Олександра

– ... скільки взагалі можна спати? Я що, у няньки цій невихованій фамільярці наймалася? – крізь пелену долинуло незадоволене жіноче бурмотіння. – Мені вистачило й трьох дітей за життя!

– Ніби ти маєш інші справи, Брі, – химерно й сухо відповів інший жіночий голос.

Щось брязнуло, і в ніс ударив аромат міцної кави. Чорт забирай, що взагалі відбувається? Де я? І чому голова гуде, як електростанція?

– Дуже нетактовно нагадувати мені, що я мертва, – перший голос залунав ніби ображено.

– Але ти мертва, – "сухий" голос хмикнув. – А в мене повно справ. Ніар Стрейтен просив приготувати каву юній ніарі.

– Судячи з її стану, їй не кава потрібна...

Стоп, Стрейтен?! Прізвище наставника промайнуло у спогадах яскравим спалахом і змусило серце ухнути в грудях.

Повіки розплющились, і перед очима в яскравому сонячному світлі, що било з вікна, з'явилася незнайома стеля з хитромудрою похмурою люстрою, потім погляд зачепився за незнайомі важкі темно-сині штори, ліжко з балдахіном і… це була чужа спальня! У той момент у пам'яті почали з'являтися уривки спогадів минулого вечора. Вечірка у холі жіночого гуртожитку, раптовий клич, Стрейтен, який обіцяв виконати ритуал призову духа, пентаграма на підлозі та… все. Більше нічого не пам'ятаю. Невже я заснула просто під час ритуалу? Але... як я опинилася в ліжку? І чия взагалі це постіль?

Різко підскочила з ліжка і, заплутавшись у ковдрі, впала прямо на запорошений килим. Дзвін у голові від цього тільки посилився, а до горла підкотилася нудота.

– Нарешті! – Перед очима з'явилася напівпрозора постать жінки.

Здається, це Брі. Помічниця некроманта. Отже, я лишилась у нього вдома.

– Доброго ранку, Брі. Де ніар Стрейтен?

Окрім напівпрозорої примари помічниці Стрейтена у спальні більше нікого не було. Власниця другого голосу вже пішла, господаря будинку теж не було видно. Вже уявляю його уїдливі жарти про мою ночівлю в його будинку. І, здається, в його ліжку... Бо тут усе було наскрізь насичене ароматом його парфумів, віскі та тютюну. Я і сама пропахла сумішшю цих запахів. І від цього вся кров прилила до обличчя.

І все ж я опинилась у ліжку некроманта, а ще провела в ній усю ніч... Чудовий початок практики! І це лише другий день. А далі що?!

Піднялася на ноги і, поправивши неабияк пом'яту, але цілу академічну форму, озирнулася.

Спальня виявилася досить просторою, але якоюсь неживою, похмурою, холодною і зовсім не затишною. Стіни темно-сині з тонкими сріблястими візерунками, з меблів, крім великого ліжка, тут була шафа з темного дерева на різьблених вигнутих ніжках, стіл, завалений якимись паперами, дві тумби, крісло, на якому недбало валявся чорний пильовик. А потім погляд зачепився за масивний настінний годинник, що показує, що я ось-ось запізнюся на першу пару! Чорт...

– У ніара Стрейтена невідкладні та дуже термінові справи. Артефакт, який відправить вас до академії, знаходиться на тумбочці. І кава, – привид говорила холодно і перед тим, як розчинитись у повітрі додала: – У мій час фамільяри не дозволяли собі такої зухвалості. Та й поведінка!

– З якого часу нежить взагалі стала такою балакучою? – буркнула собі під ніс

Ще не вистачало з'ясовувати стосунки з ревнивою мертвою дівчиною.

Наблизилася до тумбочки, на якій справді був залишений артефакт і філіжанка з кавою. Пора повертатися до академії. Сьогоднішні заняття ніхто не скасовував, зрозуміло. На жаль, практика – лише частина роботи випускного курсу.

