Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Олена Гуйда
Факультет фамільярів. Прокляття некроманта

Зміст книги: 43 розділів

Спочатку:
Розділ 1
128 дн. тому
Розділ 2
128 дн. тому
Розділ 3
128 дн. тому
Розділ 4
128 дн. тому
Розділ 5
128 дн. тому
Розділ 6
128 дн. тому
Розділ 7
128 дн. тому
Розділ 8
128 дн. тому
Розділ 9
128 дн. тому
Розділ 10
128 дн. тому
Розділ 11
128 дн. тому
Розділ 12
128 дн. тому
Розділ 13
128 дн. тому
Розділ 14
128 дн. тому
Розділ 15
128 дн. тому
Розділ 16
128 дн. тому
Розділ 17
128 дн. тому
Розділ 18
128 дн. тому
Розділ 19
128 дн. тому
Розділ 20
128 дн. тому
Розділ 21
128 дн. тому
Розділ 22
128 дн. тому
Розділ 23
128 дн. тому
Розділ 24
128 дн. тому
Розділ 25
128 дн. тому
Розділ 26
128 дн. тому
Розділ 27
128 дн. тому
Розділ 28
128 дн. тому
Розділ 29
128 дн. тому
Розділ 30
128 дн. тому
Розділ 31
128 дн. тому
Розділ 32
128 дн. тому
Розділ 33
128 дн. тому
Розділ 34
128 дн. тому
Розділ 35
128 дн. тому
Розділ 36
128 дн. тому
Розділ 37
128 дн. тому
Розділ 38
128 дн. тому
Розділ 39
128 дн. тому
Розділ 40
128 дн. тому
Розділ 41
128 дн. тому
Розділ 42
128 дн. тому
Епілог
128 дн. тому

Даррел

– Брі! – грюкнувши з розмаху дверима, вигукнув Стрейтен у порожнечу, знаючи, що кмітливий привид все чує і виконає. – Більше до мене сьогодні нікого не пускати! Навіть якщо сам імператор заявиться – мене нема.

У його кімнатах давно не провітрювалося – недоліки безтілесної обслуги. І некромант штовхнув шибку, впускаючи в кімнату прохолодне свіже, нічне повітря. Виснажливий бридкий біль то вщухав, але бив по грудній клітці, забиваючи подих. А після завдання взагалі вибивав Стрейтена з колії. Дивно, що він знайшов у собі достатньо сил, щоб зустрітися з Тіміром та отримати оплату. І зараз грошики упали круглою сумою на банківський рахунок некроманта. Як і вибачення Тадеуша, оренда плаща та боржок міністерства. Однозначно, вдалий видався день. А особливо приємний бонус зараз лежав на його столі завдяки старанням колишнього кращого друга – папка з ім'ям «Медріна Кроунер». Яку Стрейтен відкрити поки що не поспішав.

Ця справа мала бути простою, спеціально підібраною для практикантів випускників. І Стрейтен був упевнений у своєму повному успіху. Просте закляття призову примари, нічого особливого. Але обернулося воно чомусь жахливими наслідками.

– Побажаєте чай, коньяк, що від болю? – зіткавшись за крок від некроманта, поцікавилася Брі. – Відправити вісточку ніарі Трайє, щоб прислала дівчину? Чи кілька?

Дар завмер, але потім махнув рукою на дуже завзяту прислугу. Якось надто добре вона його вивчила. Слава богам, що підпорядкована вона теж – повністю і назавжди, і нікому не проговориться про звички і уподобання свого некроманта.

– Дуже помітно, що мені потрібне щось від болю?

– Мені не видно, як людині, але я відчуваю у вас утримувану магію мертвих і менше її не стає. Це не дуже приємно для живих, мабуть.

Ось у цьому привид була цілком права. Переносити біль ставало дедалі складніше. Але терпимо.

– Краще розкажи мені, що ти дізналася про мого фамільяра, – впавши в крісло і підкуривши сигару, спитав Стрейтен.

– Нічого незвичайного. – взялася за доповідь Брі. – Покликана з іншого світу, коли вперше обернулася і проявила себе як потенційний фамільяр. Батьки за даними академії з її світу, цілком звичайні, без будь-яких здібностей. Батько помер, мати зникла, дівчинка виховувалась бабусею. В Академії показала непогані результати, але постійно намагається довести значущість фамільярів. За що любові від викладачів не заслужила. Швидше навпаки, з огляду на те, що її направили до вас. Хоч би некроманта приємніше обрали.

