Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Олена Гуйда
Факультет фамільярів. Прокляття некроманта

Зміст книги: 43 розділів

Спочатку:
Розділ 1
125 дн. тому
Розділ 2
125 дн. тому
Розділ 3
125 дн. тому
Розділ 4
125 дн. тому
Розділ 5
125 дн. тому
Розділ 6
125 дн. тому
Розділ 7
125 дн. тому
Розділ 8
125 дн. тому
Розділ 9
125 дн. тому
Розділ 10
125 дн. тому
Розділ 11
125 дн. тому
Розділ 12
125 дн. тому
Розділ 13
125 дн. тому
Розділ 14
125 дн. тому
Розділ 15
125 дн. тому
Розділ 16
125 дн. тому
Розділ 17
125 дн. тому
Розділ 18
125 дн. тому
Розділ 19
125 дн. тому
Розділ 20
125 дн. тому
Розділ 21
125 дн. тому
Розділ 22
125 дн. тому
Розділ 23
125 дн. тому
Розділ 24
125 дн. тому
Розділ 25
125 дн. тому
Розділ 26
125 дн. тому
Розділ 27
125 дн. тому
Розділ 28
125 дн. тому
Розділ 29
125 дн. тому
Розділ 30
125 дн. тому
Розділ 31
125 дн. тому
Розділ 32
125 дн. тому
Розділ 33
125 дн. тому
Розділ 34
125 дн. тому
Розділ 35
125 дн. тому
Розділ 36
125 дн. тому
Розділ 37
125 дн. тому
Розділ 38
125 дн. тому
Розділ 39
125 дн. тому
Розділ 40
125 дн. тому
Розділ 41
125 дн. тому
Розділ 42
125 дн. тому
Епілог
125 дн. тому

Олександра

Приглушені голоси, музика, чужа моєму слуху, шелест суконь і стукіт підборів по кам'яній підлозі заповнили величезну залу замку місцевого графа Дракули. Я ніби опинилася на знімальному майданчику фільму "Ван Хельсінг". Там, пригадується, теж була схожа сцена на балу...

У тьмяному білому світлі впадали в око відверті вбрання дівчат, їхні важкі усмішки, сповнені пожадливості і спраги, погляди ікластих блідолицих чоловіків-вампірів. Вони бачили в цих дівчатах лише шматок м'яса в подарунковій упаковці, з яким можна було весело провести час. А дівчата, судячи з чуток, отримували непогані гроші за подібну роботу. Правда, бували випадки, що ця робота все ж таки ставала для них останньою, але хто не ризикує, той не п'є шампанське, як кажуть...

Були тут і представники перевертнів, що трималися окремо, посли з Вічного лісу, здається, делегація з озерного народу та ще й бог знає хто. Подію такого масштабу не могли пропустити в жодному куточку королівства.

Вечірка що треба, нічого не скажеш! Сьогодні тут розігруватиметься справжнісінька гризня за владу. Зважаючи на те, що я знала про вампірів, мирно такі питання вони ніколи не вирішували. Раніше у подібних місцях мені бувати не доводилося і, сподіваюся, не доведеться більше бувати. Хоча хто знає, куди мене ще закине Стрейтен. Чорт знає, що взагалі у нього в думках.

Він явно не збирався наслідувати стандартну процедуру, передбачену практичним керівництвом номер шість для взаємин мага і фамільяра. Фамільяр мав виконувати лише роль провідника, компенсувати витрачену в роботі магу силу, поповнювати її. Але Стрейтен навіть зв'язок встановлювати відмовився.

«Встановимо всі зв'язки, на які ти наважишся. Але не на завданні ж...» – тихий, трохи хриплуватий шепіт з нотками збудження пролунав у спогаді. Він дорослий іменитий впливовий некромант. Він не просив чогось більшого, не ліз до мене під спідницю, як Кайр, але ця двозначність і тон голосу зводили з розуму... Чорт забирай. Знову захотілося крізь землю провалитися!

Потрібно зберігати незворушність, Сашко! Стрейтен просто грає з тобою! Знущається!

Ох, і нелегкі будуть ці два місяці… Але головне, щоб він дійсно мені допоміг. І я зіграю у гру, яку він затіяв.

– Я відійду...

– Обережно і не привертаючи уваги, – нагадав Даррел Стрейтен, торкнувшись губами скроні і швидко пробігшись пальцями по моїй руці вгору. – Нам потрібна інформація, а не скандал.

– Добре, Даре, – призивно провела язиком по червоних губах, і відсторонившись, попрямувала на пошуки затишного місця, під прицілом його потемнілих очей.

Рухаючись під музику і зберігаючи на губах посмішку, я маневрувала між гостями, намагалася злитися з цим натовпом. Злитися і, залишившись ніким не поміченою, дістатись затишної місцини і зробити оборот. У вигляді звіра набагато простіше рознюхати щось незвичайне в цьому місці.

