Так і пройшли півтора тижня нашого шляху. Принц темних їхав попереду всієї чималої процесії (чоловік 10 слуг і близько 20 воїнів) на своєму чорному коні й вказував дорогу, іноді об'їжджаючи нашу колону та перевіряючи, чи все гаразд. Раз у 2-3 години ми зупинялися за потребою: то в туалет сходити, то перекусити, та й в цілому трохи перепочити.

Щоночі ми зупинялися в місцевих готелях а-ля заїжджий двір: на першому поверсі таверна, а на другому – кімнати для відвідувачів.

За мною була приставлена служниця – темна ельфійка, на ім'я Лінфіра. Молода дівчина з синяво-чорним волоссям і вельми значним бюстом. Насправді я б і не помітила, якби не глибоке декольте, що притягувало погляд  мов чорна діра. І хоча її робота – прислужувати мені, на її обличчі завжди красувалося вираження зарозумілої огиди, наче це вона принцеса, а я її служниця.

Побоюючись отримати якусь гидоту в постіль або плювок в їжу, я намагалась не підпускати ельфійку ближче, ніж на відстань витягнутої руки, і майже не користувалася її послугами. Так мені було спокійніше.

Тієї ночі ми зупинилися в невеликій таверні під назвою «П’яний дельфін». Поетична назва, нічого не скажеш! Особливо враховуючи, що до моря звідси на коні можна було дістатися не менш ніж за тиждень, та й то галопом без зупинки. На питання, чому саме дельфін, мені так ніхто й не зміг відповісти. Але годували там смачно!

Повечерявши, я піднялася до своєї кімнати та майже одразу солодко заснула, але нормально поспати не вдалося. Через деякий час зверху почали доноситися дуже характерні ритмічні стуки. Трохи пізніше до цього всього додалися стогони. Ні, не так. СТОГОНИ! Голосні, неприродні жіночі стогони, місцями переходячи у вереск! Ну, наче там свиню ріжуть, чесне слово!

Мені здавалося, ці крики повинні розбудити як мінімум весь заїжджий двір і парочку найближчих будинків. Але ні, чи ця парочка більше нікому не заважала, чи то вгамувати їх боялися, але вся ця вакханалія не припинялася понад годину.

Я чесно намагалася не звертати уваги та знову заснути, але ані подушка на голові, ані ковдра, ніщо не допомагало. Зрештою, вкрай розлютившись, я пішла розбиратися!

Як тільки я вийшла з кімнати, Ровейн миттєво підхопився з підлоги. Він кожну ніч чатував біля моїх дверей — чи то охороняв, чи то стежив, щоб норовлива принцеса не втекла, а швидше за все і те, і інше.

- Кудись зібралися? – з надмірною ввічливістю та обличчям м’ясника на мене одразу ж накинулося це вухате непорозуміння.

І так кожного разу, хоч би раз щось нове придумав!

- Так! – в тон йому відповіла я і попрямувала до сходів на третій поверх.

Звичайно ж, Ровейн пішов за мною:

- Куди, якщо не секрет?

Ось же причепився, мов жуйка до волосся!

- Секрет.

- У такому разі прошу вас повернутися у свою кімнату! – у його голосі читалася холодна загроза.

Теж мені, налякав моржа морквою!

- Ще чого.

- Принцесо, я наполягаю! – не вгамовувався ельф, хапаючи мене за зап'ястя.

- Наполягай, хто тобі заважає, – я спокійно звільнила руку з його кліщів і байдужо знизала плечима.

Темний навіть розгубився на деякий час, що дозволило мені без перешкод дістатися до потрібної кімнати. Біля її дверей стояв ще один ельф з фірмовим темноельфійським покер-фейсом.

- Принцесо, вам сюди не можна! – це вже Ровейн очуняв. Швидко він, однак! Я сподівалася, що він довше протримається.

- Мені – все можна, – безапеляційно відрізала я і загрюкала у двері ногами й руками. Інакше, боюся, з такими криками, простого стуку вони не почують!

Як не дивно, охоронець біля дверей лише покосився на мене, але не став зупиняти. Ось і молодець, не те що дехто! Краще б мені його нянькою призначили, він хоч мовчить і на мозок не капає.

Майже одразу скрипи та крики припинилися, а за дверима почалася метушня. Через хвилину перед нами постав принц всією своєю розпатланою ельфійською персоною, в одному тільки рушнику, обгорнутому навколо стегон. Він став у проході, заступаючи кімнату. Але це не завадило мені мигцем побачити знайомий бюст, не знаю якого, але явно великого розміру, і чорну копну волосся.

