Аллірен

Ох, чому так болить голова? І тіло все ломить, наче мене батько знову весь день на тренуваннях копав. Та й лежати якось занадто вже жорстко й холодно… Ще й сни такі дивні снилися – якісь похмурі болота, дивно ходячі зелені трупи та старі жінки, що варять у котлі дітей. Брр, жах який.

З трудом розліпивши очі, перш за все я побачив морду свого вірного коня, що стурбовано обнюхував моє обличчя. Як тільки вдалося трохи піднятися, все стало поступово повертатися на свої місця. Я впізнав знайому дорогу біля кордону Сонерії, вздовж якої почали прокидатися такі ж нічого не розуміючі темні ельфи та (несподівано!) вампіри. Пам'ять почала по шматках підкидати останні спогади – рій стріл, несподівану атаку кровососів, смертельний танець з купою ворогів, а далі… Все, більше нічого.

Різко піднявшись, я швидко оглянув поляну в пошуках своєї нареченої. Шерх! Серед купи тіл, що валялися, її не виявилося. Прислухавшись до своїх відчуттів, я з полегшенням видихнув – жива, слава Предкам, жива! Йена – магічний зв'язок, що пов'язав наші долі, була все такою ж міцною, як і раніше. Тільки ось куди поділося це дівчисько?

Роздуми перервав якийсь моторний кровосос, який вирішив, що зараз – найкращий момент для нападу. Миттєво відскочивши з лінії атаки, я одним потужним ударом перекинув його на землю та схопив за горло.

- Скажи, де моя наречена, і, можливо, я не зламаю тобі шию, - часу й бажання церемонитися абсолютно не було, тому я відразу почав з найголовнішого.

У відповідь вампір тільки незадоволено скривився й спробував вирватися з міцної хватки. Сильніше стиснувши руку на горлі, другою я від щирого серця вмазав по нахабній морді кровососа.

- Я повторюю своє запитання, але в останній раз. Де моя наречена?

- Гадки не маю, - у його погляді ненависть змішалася зі страхом.

- Що ж, я попереджав, - одним впевненим рухом руки я відірвав голову кровососу. Та покотилася вбік.

Поки я “мило” спілкувався з тим смертником, між отямившимися ельфами та кровососами знову зав'язалася бійка. Якщо минулого разу, завдяки несподіваній атаці, перевага була на боці вампірів, то тепер все змінилося і вони опинилися в програші.

Знайшовши свій меч неподалік від місця, де прокинувся, я спокійно підійшов до тих, хто бився. Наразі мені потрібна була інформація, тому, на жаль, перерізати горло всім присутнім кровососам було не найрозумнішим рішенням. Потужним магічним ударом по землі я повалив всіх окрім себе, чим привернув до себе загальну увагу.

- Чудово, тепер можна поговорити, - задоволено кивнувши, я в повній тиші вийшов вперед і став між двома ворогуючими групами. – Навіщо ви на нас напали і де моя наречена?

Питання, адресоване вампірам, залишилося без відповіді. Ті тільки непорозуміло переглянулися між собою.

- І чому завжди доводиться повторювати? - я кивнув у бік вже убитого мною кровососа та приставив меч до горла найближчого вампіра. – Якщо не хочеш піти за ним, відповідай на поставлені запитання.

- М-м-ми мали забрати людську дівчинку, - злякано заблеяла обрана мною жертва, - т-т-тому напали на вас.

- І куди ви мали її відвезти?

- У ліс Бройн, звідки вона втекла від нас із тим зрадником. Але ви не зможете знайти це місце самі, воно зачароване і шлях побачать тільки вампіри.

Під час нашого спілкування я краєм ока помітив, як мої хлопці непомітно оточують ворогів. Молодці, догадливі, не даремно свій пайок їдять.

- Бачиш, не так це й складно. Чому вона вам потрібна, питати не буду, цю інформацію вже ваш покійний шпигун видав кілька днів тому.

Після цих слів мій полонений нервово здригнувся, тому довелося сильніше натиснути мечем.

- Обійдімося без різких рухів. Вона ж у вас? Відведете нас у потрібне місце.

- Я-я не знаю, ми теж заснули тому не бачили, куди вона зникла.

Решта закивали, погоджуючись. Вони вже помітили, що їх професійно взяли в кільце і тепер на все були готові, аби тільки залишитися живими.

- Вони кажуть правду, ваша Високосте, - до мене підійшов Ровейн, притискаючи долоню до закривавленого плеча. – Під час бою, до того як всі заснули, я бачив її з тими двома – бардом і його другом. Думаю, вона втекла з ними.

- У такому разі, ці нам не потрібні, - полонений обезголовленою купкою сміття звалився до моїх ніг. – Вбийте решту і перевірте околиці, можливо, хтось встиг сховатися, - я почав гидливо витирати закривавлений меч чиїмось плащем.

