Даррел

По кабінету розливався запах кави, коньяку тридцятирічної витримки та диму сигар, привезених із Кетрі-Сабо. У вікно заглядав повний місяць, на столі плавилися білі свічки в кручених свічниках, недбало розкидані папери чекали своєї черги на увагу, і все загалом було звичне для Даррела Стрейтена, якби не несподіваний терміновий візит старого, вже давно колишнього друга і не ниючий біль рани, що давно не нагадувала про себе. Навіть улюблений коньяк не міг вгамувати цей біль. І означало це одне – відлік розпочався. Зворотний відлік його прокляття.

– Я заінтригований! – ховаючи мученицьку гримасу за хмарою диму, заговорив некромант. – В останній свій візит ти, пам'ятаю, погрожував нізащо більше не переступати поріг мого будинку. Боюся і припустити, що такого сталося, що ти наступив на горло своій гордості, Тім.

– Тімер, – уперто поправив гість, поставивши склянку з недопитим бурштиновим напоєм на стіл. – Вимушений визнати, що ти мало змінився з нашої останньої зустрічі. Зокрема характер у тебе тільки псується з роками.

– Зате ти, дивлюся, так само стежиш за новомодними віяннями, більш завзято, ніж за виконанням своїх посадових обов'язків.

Тімер Кролтрейр – помічник міністра з внутрішніх справ королівства Велгрея, закинув ногу на ногу, і поправив і без того ідеально укладене волосся. У носки його черевиків можна було дивитись, як у дзеркало, стрілки його штанів могли різати крила метеликів у польоті. А біла хустка на шиї виглядала швидше знущально в цей час доби.

Дар своєю чергою навіть не спробував привести себе належного вигляду. Провівши дівчинку, він, плюнувши на манери, обрав халат, капці і коньяк. Все ж таки прохачем сьогодні був не він. Не треба було бути менталістом, щоб розуміти, наскільки неприємний Тіму цей візит, у його карих, по-дівочому великих очах, опушених довгими, густими віями, у різких рвучких рухах читалося роздратування.

– Я не для чергових скандалів тут, Дарреле, – зітхнув, придушивши напад гніву, Тімер. – Міністерству потрібна допомога. Твоя допомога.

– Міністерство не розплатилося за минуле замовлення, – струсивши попіл у попільничку, виконану у формі черепа після трепанації, нагадав некромант. Не те щоб він потребував тих мідяків, але спусти раз – і їздитимуть на тобі, доки не звалишся з ніг.

– Ти не виконав завдання, – процідив Тім, вчепившись у підлокітники масивного крісла так, що варто було б побоюватися за оббивку. – Ніара Свот мертва.

– Була від початку, – нагадав Дар. – Ви прийшли до мене вже, коли час був безнадійно втрачений. Нелегального некроманта спіймано і передано вам. Отже, своє завдання я виконав.

– Це дружина одного із найвпливовіших ніарів міста.

– Тому він її отруїв і найняв некроманта, щоб відвести від себе підозри. Не роби з мене ідіота, будь ласка. Ви дуже вдало звалили все на мене, щоб обілити старого борова, якому набридла дружина.

– Ти забуваєшся! – Подався вперед помічник міністра.

– Пробач, дуже впливового та багатого старого борова. Так буде правильніше, – зовсім не відреагувавши на випад колишнього друга, поправив себе Дар. – До речі, якщо мені пам'ять не зраджує, то у нього на порозі вже тупцювала вагітна коханка, закочувавши рукави по плечі для нанесення шлюбних татуювань.

Йому цей візит не приносив жодного задоволення. І вже всерйоз подумував, що не така йому і цікава причина появи Тіма в його будинку. Сьогодні був надто насичений день і вечір, щоб розпорошуватися ще й на суперечки з чиновниками.

– Я подбаю, щоб це непорозуміння було виправлено, а перед тобою вибачилися.

– У п'ятикратному розмірі.

