Вранці мене розбудила Вел. Просинатись було дуже важко, здавалось, що я тільки хвилину тому закрила очі. Воно й не дивно – увесь вчорашній день присвячувала заняттям і лягла пізно. Навіть не пам’ятаю, як заснула, відключилась просто моментально!

Тяжко зітхнувши, я вилізла з ліжка після чергового прохання Вел… і в черговий раз мало не гепнулась! Задерши гидку сорочку вище колін, підійшла до дзеркала.    

М-дее, з таким обличчям тільки людей жахати: великі зелено-блакитні очі як завжди нагадували болото, ще й в обрамленні колоритних синців від недосипу – краса неземна. А на голові – шпаківня! Майже буквально, бо вчора не всю солому вдалося вичесати. Світло-русяве волосся, що доходило майже до поясу, звалялося суцільним клубком і нагадували мочалку. Я жахнулася, уявляючи, які кола пекла мене тепер чекають, щоб хоч якось привести його до ладу.

Критично оглянула свою фігуру: зріст, як то кажуть, метр з кепкою, та й фігура звичайнісінька – груди маленькі, ноги короткі, зате сра… пардон, дупа на місці.

Тьху, теж мені «принцеса»!

У сусідній кімнаті була ванна кімната «з усіма зручностями», як то кажуть. Добре що сантехніка сюди дійшла: дерев'яна ванна та металева подоба унітаза навіювали спогади про рідний світ. Хоч тут усе, як у людей. Поки я прокидалася та розглядала себе, Вел встигла наповнити ванну.

Завбачливо перевіривши температуру рукою, я із задоволенням залізла в теплу водичку. Вел намагалась мені допомогти, але я обурилася: я що, сама не зможу помитись? Тому вона облишила мене та пішла займатись своїми справами.

Минула майже година, чиста й задоволена, я повернулася до своєї кімнати. Там на мене вже чекала Вел, і, сказавши щось на кшталт «батюшка просить до килима», почала всіляко наді мною «знущатися». Це був вірний знак того, що ельфи вже приїхали та гра почалася.

Спочатку вона натягнула на мене фіалкову сукню до підлоги, усюди причитаючи про те, що «бідне дитя схудло». Сукня виявилася завеликою, тому, озброївшись шпильками, Вел підігнала її по фігурі. Судячи з усього, справжня принцеса все ж була вищою і більш фігуристою.

Завершивши з сукнею, вона взялася за моє волосся. Місцевий шампунь виявився гарним аналогом наших “два в одному”, бо від «гнізда» не залишилося й сліду, а волосся розчісувалося легко і безболісно.

Зробивши на моїй голові нескладну, але витончену високу зачіску, Вел відправила мене на зустріч з майбутнім нареченим.

- А…куди йти?

- Та це, в обідню залу!

- А конкретніше? – уточнила я, намагаючись згадати вчорашню екскурсію.

Чи варто говорити, що я майже нічого не запам'ятала з усіх цих заплутаних коридорів, якими мене водив принц.

- А ти що, дороги не пам'ятаєш? – розгубилася вона.

- Не дуже, — пошепки сказала я, розуміючи, що з таким успіхом конспірацію таки доведеться порушити.

Так само пошепки Вел докладно пояснила, куди йти, і я вирушила в обідню залу, намагаючись не забрести в якісь…гм… нетрі, звідки потім не зможу вибратися.

Хвилин через п’ять я вже стояла біля потрібних мені дверей. Ну, начебто потрібних. Кілька разів я все ж встигла "зарулити" не туди, перелякавши добру половину слуг.

Зайшовши всередину, я нерішуче завмерла на порозі. За великим обіднім столом сиділи троє: король – типу батько, принц – типу брат і… щось дивне.