Абияк пригладивши сплутане волосся і зібравши його у хвіст, одним духом випила міцну каву і простягла руку до артефакту, що мерехтів зеленим світлом.

Один удар серця, і похмура спальня розчинилася у смарагдовому спалаху, а замість неї перед очима з'явився хол гуртожитку. Щоправда, не жіночого гуртожитку фамільярів. Але місце я впізнала. Мені довелося бувати тут двічі. Обитель хлопців-магів, чорт би їх узяв.

Зовсім близько залунали чоловічі голоси, а потім сміх.

От жеж...! Та Стрейтен просто знущався з мене! Ось тільки не вистачало мені бути поміченою в чоловічому крилі магів у таку ранню годину. І Кайр чи Нейтон, зрозуміло, вигадають свою версію розвитку подій цієї ночі. І від репутації розпущеної дівчини мені точно не відмитися. Ось тільки цього ще не вистачало!

Так. До навчального крила звідси було рукою сягнути. Потрібно діяти. Бо третьої розмови з проректором мені не уникнути.

Різко розвернулась і кинулася в протилежному напрямку від звуку голосів, сподіваючись, що я залишуся ніким не поміченою. Але варто було добратися до повороту, як усі мої надії впали в безодню. Мені назустріч хтось наближався. І я ледве встигла пірнути за колону і затаїла подих, відчуваючи, як шалено б'ється серце.

– ...підкинеш це їй у речі, – тихий голос Кайра. – Тільки непомітно.

– Зрозуміла. Ця білобриса ідіотка отруїла Нейтона і через неї... – пішла чиясь ледь чутна відповідь. Говорила дівчина, але хто – не зрозуміло. А визирнути з-за колони я не могла. Проте більше нічого розібрати не вдалося. Але здається, я знала про яку білобрису йде мова. І, здається, маги оголосили мені війну. Чудово...

До лекційної зали мені вдалося дістатися без подій і навіть без запізнення. Ністи на звичному місці не було, але це мене не здивувало. Відсутня була ще третина однокурсників, а значить вечірка, швидше за все, тривала до самого ранку. Тією кількістю шип'єра, що принесли хлопці, можна було напоїти взагалі весь гуртожиток. До початку занять напевно прийшли найстійкіші. Або ті, хто просто проігнорував усі веселощі, як, наприклад, Хельда та Зої.

Гул у голові практично зник, і я навіть почувала себе відпочилою. Відпочила, але все ж таки трохи не у своїй тарілці. Варто було лише вдихнути трохи глибше, і я відразу відчувала суміш ароматів чоловічого парфуму і сигар, що ввібралася у волосся, що просочила шкіру. Аромат Стрейтена. І це зовсім не давало зосередитись на історії розвитку інституту фамільярів. Цей запах ніби повертав мене назад, у його маєток, нагадував про мій провал і... про вчорашню розмову.

Весь цей час я вважала його уїдливим зарозумілим снобом, який звик знущатися зі студентів-фамільярів. Ні, він безперечно уїдливий, але не сноб і не зарозумілий, як усі маги. Вчора Стрейтен поводився зовсім інакше. Обіцяв справжнісіньку зарплату, а потім і зовсім залишив мене у своєму будинку, та ще й у своїй спальні. Чому? Міг би розбудити, влаштувати мені головомийку з уїдливими уколами. Але ні. Мені здалося, що саме вчора він був самим собою. Чи просто здалося через бульбашки шип'єра в голові?

Намагаючись відволіктися від непотрібних думок, одразу після лекції я вирушила до бібліотеки за літературою для написання проклятої доповіді для професора Зануди. На жаль, у цьому світі не було ні комп'ютерів, ні тим більше інтернету з готовими рефератами та творами. Тому готуватися доводилося по-старому. Але мене все ще не залишала думка про впровадження сучасних земних технологій у магічний світ. Це значно спростило б життя для всіх.

