- Просніться, принцесо!

- Геть звідси, нелюд! – прорипіла я ще не зміцнілим від сну голосом і, не розплющуючи очей, запустила в бік порушника спокою перший-ліпший предмет. На біду вухастого, це виявився доволі важкий том місцевого фольклору під назвою «Міфи та легенди народів Ліморії».

Почувши звук глухого удару і за ним красномовний ельфійський мат, я злорадно захіхікала. За весь час подорожі Ровейн будив мене щодня, тож помста була цілком виправдана. Не зрозуміло, правда, чому він звернувся до мене офіційно, зазвичай він не такий ввічливий. Та й ухилитися від книги для темного ельфа мало бути легше легкого.

- А ви влучна, принцесо! – почувся вже інший знайомий голос.

Від здивування я все ж прокинулася і витріщилася на парочку, що увійшла: потираючого почервонілий лоб Ровейна (я знову злорадно захихотіла) і з завжди незворушним обличчям принца.

- Ем... доброго ранку, — намагаючись перестати хихотіти, привіталася я.

Відверто кажучи, я просто не знала, як поводитися з ним.

- Доброго ранку, Наріанн, — ввічливо відізвався Аллірен. – Як спалося?

- Не дуже, — плаксиво надувши губки, поскаржилася я. – Спочатку грім спати не давав, а потім Ровейн за дверима хропів так, що стіни тряслися!

- Що? Та я! Та я! І взагалі! – ледь не задихнувся від обурення бідний ельф і ніяк не міг підібрати слів у відповідь на мою скаргу.

Дивлячись на обуреного друга, принц не зміг стримати свою маску байдужості та вперше на моїй пам'яті слабо посміхнувся.

- Не буду вам заважати, — злегка вклонився Ро і з ображеним виглядом вийшов із кімнати.

Проводивши його поглядом, принц повернувся до мене, а на його обличчі знову застиг звичний вираз.

- Він тебе не ображає?

Я тільки знизала плечима. Скаржитися на когось не в моїх правилах. Хоча дивно, з чого раптом така турбота? То крижаною брилою ходив, тепер раптом хвилюватися почав.

- А це навіщо? – він підійшов до мене і, обережно розв'язавши шарф, німим питанням уставився на вже запечений поріз.

- Та так, випадково вийшло, — я відвела погляд. Як би не хотілося помститися Ровейну, скаржитися я не збиралася. Це було б занадто низько.

Недовірливо хмикнувши, Аллірен підозріло подивився на двері, наче про щось здогадався, але майже відразу одягнув свою звичну “маску” і вже діловим тоном сказав:

- Гаразд. Я прийшов у справі. Це тобі.

Він поклав доволі об'ємний згорток на столик, що стояв навпроти ліжка.

Швидко зав’язавши шарф на шиї, я вибралася з теплого затишного ліжечка і підійшла до нього. Оцінний погляд, що пройшовся по моїй фігурі, я вважала за краще проігнорувати. Усе одно місцева нічна сорочка прикриває навіть більше, ніж потрібно. Я влітку зазвичай ходжу в більш відвертих нарядах. Та і цей вухатий збоченець, у теорії, є моїм майбутнім чоловіком. Не сказати, що я з цим змирилася, але поки що в мене немає іншого виходу, крім як ламати свою комедію й далі.

Розгорнувши згорток, я здивовано витріщилася на наданий мені арсенал. Рукою погладила невеликий і витончений дерев'яний лук. Поруч лежав сагайдак, повний стріл, і з десяток маленьких кинджальчиків.

- Це навіщо? – я з цікавістю провела пальцями по барвистому візерунку на плечах лука.

- Відтепер, я хочу, щоб у тебе була з собою зброя. Подальша дорога може бути небезпечною, тож ти повинна мати можливість захистити себе, якщо щось станеться. Або принаймні протриматися до тих пір, поки не поспіє допомога в особі мене, Ровейна чи когось із темних ельфів.

Я мимоволі хмикнула, уявивши Ро в образі допомоги проти потенційного ворога. Він швидше допоможе мене добити, та так щоб напевно і з особливим садизмом. Рана на шиї почала боліти, немов у підтвердження цієї думки.

- Але я не вмію всім цим користуватися!

- Доведеться навчитися, — відрізав принц. – І раджу зайнятися цим якнайшвидше. А тепер збирайся та спускайся вниз, нам ще потрібно встигнути пообідати, перед тим як рушити далі. Даю тобі пів години на це.

«Ну так, сніданок я щасливо проспала», - зрозуміла я, побачивши два сонця за вікном, що перебували в зеніті.

- Годину, хочу викупатися нормально!

Ну а що, невідомо, коли я зможу розслабитися у ванній наступного разу.

- Гаразд, годину, — зітхнув темний принц і подивився на мене як на дитину.

Ну і нехай, хай краще вважає мене маленькою та дурною дитиною, мені ж краще!

***

Через годину з лишком я, чиста й бадьора, але голодна як ведмідь після зимової сплячки, спустилася в таверну. Хлопці вже чекали за столом, повним їжі, і явно нервували.  