Це щось було високим і широкоплечим, його шкіра відливала блідо-сірим відтінком, а чорне волосся було зібране в дреди, що закінчувалися трохи нижче лопаток. Лише кілька дредів з обох боків падали на великі очі кольору світлого асфальту. Два невеликі, але загострені вуха акуратно виглядали з-під зачіски, а риси обличчя ельфа були грубими та різкими. Здавалося, воно було вирізьблене з дерева, але при цьому не відштовхувало, в ньому було щось привабливе.

Дуже дивна істота, від неї віяло холодом і небезпекою, владністю і впевненістю в собі. Попри специфічну зовнішність, некрасивим його назвати не можна, але й красенем теж.

Поки я з інтересом розглядала незрозумілу істоту, вона з таким же інтересом, і чомусь з бридливою зарозумілістю, розглядала мене.

- Доню, йди сюди! - махнув мені на диво добродушний король. – Знайомся, це принц темних ельфів і твій наречений, Аллірен дер Келлор. А це моя донька, принцеса Наріанн Аіларі, — представив він нас.

М-да… якщо це і є наречений, то я не дивуюся, чому справжня принцеса воліла втекти. Тільки от що мені тепер робити з цією істотою?

Ельф піднявся і коротко вклонився, я у відповідь зробила незграбний реверанс, за що отримала сердитий погляд короля. Тут вже вибачте, як вмію! Дякуйте вчорашнім тренуванням, а то й так не змогла б.

- Сідай, Нарі, приєднуйся! Ми вже зачекалися на тебе! – сидячий, як завжди, праворуч від короля принц, поплескав по стільцю поруч із собою.

Побачивши їжу мій шлунок радісно завив. Наплювавши на всі правила пристойності, я з жадібністю почала поглинати їжу під осудливим поглядом "батька". Угу, дивись-дивись, все одно при ельфі нічого мені не зробиш!

На репутацію справжньої Наріанн мені було глибоко начхати. І взагалі, у мене з’явилася підозра, що саме через неї я опинилася в цьому дивному світі. Цей факт і так дуже складно усвідомити, ще й ельф ось з’явився, перший у моєму житті, так би мовити. Ой, якось двозначно прозвучало. Хоча, якщо мене видадуть за нього заміж, то він у всіх сенсах може стати першим. Брр, сподіваюся, до цього не дійде!

І все одно, очі бачать, а мозок ще не вірить! Було величезне бажання підійти до вухастого ближче і потикати пальцем з питанням: «Ти справжній? Ти точно справжній?».

- Принцесо, — звернувся до мене ельф, — ви, здається, зовсім не така, якою вас описували мої посли.

- І якою вони мене описали? – зацікавлено запитала я.

Ну а що, цікаво знати, яка ця принцеса насправді. Хоча чи можна вірити цим самим «послам»?

- Ви справді хочете це знати?

- Звичайно!

- Ну, скажімо так, — усміхнувся темний, — вони описали вас як дурну, пихату, чванливу та егоїстичну вискочку. І ще сказали, що ви любите закочувати істерики.

Я задумливо кивнула. Чомусь саме такою я її і уявляла. Дивно, що ельф так прямо про це сказав.

Я задумливо подивилася на передбачуваного нареченого:

- І навіщо ви мені про це сказали?

- Хотів перевірити, чи це так насправді.

- І як, перевірили? – прощебетала я, іронічно піднявши брови.

- Ага, — задоволено усміхнувся ельф, оголюючи досить довгі нижні ікла. - Так і знав, що перебільшують!

- А якщо ні? Якщо це правда? І навіщо вам, ельфам, взагалі знадобилася людська принцеса?

На ситий шлунок захотілося жити, а заразом і розібратися в ситуації. Я навіть героїчно проігнорувала постійні поштовхи під столом від Дані та спроби короля спопелити мене поглядом.

Сірі очі ельфа раптом зло звузилися:

- Вас це не стосується! – прошипів він.

Від цього шипіння захотілося сховатися під стіл і не вилазити звідти ще пару днів. Але, поборовши в собі цей несподівано з'явившийся первісний страх, я обурилася:

- Як це може не стосуватися МЕНЕ? Врешті-решт, саме мене, а не якогось Васю Пупкіна, за вас заміж видають!

