Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Олена Гуйда
Факультет фамільярів. Прокляття некроманта

Зміст книги: 43 розділів

Спочатку:
Розділ 1
128 дн. тому
Розділ 2
128 дн. тому
Розділ 3
128 дн. тому
Розділ 4
128 дн. тому
Розділ 5
128 дн. тому
Розділ 6
128 дн. тому
Розділ 7
128 дн. тому
Розділ 8
128 дн. тому
Розділ 9
128 дн. тому
Розділ 10
128 дн. тому
Розділ 11
128 дн. тому
Розділ 12
128 дн. тому
Розділ 13
128 дн. тому
Розділ 14
128 дн. тому
Розділ 15
128 дн. тому
Розділ 16
128 дн. тому
Розділ 17
128 дн. тому
Розділ 18
128 дн. тому
Розділ 19
128 дн. тому
Розділ 20
128 дн. тому
Розділ 21
128 дн. тому
Розділ 22
128 дн. тому
Розділ 23
128 дн. тому
Розділ 24
128 дн. тому
Розділ 25
128 дн. тому
Розділ 26
128 дн. тому
Розділ 27
128 дн. тому
Розділ 28
128 дн. тому
Розділ 29
128 дн. тому
Розділ 30
128 дн. тому
Розділ 31
128 дн. тому
Розділ 32
128 дн. тому
Розділ 33
128 дн. тому
Розділ 34
128 дн. тому
Розділ 35
128 дн. тому
Розділ 36
128 дн. тому
Розділ 37
128 дн. тому
Розділ 38
128 дн. тому
Розділ 39
128 дн. тому
Розділ 40
128 дн. тому
Розділ 41
128 дн. тому
Розділ 42
128 дн. тому
Епілог
128 дн. тому

Олександра

– ...і завершимо ми лекцію темою "встановлення зв'язку між фамільяром і магом в екстремальних умовах і за надзвичайних ситуацій", – ось уже другу годину досить тужливо промовляв професор Трімм з кафедри.

Єдиний викладач, який навіть найцікавішу тему читав так, що повіки мимоволі починали злипатися навіть у найстійкіших. Що вже казати про мене сьогодні. Після безсонної ночі мені не допомогли ні кава, ні пробіжка коридорами, ні розмова з проректором на тему моєї відсутності в гуртожитку протягом всієї ночі. Зараз, до кінця навчального дня, я почувалася як лимон, який насухо витиснули у чашку. Але тема побудови зв'язку все ж таки привернула мою увагу.

– Ще раз торкнемося визначення екстремальних умов, – так само розмірено говорив професор. – Екстремальні умови – це такі умови, в яких виникає загроза життю мага, його життю, здоров'ю чи магії від зовнішніх об'єктів через незаплановану зміну їх стану, що призводить до появи та дії дезадаптуючих факторів. Варто розрізняти поняття надзвичайних ситуацій. Таких як: втрата магом великої кількості сил, небезпека, що походить від зовнішніх факторів, фізичні каліцтва. Такі обставини унеможливлюють здатність мага використовувати зв'язок зі своїм фамільяром. І лише за таких умов фамільяр має право самостійно використовувати зв'язок із магом виключно для підтримки життя мага. Звернемося до теорії...

Професор Тримм зашелестів аркушами підручника, а моя рука піднялася. Ніста, що сиділа поруч, навіть здригнулася від несподіванки.

Цю слизьку тему ми торкалися на третьому курсі. Але лише мигцем і поспіхом, бо це було великою рідкістю, і самовільно приймати рішення фамільяр у звичайній ситуації не міг. Гадаю, що маги боялися ініціативних фамільярів. І я розуміла з якоїсь причини. Зайвий потік сили, який фамільяр передавав своєму магу, міг просто знищити мага. Тому ініціатива завжди була в руках магів. Через недовіру. І для їхньої ж безпеки.

Але в умовах моєї практики ці знання могли б мені стати в пригоді. Хто знає, куди занесе Стрейтена наступного разу, а він так і не встановив зв'язок між нами.

Втім, він встановлював свої зв'язки. І від спогаду про минулий вечір серце виконало кульбіт у грудях, але я відмахнулася від непотрібних думок і підняла долоню ще вище.

– Отже... – викладач підвів погляд, а потім невдоволено скривився: – Слухаю, ніаро Бейшоп.

