Спалося солодко і спокійно, навіть не зважаючи на дуже незручне положення. Я загорнулася в ковдру з головою, намагаючись сховатися від настирливого ранкового сонця і не менш настирливого гулу, що доносився з кімнати. Прокидатися категорично не хотілося, тому я намагалася утримувати сон якомога довше. Деякий час мені це навіть вдавалося, але скоро гул став зовсім нестерпним. Довелося-таки вилізти зі свого затишного "гнізда", попутно розминаючи затерплі кінцівки.

Заглянувши в кімнату, я здивовано уставилася на джерело шуму, який мене розбудив. Посеред кімнати стояли принц з королем та обидва ельфи та про щось запекло сперечалися. Ще троє невідомих мені темних ельфів були розосереджені по всьому периметру: один копирсався в шафі, від другого була видна тільки п'ята точка, що стирчала з-під ліжка, а третій ходив уздовж стіни й щось вистукував. Вел, мов електровіник, носилася з одного кута в інший і намагалася прибрати влаштований ельфами безлад, не забуваючи бурчати під ніс явні прокльони в їхній бік.

- І що це ви тут робите? – вкрадливо поцікавилася я, щільніше загортаючись у ковдру і намагаючись пригладити ковтун на голові.

- Тебе шукаємо! – злобно уставився на мене Ровейн. Судячи з усього, йому добряче дісталося від принца за те, що не встежив за надто жвавою "принцесою".

- Ага. У шафі, в стіні та під ліжком. Мене. А на балкон виглянути не додумалися. Ви б ще у ванній подивилися і в унітазі, раптом я там застрягла в трубопроводі!

Як цікаво! Виявляється, бліді як моє життя ельфи вміють червоніти! А рум'янець у поєднанні з їхньою брутальною зовнішністю виглядає дуже навіть кумедно.

Схоже, ця геніальна ідея – шукати мене на балконі – їх таки не відвідала. Дивно, як на мене, це найлогічніший шлях моєї передбачуваної втечі.

Наказавши своїм горе-шукачам "вийти геть", а Ровейну "приглядати за нею краще, інакше відповіси головою", наречений кинув на мене похмурий погляд і вийшов із кімнати.

Висунувши голову в коридор, я побачила, як з ванної виходять ще два темних ельфи, і ледь не засміялася! Судячи з червоних як помідори облич, я влучила в точку, і вони там дійсно перевіряли трубопровід!

- Ти як завжди наробила шуму, — втомлено зітхнув "батько". - Готуйся, церемонія через 2 години. І щоб більше ніяких сюрпризів!

На відміну від короля, Данірон був у чудовому настрої. Виходячи з кімнати, він широко усміхнувся та грайливо мені підморгнув.

Ровейн, кинувши на мене підозрілий і злобний погляд, теж вийшов з кімнати й став на свій пост біля дверей.

Вел принесла дивовижної краси сукню: ніжно-блакитного кольору з відкритими плечима і досить великим декольте, по краю якого були пришиті квіти з тканини, але виглядали вони як справжні! Пишна спідниця до підлоги також була прикрашена штучними квітами, тому складалося враження, що поділ сунули у квітник.

Після того як я скупалась, Вел знову почала чаклувати над моєю зовнішністю: допомогла одягти сукню і зашнурувати корсет, накрутила волосся. Складну зачіску робити не стала, просто заколола дві передні пасма на потилиці, а решту волосся залишила спадати водоспадом на плечі.

Фінальним штрихом виявився вінок із живих польових квітів.

Я дивилася в дзеркало і не вірила своїм очам! Звідти на мене дивилася досить красива молода дівчина з сумними зелено-блакитними очима. Найбільш несподіваним чином раптом з'явилися вигини та опуклості, яких раніше й близько не було! Дякую чудовій сукні. Ех, до хорошого швидко звикаєш, шкода тільки, що привід не радісний.

- Красуня! – розчулено усміхнулася Вел, а її очі заблищали. – Таку красу, та шерховим ельфам віддають як якусь річ!

Я ласкаво усміхнулася й поривчасто її обійняла:

- Все буде добре! Не хвилюйся, все буде добре! – намагаючись не заплакати, твердила я, і не зрозуміло, кого заспокоювала більше, її чи себе.

