Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Олена Гуйда
Факультет фамільярів. Прокляття некроманта

Зміст книги: 43 розділів

Спочатку:
Розділ 1
127 дн. тому
Розділ 2
127 дн. тому
Розділ 3
127 дн. тому
Розділ 4
127 дн. тому
Розділ 5
127 дн. тому
Розділ 6
127 дн. тому
Розділ 7
127 дн. тому
Розділ 8
127 дн. тому
Розділ 9
127 дн. тому
Розділ 10
127 дн. тому
Розділ 11
127 дн. тому
Розділ 12
127 дн. тому
Розділ 13
127 дн. тому
Розділ 14
127 дн. тому
Розділ 15
127 дн. тому
Розділ 16
127 дн. тому
Розділ 17
127 дн. тому
Розділ 18
127 дн. тому
Розділ 19
127 дн. тому
Розділ 20
127 дн. тому
Розділ 21
127 дн. тому
Розділ 22
127 дн. тому
Розділ 23
127 дн. тому
Розділ 24
127 дн. тому
Розділ 25
127 дн. тому
Розділ 26
127 дн. тому
Розділ 27
127 дн. тому
Розділ 28
127 дн. тому
Розділ 29
127 дн. тому
Розділ 30
127 дн. тому
Розділ 31
127 дн. тому
Розділ 32
127 дн. тому
Розділ 33
127 дн. тому
Розділ 34
127 дн. тому
Розділ 35
127 дн. тому
Розділ 36
127 дн. тому
Розділ 37
127 дн. тому
Розділ 38
127 дн. тому
Розділ 39
127 дн. тому
Розділ 40
127 дн. тому
Розділ 41
127 дн. тому
Розділ 42
127 дн. тому
Епілог
127 дн. тому

Даррел

По кабінету розливався запах кави, коньяку тридцятирічної витримки та диму сигар, привезених із Кетрі-Сабо. У вікно заглядав повний місяць, на столі плавилися білі свічки в кручених свічниках, недбало розкидані папери чекали своєї черги на увагу, і все загалом було звичне для Даррела Стрейтена, якби не несподіваний терміновий візит старого, вже давно колишнього друга і не ниючий біль рани, що давно не нагадувала про себе. Навіть улюблений коньяк не міг вгамувати цей біль. І означало це одне – відлік розпочався. Зворотний відлік його прокляття.

– Я заінтригований! – ховаючи мученицьку гримасу за хмарою диму, заговорив некромант. – В останній свій візит ти, пам'ятаю, погрожував нізащо більше не переступати поріг мого будинку. Боюся і припустити, що такого сталося, що ти наступив на горло своій гордості, Тім.

– Тімер, – уперто поправив гість, поставивши склянку з недопитим бурштиновим напоєм на стіл. – Вимушений визнати, що ти мало змінився з нашої останньої зустрічі. Зокрема характер у тебе тільки псується з роками.

– Зате ти, дивлюся, так само стежиш за новомодними віяннями, більш завзято, ніж за виконанням своїх посадових обов'язків.

Тімер Кролтрейр – помічник міністра з внутрішніх справ королівства Велгрея, закинув ногу на ногу, і поправив і без того ідеально укладене волосся. У носки його черевиків можна було дивитись, як у дзеркало, стрілки його штанів могли різати крила метеликів у польоті. А біла хустка на шиї виглядала швидше знущально в цей час доби.

Дар своєю чергою навіть не спробував привести себе належного вигляду. Провівши дівчинку, він, плюнувши на манери, обрав халат, капці і коньяк. Все ж таки прохачем сьогодні був не він. Не треба було бути менталістом, щоб розуміти, наскільки неприємний Тіму цей візит, у його карих, по-дівочому великих очах, опушених довгими, густими віями, у різких рвучких рухах читалося роздратування.

– Я не для чергових скандалів тут, Дарреле, – зітхнув, придушивши напад гніву, Тімер. – Міністерству потрібна допомога. Твоя допомога.

– Міністерство не розплатилося за минуле замовлення, – струсивши попіл у попільничку, виконану у формі черепа після трепанації, нагадав некромант. Не те щоб він потребував тих мідяків, але спусти раз – і їздитимуть на тобі, доки не звалишся з ніг.

– Ти не виконав завдання, – процідив Тім, вчепившись у підлокітники масивного крісла так, що варто було б побоюватися за оббивку. – Ніара Свот мертва.

– Була від початку, – нагадав Дар. – Ви прийшли до мене вже, коли час був безнадійно втрачений. Нелегального некроманта спіймано і передано вам. Отже, своє завдання я виконав.