Ельф спочатку фиркнув, мабуть, відхрещуючись від запропонованої перспективи взяти в дружини якогось незрозумілого чоловіка, але промовчав і вперто стиснув губи. Судячи з усього, відповіді від нього чекати не варто. Ох, щось він темнить… цей темний ельф.

- Що ж, дякую за сніданок, я наїлася, — вставши з-за столу, я знову зробила незграбний реверанс і пішла до виходу.

- Наріанн! – вже біля дверей мене наздогнав голос короля, який до цього мовчав. Я зупинилася, не обертаючись. – Ми з тобою ще поговоримо! І не думай нічого накоїти, бо я тебе знаю!

Нічого не відповівши, я вийшла з обідньої зали з гордо піднятою головою.

Боятися мені, загалом, нема чого. Покричить і перестане. Ну, може стратою ще погрозить, але я знаю, що їм потрібна жива. А то хто ж ще за їх принцесу віддуватиметься? Хіба що знайдуть-таки Васю Пупкіна, але вже такого приниження їм ельфи точно не пробачать. Хоча, було б кумедно!

Я захіхікала, уявивши собі, як король намагається видати за ельфа якогось зарослого мужика безхатькуватого виду, нарядженого в пишну весільну сукню з довгою фатою і букетом у руках.

А взагалі не було домовленості, що я буду тупою лялькою без власної думки, так що клятву я не порушую.

Але найбільше мені не сподобалася ця дивна реакція ельфа. Ох, зробила послугу ти мені, Наріанн! Знайду – задушу власними руками!

Аллірен

Я задумливо дивився вслід дівчині, яка гордо вийшла за двері. Вона виявилася зовсім не такою, якою її описували. Замість дурної егоїстки я побачив досить розумну і сильну особу – вона перша дівчина, яка не злякалася мого невдоволеного погляду. Хоча справді трохи істерична. І вона точно зрозуміла, що потрібна мені з певною метою! Точніше, не мені, а батькові. Самому б дізнатися, що задумав цей старий інтриган. Мене він, на жаль, не посвятив у свої плани, а тільки поставив перед фактом одруження.

Звісно, мене з народження готували до політичного шлюбу, але ця новина все одно виявилася великою несподіванкою. Не можна сказати, що я розчарувався у своїй нареченій. Звісно, за ельфійськими мірками вона до красуні не дотягує, але цілком мила собою. І відчувається характер, тож час із нею обіцяє бути цікавим.

Єдина проблема в тому, що це може загрожувати певними складнощами. До того ж батько наполегливо просив налагодити з нею гарні відносини, але поки що все йде не зовсім в  потрібному напрямку. Шерх, треба буде знайти до неї підхід до того, як доберемося до Сонерії.

Я невдоволено зморщився від цієї думки. Треба б ще поставити свого ельфа спостерігати за моєю благовірною. Просто про всяк випадок.

Надя

Розсудив, що раз вже я опинилася в іншому світі, мені потрібні хоча б мінімальні знання про нього, я вирушила в саме логічне для отримання знань місце – в бібліотеку. Оскільки топографічний кретинізм ввібрався в мене ще з молоком матері і дорогу туди я теж не запам’ятала, довелося питати у перехожих. Але чомусь кожного разу я наштовхувалася на однакову реакцію: здивований погляд і відвисла щелепа. Причому незрозуміло, чому дивувалися більше: що принцеса не знає дорогу до власної бібліотеки, чи що вона їй взагалі знадобилася? Нарешті, слідуючи заплутаним вказівкам, я дісталася оселі знань.

Зайшовши в величезне приміщення, я захоплено присвиснула. Ех, я б тут жила! Бібліотека зустріла мене низкою величезних стелажів до самої стелі, і здавалася нескінченною! Стрункий ряд поличок тягнувся та вививався вдалину так, що не видно було кінця й краю. І куди не глянь — всюди одні книги!