- Я, звісно, перепрошую, — ні краплі каяття в моєму голосі, ним можна метал різати. – Але не могли б ви розважатися тихіше, тут люди спати намагаються!

Принц ошелешено витріщився на мене:

- Я ж поставив “коло”.

- Та хоч квадрат, хоч трикутник! Ви своїми криками вже пів двору розбудили!

Можливо, це було не зовсім правдою, бо обуреної половини відвідувачів я тут не спостерігала, але будемо вважати, що я за всіх. А взагалі, найбільше не люблю, коли не дають поспати! Або поїсти. Сон і їжа – це святе! Тож у той момент у мені говорив невиспаний монстр, якому абсолютно начхати на всіх і все, і на ельфів зокрема.

Принц продовжував витріщатися на мене, ніби побачив свого давно померлого хом'ячка. Хоча наразі я, напевно, і виглядала як привид, з розтріпаним волоссям і синцями від недосипу, ще й у білій довгій нічній сорочці. У такому вигляді тільки бродити по ночах і завивати як банши.

- І, до речі, передайте Лінфірі, щоб навчилася кричати природніше! Якщо що – нехай звертається, навчу, не даремно ж я акторським мистецтвом займалася, – “добила” принца я і, розвернувшись на підборах, пішла назад до кімнати, ставлячи зарубку на пам’яті нічого не брати з рук цієї симулянтки. А то після такого звичайним плювком в їжу вона не обмежиться — отрутою заплює як мінімум.

Ровейн тихою тінню пристроївся за моєю спиною та похмуро мовчав всю дорогу до кімнати.

Можливо, мене мали б насторожити перегляди ельфів і їхні косі погляди в мій бік, але я була занадто втомленою. Тому, повернувшись до кімнати, недовго раділа приємній тиші та заснула майже одразу.

Наступного ранку мене, як не дивно, будити не стали, тому прокинулася я пізніше звичайного. Солодко потягнулася, одяглася, умилася та спустилася вниз. Ельфи вже встигли поснідати й тепер просто про щось розмовляли.

Зробивши замовлення, я як завжди сіла за столик до Аллірена і Ровейна. Принц лише похмуро кивнув, побачивши мене, і одразу відвів погляд.

- Добрий ранок! – настрій був чудовий, тому захотілося над ним познущатися. – Вибачте, дорогий наречений, але цілувати вас я не буду. На жаль, на відміну від вас, до зміїної отрути імунітету не маю, – мій насмішкуватий погляд перейшов від принца до Лінфіри, яка сиділа за дальнім столиком, явно даючи зрозуміти, кого я мала на увазі.

Аллірен на мій випад гордо промовчав і лише похмуро покосився у бік служниці.

- Добрий ранок, принцесо, — привітався Ро. – Як спалося?

- Спалося міцно, але мало, стараннями нашого вельмишановного принца, – відповіла я, демонстративно позіхнувши, хоча мені й дали поспати подовше. Чого-чого, а поваги в моєму голосі не було ні грама.

Звісно, снідати під постійні косі погляди принца було не дуже приємно, раз у раз доводилося докладати зусиль, щоб не вдавитися. Але полегшувати йому завдання я не збиралася, нехай помучиться. Нарешті, коли зі сніданком було жорстоко розправлено, а я перейшла до чашки чаю, він нарешті наважився:

- Принцесо, я хотів поговорити про вчорашнє.

- Говоріть, хто ж вам заважає, — милостиво дозволила я, відпиваючи зігрівальну рідину й мружачись від задоволення.

Обожнюю чай, вдома за день випивала не одну чашку. А тут він такий смачний, ніби в роті тане солодкий фрукт із невеликою кислинкою. Мрр, добре!

- Ви не повинні були про це дізнатися, я прошу вибачення.

- Дозвольте уточнити, за що саме ви просите вибачення? За те, що спали з іншою жінкою, чи за те, що я дізналася про те, що ви спали з іншою жінкою? – я мило усміхнулася, намагаючись цим жестом прикрити єхидство, що так і перло зі всіх щілин.

- Я думаю, і за те, і за інше, – Аллірен явно не зрозумів, що правильної відповіді тут немає, на відміну від Ровейна, який активно корчив пики, намагаючись подати якийсь "таємний" сигнал своєму принцу.

- Ну, дізналася і дізналася, спав і спав, яка різниця, – я байдуже знизала плечима, з насолодою роблячи ще один ковток чаю.

- Вам же… неприємно, мабуть, – принц уважно подивився на мене.