- Ваша Високосте, ви знаєте, куди вони могли попрямувати? – Ровейн байдуже спостерігав, як інші солдати холоднокровно розправляються із залишками кровососів.

- Догадуюсь, - я втомлено потер очі. – Дали ж предки наречену, бігай тепер за нею по всій країні.

- Коли вирушаємо в погоню? – навіть серйозна рана не могла позбавити мого друга рішучості слідувати за своїм принцом.

- Сьогодні ж. Але ти, Ровейн, збираєш усіх поранених і відправляєшся у Сонерію. Ви нас будете тільки затримувати.

- Але я…

- Ніяких заперечень! Ти і без того пролежав з цією раною багато годин на голій землі, і якби не ельфійська регенерація, вже був би мертвий, – я підбадьорливо поклав руку на здорове плече Ровейна.

- Вибач, але ми не можемо дозволити собі затримуватися через поранених, тому за них залишаєшся відповідальним ти. Вирушайте в Ролейю, повідомте батькові про те, що сталося, та лікуйте рани.

Ровейн незадоволено стиснув зуби і явно хотів заперечити, але все-таки покірно схилив голову та вирушив виконувати доручення.

- Ваша Високосте, - до мене підійшов командир одного з загонів і відрапортував. – Знайшли зовсім свіжі сліди вампірів – кілька з них точно змогли втекти.

- Шерх із ними, зараз є справа важливіша за пару втікачів.

Я швидко зібрав невеликий загін із тих, хто вийшов із цього бою неушкодженим – таких виявилося всього 12 воїнів із 30. Наприкінці, віддавши наказ тим, хто залишився, слухатися Ровейна, я знову подумки потягнувся до зв'язуючої нас з Наріанн узи Йени. На жаль, вона залишалася все такою ж “порожньою” і відмовлялася показувати напрямок. Шерх, треба буде зайнятися її зміцненням, а зараз доведеться діяти по-старому та шукати їхні сліди.

Минуло ще понад годину, поки ми знайшли ледве помітний слід – хтось добре постарався їх зачистити, але цього виявилося недостатньо для моїх хлопців. Задоволено усміхнувся - так я і думав, скоріш за все, вони вирушили в сторону порту Кегрос. Що ж, у нас є всі шанси спіймати втікачів десь на півдорозі.

Пришпоривши коня, я повів загін у потрібному напрямку. Біжи, принцесо Наріанн, утікай. Все одно нікуди від мене не дінешся.

Кейрі

До свого сорому я все-таки здалася, а наступні кілька днів минули у темпі шаленої гонитви. Ми не знали, скільки спатимуть залишені нами вампіри та ельфи, тому вирішили не ризикувати і якнайдалі віддалитися від ймовірної погоні, зупиняючись лише на кілька хвилин, щоб перекусити та розім'яти затерплі кінцівки. Цей час запам'ятався мені лише жахливим дискомфортом, швидкою їздою й калейдоскопом змінюваних пейзажів - ліс, поля, невеликі міста і села, які ми об'їжджали стороною, річка, знову ліс і поля.

Наш попередній план не зазнав особливих змін - ми все так само збиралися вирушити до нуріане, що дозволить нам виграти трохи часу і, можливо, придумати, що робити далі. Проблема була в іншому - ще потрібно якось добратися до них, а шлях виявився не близьким. Від кордону Сонерії потрібно проїхати через всю країну, щоб дістатися до найбільшого порту Деорії. Тільки там можна найняти корабель, який погодиться відвезти нас на інший континент.

Оскільки Фарба була звичайним конем, на відміну від Ворона і Фенха, які могли довго без втоми скакати галопом, періодично я пересідала до Тайлена або Рея. Це дозволяло Фарбі відпочити від вершника, а мені хоча б трохи поспати. Хоча не можу назвати сон верхи на рухомому коні дуже міцним і бадьорячим.

Здавалося, хлопці звикли до такого режиму, оскільки їхні обличчя не виражали жодної краплі дискомфорту чи невдоволення. Я ж до кінця третього дня вже ледве трималася у сідлі і дуже хотіла спати, бажано в горизонтальному положенні.

Видно, зглянувшись наді мною і кіньми, хлопці все ж вирішили заїхати у велике місто, повз яке ми проїжджали пізно ввечері, щоб трохи відпочити. Плюс у великому місті легше загубитися у разі чого. До того ж ми вже повинні були досить сильно відірватися від ельфів, тому Тай і Рей вирішили, що ризики мінімальні.

Коли ми під'їхали до заїжджого двору, я їхала на Фенху разом з Реєм і дрімала, міцно притулившись до його спини. Крізь сон я відчула, як ми раптом зупинилися й хтось обережно почав стягувати мене з коня.

