Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Олена Гуйда
Факультет фамільярів. Прокляття некроманта

Зміст книги: 43 розділів

Спочатку:
Розділ 1
128 дн. тому
Розділ 2
128 дн. тому
Розділ 3
128 дн. тому
Розділ 4
128 дн. тому
Розділ 5
128 дн. тому
Розділ 6
128 дн. тому
Розділ 7
128 дн. тому
Розділ 8
128 дн. тому
Розділ 9
128 дн. тому
Розділ 10
128 дн. тому
Розділ 11
128 дн. тому
Розділ 12
128 дн. тому
Розділ 13
128 дн. тому
Розділ 14
128 дн. тому
Розділ 15
128 дн. тому
Розділ 16
128 дн. тому
Розділ 17
128 дн. тому
Розділ 18
128 дн. тому
Розділ 19
128 дн. тому
Розділ 20
128 дн. тому
Розділ 21
128 дн. тому
Розділ 22
128 дн. тому
Розділ 23
128 дн. тому
Розділ 24
128 дн. тому
Розділ 25
128 дн. тому
Розділ 26
128 дн. тому
Розділ 27
128 дн. тому
Розділ 28
128 дн. тому
Розділ 29
128 дн. тому
Розділ 30
128 дн. тому
Розділ 31
128 дн. тому
Розділ 32
128 дн. тому
Розділ 33
128 дн. тому
Розділ 34
128 дн. тому
Розділ 35
128 дн. тому
Розділ 36
128 дн. тому
Розділ 37
128 дн. тому
Розділ 38
128 дн. тому
Розділ 39
128 дн. тому
Розділ 40
128 дн. тому
Розділ 41
128 дн. тому
Розділ 42
128 дн. тому
Епілог
128 дн. тому

Олександра

Бом-бом-бом… Годинник на центральній площі перед гуртожитком пробив одинадцять разів ніби глузував з мене. Прохолодний вітер роздув волосся і поли плаща, що нарешті повернувся до мене. Вже півтори години я нервово бродила туди-сюди перед фонтаном у повній бойовій готовності, як кажуть, але… Ніар Стрейтен сьогодні не поспішав з викликом.

Вирішив влаштувати вихідний? Чи все ж таки планує прочуханку за вчорашню подію? Чого взагалі тепер чекати? Може й зовсім час йти в гуртожиток і все ж таки виспатися.

– Спиш? – почувся голос Стрейтена в голові. Якийсь стомлений, хрипкий. Не думала, що ментальний зв'язок відбиває проблеми зі здоров'ям. Чи я просто вигадую?

– Ні, я повністю готова до роботи! – схаменувшись, промовила у відповідь.

– Як неочікувано, – пробурчав некромант, і мене тут же осяяло зелене сяйво.

Перше, що відчула – сире повітря та запах болота. І тільки проморгавшись, зрозуміла – ми на Трейгренському мості. Тому й сморід такий. Жатерліна, або у народі Жабниця, протікала через столицю, збираючи стічні води після дощу. Після скандалу з наядами, щоправда, заборонили викидати сміття та виливати помиї у річку. Щоправда, і для такого вольового рішення знадобилася пара перевернутих човнів та пошматовані неводи. Але вже забруднена річка мстилася мешканцям столиці. Особливо після дощу. Добре хоч вона протікала по західних кварталах, а не через все місто.

Світло пари ліхтарів виривало з туману, що опустився на місто, темну постать некроманта, що сперся на парапет і розглядав щось у воді. Містичності його і без того похмурій постаті додавало невірне світло, не найзатишніше місце в місті і темний час доби, коли зазвичай тільки в нижніх кварталах і людно. Пристойні люди вже зачиняли вікна на ніч і розповідали казки дітям перед сном. Ніч – час нежиті та некромантів. Ну ще одного ненормального фамільяра, який вирішив, що має право та сили працювати з таким нестерпним наставником як Даррел Стрейтен.

– Доброї ночі, ніаре Стрейтен! – Заговорила, намагаючись триматися впевнено. – Я хотіла просити вибачення за вчорашню подію. Такого точно більше не повториться. І… дякую вам. За все.

– Як навчання? – проігнорувавши все, сказане мною, ніби не почув, спитав наставник. – Чув, у тебе не дуже виходить ладнати з однокурсниками. Це правда?

