Внизу нас уже чекала карета — ми з Тайленом вирушили на головну площу.

Вулиці міста були гарно прикрашені різноколірними прапорцями у формі сонця та яскравими помаранчевими світильниками, схожими на японські ліхтарики. Вся земля була усипана строкатими пелюстками квітів. Картина що постала переді мною, чимось нагадувала день міста. Коли навколо снував натовп у різній стадії алкогольного сп'яніння, а вздовж вулиць розташовувалися ряди кіосків, що продавали всякі сувеніри, розваги та міцні (і не тільки) напої.

На самій площі, біля величезного фонтану, стояла група артистів, чия спокійна мелодійна музика (явно не без допомоги магії) лунала на всю округу. Сам фонтан був прикрашений різьбленням, а в його центрі знаходилася фігура у вигляді трійки дельфінів — символ цього міста. Але найцікавішим було те, що з фонтану била вода, схожа на лаву! Кожен раз, вириваючись вгору, вона спалахувала різними відтінками червоного, помаранчевого та жовтого, а летючі в різні боки краплі були схожі чарівні іскри величезного багаття. Чимось це нагадувало світлове шоу, на якому я була лише один раз — у сусідньому великому місті ще на Землі. Але тут це було набагато ефектніше та красивіше!

Площа гуділа, шуміла та кишіла різними створіннями: тут розважались світлі ельфи та гноми, яких мені раніше доводилося бачити лише здалеку в інших містах. Були навіть темні ельфи! Від цих хлопців, правда, ми старалися триматися якомога далі.

До речі, світлі ельфи дійсно дуже відрізнялися від темних — вони були набагато нижчими (найвищі з них були мого зросту), дуже тендітними на вигляд, з великими очима, схожими на персонажів аніме. Їхні ж вуха були не тільки гострими, але й величезними — настільки, що не просто трохи виглядали з-під волосся, а стирчали та з деяких ракурсів у темряві нагадували невеликі ріжки.

Найбільшим відкриттям для мене стали нуріане! Я ніколи раніше не бачила нікого, хто б належав до цієї раси, крім Рея. Чесно кажучи, я наївно вважала, що вони будуть дуже схожі на нього, але реальність перевершила всі мої очікування! По-перше, нуріане, яких ми побачили, виявилися дуже високими та худорлявими. По-друге, за їхніми спинами розвивалися величезні різноколірні крила, схожі на крила чарівного метелика! Єдине, чим вони були схожі з Реєм, так це довгим волоссям. Але на відміну від золотих кучерів барда, шевелюри інших нуріане були яскравими та різноколірними, як веселка. Їхні риси обличчя були злегка загостреними, а погляд холодніший за Атлантичний океан.

Майже одразу я помітила, що всі ці істоти синхронно рухалися в один бік. Тайлен же повів мене зовсім в інший. Пробравшись через невеликий гай, ми вийшли до маленького урвища, оточеного деревами. Там уже була пара світлих ельфійок, які почали невдоволено на нас коситися.

- Чому ми пішли сюди, а не з усіма іншими? – я непорозуміло подивилася на вампіра.

- Тут затишніше і майже нікого немає, - він повернув ельфійкам неприязний погляд.

- Навіщо ми тут взагалі? – я все ще не могла зрозуміти, що відбувається.

- Точно, ти ж не знаєш, - Тайлен підвів мене майже до самого обриву і простягнув руку до горизонту, де маленьке сонце вже торкалося краю води. Велике сонце трохи відставало, але також вже планувало почати занурення в надра океану. – Рей уже розповідав, що сьогодні останній день у цьому році, коли на небі можна побачити Рьяну – мале сонце. Усі спочатку збираються на величезному майданчику неподалік головної площі, щоб провести її та попрощатися до початку наступного сезону Сріблястої Нейви.

- Ось куди рухалася вся та юрба! – дійшло до мене.

- Вірно. Сам фестиваль починається вже після заходу Рьяни, але зазвичай усі чекають, коли зайде за горизонт і Раїр – велике сонце.