Грюкіт зачинившихся за мною дверей явно привернув увагу, бо з-за одного зі стелажів миттєво вибіг маленький сухорлявий старичок зі стирчащими в різні боки сивими клаптями волосся та у великих круглих окулярах, що робили його до жаху схожим на бабку. Судячи з усього, це місцевий бібліотекар.

Побачивши мене, на обличчі старичка з’явилася та ж реакція, як й у всіх, кого я питала дорогу. М-да, мабуть, принцеса не була любителькою відвідувати це дивовижне місце.

- Вітаю, — усміхнулася я, — не могли б ви мені допомогти?

- З-звісно, принцесо! – старичок зробив недолугий поклін. – Що я можу для вас зробити?

- Мені потрібні книги з історії нашого світу і щось про інші світи.

Бібліотекар знову здивовано витріщив очі, через що вони стали здаватися ще більшими під товстими лінзами окулярів. Ну, що поробиш, набір потрібної літератури трохи дивний як для місцевої принцеси. Однак без зайвих питань і коментарів він видав мені відповідні книги.

Так весь день я й провела в бібліотеці, розумно вважаючи, що чим більше я знаю – тим краще. Та й інформація була досить цікавою. Я навіть не помітила, як минув обід, і сонце стало хилитися до заходу.

Почала я з історії світу. Що цікаво, вона майже безпосередньо стосувалася й інших світів! Якщо опустити непотрібні подробиці, то ця планета називається «Ліморія», має 5 материків, якщо рахувати разом з аналогічним нашій Антарктиді. Навколо планети обертаються 3 місяці і видно 2 сонця, правда, друге видно на небі тільки навесні і влітку і воно належить до іншої сонячної системи. У них навіть імена є — Раїр і Рьяна. Якщо судити за місцевим календарем, зараз якраз початок літа, тому ще три місяці мале сонце буде присутнє на небосхилі.

На моє щастя, система місяців і років майже нічим не відрізнялася від нашої, тільки от у добі в цьому світі 26 годин, а не 24, як я звикла.

Отже, через Війну Світів, як місцеві історики прозвали цю подію, близько 10 мільйонів років тому на цій планеті оселилася раса під назвою «нуріане». Вони пройшли через міжсвітові воронки, рятуючись, бо в їхньому світі сталося щось на кшталт апокаліпсиса. Нуріане були першими поселенцями на цій планеті.

Через пару сотень років, також через війну, але вже з інших світів, почали переселятися інші раси. Темні, світлі ельфи і гноми залишилися на найбільшому континенті та розселилися кожен на своїй території.

Вампіри спочатку також володіли своєю, хоч і невеликою, територією, але близько 100 років тому стали чимось на зразок кочівників-вигнанців через те, що з чимось нахімічили та їхня земля стала непридатною для життя. Але ніде не було написано, що саме вони натворили й що взагалі сталося.

Цікаво, що темні та світлі ельфи виявилися навіть не родичами і прийшли з різних Світів! Темні поселилися біля моря, на півночі, а світлі спочатку жили на півдні, а потім переселились в ліс на заході материка. Гноми, звісно, поселилися далеко і глибоко в горах, а в інших державах з’являються вкрай рідко – тільки по особливих випадках. Але до себе пускають без проблем, просто їм некомфортно поза горами. І чому я не здивована? Мабуть, не на порожньому місці наші казки писалися.

Людська спільнота розкололася на багато таборів: частина з них заснувала невеликі королівства на тому ж (найбільшому) материку. Проте багато з цих королівств потонули у численних війнах і з часом стали частиною інших держав, у тому числі частиною Сонерії.

Так, темні ельфи не гребують воювати з людьми і захоплювати їхні землі. Решта людей пішли на інший материк, рази в чотири менший за цей, і заснували там свою імперію, яку називають Древні Землі.