– Професор Трімм, як саме необхідно вибудовувати зв'язок із найменшими втратами для фамільяра та мага?

В аудиторії стало незвично тихо. Всі погляди були спрямовані на мене. Я і так за два дні стала знаменитістю. Моє ім'я полоскали практично скрізь. Маги, фамільяри та навіть викладачі. І які тільки чутки до мене не доходили... Слова Кайра про моє гріхопадіння заради практики були лише квіточками.

– Вже її зв'язки явно приведуть до великих втрат, – досить голосно промовила Тіана, але я утрималася від реакції у відповідь.

У думках промайнув голос бабусі: “Не сперечайся з плітками і ніколи не заперечуй їх. На образи відповідай сміхом”.

– Сандра безперечно зацікавлена ​​у всіх можливих зв'язках з магами і любить ініціативу... – хтось із однокурсників зашепотів у відповідь.

Але професор одним жестом припинив шепіт

– Тиша! Зараз немає передумов до виникнення таких умов, за яких вам знадобилося б застосування цих знань на практиці, ніаро Бейшоп, – з напругою в голосі промовив професор і поправив окуляри на переніссі.

– Але все ж? – я вклала наполегливості у голос, не дозволяючи продовжувати лекцію, а Ніста відчайдушно тягла мене за рукав, але я додала: – У газетах я читала, що Медріна Кроунер на одному із завдань використовувала...

Професор скинув долоню, змушуючи мене замовкнути.

– Медріна Кроунер необачно використовувала зв'язок зі свого боку, і нам усім відомо, чим це закінчилося. Ми вивчатимемо цю тему лише теоретично. А саме у розділі тридцять другому підручника поважного Адама Тарвейла. Відкрийте вашу пам’ятку на сторінці триста двадцять вісім і законспектуйте три перші абзаци. У них ви знайдете вичерпні відповіді, – професор зробив паузу, а потім знову звернувся до мене. – А ви, ніаро Бейшоп, якщо так захоплені цією темою, підготуйте для мене розгорнуту доповідь на десяти сторінках про наслідки, які можуть проявитися через необдуманий прояв фамільяром зв'язку.

Твою ж... І як це називається?!

– Добре, професоре, – я сухо кивнула і опустилася на своє місце.

По залі почулися смішки, які, втім, швидко потонули у мірному шелесті сторінок. А слідом навколо заскрипіло пір'я по паперу і запахло чорнилом. Похмуро опустила своє перо в чорнильницю і перегорнула нудну книгу.

– У вас зі Стрейтоном учора були спірні ситуації для використання зв'язку? – Ніста зашепотіла, схиливши до мене голову.

По-моєму, після того, як вона побачила вчора мій видок після «завдання», навіть у її голові з'явилися сумніви щодо моєї роботи.

– Ні. Поки що ні, – хитнула головою. – Але чорт знає, що буде наступного разу. У нього дивні методи роботи. Але замість реальної допомоги я зможу хіба що огріти нападника вампіра чи мертвяка цим великим томиком.

Ніста заспокійливо поклала мені долоню на мітку.

– Я знаю, що тобі тяжко. Але не думаю, що дійде до цього. Не бери в голову. Це лише практика, Сандро. До речі! Сьогодні у малій вітальні буде вечірка на честь початку практики, – Ніста зашепотіла, передаючи мені квітчастий папір-запрошення. – Здається, буде щось цікаве.

– Я мрію тільки про ліжко і безпробудний довгий десятигодинний сон, Ніс.

– Усі хочуть, щоби ти прийшла. Ти ж працювала із самим Стрейтеном. Потрібні подробиці! Розкажи їм щось цікаве. Ти стала ходячою легендою, що дуже дратує Тіану. До того ж тобі не завадить розважитись.

– Тіану дратує просто факт мого існування в академії. Але ти маєш рацію! Мені треба розважитись, – я хитнула головою і посміхнулася.

Зрештою, мені не завадить трохи відволіктися. І показати, що мені немає діла до всіх цих чуток.

 

– Забираю назад свої слова про цікаву вечірку, – Ніста підхопила зі столика келих із шип'єром і, відкинувшись на спинку дивана, зробила ковток. – Навіть на цвинтарі і то має бути жвавіше, ніж тут.