Він що, думає, що я ревную? Він думає, я до нього неземною пристрастю запалала з першого дня знайомства? Не втримавшись, я відверто зареготала. Ще чого, розмріявся!

Обидва ельфи здивовано витріщилися на мене. Хоч не знаю, чого вони там очікували, мабуть, сліз відчаю і мук ревнощів, але явно не цього!

- Послухайте, принце, – нарешті відповіла я, витираючи сльози від сміху. – Мені, звісно, дуже неприємно, коли мені поспати не дають. Вже що-що, а це я люблю. Але мене абсолютно не цікавить ваше особисте життя, і на ваше серце, нирки та усі інші частини тіла я не претендую. Ви можете спати з ким хочете, коли хочете і де хочете. Головне, мене не чіпайте.

Остання фраза вирвалася мимоволі, але слово не горобець. Реакцію ельфа визначити було складно, проте замислився він міцно.

- І не заважайте мені спати вночі, я теж маю право хоч якесь задоволення отримувати від життя!

Аллірен

Цього ранку я вирішив дати принцесі поспати довше звичайного. Насправді хотілося відтягнути той момент, коли доведеться з нею пояснюватися. Звичайно, наш майбутній шлюб має суто політичні мотиви, але все-таки батько просив налагодити з нею гарні стосунки. Однак поки що все йшло зовсім не так, як мало б бути.

Буду відвертий, я звик, що для привернення жіночої уваги мені достатньо просто з'явитися в їхньому товаристві. І все життя нахабно цим користувався, розважаючись з одноденками на кшталт учорашньої служниці. А я навіть імені її не пам'ятаю. Втім, мені це і не потрібно. Всі вони мріють тільки про багатство і славу, які приносить статус офіційної коханки кронпринца. А я легко граю на цих бажаннях, приємно проводжу час і залишаю їх ні з чим.

Коли я їхав у Деорію за принцесою, думав, що вона виявиться точно такою ж, і мені навіть старатися не доведеться, щоб обкрутити наївну дурненьку. Хоча вона і сама принцеса, але все-таки статус дружини темноельфійського кронпринца набагато вищий. Та вона повинна танцювати від радості й дякувати всесвіту і мені зокрема за надану можливість!

Спустившись, дівчина почала з єхидних коментарів, які я гордо проігнорував. Спочатку я подумав, що вона ревнує, і трохи підбадьорився. Виявилося, дарма. Ще й ця фраза: «головне, мене не чіпайте». Невже все настільки погано? Та будь-яка інша дівчина удавилася б за можливість провести зі мною ніч, і тим паче вийти заміж!

Шерх, вона виявилася зовсім іншою. І плювати їй з донжона на моє становище в суспільстві та інші регалії. Якщо раніше я міг тільки мріяти про подібне ставлення, то тепер це стало величезною проблемою! Як сподобатися дівчині, якій ти огидний? І як я міг так проколотися з цією служницею! Адже перевірив коло тиші, ну не могла вона нічого чути! Аррр, як же дратує це все і моя нахабна наречена зокрема!

 Надя

Це був останній заїжджий двір на нашому шляху, далі тільки ліс і жодного поселення попереду не очікувалося. «Веселий кріт», - гордо повідомляла вивіска з зображенням дивної тварини, схожої на якусь суміш бегемота з щурячою мордою та вухами слона. Чи то в цьому світі кроти виглядають саме так, чи це хвора фантазія художника в глибокому запої з руками з одного місця. Бо я не знаю, хто ще міг придумати таку “кракозябру”.

У таверні панувала досить приємна атмосфера: приміщення освітлювалося безліччю свічок, зал був чистим і акуратним, а з кута доносився спокійний красивий спів, супроводжуваний музикою до болю знайомого музичного інструменту.

Я, Аллірен і Ровейн сіли за невеликий столик. Слуги та стража, як завжди, поділилися на групи за інтересами й розсілися за іншими вільними столиками. До речі, як не дивно, але Лінфіра з тієї самої ночі (а минув вже майже тиждень) явно намагалась не потрапляти мені на очі. Однак іноді я ловила на собі її косі погляди.

Зробивши замовлення, я знову звернула увагу на співака. Він сидів за дальнім столиком, по-хазяйськи закинувши на нього ноги, і перебираючи струни довгими витонченими пальцями. Його обличчя не було видно через капюшон, лише довге до пояса волосся кольору західних сонячних променів, що пробиваються крізь пухнасті хмари.