Відсторонившись, вона ласкаво погладила мене по щоці та так тепло, по-материнськи посміхнулася.

- Ти права, все буде добре. Тільки не плач, а то очі опухнуть, — Велобережно пригладила вибите з зачіски пасмо волосся. – Все, пора йти, а то запізнимося, батько злитися буде, та й принц цей!

Кивнувши, я востаннє кинула погляд у дзеркало. Красива дівчина з дуже сумним поглядом підбадьорливо мені усміхнулася. На душі шкребла зграя божевільних котів. Різко видихнувши та гордо піднявши підборіддя, я впевненим кроком вийшла з кімнати.

***

Церемонія проходила поряд із замком у невеликому гаю, де знаходилася досить велика галявина. Рівно в центрі стояв величезний камінь, весь списаний різноманітними рунами, навколо якого зібралася купа людей. Як мені розповідав Дані, цей валун символізує Предків, які коли-небудь жили на цій землі.

Нам з Алліреном вручили «дари», які ми мали піднести тим самим Предкам. Мені дали тацю з різною випічкою: булочки, тістечка, бублики й так далі, а темному – великий кошик з різноманітними овочами, фруктами та ягодами. Я навіть образилася від такого розподілу – я вам що, на булку схожа?

Рівно опівдні розпочалася церемонія. Ми з ельфом йшли пліч-о-пліч до каменю по траві босоніж, несучи дари. Весь час я боялася наступити на який-небудь камінчик чи гілку, але, схоже, за галявиною добре доглядали, бо під ногами відчувалася тільки м’яка трава.

Коли ми підійшли до валуна, поставили до його підніжжя дари й, віддавши глибокий уклін, кожен з нас промовив церемоніальну фразу з проханням до Предків благословити цей шлюб.

Потім протягом 5 хвилин галявина стояла в повній тиші. Якщо шлюб схвалений згори, то нічого не відбувається. Якщо ж Предки проти, то посилають знамення. Зазвичай це якесь природне явище, починаючи з сильного вітру і закінчуючи ураганом.

Всі ці п'ять хвилин я молилася, щоб сталося хоч щось! Але чи то тим самим Предкам було пофіг, чи це все чиста формальність, але п’ять хвилин минули в повній тиші, і хоч би слабенький вітерець подув! Здавалося, весь світ завмер, а час тягнувся зі швидкістю обіжравшогося равлика.

Оскільки Предки не висловили свого несхвалення, до нас вийшов король і також промовив церемоніальну фразу, якою давав своє благословення на шлюб від імені сім’ї нареченої. Після цього він простягнув Аллірену атласну стрічку небесно-блакитного кольору, в тон сукні. Я повернулася спиною та ельф, як би на знак опіки, зібрав моє волосся в низький хвіст і зав’язав його цією стрічкою.

Потім ми знову віддали глибокий уклін предкам і так само, плече до плеча, пішли з галявини.

Власне, на цьому церемонія й закінчилася. Пройшло від сили хвилин 20 від початку до кінця. Дякую, що цілуватися не довелося!

Ця церемонія була лише офіційним зарученням. Весілля відбудеться в столиці Сонерії – Ролейї, тож у мене було трохи часу щось придумати. Власне, через це принцу й довелося приїхати сюди особисто: за звичаєм, ця церемонія проводиться в домі нареченої. А ось саме весілля, як пояснив мені Дані, проходить вже на батьківщині нареченого.

Потім був бал, який проводився у саду біля замку. Там було дуже красиво: всюди росли різноманітні квіти й дерева, витончені колони з химерними візерунками були обвиті чимось схожим на виноградні лози, фонтани дзюрчали й дарували прохолоду, а статуї радували око прекрасними напівоголеними жінками та іншими міфічними створіннями. Ну і головна родзинка заходу — просто величезний шведський стіл!

Щоправда, поїсти мені не дали… а те, що я весь день не їла, нікого не хвилювало! Спочатку, за традицією, нареченому і нареченій довелося відкривати бал. Я чесно намагалася відтворити всі ті па, яких мене навчав Дані. Але оскільки мистецтво танцю мені категорично не давалося, я постійно наступала на ноги бідному ельфу. Стиснувши зуби, він стерпів цілу половину танцю.