– Коли я потребуватиму твоїх коментарів, обов'язково тобі повідомлю про це, – по-зміїному посміхнувся некромант, і привид точно юна дівчина ойкнула і стрільнула невинним поглядом у свого господаря. – Давай далі. Я поки що надто живий, щоб приймати всерйоз твоє кокетство.

– А шкода, – надула губки Брі, і некромант вирішив не уточнювати, про що саме пожаліла його прислуга. – Друзів небагато, з однокурсниками не особливо ладнає, але й не ворогує. Точніше не ворогувала до певного часу. Зараз там ставки роблять, чи ви вклали її вже в ліжко, чи вона вас.

– Варіант – «статевий зв'язок відсутній» не значиться?

– Був, – кивнула Брі. – Але ставка одна і то… скоріше для пристойності. Мабуть, подруга її. І це при тому, що сама вона незаймана.

– Це звідки ти дізналася?

– Медична карта, – посміхнулася примара. – Огляд перед практикою. Якщо ви ще не...

– Брі-і-і...

– То вона абсолютно точно незаймана.

– Мда… – скривився некромант, кинувши погляд на папку. – Постав сотню золотих на найнепопулярніший варіант.

– Як накажете, пане! – кивнула Брі. – Це все?

– Абсолютно, – кивнув некромант і привид розтанула, вирушивши виконувати завдання.

Некромант усміхнувся, уявивши, як Брі з'явиться до студентського гуртожитку робити ставки від його імені. Швидше за все, чутки це якщо не знищить, то дещо остудить.

Даррел Стрейтен перевів подих і все ж наповнив келих коньяком, зробивши кілька великих ковтків.

Руки свербіли знову кинути клич. Завершити розпочате багато років тому. Якщо Медріна мертва, то обов'язково відгукнеться по крові на поклик некроманта. Але минулого разу Дар думав так само, а закінчилося це для них із Тімом не найкращим чином – два фамільяри мертві тому, що молоді та самовпевнені маги переоцінили себе. А віддача від заклинання стала прокляттям Даррела.

Він нервово постукав пальцями по папці, а потім відкрив один з численних ящиків столу і змахнув її туди. Слухаючи доповідь Брі про Сандру, він ніби читав давно забуту справу Медріни Кроунер. Ось що означає одна кров.

Губи некроманта здригнулися, коли в пам'яті наче картинки спливли події попереднього вечора.

У будь-якому разі він обіцяв їй спробувати. І ухилитися від цього завдання йому не вдасться.

Даррел Стрейтен клацнув пальцями і прошепотів заклинання, стиснувши мітку. Серед кімнати відкрився зелений портал, почулися звуки музики, сміх, а потім з'явилася сама фамільяр. Її очі були широко розплющені, біле волосся прилипло до чола, а на щоках грав незмінний рум'янець.

– Ну хоч одягнена цього разу, – хмикнув Стрейтен, окинувши Сандру з голови до ніг. – Щоправда, не скажу, що це плюс.

– Доброго вечора, ніаре Стрейтен, – вона підвела трохи затуманений і ніби хмільний погляд. – У вас якісь особисті рахунки з денним світлом? Ви взагалі не спите?

Дар усміхнувся, окинувши поглядом дівчину, яка не зовсім впевнено стояла на ногах. Та його помічниця, схоже, напідпитку! Вчасно він її висмикнув, нічого не скажеш.

– А я тебе на гулянку запрошував, між іншим, – посміхнувся некромант, додавши коньяку до склянки. – А ти без мене розважаєшся в робочий час. Ай-яй-яй!

Він докірливо похитав головою, поцокав язиком і зробив кілька ковтків, навіть не скривившись, дивлячись на Сандру поверх краю склянки. Пощастило ж вирвати її просто з вечірки.

– Ви на годинник давно дивилися? – Сандра скинула праву брову. – Зараз опівніч.

– Найнекромантичніший час! А ти що думала, ми будемо серед білого дня на нежить полювати? Ні, люба. Некромантські ритуали творяться під покровом ночі, подалі від цікавих очей. Нас і так лише три століття тому перестали на багаттях палити. Чи ти думала інакше?