Я, як заворожена, дивилася на маленьку кульку сонця, пройнявшись моментом і прощаючись до наступного разу. Дивно, адже в моєму світі завжди було лише одне сонце, і перший час мені було досить складно звикнути, що тут їх аж два! Але тепер мені здавалося, що я буду сумувати за маленькою милою Рьяною.

Тайлен уже звично пригорнув мене до себе ззаду та поклав голову на маківку. Мені раптом згадався інший захід сонця, на який ми також дивилися буквально вчора, поруч зі злощасною пустелею.

- Який із наших заходів сонця тобі сподобався більше? – Тай, наче прочитавши мої думки, запитав.

Я замислилася. Обидва заходи були чудовими, але зовсім різними! Пустельний захід виглядав чарівним, проте доволі агресивним, бо просто тонув у яскравих помаранчевих фарбах. Цей же був більш умиротвореним, м'яким і ніжним, наче маршмелоу. Пастельно-рожеве небо м'яко відбивалося в спокійних хвилях океану, а білі кучеряві хмари нагадували мій улюблений пломбір.

- Вони обидва прекрасні, кожен по-своєму, - тихо відповіла я.

Вампір кивнув, погоджуючись.

Ми дочекалися, коли обидва сонця зникнуть за горизонтом, і тільки після цього вирішили повернутися на головну площу. Тепер, після заходу, вона повністю змінилася та стала виглядати дуже затишно, адже освітлення забезпечували тільки ліхтарики й лавовий фонтан. Музика ж, навпаки, стала більш рухливою та святковою, а натовп, що складався з різних народів, майже рівномірно розподілився по всій величезній площі навколо фонтану. Таке велике скупчення людей і не людей було для мене лякаючим, адже все життя я прожила в невеликому містечку й ніколи не бачила таких натовпів.

Я, як кліщ, вчепилася в руку Тайлена – дуже не хотілося загубитися і потім шукати одне одного весь вечір. Вампір підбадьорливо стиснув мою руку у відповідь.

- Хочеш щось випити? – йому довелося нахилитися до мого вуха і прокричати, щоб я могла почути питання – настільки було шумно.

Я лише кивнула, погоджуючись. Тай повів мене в сторону яток. Розплатившись за напої, він простягнув мені один зі стаканчиків, схожих на тонкі бамбукові стволи з дном. Схоже, це місцевий аналог одноразового посуду.

Напій виявився солодким з кислинкою, схожий на смак наших мандаринів, але наприкінці відчувся явний смак алкоголю. Мимоволі я скривилася, що не сховалося від погляду мого супутника.

- Там дуже мало алкоголю. Просто хочу, щоб ти трохи розслабилася, - йому знову довелося притиснутися губами до мого вуха, щоб я могла розчути.

Я знову кивнула та зробила ще пару ковтків. Через кілька хвилин відчула себе спокійніше, тіло трохи розслабилося, а голова стала наче легшою.

- А тепер ходімо танцювати! – Тайлен забрав мій порожній стакан і кивнув у бік своєрідного танцполу – величезного майданчика, вже як мінімум наполовину заповненого танцюючими парами.

- Але я не вмію! – мої протести ніхто не став слухати, і я сама не помітила, як ми почали кружляти в якомусь неймовірному рухливому танці серед інших.

Спочатку я намагалася контролювати рухи, повторювати за іншими, але потім здалася та просто віддалася ритму музики й надійним рукам свого партнера. Тай кружляв мене в різні боки, підіймав над землею, трохи підкидав у повітрі та знову кружляв! Мелодії змінювали одна одну, а ми все танцювали, насолоджуючись рухом і можливістю розслабитися та добре провести час. Було так легко і добре, що я щасливо сміялася та з насолодою ловила кожен ніжний погляд зелених очей.

У якийсь момент у центрі танцполу з'явилися два стовпи, повністю обвішані різноманітними вінками з квітів – схожими на ті, що ми плели в дитинстві з кульбаб. Всі раптом кинулися до них.

- Це навіщо? – спитала я, не розуміючи, що взагалі відбувається.