- Я не сплю, сама піду, - насилу розплющивши очі, підтримувана Тайленом, я обережно сповзла з Фенха.

Не слухаючи заперечень, вампір підхопив мене на руки та поніс у бік входу, тим часом як Рей кинув конюху кілька монет і попросив добре доглянути за кіньми.

- Ей, я ж не дитина, сама можу йти, - обурено сказала я, на що Тайлен тільки хмикнув. Відпустив він мене тільки коли зайшов всередину.

Нас зустріла худорлява жінка у темній сукні з суворим виразом обличчя – схоже, господиня закладу. Кинувши невдоволений погляд у мій бік (Тайлен хоч і відпустив мене на ноги, все ж продовжував обережно підтримувати за талію), вона натягнуто ввічливо посміхнулася:

- Чого бажають шановні гості? У нас є вільні кімнати й овочеве рагу, що залишилося з вечері.

- Нам переночувати, і від їжі ми б не відмовилися, - Рей відповів господині ввічливою посмішкою.

- Отже, три кімнати та три порції рагу, - кивнувши, вона направилася до стійки із записами та підкликала двох дівчат – помічниць.

- Дві кімнати, шановна, - Тайлен широко посміхнувся, відкривши трохи довші, ніж у звичайної людини, ікла, та притягнув мене за талію ближче до себе.  

Побачивши це, господиня закладу скривилася так, ніби їй під ніс підсунули дохлого скунса.

- До чого молодь розпущена пішла, - навмисно голосно прошепотіла вона одній з дівчат і знову кинула в мій бік невдоволений погляд.

Я розлютилась на таке ставлення та вирішила підіграти Таю і водночас поставити цю грубіянку на місце, тому нахабно повисла у вампіра на шиї й жалібно протягнула:

- Мииилий, чому ця жінка так на мене дивиться? Я що, не можу спати в одному ліжку з власним чоловіком? Я що, дарма втекла від свого старого й страшного нареченого?

Тайлен спочатку розгубився, але потім швидко зрозумів, чого я добиваюся, та включився в гру:

- Люба, не хвилюйся, просто вона тобі заздрить, - відповів він таким же навмисно гучним шепотом, щоб усі чули.

Ображена до самих печінок жінка тільки обурено уставилася на нашу солодку парочку.

- Дві кімнати, будь ласка, і три порції овочевого рагу, - Рей вирішив не розпалювати конфлікт, тому знову взяв ініціативу у свої руки.

Після того як ми розплатилися, одна з дівчат махнула рукою та повела нас до кімнат.

- А це правда, що ви втекли від старого і страшного нареченого заради цього пана? – як тільки ми повернули за ріг, і господиня готелю більше не могла нас почути, поцікавилася допитлива служниця.

Її зовнішність виявилася відповідною характеру – коротке каштанове волосся вибивалося з куцої коси, трохи кирпатий ніс був обсипаний темними веснянками, а маленькі карі очі іскрилися щирою цікавістю.

- А що, не схоже на правду? – я хмикнула.

- Ні, що ви, просто це так романтично! – дівчина розчулено притисла руки до грудей. – А ваш наречений був багатий? Це ваші батьки хотіли, щоб ви за нього вийшли? І ви все-таки вирішили втекти й вийти за свого коханого, хоч він і не багатий?

Раптово в мою сторону полився нескінченний водоспад питань.

- Так, звичайно, - коротко відповіла я, знизуючи плечима.

- Як романтично! Я про таке тільки в книжках читала раніше, не знала, що в житті таке теж буває! Ось би мені також знайти своє кохання...

Дівчина швидко затарахкотіла, розповідаючи про свої мрії. Не знаю чому, але мене це зовсім не дратувало, а швидше зворушувало. Така щира мрійниця, я їй трохи заздрила. Цікаво, як вона досі змогла залишитися такою життєрадісною та наївною?

- До речі, у нас є прохання, - Тайлен чарівно посміхнувся дівчині, знову обіймаючи мене за талію. – Якщо хтось буде питати, будь ласка, не кажіть нікому, що ми тут були. І інших попросіть про те саме.

- Звісно, звісно, пане, я все розумію! – вона знову збуджено затарахкотіла. – І Маріку попрошу, і матусю теж попрошу не розповсюджуватися! Тільки от матусю може бути складно вмовити, ви їй не дуже сподобалися.

- А хто ваша матуся?

- Так ви з нею спілкувалися, вона господиня цього закладу!

Я тільки здивовано вирячила очі. Не очікувала, що у цієї старої калоші можуть бути діти, ще й такі відкриті та наївні як ця дівчина.

- Не ображайтеся, що вона так себе поводить, вона на всі закохані пари так реагує відтоді, як від неї батько пішов. Він тоді сказав, що вона жорстка та занадто багато командує. Він одружився з Талікою, вони живуть тут неподалік, вона дуже хороша! Він часто нас навідує та допомагає з таверною, але матуся продовжує на нього сваритися, - дівчина все торохкотіла й торохкотіла, розповідаючи нам про свою родину, батька, мачуху і купу іншої рідні.