– Я думала, що некроманти все ж таки сплять ночами, – вона відкинула пасмо волосся з обличчя. – У компанії гарненьких вампірок, наприклад. Чи хто там ще з нежиті вас приваблює? Мертв'яки, упирі...

– Ти як сварлива дружина. Не заздрю ​​твоєму майбутньому чоловікові, – засміявся Стрейтен, махнувши рукою на крісло. – Присядь, тебе штормить трохи, дивлюся. Брі, – привид зіткався в повітрі за одну мить. – Попроси Ханну приготувати для нашої гості чай.

Сандра невпевнено наблизилася до крісла і плавно опустилася, обсмикуючи спідницю.

– Як накажете, пане, – нагородивши фамільяра ревнивим поглядом, кивнув привид. – Ваше попереднє доручення виконане.

– Я в тобі й не сумнівався, – вивчаюче дивлячись на дівчину, розсіяно кивнув некромант. І Брі, не удостоївшись уваги, пирхнула і зникла. – Ось. І ця ревнує. Звідки вас тільки ревнивих таких на мою голову насипалося? Не відповідай. Питання риторичне. Гаразд. Зважаючи на все, плани змінюються. Ти не в змозі працювати.

– Чому ж? – Сандра підвела погляд. – Я готова!

– Ти мені як мінімум прямостояча потрібна, – скептично скривився Стрейтен.

– Так ви ж на гулянку звали, – вона пересмикнула плечима. – Ще один бал вампірів? Сходка мертвяків?

– Так... – сказав Стрейтен. – Така молода, а вже смертниця. Гаразд, спишемо на алкоголь. Я обіцяв тобі ритуал призову. Мабуть, даремно потривожив тільки. Чай вип'єш, і пензлюй додому відсипатися.

– Ні! – вона підскочила на ноги, похитнулася і оперлася руками об стіл, буквально нависнувши над некромантом і опинившись зовсім близько. І Дар мимоволі завмер, затримав подих, вдивляючись у напружено-зосереджене обличчя своєї помічниці. – Я зроблю все, що скажете!

– Дуже заманлива пропозиція. Добре, – подумавши з секунду, наказав Стрейтен. А потім узяв її за руку і, підвівшись на ноги, підвів до стелажу з книгами, пробіг пальцями по корінцях книжок і різко смикнув пошарпаний томик віршів епохи Затишшя. Стелаж здригнувся і розчинився, іскрячи сріблом, відкриваючи сходи до підвалу, його улюблене місце в будинку – лабораторію. – Ходімо, якщо готова... Стояти.

Стрейтен підморгнув своєму фамільяру, а вона трохи нервово посміхнулася, але рішуче рушила слідом за ним.

Різко смерділо бальзамуючим зіллям, яке некромант необачно забув закупорити. Темряву розсіювало світло від кількох настінних ламп. На столі смирно лежало опудало рідкісної в цих краях зовсім юної виверни, майже готове до підняття та підпорядкування. Мало того, що вона і так смерділа, то ще й бальзам. Сморід очі виїдав.

– Посидь у куточку на стільчику, поки я приготую все необхідне, – кивнув на стілець Даррел. – Нудитиме – не соромся говорити. У мене тільки кухар із живих, прибирати тут за тобою ніхто не буде.

– Я в повному порядку… – вона скривилася і кинула погляд на стіл із виверною. – Чи всі некроманти відчувають слабкість тільки до неживих? Ви тому один живете?

Сандра, трохи похитнувшись, дійшла до стільця і ​​трохи незграбно впала на п'яту точку, рішуче піднявши підборіддя. Але, швидше за все, більше хоробрилась, ніж справді могла брати участь у ритуалі. Благо, від неї всього й треба було – пара крапель крові, відданої добровільно.

– З нами, некромантами, не уживаються теплокровні чомусь. Та й з неживими простіше, не псують нерви, як дехто. А ти? Хлопця чому не завела собі досі? Якщо що, я зі співробітницями не сплю, порожніх надій не плекай.

– О, половина академії так не думає, – Сандра хмикнула. – Ви – жива легенда. І зараз ваше кхм… особисте життя через деякі обставини серед випускників найбільш обговорюване.

– Це ще один мінус живих – вони завжди придумують теми для обговорень, навіть якщо вони висмоктані з пальця. У мене була наречена, якщо тобі цікаво. Заручені були ще зі студентства. Але вона втріскалася у мого фамільяра, та так і не пробачила мені… – Дар замовк, прикусивши язика. Чому це його потягло на одкровення? Не інакше, теж перестарався з алкоголем. – Не важливо, загалом.