У просторій вітальні гуртожитку крила фамільярів, попри оголошення про вечірку, зараз було небагатолюдно та душно. З музичного програвача, схожого на земний патефон з рупором, звучала якась новомодна мелодія, що більше нагадувала хрипкі завивання вервольфа в повню і все це під звуки якогось інструмента, схожого на електрогітару. Втім, не здивуюся, якщо виконує справді вервольф. Схоже на рок-музику того року, коли мене покликали для навчання в академії.

Зате на столах було достатньо малоїстівних закусок і шип'єра, який невиразно нагадував кисле шампанське. Дуже дієве, до речі. Пара келихів, і ось у голові вже приємна легкість та ненав'язлива безтурботність.

Кинула побіжний погляд на імпровізований танцпол, організований у центрі, між диванами та каміном. Під музику там зараз не звертаючи уваги на кого звивалися Діана, Нейла та Вейра. Поруч з нами розкладала карти Ліззі, гадаючи на чоловіка Ністі.

Я від такої гри відмовилася. Мене мало цікавили ворожіння, а ще менше – перспектива можливого заміжжя. У цьому світі і в цьому принизливому становищі фамільяра мати чоловіка і дітей я не збиралася. Краще збудувати кар'єру і згоріти на роботі, у прямому розумінні цього слова, ніж заводити дітей, приречених на таке ж підневільне існування.

Ні. Жодного весілля і жодних дітей.

– О, я тебе запевняю, що ні, – мотнула головою і одним махом осушила келих із шип'єром. – І компанія мертвяків не почастує тебе шипучкою. На мою думку, все непогано. То що там із нареченим для нашої Ністи, Ліз?

– Все невиразно... – вона пробурмотіла, закусивши губу і, відкинувши з чола відрослий темний чубок, кинула в мій бік палаючий погляд. – Ти... ти ж працюєш зі Стрейтеном?

Це було, на мою думку, соте питання за сьогоднішній день. І прізвище некроманта я чула частіше, ніж своє власне.

– Звичайно працює, Ліз, – Ніста відмахнулася від неї. – Чи прийшла збирати чергові плітки?

Ліззі ніколи не була пліткаркою, старанно вчилася, але завжди здавалася якоюсь не від цього світу. Неначе з головою не завжди дружила.

– Ні, мені просто цікаво, як це, – її очі округлилися і засяяли з якимсь нездоровим, маніакальним інтересом. – Відчути цю темну силу, пропустити її крізь себе. Так само нестерпно, як це описують?

Мені теж хотілося б знати, як це. Не так щоб дуже, але все ж таки мені ще випускну роботу писати про проходження практики. Ну не розповідати ж насправді про те, як я напівгола хизувалась на балу у вампірів і винюхувала моржельник. Думаю, у професора Трімма інфаркт станеться від такого. Не готова нести відповідальність за загибель найстаршого викладача академії.

– У кожного свій больовий поріг, не дізнаєшся, доки не спробуєш, – я відповіла обтічно.

І в цей момент двері з гучним стукотом відчинилися, позбавляючи мене подальших розпитувань на тему моєї практики. Приміщення заповнилося безліччю голосів, які перекриквали музику. У вітальню веселим натовпом увірвалися хлопці-фамільяри і, природно, маги-випускники, без яких не обходилося жодне збіговисько. Серед них побачила знайомі обличчя. Кайр, Нейтон, а позаду них Тіана, чорт би її узяв разом з її отруйністю.

– Ооо... Це ми вдало зайшли, – голосно прокричав Нейтон, викликаючи захоплені погляди однокурсниць. – Хлопці, заносьте!

І наступної миті у дверях з'явилася величезна сулія, наповнена золотистим ігристим напоєм. Нічого собі! Схоже, що завтра на лекціях половина курсу мучитиметься від похмілля, а друга взагалі не прийде...

– Вечір однозначно стає веселішим, – Ніста пожвавішала, кинувши в бік Нейтона побіжний погляд, що мав би нічого не означати.

Але я знала, що їй лестить його увага. І якби не ідіотське правило, то подруга однозначно давно була б із ним разом.

– Ти серйозно?! Це ж жах! Музика, шип'єр, тепер ще й хлопці! Якщо тут зараз з'явиться проректор, то до кінця року нам точно не бачити ні стипендій, ні поїздок до міста, – Ліззі нервово комкала поділ форменої спідниці.