– Сьогодні один із найгірших днів у моєму житті! – Ніста з'явилася, варто мені тільки зануритися в записи про фамільярів. Плюхнулася на сусідній стілець і підперла голову кулаком. – А у тебе як справи?

– І тобі привіт, Ніс. Я загалом... непогано. Якби не доповідь для Трімма, то було б ще краще, – відклала книгу убік і кинула погляд на подругу, – Це ти через вечірку, так?

Ніста виглядала цілком звичайно. Руді кучерики стягнуті у хвіст на потилиці, форма як завжди чиста і ідеально розгладжена. Але обличчя було похмуріше за хмару, а в зелених очах хлюпався смуток.

– О, то ти знаєш? – Подруга забарабанила пальцями по стільниці.

– Не складно здогадатися, що після всього в тебе голова розколюється. Але, знаєш, у мене в тумбочці залишилося ще те зілля, яке усуває наслідки від шип'єра.

– Знущаєшся? – Ніста пирхнула. – Думаєш, я не знаю, як упоратися з похміллям? Справа не в цьому.

– А в чому? Та що з тобою? Що трапилося, і де взагалі ти була весь ранок? – Зібрала книги і скинула їх в сумку, плануючи зайнятися доповіддю пізніше.

У цей момент почулося невдоволене "гхм-гхм" від ніари Дейзи, хранителя бібліотеки академії. Маленька, щупла, але дуже спритна жінка. Здавалося, вона переміщалася бібліотекою зі швидкістю метеора і бачила кожне порушення. Ось і зараз вона пройшла повз, поправивши окуляри на переніссі і невдоволено мотнувши головою.

– У проректора, щоб його... – Ніста заговорила тихіше і закотила очі. – Отже, запам'ятай, коли я запропоную тобі наступного разу піти зі мною на вечірку, скажи мені заткнутися!

– О, це вже цікаво! І що я пропустила? Скандал? Бійка? Тільки не кажи, що ти побила Нейтона!

Не здивуюсь, якщо так і було. Їй-богу, я й сама побоювалася Ністу в гніві.

– Кулаки свербіли, але, на жаль, ні, – подруга хмикнула. – На вечірку прийшли зовсім несподівані гості. Після того, як Нейтон вилив гм... душу перед усіма, з'явилися Ніара Тремлон у компанії великого та жахливого повелителя ключів Торрена. Так що твій клич був дуже доречним. У тебе залишиться стипендія. І тобі не доведеться драїти підлогу і стежити за порядком гуртожитку цілий місяць. Та й бал тобі не знизять за порушення дисципліни. На відміну від мене, – Ніста важко зітхнула. – І чого раптом Тремлон обхід вирішила влаштувати? Чотири роки без них якось прожили, а тут таке!

Не сказати, що новина мене дуже здивувала. У мене було припущення щодо цього.

– Це Ліззі. Мені здається, принаймні. Ти ж чула, як вона верещала з приводу хлопців, шип'єра та решти. Вона й настукала на нас.

– О! Ліззі... – у зелених очах Ністи блиснув поганий вогник. – Знайду її і запхну її гадальні карти їй... загалом, побачиш. Взагалі, я думала, що за цим стоїть Тіана. Її у вітальні теж не було. Вона цілком могла всіх здати. У її стилі. Тож некромант зі своїм нічним завданням тебе практично врятував!

Ніара Дейза знову кинула гнівний і майже фізично відчутний погляд на наш бік.

– Обов'язково подякую йому, – я передбачливо підвелася з місця і закинула сумку на плече. – І нам уже час. Ми спізнюємося, а ти знаєш, що Гемберт робить із тими, хто спізнюється.

Ніста неохоче підвелася на ноги.