- Це ще один обряд – "Танець сонця". Кожен вибирає собі вінок і шукає пару – того, хто взяв пов'язаний з твоїм. Ти зрозумієш це по світінню, яке будете бачити тільки ти та твій партнер.

- Я можу нічого не вибирати й танцювати з тобою?

- Ні, такі правила. Партнер має бути випадковим, - Тай похитав головою. – Хіба що нам пощастить взяти пов'язані між собою вінки. Якщо хочеш, можеш взагалі відмовитися від цього танцю, але якщо все-таки вирішиш брати участь, доведеться танцювати до кінця. А попастися може хто завгодно, навіть гноми беруть участь.

- Він взагалі складний? – я задумливо дивилася, як планомірно закінчуються вінки на стовпах, і думала, чи варто це того.

- Дуже простий, простіший за ті, що ми вже танцювали, - Тайлен підбадьорливо усміхнувся. – Ну що ти вирішила, беремо участь? Це просто така традиція.

- Давай, чого вже там, - зважилася я.  

Схоже, алкоголь ударив у голову сильніше, ніж я думала.

- Тоді обирай вінок з лівого стовпа, він для жінок.

Коли я підійшла до вінків, їх уже залишилося не так багато. Більшість учасників вже розійшлися по всій танцювальній площі та шукали свою пару на цей танець. З того, що залишилося, мені сподобався лише один вінок із пастельно-блакитних пухнастих квітів, схожих на півонії. Як тільки він опинився у мене в руках, то одразу почав світитися.

Я шукала поглядом Тайлена в надії, що нам попалися парні. Не пощастило, його вінок не світився, а він вже розмовляв із миловидною рудоволосою дівчиною. На мить я відчула напад ревнощів, але одразу подумки дала собі ляпаса – це всього лише танець, нічого страшного не станеться!

- Значить, ви моя пара? – до мене підійшов незнайомий темний ельф і приклав свій світний вінок до мого. Торкнувшись, вони засяяли ще яскравіше.

- Схоже на те, - я важко зітхнула й наділа вінок на голову, щоб не заважав у руках.  

Ельф хмикнув і теж прикріпив свій зверху – ну так, такий брутальний темний не буде прикрашати свою гостровуху голову якимись там квіточками.

І чому мені так щастить на цих темних? Спочатку наречений, тепер ось... ну гаразд, зрештою, це тільки один танець. Та й не думаю, що конкретно цей індивід знає, хто я така, тож небезпеки жодної. Високий та статний, він був таким же блідим, як і решта темних, але замість звичних мені дредлоків у нього за спиною була заплетена товста коса, що досягала майже до пояса. Хоча загалом він виглядав дещо молодше від того ж Аллірена або Ровейна. Принаймні мені так здалося.

Поки я насторожено розглядала ельфа, він у відповідь робив те ж саме, зовсім не ховаючись.

- Називайте мене Крен, - злегка вклонившись, представився темний.

- Кейрі, - для пристойності зробила невеликий реверанс.

- Ну що ж, Кейрі, схоже, доля звела нас для цього танцю, - він простягнув мені руку та ікласто, якось навіть зловісно, усміхнувся.

- Пір’я б їй за таке повидирати, - тихенько пробурмотіла я, сподіваючись, що він не почує, і вклала свою руку в його долоню.

У ніс вдарив сильний запах міцного алкоголю. Я скривилася. Схоже, ельф добре так приклався до міцних напоїв.

Невдовзі розпочався "Танець сонця”. Тайлен мав рацію, рухи були простими. Але своєму партнеру я зовсім не довіряла, через що сильно напружувалась і збивалась з ритму, періодично наступаючи йому на ноги. Але, як не дивно, темний стоїчно терпів і продовжував люб’язно усміхатися.

- Ви знали, що багато хто бере участь у цьому танці, щоб знайти собі пару? – раптово запитав ельф, закручуючи мене в черговому танцювальному па.

- Здогадувалася, - пробурмотіла я, намагаючись уникати його погляду. Замість цього старанно вишукувала Тайлена з його рудою партнеркою.