– Це дружина одного із найвпливовіших ніарів міста.

– Тому він її отруїв і найняв некроманта, щоб відвести від себе підозри. Не роби з мене ідіота, будь ласка. Ви дуже вдало звалили все на мене, щоб обілити старого борова, якому набридла дружина.

– Ти забуваєшся! – Подався вперед помічник міністра.

– Пробач, дуже впливового та багатого старого борова. Так буде правильніше, – зовсім не відреагувавши на випад колишнього друга, поправив себе Дар. – До речі, якщо мені пам'ять не зраджує, то у нього на порозі вже тупцювала вагітна коханка, закочувавши рукави по плечі для нанесення шлюбних татуювань.

Йому цей візит не приносив жодного задоволення. І вже всерйоз подумував, що не така йому і цікава причина появи Тіма в його будинку. Сьогодні був надто насичений день і вечір, щоб розпорошуватися ще й на суперечки з чиновниками.

– Я подбаю, щоб це непорозуміння було виправлено, а перед тобою вибачилися.

– У п'ятикратному розмірі.

– У п'ятикратному розмірі, – процідив крізь зуби Тім, наче свої гроші збирався виплачувати. Але потім розслабився, відкинувся на спинку крісла і розсміявся, перетворившись на того старого друга, яким колись дорожив некромант. Навіть ностальгія підняла свою зміїну голову. – Ти справді не змінюєшся. Так і знав, що цей обман міністерству коштуватиме дорого. Але ти розумієш. У палаті Ради сидять не прості люди. Вони готові на все, щоб отримати бажане і зберегти при цьому репутацію.

– Мій гаманець це не хвилює, – усміхнувся Дар і додав коньяк у склянки. – То що знову потрібно Міністерству від недбайливого некроманта?

Тімер Кролтрейр не поспішав з відповіддю, повільно підняв з підлоги свій ридикюль, приклав руку до замка, дочекавшись, коли її охопить бузкове сяйво, розпізнаючи ауру власника, дістав папку і кинув її на стіл перед некромантом. Але Даррел тільки скинув брову, затягнувшись гірким димом і не поспішаючи братися за цю справу.

– Вбивство, – рівно, по-діловому почав Тімер. – Схоже на те, що скоєно фанатиком. Вбивця затриманий і чекає на суд.

– Визнає провину?

– Ще й як! Пишається скоєним!

Помічник міністра замовк, явно з метою розпалити інтерес Стрейтена. Але некромант розумів – із простими справами до нього не йдуть. Отже, сказане – просто офіційна версія.

– Але ... – Видавши свій інтерес, протягнув Дар.

– Убито голову клану Чорних туманів. І його піддані не вірять, що на це здатна проста людина. – Закінчив Тім, насолоджуючись реакцією некроманта.

Ще б. Глава найдавнішого та численного клану вампірів. Це вбивство могло стати причиною чергової війни між людьми та вампірами. Мир і так тримався лише тому, що обидві сторони заплющували очі на невеликі порушення. Наприклад, у маніфесті про мирне співіснування значилося, що вампіри що неспроможні примушувати людей до донорства, обернення чи життя біля Клана. Але вплив вампірської чарівності і золото, яке, як відомо, не має ні правителів, ні релігій, вирішило всі розбіжності, змусивши людську владу частково засліпнути. Своєю чергою, вампіри не висували претензій з приводу мисливців-одинаків, які фанатично намагалися вистежити і знищити вампірський рід. Ідилія та гармонія.

– І? Черговий фанатик досяг поставленої мети? – все ще борючись із бажанням розкрити папку і поринути у нову справу, спитав Дар.

– У це я навіть не вірю.

– І що тебе так бентежить?

– Уяви собі, найстаріший вампір континенту, найсильніший глова спалений, – Тім витримав паузу, не втримавшись від задоволеної усмішки. – Прив'язаний до стовпа і залишений чекати світанку.

– Навіть так, – насупився Дар.

Справді, щоб провернути таке, потрібно мати щось більше, ніж пара колів та благословення пастиря. У сутичці із звичайним молодим вампіром гинули сорок дев'ять із п'ятдесяти мисливців. А на могутніх, на зразок глави клану, навіть подивитися не кожному вдалося. А тут така смерть.

– Щось ще незвичайне?

– Схоже, його катували. Вирвано пазурі, зуби, зламано крила. Вважаю, заради інформації. Якщо в клані дізнаються подробиці...

