Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Олена Гуйда
Факультет фамільярів. Прокляття некроманта

Зміст книги: 43 розділів

Спочатку:
Розділ 1
119 дн. тому
Розділ 2
119 дн. тому
Розділ 3
119 дн. тому
Розділ 4
119 дн. тому
Розділ 5
119 дн. тому
Розділ 6
119 дн. тому
Розділ 7
119 дн. тому
Розділ 8
119 дн. тому
Розділ 9
119 дн. тому
Розділ 10
119 дн. тому
Розділ 11
119 дн. тому
Розділ 12
119 дн. тому
Розділ 13
119 дн. тому
Розділ 14
119 дн. тому
Розділ 15
119 дн. тому
Розділ 16
119 дн. тому
Розділ 17
119 дн. тому
Розділ 18
119 дн. тому
Розділ 19
119 дн. тому
Розділ 20
119 дн. тому
Розділ 21
119 дн. тому
Розділ 22
119 дн. тому
Розділ 23
119 дн. тому
Розділ 24
119 дн. тому
Розділ 25
119 дн. тому
Розділ 26
119 дн. тому
Розділ 27
119 дн. тому
Розділ 28
119 дн. тому
Розділ 29
119 дн. тому
Розділ 30
119 дн. тому
Розділ 31
119 дн. тому
Розділ 32
119 дн. тому
Розділ 33
119 дн. тому
Розділ 34
119 дн. тому
Розділ 35
119 дн. тому
Розділ 36
119 дн. тому
Розділ 37
119 дн. тому
Розділ 38
119 дн. тому
Розділ 39
119 дн. тому
Розділ 40
119 дн. тому
Розділ 41
119 дн. тому
Розділ 42
119 дн. тому
Епілог
119 дн. тому

Олександра

– Що ти на мене дивишся, як дракон на лицаря? – розкурюючи люльку, спитав Стрейтен, перервавши мовчанку, що вже затяглась, і розбавивши скрип коліс найманого критого екіпажу. – Ти ж сама рвалася до помічниці слідчого.

Некроманта явно бавила моя реакція на те, що відбувалося, і він не поспішав розповідати про те, куди ми вирушаємо і навіщо. Користується тим, що від нього залежу цілком і повністю! А я відчувала себе настільки незатишно, наскільки це було взагалі можливо. І якщо мене зараз хоч краєм ока побачить хоч хтось із академії, то від брудних чуток точно не відмиюся.

– Мені здавалося, ви п'ять хвилин раніше підвищили мене до ролі коханки, ніар Стрейтен. І одягли як гм... повію, – я в черговий раз все ж таки спробувала прикрити хоча б груди, так і що норовили вистрибнути з декольте.

– Ну чому ж. Ти виглядаєш за останньою вампірською модою, – явно бавлячись моїми спробами прикритися, повільно відповів Стрейтен. – До того ж жодних згадок про роботу. Ми здійснимо неофіційний візит у клан. Я не маю привертати уваги. А погодься, некромант із коханкою виглядає куди менш офіційно, ніж некромант із фамільяром. У нас справа, зосередься на ній, а не на смиканні спідниць. Або якщо не згодна, я можу висадити тебе...

– Я згодна, – швидко прибрала руки від дурнуватої сукні і розправила плечі. – Яке у мене буде завдання?

– Добре. Щодо завдання, то... Вбито главу клану вампірів. – у повітрі повис портрет чоловіка середніх років непоказної, але привабливої ​​зовнішності. – Звинувачують фанатика з ордену святого Стефанія. – портрет вампіра змінив образ хлопця, мого ровесника. – Фанатик так собі, дохлуватий якийсь, правда, у всьому зізнається з випнутими грудьми. Але… Усі докази вказують на те, що він не зміг би вчинити злочин, навіть якби дуже цього хотів. Не та вагова категорія. У мене є кілька міркувань щодо цього. Ось їх перевіримо. Як вважаєш, кому вигідно прибрати голову і підставити нашого доходящого фанатика?