Насправді більшу частину часу в мене пішло на те, щоб розібратися зі зброєю. Частину кинджалів повісила собі на пояс, кілька сховала за халявою шкіряних дорожніх чобіт, а також один, найменший, прикріпила до лівого плеча. Сагайдак зі стрілами та лук я закріпила за спиною. Найважче було зробити так, щоб нічого не випадало під час руху.

Коли я підсіла за стіл до ельфів, Аллірен вдоволено кивнув, побачивши лук за моєю спиною.

Служниця принесла моє замовлення і раптом запитала:

- Вибачте, це ви леді Нарі?

- Так, це я. А що таке?

- Вам просили передати, — вона дістала з кишені невеликий згорток.

- Дякую, — я мило посміхнулася дівчині.

Щойно служниця відійшла, Ро вимогливо простягнув руку.

- Ще чого! – пирхнула я і сховала згорток глибше в кишеню, розсудивши, що відкрити його краще наодинці, інакше заберуть.

Загалом обід пройшов цілком спокійно. Ровейн дувся, тому з нами не розмовляв, та й принц був мовчазний, як зазвичай. Я весь час виглядала Рея, але так і не побачила його. Мабуть, він вже поїхав. Шкода, я хотіла б попрощатися. Завдяки йому у мене, нарешті, з'явився гарний настрій, сили боротися та бажання жити. Я щасливо усміхнулася, згадавши цю чарівну ніч, через що ельфи почали на мене підозріло коситися у неочевидній спробі заробити косоокість.

«І правильно побоюєтесь, хлопчики. Я не збираюся здаватися!» - подумала я і відчула, як моя щаслива усмішка переросла в зловтішну.

Щойно ми рушили в дорогу та я опинилася у возі, одразу ж відкрила згорток. Дуже вже цікаво було, від кого це і що там.

Всередині лежав різний кулон у формі крила метелика, інкрустований біло-блакитними камінчиками, та записка:

«Вирішив подарувати на пам'ять цей медальйон і ще раз привітати з Днем народження! Сподіваюся, тобі сподобається. Рей».

«Мене ніби вирішили прикрасами обвішати! Кільце від короля, тепер ось кулон від Рея!» — подумала я, хмикнув, і надягнула кулон на шию. Все-таки подарунок сподобався!

***

- Ро, ну Ро! Ну покатай! Ну Ро, тобі шкода чи що? — я вже хвилин 30 канючила у Ровейна, висунувшись з карети.

- Не називай мене так! — прошипів ельф вкотре.

Власне, все почалося з того, що ми в'їхали в ліс, і принц наказав йому: «Не відходь від неї ні на крок, що б не сталося». А мені стало нудно і захотілося спробувати покататися верхи на коні. Ну і на ельфі заодно, раз вже нікуди він від мене не дінеться.

- Ну, Рооо, ну покатай, ну будь лааааска! — продовжувала діставати я.

- Гаразд, іди сюди, — мученицьки закотивши очі, все-таки погодився темний ельф.

Як тільки я вилізла з карети, Ровейн прямо за комір затягнув мене на свого сірого коня. Та так незграбно, що зачепив шарф, і той мало того, що ледь не задушив мене, так ще й роздер тільки-тільки запечену рану, що кров хлинула з новою силою.

Небезпечно похитнувшись, я вчепилася в ельфа, боячись навіть поворухнутися! Не кажучи вже про спробу поправити пов'язку на шиї. Ро відразу ж пришпорив свого коня і ми помчали в сторону початку загону.

- Ваша Високосте, забирайте свій “скарб”! — все так само за комір, не помічаючи моєї закривавленої шиї, він перекинув мене на коня принца.

- Ей, я тобі не мішок з картоплею! — обурилася я, чіпляючись за нареченого в спробі не гепнутися.

Повторювати долю відомого мультяшного персонажа ой як не хотілося, особливо враховуючи, що знаходилася я на висоті кількох метрів. Та й травм мені достатньо на найближчий час.

- Ровейн, що сталося? — похмуро поцікавився принц, притримуючи мене, поки я намагалась умостити свою п'яту точку як можна надійніше та притискала рукою рану на шиї. Остання дія, вкупі з моєю закривавленою сорочкою, явно не вислизнула від погляду темного принца.

Ро, нарешті помітивши мій плачевний стан (за його провини, між іншим), раптом побілів і почав невпевнено виправдовуватися.

- Сама просила: покатай, покатай! Ще й ім'я перекрутила! Я і покатав.

Якби не пекельний біль у шиї, я б, напевно, розсміялася. Вже дуже Ро був схожий на цуценя, яке зробило купу в улюблені хазяйські капці, та якого збираються в цю саму купу тепер тикати мордою. Однак усе, на що мене вистачило, це слабо обуритися:

- І нічого не перекрутила! Всього лише скоротила, для зручності.

У цей момент за нашими спинами почувся гучний тріск, розкотисте «бум!» та іржання коней. Озирнувшись, нашому погляду постало величезне дерево, яке впало прямо на мою повозку, і два переляканих кінських хвоста, що зникли десь глибоко у лісі. Якби я була в ній, від мене залишився б тільки тонкий сумний млинець.