Це не перший раз, коли в нашій таверні грав бард. Але це вперше, коли він грав на справжній гітарі! А такого голосу я взагалі ніколи в житті не чула: ніжний, глибокий, з легкою хрипотою. Цей голос хотілося слухати вічно, уявляючи подвиги великих героїв і любовні історії юних красунь та їх лицарів, про які співав бард.

Мабуть, я занадто довго дивилася на нього, заслухавшись. Співак ніби відчув мій погляд і, повільно піднявши голову, подивився прямо мені в очі. От тут я обімліла: власник прекрасного голосу мав не менш прекрасну зовнішність. Витончені риси обличчя, тонкий акуратний ніс і великі бездонні сині очиська, що нагадували перші проліски серед бурого снігу ранньої зимою. Він наче зійшов з картини талановитого художника, адже в житті не буває настільки гарних, витончених і водночас мужніх хлопців!

Мою задумливість розвіяв несподіваний тичок у бік.

- Ай, ти чого, боляче! – обурилася я, потираючи забите місце.

- Ви знову не слухаєте принца, – докірливо подивився на мене Ровейн.

- А чого одразу руки розпускати?

- Бо ви не чуєте, коли до вас звертаються!

- Заспокойтеся, – байдужо, але дуже загрозливо перервав нашу чергову перепалку принц.

Взагалі, весь час у дорозі ми постійно сварилися з Ровейном, з будь-якого приводу! А ось з Алліреном таке не проходило, бо якийсь він непробійний, і морда завжди як з каменю. Не ельф, а стіна залізобетонна, особливо після того випадку з Лінфірою. Та й що приховувати, попри своє зухвале поводження, я його все ще побоювалася.

- Наріанн, раджу тобі добре відпочити та набратися сил. Більше заїжджих дворів у нас на шляху не буде. Вирушаємо завтра опівдні, вранці в мене є справи.

- Гаразд, я зрозуміла, – пробурмотіла я й взялася за вечерю, то злобно переглядаючись з Ровейном, то з цікавістю поглядаючи на барда.

Насправді мене дуже потішила ця новина. Адже завтра, за моїми підрахунками, в мене буде День народження! Виповнюється 18 років, як-не-як! Хоча тут, наскільки я знаю, повноліття настає у 30 років – але й тривалість життя у цьому світі набагато більша, тому приблизно те на те і виходить. Шкода тільки, що повноцінного свята не буде, але хоч відпочину.

***

Цієї ночі почалася злива з грозою, через що я прокинулася і не могла заснути навіть попри втому. Вибравшись з ліжка й накинувши халат поверх піжами, я вислизнула з кімнати. Поруч із дверима, навалившись на стіну, спав Ровейн та навіть не поворухнувся. Дивно, зазвичай він дуже чуйно спить і підскакує при будь-якому русі.

Намагаючись ступати якомога тихіше, я спустилася в таверну. Зал був порожній, тільки біля стіни мирно потріскував вогонь у каміні. Я сіла поруч із ним, стала спостерігати за язиками полум'я та думати про своє. Про дім і рідних, за якими я жахливо скучила. Про Наріанн, яка кудись зникла і залишила мене віддуватися за неї. Про цей світ, у який я потрапила якимось неймовірним чином і не мала жодного уявлення, як повернутися додому. Про мій День народження, який тут нікому нафіг не потрібен!

Будь я вдома, мені б уже опівночі почали писати друзі! А прокинувшись, я б побачила прикрашений кульками будинок і великий напис: «З Днем народження!» Я б усе віддала, щоб опинитися зараз там, поруч із близькими та друзями!

- Не спиться? – почула я за спиною м'який голос і від несподіванки здригнулася.

- Угу, — промичала, ховаючи від барда червоні очі та намагаючись непомітно витерти рукавом сльози.

- Мені теж, — усміхнувся він і сів поруч. – Тебе як звуть?

- На…Нарі, — відповіла я, ледь не назвавши своє рідне «Надя», яке навіть у думках тепер звучало дивно і трохи чужо для цього світу.

- Я Рейтан. Можеш звати мене просто Рей, – представився співак, сідаючи поруч. – Чому ти сумуєш?

- А ти нікому не скажеш?

- Обіцяю, нікому не скажу, – тепло усміхнувся він.

Я на хвилину задумалася, чи варто йому про це говорити? Але з іншого боку, чому ні. Я його вперше бачу і навряд чи побачу коли-небудь ще.

- Річ у тім, що у мене сьогодні День народження, — повільно і задумливо почала я, намагаючись якомога ретельніше підбирати слова. - Тільки от я в цьому світі нікому не потрібна. Як людина і як особистість. Тільки як принцеса Наріанн, річ, яку можна просто взяти та комусь віддати без моєї на те згоди.