– Одному зі спадкоємців, щоб вийти чистим із води і взяти владу у свої руки, – випалила перше, що спало на думку.

– Очевидно та ймовірно. – портрет хлопця змінило шість чоловічих образів, схожих та різних одночасно. – Запам'ятай, це спадкоємці, з ними краще не перетинатися сьогодні. Та й взагалі. Мабуть, саме їм на руку смерть глави. Або ж тому, кому вигідно нацькувати вампірів на орден. Вони, звичайно, і так любові особливо не мають... але підкинути дров у вогонь не завадить. Загалом, у тебе буде завдання, люба моя Сандро. Шукаємо все незвичайне, що привертає увагу. Я нишпорити по замку не зможу – надто помітний. А ось ти… – він багатозначно підняв брову, пропонуючи мені додумати самостійно.

Все ясно. Знову граємо у “собачку”.

– Що я маю знайти?

– Вважаю, що ти зрозумієш, коли знайдеш. Тільки будь обережна, жодної зайвої уваги не привертай. На території вампірів я обмежений у правах, попри їхню привітність.

Прекрасно. Знайди те, не знаю що, у замку, напханому ікластими машинами-вбивцями. І якщо їм раптом щось не сподобається, то розмова недовга буде. І від мене залишиться лише знекровлений мертвяк. Б-рр...

– І пам'ятай, що ти в мене нескінченно закохана. – Поправивши манжети чорної сорочки, нагадав некромант. Зізнатися, костюм і сорочка йому пасували набагато більше, ніж потертий пильовик. – А я тобою дорожу. Це дасть тобі захист у клані. Зі мною конфліктувати вампіри не наважаться. А якщо й наважаться... Загроза мені чи моєму близькому оточенню скасовує дії пакту. І розв'язує мені руки. Це якщо, звичайно, тебе не викриють у чомусь...

– Це дає надію. Все ж таки мені хотілося б закінчити академію як студентці, а не як безтілесній примарі, – я витягла перед собою руку міткою вгору. – Але ми маємо ще одну незакінчену справу. Якщо я тепер офіційно ваш фамільяр… Потрібно встановити зв'язок.

Підняла погляд, чекаючи на дії некроманта. І всередині все якось похололо від передчуття. За чутками, для фамільяра немає тортур страшніше, ніж стати провідником цієї темної та небезпечної магії. Вона позбавляла розуму, плутала думки, висмоктувала життя, проникаючи під шкіру сотнями голок. Фамільяри некромантів довго не жили і були витратним матеріалом. Але й оплата їхньої роботи в порівняння не йшла  навіть із фамільярами бойових магів.

– Обов'язково, – кивнув Стрейтен, узявши мене за руку і підніс до губ, ледь поцілувавши кінчики пальців. – Встановимо всі зв'язки, на які ти наважишся. Але не на завданні ж.

Його голос був таким вібруючим, низьким, інтимно-вкрадливим і трохи хрипким. Погляд обіймально ласкавим, таким обіцяючим, а цей натяк… О, Господи! І всередині щось обірвалося. Дихання перехопило. А потім знову відчула, як кров прилила до обличчя. Третій раз на день! Чорт-чорт-чорт! Прийди до тями, Сашко! Він знову сміється, просто знущається з мене!

– Усі зв'язки між нами регулюються регламентом! – підняла погляд і відсмикнула долоню, все ще відчуваючи, як горять щоки.

І в цей момент карета різко зупинилася.

– Прибули! Усміхайся, червоній, це тобі пасує, і називай мене на ім'я. Дар. І жодних ніарів.

– Так, ніар Стрей... Дар. Я зрозуміла.

– Прошу, люба, – подаючи руку і обдаровуючи мене променистою усмішкою, допоміг вийти з карети начальник.