З якого часу його цікавить моє життя поза практикою? Я чекала глузувань, уїдливих уколів чи принаймні черговий жарт про мою одягненість, але ніяк не такого питання. Сьогодні Стрейтен, на диво, був серйозним як ніколи. Що з ним?

– Правда, але я цілком можу за себе постояти, – знизала плечима, згадуючи переляк на обличчі Кайра.

Я справді поставила його на місце. Головне тепер, щоб це не вийшло мені боком і не розлютило його ще більше...

– Це добре! – кивнув Стрейтен. – Фамільяр у мене має думати виключно про роботу, а не про те, що йому чогось підсипали, підлили чи порізали парадну сукню. Робота така, що не варто відволікатися. Йди сюди. – махнув він рукою, і я слухняно зробила крок ближче до мага, теж кинувши погляд у темряву під мостом. – Про що ти зараз думаєш?

Подібне питання змусило мене розгубитися на якусь мить. Як і серйозність мого наставника.

– Про завдання. І... про те, яке взагалі маю завдання на практиці? – відповіла щиро і підняла погляд. – За протоколом фамільяр має стати тінню мага, поповнювати сили і таке інше… Ви ж чули про протокол?

Якийсь час він мовчав, обмірковуючи мої слова? Або все ж таки роблячи якісь свої висновки. Може нарешті намагався згадати, що там пише протокол?

Але незабаром він повернув голову, подивившись на мене якось вивчально і хвилююче. Справжнє везіння, що я не зніяковіла під цим поглядом. Мабуть, тому що настільки не очікувала, що некромант взагалі здатний на когось дивитися так, що кров у венах закипає. А потім, наблизився до мене якимось невловимо-плинним рухом, і все, що я встигла – розвернутися до нього обличчям, дивлячись прямо в чорні очі. У горлі застрягли не те що слова, навіть повітря не вдихалося. І тільки серце билося як ненормальне.

– Ось! У цьому твоя проблема. Ти маєш думати про майбутнє. Ми зараз уночі посеред міста. Точніше посеред найнеблагополучнішого кварталу, де з тобою може статися все, що завгодно. Поряд з тобою лише один некромант, з не найпростішим характером і не найзрозумілішими цілями. Про що ти маєш думати, Сандро?

Він схилився до мене так близько, що тепле повітря, що вилітало разом з його словами, торкалось шкіри. Хвилююче, дурманливе, гіпнотизуюче.

– Навіщо я тут? – заговорила ледь чутно.

– Ти завжди маєш думати, як вижити, Сандро. – промовив Стрейтен, ніби не почув мого питання, і його долоні ковзнули мені на талію, а губи виявилися зовсім близькими до моїх губ. Напевно, тому сенс сказаного не повністю доходив до розуму і частинами губився в нічній тиші та тумані над річкою. – Насамперед, як вижити. Повір, бути умертв’ям не найвеселіша і найзавидніша доля. У тебе має бути десять варіантів, як викрутитись чи втекти, якщо на тебе напали. До того ж три – відразу ж. Навіть якщо твій маг тричі “най-” і точно впевнений, що все піде як треба. Фамільяр себе не зможе захистити. І гине завжди першим. Через самовпевненість магів. Зрозуміло? Кивни якщо ти мене зрозуміла!

І я розуміла про що він. Стрейтен ніби мої думки озвучував. Але коли я намагалася ставити незручні запитання викладачам, то ніколи не чула розумних відповідей. Фамільяр має думати в першу чергу про мага, а не про себе. Але Стрейтен... думав інакше?

– В академії навчають протилежному, – видихнула я у відповідь.

– Знову ти не про те, – прошепотів мені на вухо некромант. – Завжди три виходи... Це мій найважливіший для тебе урок, Сандро.

Один рух, Стрейтен різко підхопив мене під коліна і штовхнув у плече. Помутніння в голові зникло. Світ перекинувся, я стала невагомою на кілька хвилин. Якого біса взагалі відбувається?! Я ні зрозуміти, ні скрикнути не встигла, перш ніж плюхнулася в холодну воду Жабинки. А потім за мої ноги хтось вчепився і потяг на дно.

Русалки, вірніше наяди, звичайно, прекрасні, але ставати однією з них у мої плани не входило зовсім! Три виходи ... Поки вихід тільки один – п'ятою в ніс тому, хто намагається втопити мене!