає, що я ходяча катастрофа!

– А це не так? – Розбила яйця в миску і вихопила віночок з шафки.

– Зовсім не так! Просто мене любить удача. – похвалився мій майбутній наречений. – Зустріч із тобою, наприклад. Хто б міг подумати, що ти з'явишся рівно тоді, коли мені будеш так потрібна! До речі, а ти? Як сталося, що ти сама, без підтримки і в такому становищі? Якщо не секрет!

– Я в розлученні, – відточеними рухами почала збивати омлет. – І це теж написано у паперах, які я тобі передала. Мій чоловік виявився хм… не зовсім тим, за кого себе видавав.

– До цього моменту я поки не дочитав, – засоромлено посміхнувся Ерік.

– Мила! Мила, рятуй! – Джен забарабанила у двері, змушуючи мене підскочити на місці від несподіванки і мало не випустити миску з омлетом. – У мене побачення! За пів години побачення, а в мене знову голова розболілася від нервів!

Я позадкувала від дверей, не знаючи, що взагалі робити. У мене в кімнаті найзавидніший наречений міста. Як це пояснити? Що він прийшов до мене за... зіллям? Ну так звичайно. У нього ж ціла фабрика цього зілля! Але що я скажу? Чергову брехню? Хоча... через день усі газети шумітимуть про наше весілля.

– Хто це? – Ерік, схиливши голову, зацікавлено витріщився на двері.

– Мила? Ти вдома? – Джен, схоже, почула його голос. Прокляття!

– За дверима моя подруга, говори тихіше! – Я зашепотіла, відтягуючи фіктивного нареченого від дверей.

– Чому? Чи ти не хочеш допомагати подрузі? До речі, заразом і перевіримо, як ми виглядаємо разом. Як ти кажеш звуть твою подругу?

– Дженіфер, – я зітхнула. – У моєму аркуші це взагалі написано було!

– Я ще не дійшов до цього пункту!

– Ти хоч до якогось пункту дійшов взагалі?

Але не помітивши мого запитання, він як ні в чому не бувало смикнув двері на себе. Я кинулася слідом.

– Доброго вечора, чарівна Дженіфер!

Очі подруги округлилися, обличчя витягнулося тільки вона підняла погляд, а брови підстрибнули.

– Здра-асті... – це єдине, що вона змогла проговорити.

– Зілля! – я промокнула руки про рушник і попрямувала до сумочки. – Зараз, Джен! Одну хвилину!

– Здається, у мене вже все минулось! – Вона гикнула і зробила крок назад і все ще зі недовірою дивлячись на Еріка. – Вибач..те що відволікаю!

– Що ви, Джен! – відмахнувся Ерік, підхопивши її під лікоть і мало не силоміць втягнувши в кімнату. – Кохана, тобі не здається, що нам досить вже ховатися? – Мій "наречений" повернувся до мене, непомітно підморгнувши, і знову обернувся до Джен. – Відрекомендуй вже мене своїй подрузі.

Майбутній чоловік наблизився, обіймаючи мене за талію. За те місце, де вона колись була.

Відчуваючи, як вся кров прилила до обличчя, я видихнула, але все ж таки заговорила, хоч і трохи здавлено:

– Джен, Ерік, по-моєму, ти впізнала... Загалом, пам'ятаєш я не хотіла тобі говорити, хто батько моєї дитини? Так ось це Ерік, і...

– Ми скоро одружуємося! – Підсумував наречений, і Джен не втрималася на ногах, грюкнувшись на моє вузьке жорстке ліжко. Ну от навіщо він так одразу в лоб?! Я кинула на нього незадоволений погляд і сіпнулася до поблідлої подруги.

– Ого... нічого собі... – Видавила вона, забувши і про мігрень і про побачення. – Бути не може!

– Дуже навіть може, – спростував її сумнів Ерік. – Тож можете нас вітати! Хоча… трохи згодом. Все ж таки у мене робота. – наречений скривився. – І перевірка.

Він знову цмокнув мене в щоку, і все, що я встигла вкласти йому в кишеню аркуш, який він мав намір забути.

– До зустрічі, кохана!

– До зустрічі! – обізвалась я.

Втік. А мені тепер порозумітися з подругою.

– Тепер я чекаю на подробиці! – верещала Джен.

Здається, її кавалер сьогодні не дочекається.