Втомлена цими балачками, як тільки ми дійшли до кімнати, я з полегшенням прослизнула всередину та блаженно розтягнулася на ліжку, насолоджуючись тишею і можливістю нарешті полежати. Як добре!

- Втомилася? - зайшовши слідом Тайлен склав наші похідні речі на крісло й сів на ліжко поруч зі мною.

- А ти як думаєш? – не бажаючи ворушитися зовсім, я тільки важко зітхнула.

- Я наберу тобі ванну, а ти не засни. Ще поїсти треба, скоро рагу принесуть, - цьомкнувши мене в щічку, Тай направився до ванної кімнати.

- Дякую, постараюся не заснути, - я усміхнулася, спостерігаючи за його силуетом і відчуваючи дивовижне тепло до цього вампіра.

Відтоді як ми втекли, у мене особливо не було можливості нормально подумати про те, що сталося, і про його освідчення. Досі ці слова мені здавалися чимось нереальним, несправжнім. Але вони були сказані настільки щиро, що ніяких сумнівів не залишалося. Усі ці дні, як і зараз, він так чутливо піклувався про мене, переживав, і намагався звести весь дискомфорт від поїздки до мінімуму. При всьому цьому, він не чекав від мене якихось відповідних дій.

Я ж ще до цього зрозуміла, що не хочу з ним розлучатися, що він мені дійсно важливий. І зараз я тільки більше переконалася в цій думці.

- Кейрі, все готово, - теплий голос Тая витягнув мене з роздумів.

- Дякую, - вдячно усміхнувшись, я з трудом піднялася з ліжка, взяла заздалегідь прихоплену піжаму і пішла купатися.

Минуло 20 хвилин, чиста й повністю розслаблена, я вийшла до Тайлена.

- Ммм, пахне смачно, - спостерігаючи за вампіром, який з апетитом поглинав овочеве рагу, я тільки зараз зрозуміла, наскільки зголодніла! Здавалося, я могла б ум'яти стадо бегемотів.

Після того як з їжею було покінчено, Тай вирушив купатися, а я з насолодою занурилася в м'яке ліжко і загорнулася в теплу ковдру. Думки текли повільно й ліниво, наче їх качало на легких хвилях під час штилю.

Відчувши, як поруч ліг Тайлен, я посунулася до нього ближче та уткнулася носом у шию, одразу відчуваючи спокій і умиротворення.

- Тай, щодо того, що ти тоді сказав…

- Що і коли я сказав? – він ніжно обійняв мене і легко поцілував у маківку.

- Ну, після тієї бійні з ельфами і вампірами. Я просто хочу сказати, що… - я на секунду зам'ялася, наважуючись все-таки зізнатися, - Тай, я теж тебе кохаю.

- Я знаю, - вампір тихо засміявся, - але я радий, що ти це сказала.

- Я теж, - після цих слів на душі стало набагато легше.

 Я розслабилася, дозволяючи свідомості дрейфувати в океані спокою. Я вже майже заснула, як Тайлен раптом знову заговорив:

- Кейрі, пробач, що прошу про це зараз, але дорога була важкою. До того ж у мене пішло багато сил, щоб заплутати за нами сліди, тому можна я…

- Тільки обережно, - вже крізь сон пробурмотіла я, простягаючи вампірові ліву руку.

Відчувши легкий укол у зап'ясті, я раптово відключилася.

Тайлен

Ось же вперта дівчина! Невже не можна було без усіх цих умовлянь просто взяти й погодитися! Але все-таки зараз вона лежала поруч, така мила і рідна. Пригортається до мене, як маленьке сонне кошеня.

В той момент, в лісі, коли вона поцілувала мене на прощання та, махнувши рукою, побігла до свого нареченого, я зрозумів – я не можу її відпустити. І що ще важливіше – я не хочу її відпускати!

«Тай, я теж тебе кохаю», – ці її слова розлилися солодким вином по моєму серцю. І нехай я вже це знав зі слів Рея, але набагато приємніше було почути ці слова від неї самої.

Я довго зважувався. Знав, що їй це не сподобається і Рей не схвалить.

Обережно зануривши зуби в тонке зап'ястя й пославши магічний імпульс, зробив кілька ковтків такої смачної та поживної крові коханої людини. Після мого укусу на руці Кейрі з'явився символ нашої сім'ї – руда лисиця з хитрими очима й хижим оскалом. Провівши пальцями по зображенню, зробив мітку невидимою і, задоволено усміхнувшись, пригорнув дівчину до себе міцніше.

Тепер ти моя, Кейрі. І нікуди від мене не дінешся.