– Розслабся. Що робити проректору в жіночому гуртожитку, та ще й такої години? – пирхнула Ніста, підводячись з дивана і роблячи музику голосніше.

– Шукати порушників, – Ліззі підібгала губи з несхваленням розглядаючи натовп, що наринув.

Цього ще не вистачало. Ця дивачка запросто могла донести куди слід про те, що тут відбувається.

– Він шукатиме порушників, тільки якщо нас хтось здасть, – я піднялася на ноги і припечатала однокурсницю важким поглядом. – Ти розумієш, про що я?

Моє питання залишилося без відповіді, натомість Ліззі втиснулася в спинку дивана, а потім нас уже з усіх боків обступили розпалені однокурсники. Вони підхопили слова пісні, що лилась з «патефону», і почали співати її на новий лад.

Ніста перехопила мою руку, щоб не загубитися. Я виявилася затиснутою в цій бурхливій юрбі, відчуваючи в голові дивну легкість. Серце билося частіше, ритмічніше. Музика вселяла впевненість, дарувала те саме відчуття швидкоплинної свободи, якої мені тут так не вистачало. Кров, підігріта шип'єром та адреналіном, вирувала по венах. Я рухалася в загальному шаленому ритмі, а з горла виривалися рядки пісні. Не звертаючи уваги на те, що світ навколо крутиться, на прилипле до чола волосся, на жар і задуху. Я ніби сама складалася з однієї суцільної музики. Музики, що дарувала відчуття ейфорії.

– Білчи-ня! – Якоїсь миті перед нами з'явився Нейтон і закинув руку на плече Ністі. – Ти також тут! Іди до мене ближче.

Хлопець притяг Ністу до себе якомога ближче, і його долоня ковзнула на талію.

– Не розпускай руки, Фарантоне, – Ніста вивернулась із захвату, але це лише більше розпалило хлопця. – Що тобі треба?

– Тебе, – Нейтон хмикнув, а потім кинув у мій бік липкий погляд. – І твою симпатичну подружку. Ми тут робимо ставки. Я кажу, що Стрейтен уклав її в ліжко і тільки після цього зробив своєю фамільяркою, а Кайр стверджує, що Сандра сама уклала некроманта, і він не зміг встояти перед її чарівністю.

І про цей тоталізатор я теж уже встигла почути. Вражає, як сильно всі люблять копатися в чужій брудній білизні. Відчула, як довкола стало значно тихіше. Нас обступили з усіх боків, уважно слухаючи кожне слово.

– Та йди ти... – Ніста зробила різкий випад у бік мага.

– Не треба, Ніс, – я перехопила подругу і посміхнулася: – І що ж ставки, Нейтон?

Цей ажіотаж навколо моєї персони набрид. Лють накочувала подібно до хвиль, змиваючи на шляху залишки розуму. Відчула поколювання у кінчиках пальців.

Та щоб ти подавився своїми словами, Нейтон!

– Невелика перевага в десяток золотих у бік некроманта, – Нейтон нахабно посміхнувся, а слідом на його обличчі з'явився спантеличений вираз і він продовжив здавлено: – Так що ж? Хто отримає гроші? Я чи Кайр?

– Притулок святої Софії, Нейтон. Тому що ви обидва ідіоти, – я гаркнула, відчуваючи як голова йде обертом і мене огортає потік сили.

Але хлопець мене вже, на мою думку, не чув. Його очі округлилися, обличчя позеленіло. Він зробив ривок убік, а слідом його вивернуло прямо в одну з тарілок із закусками, що стояли на столі. І все це на очах усього випуску. По вітальні залунав регіт та сміх.

Що ж, здається, тепер не тільки про мене плітки літатимуть по академії!

– Який же ти придурок, Нейтон, – процідила Ніста. – І тільки спробуй ще хоч раз до мене підійти! Ходімо!

Подруга потягла мене у бік дверей. Ми протискалися між тілами, що звивалися під гучну музику. Треба визнати, що ідея розважитися і відволіктися з тріском провалилася. Мені схоже, що до закінчення року не варто з'являтися на публіці.

І варто було нам тільки вибратися в коридор, як зап'ястя знову застукало, віщуючи про виклик. Чорт забирай, цей некромант взагалі спить?!

– Ніс, прокляття, у мене знову завдання, – я промовила, відчуваючи, як зелений спалах знову накрив мене з головою.