Даррел

Кретерхольські острови – перлина імперії. Звичайному мешканцю континенту на них так просто не потрапити. Насамперед тому, що місце це ретельно оберігається наядами. І не так самі острови, як підводні печери, про які істоти наземні тільки чули.

У своє перше знайомство з холодними жінками південних морів Стрейтен ледь не потонув. Але, як і будь-яка нежить, наяди легко підкорялися темній магії некроманта. І незабаром із населенням південних морів у столичного некроманта встановився стійкий нейтралітет. Вони не заграються на його території, він не заважає їм жити поза столицею за своїми правилами. Втім, його стосунки з будь-якою розумною нежиттю були приблизно однакові – вони цікавили некроманта виключно тоді, коли того вимагала справа і настільки, наскільки це вимагала справа.

Ерінаргель навіть подарувала йому на згадку артефакт для зв'язку, назвавши це жестом дружби та доброї волі. Саме за допомогою цього артефакту повелителька південного моря і вийшла на зв'язок, пояснивши свою увагу короткою – "Справа вимагає втручання досвідченого слідчого".

А оскільки, крім Стрейтена, у неї знайомих магів, яким вона хоч краплю довіряла, не було, перебирати не вийшло.

– Брикатись припини, – по ментальному зв'язку скомандував Стрейтен Сандрі, що відбивається від наяди, опинившись у воді і відшукавши її поглядом. – Інакше до порталу повітря не вистачить.

– Наступного разу формулюйте завдання чіткіше! – прийшла її ніби розгнівана відповідь, але дівчина все ж заспокоїлася.

– Втопишся, я не буду тебе піднімати. І взагалі, скажу, що ти не підготовлена ​​була для роботи в польових умовах, – меланхолійно чи то попередив, чи то констатував некромант. – Чого вас там зараз в академії взагалі вчать? Якщо тебе захопила наяда, то краще прикинутися дохлим оселедцем. Може, пощастить і втопленого топити вдруге не стане. Чим більше брикатися, тим розлюченіше вона тебе топитиме. Приготуйся, зараз портал.

Підводні портали не найприємніша штука. Це як стихійні вири – затягує на дно і невідомо, куди винесе нещасного, який вирішив ним скористатися, і чи доживе він до виходу. Тому цей спосіб пересування і воліли використовувати одні жителі морів, океанів, річок та озер. І ще маги води, їм ще виходило спрямовувати водну стихію в потрібне їм русло.

Блакитний спалах, ледь відчутне тремтіння води і тут же все змінилося, а некроманта та його фамільяра виштовхнули з води їхні провідники.

М'яке сяйво висвітлювало досить великий куполоподібний грот. Сонячний камінь просто в тілі скелі відбивав світло, створюючи сплетіння тонких різнокольорових променів, що збиралися в пучок під склепінням і падали вниз на вівтар. Порожній зараз.

– О! Сані, здається, у тебе з'явилася можливість хвалитися, що ти побувала в скарбниці наяд, – посміхнувся некромант, не звертаючи уваги на зле сопіння фамільяра, що відпирхувалася після неочікуваної подорожі. – Нам просто дуже пощастило.

– Що ж! Нечуване... везіння! – буркнула Сандра собі під ніс, хапаючи ротом повітря відчайдушно намагаючись перепочити. – Зараз саме час розповісти про завдання, ніаре Стрейтен. Чи чекати, коли мене з кінцями втоплять? Вам же з нежиттю куди приємніше спілкуватися.

– Не заперечуватиму, нежить мене бісить набагато менше, – підморгнув Стрейтен.

Дар сперся на камінь і ривком вистрибнув із води. Мокрий одяг тягнув на дно, тому треба було витягнути впертого фамільяра на сушу, поки він через вроджену вредність, справді не пішов на дно. Тому Стрейтен не придумав нічого кращого, ніж підчепити її за комір багатостраждального плаща та висмикнути на той самий кам'яний берег. Обличчя дівчини почервоніло, а у погляді явно читалося роздратування.