- Розслабтеся, принцесо. Веду я, а не ви, — прошипів він після того, як я черговий раз наступила йому на ногу.

- Вибачте, — натягнуто усміхнулася я. – Я чесно прогуляла всі уроки танців.

Ельф на це тільки хмикнув, мабуть, не здивувався.

Після того як я постаралася розслабитися й не думати про кожен свій крок, справа пішла трохи краще. На ноги я, звісно, наступати не перестала, але вже робила це рідше.

Наступний танець був з королем. Погляд його був дуже красномовним і нічого доброго не передвіщав. Тільки завдяки присутності ельфів він мовчав і не погрожував мені всіма муками місцевих катівень.

Після третього танцю з Дані, весь час якого він постійно сміявся з моєї "вічної незграбності", я послала всіх інших охочих "потанцювати з прекрасною нареченою" і пішла заїдати стрес смаколиками. Ну їх до біса, нехай самі танцюють!

***

Наступного дня весь замок стояв на вухах. З самого ранку слуги бігали коридорами туди й назад, тягаючи то скрині, то згортки, то мішки. Вел допомогла мені зібрати речі у величезну дерев'яну скриню, намагаючись вмістити туди все, що тільки може знадобитися. На мій невибагливий погляд, і половини всього, що вона запхала в скриню, вистачило б із головою. Ну то гаразд, не мені з цим тягатися, тож нехай ельфи й мучаться.

Потім вона вбрала мене в дорожній костюм, що складався з темно-сірих штанів, чорних шкіряних чобіт і білої сорочки з вільними рукавами, та побігла допомагати іншим зі зборами. Через кілька годин ми вже стояли біля воріт замку і прощалися. Після зборів перед від'їздом я встигла тільки швидко поснідати та заскочити в бібліотеку.

Король, звичайно, наказував «поводитися пристойно і не посоромити честь родини». Дані міцно обняв і попросив постаратися не влазити в неприємності. Найважче було прощатися з Вел. За кілька днів я дуже сильно до неї прив'язалася. Поруч із цією мудрою, хоч і вічно буркотливою жінкою, було тепло та затишно, як удома.

З труднощами розімкнувши теплі й по-материнськи добрі обійми, я побачила, що вона ледве стримує сльози. Я підбадьорливо усміхнулася й пообіцяла берегти себе. Потім залізла в карету. Намагаючись посміхатися якомога природніше, я махала рукою людям що  мене проводжали доти, поки вони не зникли за горизонтом. І тільки після цього я з важким зітханням обм'якла на сидінні та притиснула щоку до холодного косяка дверей.

Тепер у мене було достатньо часу подумати. Відтоді, як я потрапила в цей світ, минуло всього 4 дні. А мене вже встигли переплутати з кимось іншим, посадити в темницю, пригрозити стратою, взяти клятву,  прийняти за дочку, заручити й відвезти в незрозумілу далечінь. Ще невідомо, що краще – вийти заміж за цього… кхм… принца чи відправитися на шибеницю з вини зниклої принцеси. Я вибрала перше, сподіваючись, що знайду час розібратися в ситуації та повернутися додому.

Я була рада, що мене не змусили сісти на коня, адже їздити верхи я зовсім не вміла. Хоча і в кареті виявилося не люкс: уже боліла п'ята точка через тверде сидіння, та й взагалі було дуже душно, а на вибоїнах цю коробочку трясло так, що у мене з'явилося тільки одне бажання – прибити того садиста, який придумав це знаряддя тортур! Зате допомагали книги, чесно винесені з королівської бібліотеки.

Спочатку я вивчала географію, історію та політичні обставини, розумно припускаючи, що ці знання можуть чимось допомогти, та й взагалі зайвими не будуть… хоча, читаючи книги на ці теми, я постійно починала засинати. Коли на науковій літературі вже зовсім не могла зосередитися, переходила на художню, яка здебільшого розповідала про доблесних лицарів і прекрасних принцес. Ех, мені б одного такого лицаря загорнули, щоб він врятував мене від злого і противного темного ельфа, та забрав якомога далі від усього цього сюру!