– У фамільяра? Це ж заборонено.

– Кохати неможливо заборонити, – сумно посміхнувся Стрейтен. – Ти просто не закохувалась, мабуть, по-справжньому ще.

– Сподіваюся, ця доля мене омине, і я згорю на роботі, ніаре Стрейтен.

– Це найбільша дурість, Сандро, яку ти могла вигадати. Навіть найупертіші йшли на все заради своїх почуттів. Добре, я теж ще жодного разу так не захоплювався, щоб забути про все на світі. Кохання, мабуть, не для таких як я. Як ти там висловилася? Любитель мертвяків? Нехай так. До речі, на роботі горіти теж не обов'язково. Гаразд, час іде, а в тебе ще пари завтра, здається? Надалі будь готова до того, що я можу прикликати тебе в будь-який час. Якщо ти вирішила зі мною працювати.

– Зрозуміла. Спатиму у формі. І прикриватися плащем про всяк випадок.

– До речі, тобі на рахунок перевели оплату за перше завдання і за оренду плаща, – між іншим, зауважив Стрейтен, перебираючи пляшечки і намагаючись зрозуміти, що, крім опудала, тут засмерділось. – Точніше – твою частину гонорару.

– Хіба практикантам повинні щось оплачувати? – у її голосі чулося щире здивування.

– Візьми за правило – жодна праця не повинна бути знецінена. Тим більше якщо ти ризикуєш власним життям, – повчально піднявши палець вгору, промовив Стрейтен, а потім підморгнув. – І не спускай нікому ні мідяка.Все, ти мені заважаєш. Розбалакалася тут, мені з тобою що… тут усю ніч накажеш сидіти?

Стрейтен задумливо посміхнувся, відвернувся від дівчини і клацнув пальцями, а на підлозі відразу спалахнула зелена пентаграма. Магія прокотилася по приміщенню, наповнюючи малюнок, який укорінився в фундаменті цього будинку. Дар поворухнув пальцями і у вузлах печаті призову матеріалізувались свічки.

– Ідеально, – пробурмотів собі під ніс некромант, діставши з навісної шафи ритуальний ніж. – Вона швидше за все агресивна. Смерть неприродна, тому не чекай, що вона ридатиме від щастя, щойно тебе побачить.

Дар дістав скіпку і почав запалювати свічки у певній послідовності від живого вогню, начитуючи заклинання, зміцнюючи захисний контур. Хто взагалі знає, чим цього разу може обернутися цей демонів призов. Стрейтен, звичайно, сильніший, досвідченіший, ніж багато років тому, та й пентаграма вже не малюнок крейдою від руки, але все одно на душі було неспокійно.

– Ніар Стрейтен, – почувся скрипучий голос Хнни трохи раніше, ніж сама вона з'явилася з тацею у руках. Суха, згорблена, з обпаленим обличчям жінка похилого віку, накульгуючи, спустилася в лабораторію, не розплескавши ні краплі чаю. – Куди поставити?

– На столик у кутку. Жінці треба підбадьоритися, – махнув рукою, навіть не озираючись, велів некромант.

– Це тій, яка вже спить? – так само безбарвно, уточнила кухарка, трохи примруживши понівечене ліве око.

І тільки тепер некромант приділив увагу фамільяру. І мимоволі посміхнувся.

– Здається, я даремно тебе потривожив.

Ханна хмикнула, пробурмотіши собі під ніс щось розсерджене, але розвернулась і вирушила назад на кухню.

А Дар задумливо дивився на милу дівчину, що смішно морщила уві сні трохи кирпатий ніс і підтискає губи. І на душі було якесь незрозуміле, недоречне почуття, якому він ще не знайшов визначення. Мабуть, у його словнику воно було відсутнє геть-чисто.

Стрейтен зітхнув, наблизився до дівчини та обережно взяв її на руки.

– О, вже осідлала, – беззвучно сплеснула руками Брі.

– Тихіше ти. Яка кімната у нас найнезапущеніша?

– Ваша, пане. В інших, тільки упирів розводити – темно, запорошено і сиро, – відзвітувала підручна.

– Ясно, – кивнув Стрейтен уже дорогою нагору.