– Так легше розмовляти, Сані, – констатував некромант, всього на мить притримавши її під руку, допомагаючи підвестися на ноги і відразу відійшов, наскільки дозволяв невеликий острівець з вівтарем. Потрібно тримати дистанцію, вона надто багато займає місця у його житті, а подібне виключено для нього. – А до справи нас введе ця мила дама з риб'ячим хвостом.

– Расист, – мелодійний голос, так схожий на дзюрчання молодого джерела, пролунав зовсім поруч, а відбившись від склепінь луною, повторив кілька разів.

Старша дочка повелительки південних морів ні краплі не змінилася з часів переговорів із людьми, що відбулися десятиліття тому. Світле, немов відлите з платини волосся, мигдалеподібні очі, кольору моря, ідеальні риси обличчя та білосніжна шкіра, немов фарфор – ніщо, без цього голосу. Недаремно кажуть, не буде спокою тому, хто одного разу почув пісню наяди. Люди божеволіли, просиджуючи на березі і мріючи хоч раз ще почути голос прекрасної мешканки підводного царства. Але… чоловікам місця на дні водойм не було, хіба що так… заради захоплення та харчування, а жінки ставали таким самим хвостатим мертв’яком.

– Забуваєшся, Дріело, – похитав головою Даррел. – Знайомся, моя помічниця і наступниця Сандра Бейшоп. Сандра, це спадкоємиця володарки морів – Дріела. Неймовірно прекрасна і так само підступна. Як саме море.

– Рада знайомству, – стримано промовила Сандра, трохи кивнувши головою.

– Яка чарівна дівчина, – наяда якось пожадливо подивилася на фамільяра. Мов уже приміряла на Сандру хвіст. – Як приємно.

– Познайомились, молодці. Тепер кажи, що потрібно і до чого така таємничість. У мене справ повно, а молоді кадри вже від втоми з ніг валяться, їм ще на пари.

– З якого це часу ти дбаєш про когось крім себе? – пирхнула Дріела, вистрибнувши на камінь і підтягнувши риб'ячий хвіст.

За лічені миті на місці шикарного риб'ячого хвоста з'явилися ідеальні людські ноги. Дрі поворухнула пальцями, ніби вже не пам'ятала, як це мати ще одні людські кінцівки, якось сумно посміхнулася, але ривком підвелася, поправивши волосся так, щоб не сильно бентежити присутніх людей своєю оголеністю. Даррела звичайно не здивуєш і не збентежиш, а ось Сандра почервоніла і відвела погляд.

– Річ у тім, що нещодавно з цієї скарбниці пропало два дуже важливі артефакти – намисто з блакитних перлів, і лусочка з хвоста Матері наяд. Ці дві реліквії використовувалися для того, щоб ми могли… розмножуватись, – Дріела кинула швидкий погляд на Дара і продовжила. – Перли з намиста приманювали дівчат, а лусочка дарувала благословення… стати такою, як ми. Охорона на вході нічого не чула та не бачила.

Стрейтен не вважав, що отримати риб'ячий хвіст – таке вже благословення. Але його висновки не мали зараз жодного значення.

– І як ви вважаєте, хто міг пробратися в закритий грот, що охороняється?

– Уявлення не маємо. Тому ти й тут, Дару. Нам треба повернути ці реліквії. Інакше наш народ під загрозою вимирання. Ми й так дедалі частіше гинемо від рук браконьєрів. Нас витравлюють нечистотами, які зливають у воду, виловлюють неводами… і скоро…

На очі русалки звернулася криваво-червона сльоза і скотилася по щоці.

– Ой, давай ти тільки не будеш із себе жертву зображати. Самі виживаєте коштом чужої загибелі. Розкажеш усе це комусь жалісливішому… Сандрі он розповідай, вона, може, тебе й пожаліє. Мені краще скажи, у вас останнім часом гостей згори не було?

– Делегація від правителя вашого була, – посерйознішавши і розгубивши всі награні страждання, зізналася Дріела. – Але вони всі були на очах. Та й часу провели тут небагато. Від дихання наяди відмовилися, принесли із собою зілля, щоб дихати під водою. Вони й недовго пробули у палаці. Думаєш, що це... вони?

Очі наяди потемніли, мов море в шторм. Все ж таки, не варто забувати, що найкрасивіша нежить всього лише байдужий монстр, створений в першу чергу, щоб вбивати.