Видихнула, скидаючи це помутніння здорового глузду, і підняла погляд. І здригнулася. Просто перед нами височів ніби скеля величезний готичний замок із сірого каменю, який у світлі місяця здавався особливо вражаючим та зловісним. Точно як у фільмах, які ми з однокласниками часто дивилися в кіно. Величезні вікна, закуті в масивні ґрати, горіли білим світлом, а з відчинених дверей долинала чужа слуху мелодія. Схоже, саме тут вершилися всі найзначніші справи у вампірському світі. Це місце явно зберігало в собі безліч похмурих та кривавих таємниць.

Крім нас до дверей неквапливо прямували й інші гості. Жінки, виряджені в чорні, зухвало-відверті вбрання та їх супутники, що хизувались іклами. Тут ми з некромантом зливались із натовпом.

– Дар! Як несподівано, – мелодійний, важкий жіночий голос вивів мене з заціпеніння.

Сходами назустріч нам повільно пливла неймовірно фігуриста брюнетка, в чорній мереживній сукні. Під тонкою тканиною ледь вгадувалась наявність нижньої білизни, скоріше підкреслюючи, ніж прикриваючи інтимі місця. У її нереально чітких і правильних рухах не було нічого людського і висновок був очевидний – вампірша.

– Сподіваюся, так само й приємно, – усміхнувся Стрейтен.

І в мене в грудях неприємно кольнуло від цього їхнього обміну люб'язностями. На дух не переносила нежить. Все не живе не повинно вільно ходити по землі.

– Та звісно... Приємно ти вмієш... зробити, – протягнула дівчина, наблизившись і блиснувши гострими білими іклами.

А я ледве не скривилася, уявляючи Стрейтена і цю нежить. Нежить не вміє відчувати. Це тільки в земних фільмах вампіри поводяться романтично і ризикують своїм безсмертним життям заради кохання. Насправді ж ці кровососні – байдужі, жорстокі та черстві створіння, які дбають лише про свою безсмертну дупу.

Вампірша зробила ще крок назустріч, обдаючи нас їдким парфумом. І було в цьому ароматі щось невиразно… знайоме. Десь я вже зустрічала цей запах.

– Не думав, що так запам'яталося, – розсміявся некромант, поцілувавши простягнуту руку і затримавши погляд на апетитних опуклостях. Буе! – Давай сьогодні не згадуватимемо минуле. Яким би… пам’ятним воно не було. Знайомся, ніара Бейшоп, моя дуже хороша знайома. А це моя стара знайома Маріка Краворська.

– Просто Сандра, – я вишкірилася, повторюючи посмішку вампірці, а потім дозволила собі вільність і поклала долоню на плече некроманта, обійнявши його. І навіть не почервоніла.

Зрештою, це просто гра, і я зіграю в неї! Чому б не зіграти чудову супутницю привабливого, таємничого, дуже впливового некроманта?

– Колись я була твоєю дуже гарною… а іноді й не дуже гарною, – окинувши мене нечитаним поглядом, зронила вампірка, крапельку скривившись. – Не думала, що тебе потягло на людинок.

– З віком починаєш цінувати постійність та безпеку. Спати куди приємніше, коли не побоюєшся, що тобі розкриють горло, – долоня Стрейтена у відповідь лягла мені на талію, притягуючи мене ближче.

– Бачу і ти на пам’ять не скаржишся, – скривилася Маріка. – Все ніяк не вибачиш мені той скандал. А шкода… добре теж було тоді.

– Набагато менше очікуваного.

– Та ну... Забудемо сьогодні наші розбіжності. Дар, ніара Бейшоп. Дозвольте проводити вас. Подання претендентів незабаром розпочнеться.

Стрейтен усміхнувся мені і підморгнув, пропонуючи підніматися першою. А його рука, що лежала мить назад на талії, ковзнула нижче і підштовхнула мене під... другі дев'яносто. А серце ухнуло кудись у п'яти.

Чудова акторська гра!

У відповідь я тільки озирнулася і грайливо усміхнулася. Сподіваюся, що не вишкірилася. Отже, завдання. І це зараз головне. Без цього не бачити мені розслідування у справі моєї матері.