- Ви, звісно, не зовсім у моєму смаку, але цілком мила. Тільки тому я готовий зробити цю ніч для вас незабутньою, - його рука плавно перемістилася з моєї талії трохи нижче, явно натякаючи, яким саме чином він збирається зробити цю ніч незабутньою.

Запнувшись на черговому па, я з підозрою втупилася на вухатого. Він виглядав таким невинним і водночас самовпевненим, що, схоже, серйозно вирішив, що я буду неймовірно рада подібній пропозиції. Тут же пригадалася наша перша зустріч із принцом Алліреном. Той також вважав себе величезним подарунком долі, поки не натрапив на жорстоку реальність у вигляді моєї байдужості.

- Дякую, не варто, - я повернула його руку на спину і ще більш старанно почала вишукувати свого вампіра.

Раптом поруч промайнула помаранчева маківка, а я з полегшенням зловила стривожений погляд Тайлена.

- Та ладно тобі, все одно погодишся, - тут вже вся його показна ввічливість зійшла нанівець, і відкрилася справжня сутність, а долоня знову "зіслизнула" до п’ятої точки.

- Вибачте, але ви не в моєму смаку, - я повторно повернула його руку на потрібне місце.  

Моя відповідь йому явно не сподобалася, бо погляд з почтивого різко став загрозливим. Ой, боялася я твого телепузика! Після злобних поглядів свого нареченого цей здався просто безглуздим! Порадити його як тренера? Нехай вчить своїх підданих, як правильно дивитися треба!

Не стримавшись, я засміялася, чим розлютила та явно образила невдалого кавалера. На щастя, танець нарешті закінчився, тож в мене з’явилася можливість завершити цю неприємну розмову.

- Дякую за танець, всього вам найкращого, - я зробила ввічливий реверанс і збиралася вже йти шукати Тая, як ельф схопив мене за руку й потяг у бік найближчого будинку.

 Я активно виривалася, але не кричала – не дуже хотілося привертати зайву увагу в такій ситуації. Проте хватка в нього виявилася міцною, тож звільнитися не вдавалося.

- Ні, я вже вирішив, що сьогодні ти будеш моєю, тому пропоную тобі розслабитися й отримувати задоволення, - ельф затягнув мене в невеликий провулок і різко притиснув до стіни будинку, ховаючи від поглядів інших.

Не знаю чому, але мені було не страшно. Можливо, тому що я знала - Тайлен поруч і скоро з’явиться, скривдити мене не дасть!

- І що, прямо тут хочеш? – єхидно уточнила я, коли темний почав безсоромно шарити по моєму тілу.

- Чому б і ні, - він різко розвернув мене обличчям до стіни й почав возитися зі шнурівкою корсета. Добре, що не додумався просто розрізати шнурки - це дало мені можливість непомітно пірнути рукою в складки сукні та обережно витягти кинджал.

Підгадавши момент, я різко розвернулась і притиснула лезо до горла нахабного залицяльника.

- Повторюю питання, ти точно цього хочеш?

- А ти з характером, мені такі подобаються, - його погляд став ще більш похабним. - Але я вже сказав, що сьогодні ти будеш моєю.

Він різко вивернувся, перехопив мою руку з кинджалом, і той безпорадно упав на землю. Хоча темний був п'яним, усе ще залишався набагато кращим воїном, ніж я.

Саме в цей момент з'явився вихор, на ім'я Тайлен і з одного могутнього удару в щелепу уклав ельфа на землю, а я за інерцією впала на п'яту точку. Темний явно не очікував такого повороту подій, тому деякий час тупо лежав і непорозуміло мацав свою щелепу. Потім із явним зусиллям сфокусував погляд на розлюченому вампірі та різко підскочив.

- Іди звідси, кровосос! Це не твоє діло! - виплюнув він.

Тайлен загрозливо випустив кігті й випростався, став візуально більшим. Скоріше за все, до кігтів ще додавалися ікла та палаючі червоним вогнем очі, але я його бачила зі спини, тому могла тільки припускати.