– Рано робити висновки. Ми оглянемося, а ти поки склади мені список усіх, хто прибув з делегацією, – усміхнувся Дар, і наяда погодилась, кивнувши, розвернулася і стрибнула у воду, наостанок нагородивши Сандру уважним поглядом і легкою усмішкою. – А тепер, любий мій фамільяр, скажи, хто може пробратися в грот, не трапляючись на очі наядам?

– Можливо, – вона насупилась і задумливо закусила губу. – той, хто може обертатися в якусь водоплавну тварину? Той, хто не викликає підозри.

– Як варіант, – задумливо потарабанив Стрейтен по пустому каменю. – Перевертня наяди засікли б. А ось фамільяра… Ви значно більше схожі на звичайних тварин, ніж перевертні. До того ж перевертні зберігають пропорції лише трохи змінюючись. А от фамільяр може з людини хоч у ведмедя, хоч у жука. Утрирую, не дмися.

– О так, ми ж ручні, кишенькові звірята, які носять при собі... не важливо, – Сандра хитнула головою. – Навіщо взагалі фамільяру ці сумнівні реліквії? Чи працював на замовлення для свого мага? Навіщо взагалі комусь викрадати ці речі? Вони ж не мають сили для магів... Чи я чогось не знаю?

– Як знати… все має силу, якщо знати, як застосовувати. А фамільяр міг працювати з магом. Маг води, наприклад, міг відкрити портал до свого фамільяра. Або сам фамільяр поза законом... Є й такі, підбери щелепу. Не всі фамільяри радо йдуть на жертви в ім'я загального блага. Є й з інстинктом самозбереження. У будь-якому випадку, спочатку потрібно перевірити склад делегації. Потім буде видно. Ти підозрілого нічого не помічаєш?

Сандра зробила пару кроків уперед, а потім присіла навпочіпки і провела пальцями по кам'яній підлозі, що поросла зеленою водоростями.

– Наяди, я так розумію, не часто набувають людського вигляду. Значить, тут цілком могли залишитися сліди… звіра, наприклад, – дівчина відкинула пасмо мокрого волосся з обличчя і продовжила дослідження каменів. – Але той, хто вкрав, точно знав місцезнаходження, адже це не багатьом відомо, я так розумію...

– Можливо. Щоправда, підслухати чи простежити не проблема, коли ти якийсь краб чи креветка.

– Фамільяр не став би діяти сам, – Сандра хитнула головою, обережно перебираючи каміння і принюхуючись.

– Мабуть, ти ще не зустрічалася зі своїми колегами поза законом, – глузливо підняв брову некромант. – Вони чудово працюють самостійно, якщо це гарне замовлення. До того ж вони не обмежені законами клану, як перевертні.

– В академії такому не вчили, а я надто погано знаю цей несправедливий світ, ніар Стрейтен, – Сандра насторожено завмерла над одним із каменів і провела по ньому пальцем.

– Це треба буде виправити, Сані, – якось легко він перейшов на зменшувальне ім'я і впіймав себе на тому, що йому подобається, як вона червоніє, коли він його вимовляє. – Ну і що ти можеш сказати про звіра, якщо це він?

– Тут безперечно був звір. Травоїдний, водоплавний та з гострими зубами. Більшого сказати не можу, запах уже зник, і я нічого не відчуваю, але погляньте на це, – дівчина тицьнула пальцем у пошарпані водорості. – Ось тут, бачите? Чітко видно сліди від невеликих зубів. Навряд чи якесь реальне звірятко забралося чорт знає куди, щоб поласувати цією поганню. Можливо, це й справді фамільяр... Вкрав реліквії і не зміг утриматися від спокуси хм... перекусити. У своєму звіриному вигляді іноді буває складно контролювати інстинкти. По собі знаю.

Стрейтен уважно вислухав висновки свого фамільяра і задоволено кивнув.

– Ну от із цим уже можна працювати. Молодець! Але завтра. Сьогодні деяким фамільярам настав час спати, як мені здається. Завтра заберемо список у Дріели. – І у просторі відкрився зелений портал у будинок некроманта. – Прошу, Сані!