– У п'ятикратному розмірі, – процідив крізь зуби Тім, наче свої гроші збирався виплачувати. Але потім розслабився, відкинувся на спинку крісла і розсміявся, перетворившись на того старого друга, яким колись дорожив некромант. Навіть ностальгія підняла свою зміїну голову. – Ти справді не змінюєшся. Так і знав, що цей обман міністерству коштуватиме дорого. Але ти розумієш. У палаті Ради сидять не прості люди. Вони готові на все, щоб отримати бажане і зберегти при цьому репутацію.

– Мій гаманець це не хвилює, – усміхнувся Дар і додав коньяк у склянки. – То що знову потрібно Міністерству від недбайливого некроманта?

Тімер Кролтрейр не поспішав з відповіддю, повільно підняв з підлоги свій ридикюль, приклав руку до замка, дочекавшись, коли її охопить бузкове сяйво, розпізнаючи ауру власника, дістав папку і кинув її на стіл перед некромантом. Але Даррел тільки скинув брову, затягнувшись гірким димом і не поспішаючи братися за цю справу.

– Вбивство, – рівно, по-діловому почав Тімер. – Схоже на те, що скоєно фанатиком. Вбивця затриманий і чекає на суд.

– Визнає провину?

– Ще й як! Пишається скоєним!

Помічник міністра замовк, явно з метою розпалити інтерес Стрейтена. Але некромант розумів – із простими справами до нього не йдуть. Отже, сказане – просто офіційна версія.

– Але ... – Видавши свій інтерес, протягнув Дар.

– Убито голову клану Чорних туманів. І його піддані не вірять, що на це здатна проста людина. – Закінчив Тім, насолоджуючись реакцією некроманта.

Ще б. Глава найдавнішого та численного клану вампірів. Це вбивство могло стати причиною чергової війни між людьми та вампірами. Мир і так тримався лише тому, що обидві сторони заплющували очі на невеликі порушення. Наприклад, у маніфесті про мирне співіснування значилося, що вампіри що неспроможні примушувати людей до донорства, обернення чи життя біля Клана. Але вплив вампірської чарівності і золото, яке, як відомо, не має ні правителів, ні релігій, вирішило всі розбіжності, змусивши людську владу частково засліпнути. Своєю чергою, вампіри не висували претензій з приводу мисливців-одинаків, які фанатично намагалися вистежити і знищити вампірський рід. Ідилія та гармонія.

– І? Черговий фанатик досяг поставленої мети? – все ще борючись із бажанням розкрити папку і поринути у нову справу, спитав Дар.

– У це я навіть не вірю.

– І що тебе так бентежить?

– Уяви собі, найстаріший вампір континенту, найсильніший глова спалений, – Тім витримав паузу, не втримавшись від задоволеної усмішки. – Прив'язаний до стовпа і залишений чекати світанку.

– Навіть так, – насупився Дар.

Справді, щоб провернути таке, потрібно мати щось більше, ніж пара колів та благословення пастиря. У сутичці із звичайним молодим вампіром гинули сорок дев'ять із п'ятдесяти мисливців. А на могутніх, на зразок глави клану, навіть подивитися не кожному вдалося. А тут така смерть.

– Щось ще незвичайне?

– Схоже, його катували. Вирвано пазурі, зуби, зламано крила. Вважаю, заради інформації. Якщо в клані дізнаються подробиці...

Буде війна. Відповідь просилася на язика, але озвучити її не наважився навіть некромант.

– І що такого намагалися дізнатися у Глави?

– Це і треба з'ясувати!

Колись Даррел поплатиться за свою любов до загадок. Залишилось сподіватися, що не цього разу.

– Гаразд, обіцяю подумати, – відкинувся в кріслі і, зробивши ще ковток коньяку, вирішив некромант. Ниючий бридкий біль відступав під дією алкоголю, і настрій Дару поступово покращувався.

– До ранку! І спадкоємці обіцяли всю можливу допомогу та підтримку клану. Обидві сторони зацікавлені у тому, щоб знайти та знищити вбивцю.

– Хлопця поки не випускайте і з судом тягніть. Нехай усі думають, що ви вважаєте його винним.

– Звісно. Ми навіть стратимо його, якщо ти не впораєшся. Клан має отримати жертву.

Даррел скривився. Ось тому він колись звільнився з посади у міністерстві. Справедливість не така важлива, як її красива видимість.