Нуріане, до речі, також уподобали окремий материк, більший, ніж у людей, звісно. Причому обидві імперії досить самодостатні, живуть самі по собі, чужинців не приймають, союзів не укладають, у політику інших держав не втручаються. Моя хата скраю, загалом. Хіба що активно торгують з іншими країнами, але не більше.

Я опинилася в королівстві Деорія — найбільшому з тих, що розташовані на основному континенті. Його історію я особливо не читала, там все до жаху банально: купа дат, подій і воєн. Коротше, нічого цікавого.

З усього цього мене найбільше зацікавили міжсвітові воронки. Однак отримана вже з книг по світах інформація виявилася невтішною.

Раніше майже всі раси знали, як створити міжсвітові воронки. Наприклад, світлі ельфи і гноми прийшли з одного світу, і саме гноми тоді створили міжсвітову воронку! А от світлі ельфи потрібними знаннями не володіли.

Так от, зараз, після багатьох тисячоліть, це знання було втрачено в принципі. Як і чому — не зрозуміло, але у мене з’явилося стійке враження, що цю інформацію знищували спеціально, як і причину падіння вампірської держави. Ех, а я вже губу розкатала, думала, знайшла спосіб додому повернутися!

***

- Дивно бачити тебе з книгами, — почула я знайомий голос. - Шукав тебе по всьому замку! Добре, що у вартових вирішив запитати, а то так би і шукав далі. Ніколи б не подумав тебе в бібліотеці шукати. І що тебе сюди потягло?

Данірон попереджувально стиснув моє передпліччя і, витріщивши очі, ледве помітно кивнув у бік дверей, явно натякаючи, що ми тут не одні і «палитися» не варто.

- Вирішила почитати щось цікаве, та й засиділася.

- Тебе там батько шукає, поговорити хоче.

Ну от, а я сподівалася, що він вже забув про мене.

- Тоді ходімо, раз вже батечко зволив скучити, — тяжко зітхнувши, я закрила так і не дочитану книгу по світах та, секунду поміркувавши, взяла її з собою.

Думаю, місцевий бібліотекар не сильно образиться на таке самовільство. До того ж я начебто принцеса і маю право брати книги з фамільної бібліотеки.

Як тільки ми підійшли до дверей, нам назустріч вийшов темний ельф. Такий самий блідий, дивний і з дредами, як їх принц. Так от на кого Дані так активно натякав! Цікаво, як давно він тут тусується?

- Принцесо, — вклонився темний, — мене прислав принц Аллірен і попросив вас охороняти.

- Але я у своєму домі, а тут купа варти, навіщо мене охороняти? – обурилася я.

- Це наказ мого принца, я не маю права його ослухатися.

- Нарі, — зітхнув Данірон, — нічого не поробиш, принц Аллі турбується про твою безпеку, тому доведеться змиритися з особистою охороною.

«Принц Алі — Радість Землі, Алі А-ба-буа!», - раптом у голові закрутилася пісня з дитячого мультфільму.

- Ага, скоріше він боїться, що я втечу і тому приставив няньку, — фиркнула я, приховуючи усмішку від настирливої пісні, що почала крутитися в голові.

З виразу обличчя ельфа стало зрозуміло, що я потрапила в яблучко.

«Наче мені є куди тікати», - подумала я про себе, розуміючи, що Дані правий і з наявністю вухастого доведеться змиритися.

- Як тебе звати, вухатий нянь?

- Ровейн, міледі.

- Гаразд, нехай так. Ходімо вже, я їсти хочу, а мені ще від батька отримати на горіхи потрібно, — махнула я рукою прифігівшому ельфу, розуміючи, що той не зрозумів і половини сказаного.

Спантеличений від такого звернення охоронець поплентався за нами слідом. Та вже, він явно не очікував такого «теплого» прийому.

Дані йшов поруч і тихенько хихотів.

- Тобі смішно, так? – обурилася я. – Віддаєте мене на з’їдання цим вухастим зубастикам!