І варто було мені тільки наблизитися до протилежного кінця зали, як моє передпліччя обхопила чиясь крижана долоня. Вампір. Хай би його чорт...

– Сьогоднішній вечір ти проведеш зі мною, світлячок.

Не питання, простий наказ. Він прийняв мене за одну з цих донорок, які торгують кров'ю та розважають вищу вампірську громаду. Цього ще не вистачало! Розвернулась і натрапила на високого молодого чоловіка у чорній оксамитовій сорочці. Він виглядав як сама досконалість. Широкі вилиці, тонкий рівний ніс, окреслені губи. Ну як модель з глянсових журналів. Ось тільки очі, налиті кров'ю, добряче відштовхували. Та й ікла не додавали привабливості. Один зі спадкоємців, щоб його!

– У мене вже є супутник на сьогоднішній вечір, – відповіла, як можна дружелюбніше і вклавши всю свою впевненість у голос.

– По-моєму, ти мені брешеш, – він підхопив пасмо мого волосся і провів пальцем по шиї, натякаючи на те, що вампірської мітки у мене немає. – Ти знаєш хто я?

Права долоня ковзнула на талію, він притягнув мене ближче і... знову я відчула цей тонкий ледь вловимий запах. Кров, алкоголь та ще щось! Від тієї вампірки Маріки на вході був такий самий аромат.

– Перепрошую, – схилила голову. – Але мені треба відлучитися до вбиральні. Людські потреби і таке інше...

– Це можна виправити, – він якось хижо провів язиком по губах, але хватку послабив.

– Дякую за пропозицію, але змушена відмовитись! – я швидко відсторонилася, а слідом відчинила перші двері і пірнула в темний коридор.

Склепінчасті стелі, жодного вікна, смолоскипи на стінах і ще якісь двері... Те, що потрібно для обороту. Тут звуки балу вампірів вже практично не були чутні, зате луна розносила коридором дівочі голоси, що перепліталися з дзвінким сміхом. Поспішно попрямувала вперед у пошуках затишного містечка, де можна буде залишити свої речі.

І що далі я просувалася коридором, то голосніше звучав дівочий сміх. Чисто з цікавості наблизилася до прочинених дверей і зазирнула всередину. Перед очима з'явилася невелика кімнатка, що нагадувала гримерну, в якій, сміючись і весело перемовляючись між собою, фарбувалися і чепурилися десяток напівголих дівчат у чорних пеньюарах. У них на щоках грав якийсь нездоровий рум'янець, а очі блищали явно не від сліз. А ще у всіх на шиях виднілися червоні цятки – сліди від укусів. Значить тут обитель донорів.

– Ти новенька чи що? – повз мене проскочила темноволоса дівчина, груди якої ледве приховував надто вузький корсет. – Чого у дверях застигла? У нас лишилося шість хвилин!

Інші дівчата ніяк не відреагували на мою появу. Продовжували сміятися, поправляти макіяж перед дзеркалами та жваво обговорювати кровососів із великими гаманцями. Хто вони усі? Напівкровки, що втратили дар? Люди? І фамільяри... У однієї з дівчат помітила опіки на зап'ястях, що залишаються після розриву зв'язку.

– Знаємо, Віта, знаємо... – хихикнула худенька блондинка, що сиділа біля входу, а потім простягла мені недопитий келих. – Випий, перший раз завжди страшно! А віскі тут чудовий!

– Дякую, – підхопила келих суто з ввічливості.

Вдала, що збираюся випити, і... відчула, як світ перед очима похитнувся. Серед аромату міцного алкоголю зараз я точно могла вичленувати запах, не схожий на решту. Моржельник. Небезпечна та дуже рідкісна трава, розрізнити запах якої під силу тільки звірові. Ця трава дарувала людям ейфорію, але на нежить вона діяла по-іншому. Позбавляла сил. І цей же аромат виходив від того вампіра в залі, одного зі спадкоємців, і від Марики... І як я одразу не зрозуміла?!

– Стій, – темноволоса перехопила келих з моїх рук. – Тобі не можна, раз новенька. Поправ помаду і йди працювати!

Кивнула автоматом і попрямувала до одного з вільних дзеркал. Що тут відбувається?! Хтось накачав усіх донорів цією травою та збирається вкласти всю вампірську еліту? Що це, як не захоплення влади?

Витерла трохи помаду, а потім підхопила одну з порожніх склянок зі столика. Це прямий доказ.

Настав час тікати звідси і шукати Стрейтена. Якомога швидше. Тому що від одного запаху в мене голова паморочилась, а думки в голові почали плутатися. З'явилася якась легкість... Що вже казати про донорів. А якщо всі ці донори зараз вирушать до спадкоємців, то боюся уявити, який «концерт» на нас чекає!

Вислизнула за двері і попрямувала в основний зал. Але...

– Знову ти, світлячок, – переді мною знову з'явився вже знайомий вампір, його погляд ковзнув по моїй шиї. – І ти, як і раніше, чиста...