– Тім, що ти пам'ятаєш про справу Медріни Кроунер? – несподівано навіть для самого себе запитав Дар, випустивши в стелю тонкий струмінь тютюнового диму.

Тім завмер з піднесеною до рота склянкою, але все ж таки взяв себе в руки і заговорив трохи роздратовано.

– Справа про зниклого фамільяра? Ніяк не заспокоїшся?

– Не зовсім. Мені й досі здається, що ми з тобою щось недогледіли тоді.

– Впустили шанс зробити собі ім'я, – скривившись, відмахнувся Тім. – Але навіть це я хотів би не згадувати. Вона мертва. Згоріла в тій пожежі, і не варто ворушити минуле. Ця справа мало не коштувала мені кар'єри. І мого першого фамільяра. Як і тобі…

Дар стиснув щелепи, згадавши і справу, і невиправдано високу ціну провалу. І в лівому боці знову занило, наче прострелило, і одразу полегшало. Прокляте нагадування про тлінність буття і час.

У кабінеті повисла тиша. Вона була просякнута спогадами і гіркотою нездійснених очікувань. Обидва маги добре пам'ятали ті дні, коли вони тільки-но розпочинали свою кар'єру, вважали, що здатні звернути гори і перевернути світ. Не те що знайти одну зниклу жінку. На жаль, реальність виправила ці помилки, перетворивши одного на цинічного чиновника, другого – точно такого ж цинічного слідчого. Але корона від цього лише виграла. Корона завжди виграє.

Тімер зробив ковток коньяку і, закривши ридикюль, підвівся з місця.

– Радий, що ми обоє змогли забути на якийсь час про старі розбіжності, – награно добродушно підсумував помічник міністра. – До речі, чув, Академія знову надіслала тобі фамільяра. Добра дівчина, не розумію, за що проректор залишив її без можливості написати дипломну.

Дар промовчав, відставивши склянку і ніяк не відреагувавши на репліку Кролтрейра.

– Адже лишиться ж? Ти не взяв її практиканткою?

– Я ще думаю, – відкривши папку зі справою, взявся вдавати, що вивчає матеріали некромант. – Ближче до старості стаю нерішучим, не рубаю на гарячу голову…

– Навіщо? – Помічникові міністра явно не подобалося те, що він чув. – Жоден некромант не вчинить так із фамільяром. Це не для таких, як ви. Ти ніколи не переступав цей принцип.

– Напевно, мені теж знадобився провідник, якщо думаю. Зовсім інша річ, що тобі до дівчинки? Знайомі? Чи не лише?

– Бачилися, кілька разів. Справа не в цьому…

– Справа в цьому. Вона отримала розподіл, і я сам вирішу, як вчинити з нею.

У голосі Даррела прорізалася холодна сталь. Хто його знав не перший рік, розумів, що це означало – розмову закінчено. І Тімер був одним із тих, кому знайомий був і тон, і важкий погляд очей кольору чорненого срібла.

– Доброї ночі, – коротко вклонившись, здався гість.

– Брі тебе проведе, – сухо завершив Дар, і біля дверей зіткалася напівпрозора трохи блакитна жіноча постать.

– Ніар, – зобразивши старомодний кніксен, схилила голову примарна жінка. – Дозвольте вас супроводити.

– Я ще пам'ятаю, де тут вихід, – гаркнув Тім, покинувши кабінет.

– Придивлюся, щоб нічого не потягнув, – вмить змінившись і в обличчі, і в поведінці, вирішила Брі. – А то на вигляд пристойні та благородні, а на ділі – шукай потім по всьому Серінкрему вази Еллійської династії, статуетки епохи Світанку…

– Чорт із ними – зі статуетками, – відмахнувся Дар, безпомилково знайшовши на столі розподіл, підписаний розгонистим нервовим розписом проректора Олдкредера. – Розвідай мені все, що вийде про Сандру Бейшоп. Студентка Академії магів та фамільярів. Факультет фамільярів. Четвертий курс.

– Неодмінно! А з якою метою? Щоби розуміти, що за відомості збирати! – миттєво набувши ділового вигляду і виткав з повітря прозорий блокнот і перо привид.

– Будь-які, Брі! Хочу знати все про свого нового фамільяра.