Ніби й правду сказала, і клятву не порушила.

- Звучить сумно, — Рей задумливо насупився, але раптом його обличчя засяяло, він хитро примружився. – Сподіваюся, ти не будеш проти невеликого подарунка?

- Дивлячись якого, — усміхнулася я.

- Тобі сподобається, — підморгнув він мені, — тільки зроблю так, щоб нас не чули, а то розбудимо всіх.

Рей змахнув рукою, мабуть, поставивши коло тиші. Аллірен із Ровейном іноді так роблять, коли не хочуть, щоб їх чули. Тільки я їх усе одно чую, не знаю чому. Щоправда, тієї ночі я прокололася, оскільки виявилося, що на кімнаті стояло це саме "коло", і відтоді вони намагаються при мені взагалі не розмовляти про свої справи. Не дуже й хотілося.

Бард дістав потерту гітару. Коли він почав грати, світ навколо змінився.

Таверна раптом зникла і ми опинилися на вершині гори, під нами пропливали хмари, а навколо, в такт пустотливої музики, літали сніжинки. Вони то підіймались вгору, то різко падали вниз, то закручувалися в химерний хоровод. Але було зовсім не холодно, скоріше навпаки! А на душі стало так легко і весело, що я не стрималася: засміялася й закружляла разом зі сніжинками, намагаючись їх зловити.

Мелодія плавно змінилася, стала менш рухливою, але залишилася такою ж пустотливою. Цього разу ми опинилися під водою, а навколо плавали зграї риб, за якими я почала ганятися.  Нестачі кисню не відчувалося абсолютно. Хотілося сміятися і танцювати! Що я, власне, й робила, зовсім забувши про Рея.  

Одна з рибок підпливла зовсім близько і дюбнула мене за кільце, яке на мить зіслизнуло з мого пальця. Я швидко повернула його на місце і знову продовжила ганятися за рибками, намагаючись ухопити за хвіст хоча б одну хуліганку.

Знов мелодія змінилася, стала плавною і дзюркотливою, а навколишнє оточення знову змінилося слідом за нею. Вода розступилася і локалізувалася в одному місці, перетворившись на невеликий струмочок. Замість морського дна я стояла на зеленій галявині, оточена м'якою зеленою травою і купалася в теплому сонячному світлі. Танцювати та сміятися більше не хотілося. Я лягла в траву і розслабилася, спостерігаючи, як навколо літають метелики та бабки.

Коли музика стихла, навколишнє оточення знову перетворилася на таверну. Камін вже майже згас, за вікном починало світати, а я відчувала себе абсолютно щасливою і спокійною.

- Дякую, Рей. Мені дуже сподобалося. Давно не було так добре!

- Радий, що зміг допомогти, — усміхнувся він своєю теплою та ласкавою, але трохи сумною усмішкою. – І намагайся менше сумувати.

- Постараюся, — усміхнулася я у відповідь і широко позіхнула, ледь не вивихнувши щелепу. – Я піду до себе. Спасибі ще раз.

- Нема за що, Нарі. Гарного відпочинку.

***

- І де ти була? – прошипів злий і сонний Ровейн.

На зворотному шляху мені не пощастило: сон темного знову став чуйним, і коли я намагалася зайти у свою кімнату, він тут же схопився і притиснув мене до стінки, приставивши до горла кинджал. Уже не вперше, між іншим, за час нашої подорожі!

- Відпусти мене, божевільний! В туалет я ходила! – прошипіла я.

Попри спробу відсторонитися від холодного металу, я відчула, як по шиї та грудях потекло щось тепле.

- А як ти вийшла? – прошипів у відповідь ельф, відпускаючи мене і намагаючись витерти кров з моєї шиї та халата.  

Злякався, бідненький. Знає ж бо, що за мою шию йому доведеться відповідати головою перед своїм принцом!

- Просто когось часом і гарматою не розбудиш. Так і будеш спати, поки мене вбивати будуть! Чи сам уб'єш ненароком, псих ненормальний! – різко відштовхнувши від себе темного, я грюкнула перед його носом дверима кімнати, ледь не прищемивши йому пальці. Ех, шкода, встиг прибрати.

Промивши рану на шиї, я обв'язала її першим-ліпшим шарфиком з моєї скрині та переодяглась у чисту сорочку. Поріз виявився невеликим, але дуже неприємним і досить сильно кровоточив. Проте, хоча настрій і був знову зіпсований, це мені не завадило швидко заснути та солодко проспати ті пів дня, що залишались до від'їзду.