- Твою ж наліво! — видала я перше не лайливе, що спало на думку.

- Шерх сотт ер! — явно погодилися зі мною ельфи.

***

Декілька темних залишилися розбирати трощу, а решта загону вирушила далі. За словами принца, ми були вже недалеко від озера, біля якого він з самого спочатку і планував зробити привал.

Уже хвилин через 15 ми з Алліреном сиділи на березі озера, і він почав промивати мені рану. Чесно кажучи, цей час дався мені дуже важко. Рана чомусь боліла набагато сильніше, ніж спочатку, а свідомість починав застилати липкий туман. Найбільше хотілося знепритомніти, але величезним зусиллям волі я змусила себе залишатися при тямі.

Перше, про що я могла думати, був пекучий біль. Але коли принц дістав якусь дивно пахучу мазь і став товстим шаром наносити її на рану, стало набагато легше. Біль почала потихеньку відступати.

- Чому ви робите це самі? Могли б попросити когось зі слуг. Та я і сама б впоралася, — нарешті, трохи прийшовши до тями й зібравши думки докупи, я запитала у зосередженого на рані ельфа.

Насупившись, він на деякий час задумався.

- Не впоралася б, — нарешті після тривалого мовчання, коли я почала думати, що він уже не відповість, принц усе-таки подав голос. - Я ж бачив, ще трохи, і ти знепритомніла б. До того ж я знаю, звідки ця рана. З Ровейном я поговорю пізніше, про це не переймайся. Отримає і за рану, і за те, що зараз плутався під ногами.

- Він просто боїться, що ви його покараєте.

- І правильно боїться! Він знає, що буває з тими, хто погано виконує свої обов'язки.

Після цієї фрази мені різко перехотілося ставити інші питання, тому я розсудливо замовкла.

- І до речі, можеш називати мене Аллірен і звертатися на «ти». Усе-таки ми заручені.

- Угу, — усе, що я змогла відповісти, відводячи очі вбік.

Незручна пауза затягнулася. Точніше незручною вона була тільки для мене. Принц задумливо дивився на моє обличчя незмигним поглядом і явно не відчував з цього приводу жодного дискомфорту.

- Ну, я піду, — не витримавши, я різко підскочила, але одразу була усаджена назад на пісок.

- Не поспішай, ще не все.

Він забрав у мене шарф, який я сама не помітила, як м'яла весь цей час, і провів по ньому рукою. Просто на моїх очах вся кров і бруд із тканини випарувалися, а вже ідеально чистий шарф Аллірен почав обв'язувати навколо моєї шиї.

- Якщо хочете мене ним задушити, рекомендую спочатку завести глибше в ліс і зробити це там. Тут свідків забагато, — я намагалась за єхидством приховати зніяковілість.

- На майбутнє я обов'язково врахую вашу рекомендацію, дорога наречена, — у такому ж, якщо не більш єхидному, тоні відповів мені принц. – А тепер серйозно. Оскільки у тебе більше немає засобу пересування, доведеться трохи змінити плани. Я зараз поїду, завтра весь день загін проведе тут, дочекаєтеся мене. Я повернуся ввечері, максимум – післязавтра вранці. З табору не виходити, від Ровейна не відходити. Все зрозуміла?

- Зрозуміла, зрозуміла, не маленька, — невдоволено пробурмотіла я і попрямувала в бік свого, вже майже повністю встановленого, намету.

***

Вечір пройшов у дуже навіть приємній атмосфері. Після того, як принц поїхав, ельфи зібралися біля багаття та почали розповідати різні байки, починаючи від смішних історій з життя й закінчуючи жахами. Місцями реально було моторошно!

Один із солдатів дав мені невеликий бурдюк із найсмачнішим вином. Воно було трохи терпким, але солодким. І, як виявилося, доволі міцним, оскільки від кількох ковтків у мене відразу почала крутитися голова.

Після того як історії закінчилися, темні звідкись дістали гітару й почали співати похідні пісні цього світу. Була вже глибока ніч, три місяці своїм тьмяним холодним світлом освітлювали околиці, а зірки яскраво сяяли на небосхилі, тож атмосфера була що треба.

Оскільки я була напідпитку та осміліла, то додала в загальну скарбничку кілька пісень, які ми горланили в туристичному таборі. Треба віддати ельфам належне, мотив вони уловлювали досить швидко, і музика вийшла навіть кращою за оригінал.

Коли біля багаття залишилося п'ятеро найстійкіших ельфів і одна «принцеса», випите вино дало про себе знати, тож я відлучилася в найближчі кущики. Зробивши свою справу, я вже збиралася повернутися назад до багаття, як раптом хтось сильний затулив мені рота рукою й потягнув кудись в іншу сторону від нашого табору. Я навіть поворухнутися не могла!

Останнє, що я пам'ятаю – тупий біль у потилиці й червоні очі що світилися, а також промайнула в голові дурна думка: «добре, хоч штани натягти встигла». А потім — темрява.