– О! До речі про твого некромант! Ось що я побачила сьогодні вранці! – Ніста жестом фокусника витягла звідкись газету і помахала нею перед носом. – Розкриття вбивства глави клану бла-бла-бла... Цілий розворот присвячений Стрейтену! Але чому ти приховала від своєї найкращої подруги той момент, що позавчора ти була на вампірському балі?

Кинула погляд на газетну статтю. Гучний заголовок, сторінка тексту та здоровенне фото Стрейтен. Чорний костюм, що сидить ідеально по фігурі, чорна сорочка з розстебнутим верхнім гудзиком, трохи примружені очі, сліди легкої неголеності на обличчі та губи вигнуті на зразок посмішки. Але Ніста тицьнула на сусіднє зображення.

– Ось це ж ти на фото? Я впізнала ту чорну сукню!

Придивилася і справді мені вдалося розгледіти знайомий силует. Чорт. Погана новина! Особливо з огляду на те, під яким «прикриттям» я там була.

– Тихіше ти! Більше ніхто не повинен мене впізнати. Мені не можна розголошувати подробиці роботи. Сама розумієш...

На превелику радість хранительки бібліотеки ми вислизнули в переповнений коридор. Тут життя, як і завжди, кипіло і вирувало. Від шуму голосів та луни буквально у вухах задзвеніло. Ніста перехопила мене під руку і впевнено потягла прямо коридором.

– Угу. Розумію. І... тебе знову сьогодні всю ніч не було. Нічого не хочеш розповісти?

Розповісти про те, що ночувала у спальні Стрейтена. Сенсаційна новина, враховуючи всі обставини... Тож доведеться брехати, хоч і я на дух не переносила брехню.

– От тільки ти не починай, гаразд? – я заговорила тихо, намагаючись зберігати незворушність. – Некроманти працюють лише ночами, тому доведеться трохи переглянути свій режим.

Ми протискалися між молодшокурсниками, які й так витріщалися на нас на всі очі. Не хотілося привертати більшої уваги.

– І в думках не було! Ти що! – в очах Ністи горіли іскорки інтересу. – Просто хотіла спитати, де ви цього разу були. Ну хоч натякни, над якою справою він працює. Так цікаво!

– Не можу, Ніс, правда.

– До-бре... Але може й про тебе в газеті згадати! Ти ж допомагаєш йому!

Якщо про заслуги фамільяра напишуть у газеті, то Місяць на землю впаде. Або кінець світу настане з якихось інших причин.

– Фамільяр лише тінь, – пересмикнула плечима. – І завжди залишиться тінню. А Стрейтен і справді чудовий детектив, про якого треба писати статті в газетах.

– Чудовий детектив і безумовно красень! – Ніста підморгнула. – Ти забула згадати цей факт!

Від цих слів щоки обдало жаром. Кинула погляд на навколишній натовп, сподіваючись, що нас ніхто не підслуховує. Останніми днями в мене взагалі розвинулася манія переслідування… Не звикла я до підвищеної уваги.

– Яке це має значення? – я відповіла надто різко. – Він маг. Дорослий, самодостатній, багатий та впливовий чоловік. Який, до речі, за віком годиться нам з тобою у батьки. І у нас зараз пара, якщо ти забула.

– Не забула, – Ніста кинула в мій бік підозрілий погляд, але потім продовжували як ні в чому не бувало: – Якщо мене поставлять у пару з Нейтоном, то я за себе не відповідаю, одразу говорю…

– І тобі знову доведеться розмовляти з проректором. Забудь, Ніс.

Ми переступили поріг величезної тренувальної зали, розбитої на різні локації. Відтворені руїни для тренування стихійників, палати госпіталю з реальними хворими для цілителів, на відстані вівтарі для некромантів… І так далі.

Нині тут уже зібрався весь випуск. Протягом останнього півріччя раз на тиждень ми мали суміщені пари з магами, на яких нам наочно показували роботу «у зв'язці». Точніше ми, фамільяри, були піддослідними для магів-недоуків. Мені вдалося попрацювати лише зі стихійниками. Такі тренування вимагали чималої фізичної підготовки та швидкості реакції. Ністі найбільше до душі працювати з цілителями.