- Це моя жінка і моя справа, - в голосі вампіра почувся загрозливий рик.

Він явно був на межі та збирався накинутися на темного, тому, щоб запобігти вбивству, я схопила його за руку й потягнула на себе:

- Тайлен, зі мною все гаразд, правда! Нехай іде! Нам не варто привертати зайву увагу.

Від моїх слів він трохи заспокоївся та обережно втягнув кігті.

- Якщо ти зараз же не заберешся звідси, то твій труп з'їдять риби на дні Торкського океану! - у його голосі було стільки загрози та сили, що я не сумнівалася – цю обіцянку він виконає.

Ельф збентежився, злобно глянув спочатку на Тайлена, потім перевів погляд на мене й загрозливо виплюнув:

- Я вам ще покажу! - він різко розвернувся та пішов кудись у бік головної площі.

Тільки переконавшись, що той зник, Тайлен підскочив до мене, повертаючи свій звичайний вигляд. А я здивувалася, як же різко він змінюється – за долі секунди з небезпечного злого хижака перетворився на турботливого ніжного чоловіка.

- Ти як? Він нічого не встиг зробити? - Тай почав оглядати мене на предмет ушкоджень.

- Не встиг, ти якраз вчасно з'явився, - я тяжко зітхнула – ех, такий вечір зіпсував!

- Вибач, довго не міг від тієї дівчини відчепитися, а потім дивлюся – тебе немає! Добре, що не встигли далеко піти. Не думав, що звичайний танець може так закінчитися… тебе вже й на пару хвилин не можна одну залишити.

- Тай, правда, ти не винен, до того ж зі мною все гаразд, - я міцніше стиснула його руку та обнадійливо посміхнулася. – Тільки не міг би ти мені допомогти корсет затягнути? А то ще трохи, і сукня з мене впаде, - я намагалася не робити різких рухів, щоб уникнути неприємностей.

- Щастить же тобі на темних ельфів, - Тайлен зітхнув, воюючи зі шнурівкою.

Він стояв так близько, що я відчувала його тепле дихання на своїй шиї, від чого по шкірі бігали мурашки.

- Я не винна, що вони до мене липнуть, як сміття до чобіт, - я байдуже знизала плечима. Тай хмикнув – аналогія йому явно сподобалася.

- Що ж, повертаємося до готелю? – вампір нарешті впорався зі шнурівкою та простягнув мені тільки що піднятий кинджал.

- Не хочу, щоб цей вечір закінчився ось так, - я повернула зброю в піхви на нозі. – До того ж я зголодніла.

- До тебе тільки що якийсь темний чіплявся, а ти про їжу думаєш!

- Ну так і що, мені тепер взагалі не їсти через всяких дурнів? – я обурено засопіла. – До того ж я знала, що ти мене в образу не даси, тому була спокійною.

- І все ж постарайся не бути такою безтурботною. Заради мене, - він жалісно заглянув мені в очі, від чого я тут же розтанула та кивнула, погоджуючись.

На лотках ми купили ті ж напої, що пили раніше, і кілька видів тістечок. Після чого зручно вмостилися в одній з альтанок у парку біля головної площі. Більшість альтанок були зайняті такими ж парочками, але нам пощастило знайти вільну.

Так за розмовою ми непомітно з'їли всі солодощі та забули про неприємний інцидент. Я нахабно залізла вампірові на коліна й поклала голову на плече. Стало так тепло і затишно, що я сама не помітила, як почали злипатися очі.

- Пізно вже, час повертатися, - Тайлен обережно прибрав пасмо волосся з мого обличчя.

- Угу, - я не зрушила з місця – ворушитися не хотілося категорично.

Вампір легко і вже звично підхопив мене на руки. Я не знаю, як ми дісталися до карети та проїхали частину шляху, але прокинулася раптово від якогось гучного рокоту. Останнє, що запам'яталося, це зелений туман, знайомий смердючий запах і відчуття, наче мене душать. Далі була тільки темрява.