Тренер Гемберт, підтягнутий широкоплечий маг, як завжди, швидко розподілив нас по парах. Тимчасові печатки-зв'язки відобразилися на зап'ястях за мить після початку заняття, і я ледве стрималася, щоб не вилаятися, як тільки побачила символ на своїй шкірі. Ну звичайно. Кого з некромантів мені могли призначити? Найближча година буде незабутньою.

– Отже, сьогодні ти моя пара! – Кайр з'явився переді мною, глузливо посміхаючись. – І не обіцяю, що сьогоднішнє тренування пройде для тебе безболісно. Ходімо.

Слідом за Кайром я попрямувала у бік кам'яного вівтаря, на якому розташувалися свічки, якісь книги та опудало птахів, дрібних тварин.

– Навзаєм, Лейтон, – я заговорила ледь чутно у тон своєму сьогоднішньому "напарнику", – У мене чудово поставлений удар, як ти вже міг помітити.

– Ти не знахабніла, Сандро? – хлопець різко скоротив відстань, що розділяла нас. На дні його темних зіниць, що розширилися, спалахнув гнів. – Я знаю, це ти отруїла Нейтона. Не думай, що це зійде тобі з рук.

А слідом некромант-недоучка розвернув мою руку зап'ястям вгору. Грубо стиснув ніжну шкіру, миттєво вибудовуючи зв'язок. Я чекала цього, але все ж таки заплющила очі. Тимчасова мітка відповіла печінням, а мене ніби струмом наскрізь прошило.

Один удар серця, і світ довкола перестав існувати. Залишилися лише потоки магії, що переплітаються у просторі. Золотисті, блакитні, рожеві й чорні, які мені були потрібні сьогодні... Вони перепліталися і наповнювали цей світ первозданною силою, магією. Треба було лише потягтись до неї. Вуха заклало. Навколо стало незвично тихо.

Видихнула і обрала силу, як це було за протоколом. Кайр нарешті відсторонився. Розвернувся до вівтаря і відчинив найближчу книгу. Його губи заворушилися, вимовляючи заклинання. І в той же момент темна, тягуча магія полилася по венах, поширюючи хвилі могильного холоду, змушуючи серце в грудях завмирати. Але що далі некромант-недоучка читав заклинання, то складніше мені було справлятися з потоком темної магії. Відбувалося щось надзвичайне. І я не могла контролювати це.

– Лейтоне, їй погано, припини... – ніби крізь стіну пролунав поруч голос когось із магів.

Але Кайр і не думав зупинятися. Від його дій перед очима все попливло. Здавалося, ще мить, і мене рознесе на шматочки. Якого біса він творить?! Хоче позбавити мене свідомості на очах інших?! Або ще гірше... Думки гарячково билися в голові, у спогадах спливали уривки фраз з підручника. Доповідь для Тримма... Фамільяр може вибудовувати зв'язки, а може й переривати. Це можливо… Я мушу спробувати.

Звернулася до потоку і різко скинула долоню вгору, вкладаючи в цей жест всю свою впевненість та решту сил. І тут світ навкругиств звичайним. Гул голосів навколо знову став гучнішим.

– Що... що ти зробила? – Кайр процідив крізь зуби, схилившись навпіл над ритуальним каменем.

Помітила поруч налякану Нейру, одногрупницю Кайра. Вона витріщалася на нас на всі очі. Більше, правда, ніхто нічого не помітив.

– Те, що мала, – видихнула, намагаючись відновити дихання. – Ще одна така витівка, і відправишся до цілителів у кращому випадку, у гіршому – до праотців, Кайре.

– Це погроза?

– Попередження. Думаю, ми закінчили, – я розвернулась і пішла геть.