Буде війна. Відповідь просилася на язика, але озвучити її не наважився навіть некромант.

– І що такого намагалися дізнатися у Глави?

– Це і треба з'ясувати!

Колись Даррел поплатиться за свою любов до загадок. Залишилось сподіватися, що не цього разу.

– Гаразд, обіцяю подумати, – відкинувся в кріслі і, зробивши ще ковток коньяку, вирішив некромант. Ниючий бридкий біль відступав під дією алкоголю, і настрій Дару поступово покращувався.

– До ранку! І спадкоємці обіцяли всю можливу допомогу та підтримку клану. Обидві сторони зацікавлені у тому, щоб знайти та знищити вбивцю.

– Хлопця поки не випускайте і з судом тягніть. Нехай усі думають, що ви вважаєте його винним.

– Звісно. Ми навіть стратимо його, якщо ти не впораєшся. Клан має отримати жертву.

Даррел скривився. Ось тому він колись звільнився з посади у міністерстві. Справедливість не така важлива, як її красива видимість.

– Тім, що ти пам'ятаєш про справу Медріни Кроунер? – несподівано навіть для самого себе запитав Дар, випустивши в стелю тонкий струмінь тютюнового диму.

Тім завмер з піднесеною до рота склянкою, але все ж таки взяв себе в руки і заговорив трохи роздратовано.

– Справа про зниклого фамільяра? Ніяк не заспокоїшся?

– Не зовсім. Мені й досі здається, що ми з тобою щось недогледіли тоді.

– Впустили шанс зробити собі ім'я, – скривившись, відмахнувся Тім. – Але навіть це я хотів би не згадувати. Вона мертва. Згоріла в тій пожежі, і не варто ворушити минуле. Ця справа мало не коштувала мені кар'єри. І мого першого фамільяра. Як і тобі…

Дар стиснув щелепи, згадавши і справу, і невиправдано високу ціну провалу. І в лівому боці знову занило, наче прострелило, і одразу полегшало. Прокляте нагадування про тлінність буття і час.

У кабінеті повисла тиша. Вона була просякнута спогадами і гіркотою нездійснених очікувань. Обидва маги добре пам'ятали ті дні, коли вони тільки-но розпочинали свою кар'єру, вважали, що здатні звернути гори і перевернути світ. Не те що знайти одну зниклу жінку. На жаль, реальність виправила ці помилки, перетворивши одного на цинічного чиновника, другого – точно такого ж цинічного слідчого. Але корона від цього лише виграла. Корона завжди виграє.

Тімер зробив ковток коньяку і, закривши ридикюль, підвівся з місця.

– Радий, що ми обоє змогли забути на якийсь час про старі розбіжності, – награно добродушно підсумував помічник міністра. – До речі, чув, Академія знову надіслала тобі фамільяра. Добра дівчина, не розумію, за що проректор залишив її без можливості написати дипломну.

Дар промовчав, відставивши склянку і ніяк не відреагувавши на репліку Кролтрейра.

– Адже лишиться ж? Ти не взяв її практиканткою?

– Я ще думаю, – відкривши папку зі справою, взявся вдавати, що вивчає матеріали некромант. – Ближче до старості стаю нерішучим, не рубаю на гарячу голову…

– Навіщо? – Помічникові міністра явно не подобалося те, що він чув. – Жоден некромант не вчинить так із фамільяром. Це не для таких, як ви. Ти ніколи не переступав цей принцип.

– Напевно, мені теж знадобився провідник, якщо думаю. Зовсім інша річ, що тобі до дівчинки? Знайомі? Чи не лише?

– Бачилися, кілька разів. Справа не в цьому…

– Справа в цьому. Вона отримала розподіл, і я сам вирішу, як вчинити з нею.

У голосі Даррела прорізалася холодна сталь. Хто його знав не перший рік, розумів, що це означало – розмову закінчено. І Тімер був одним із тих, кому знайомий був і тон, і важкий погляд очей кольору чорненого срібла.

– Доброї ночі, – коротко вклонившись, здався гість.

– Брі тебе проведе, – сухо завершив Дар, і біля дверей зіткалася напівпрозора трохи блакитна жіноча постать.

– Ніар, – зобразивши старомодний кніксен, схилила голову примарна жінка. – Дозвольте вас супроводити.

– Я ще пам'ятаю, де тут вихід, – гаркнув Тім, покинувши кабінет.

– Придивлюся, щоб нічого не потягнув, – вмить змінившись і в обличчі, і в поведінці, вирішила Брі. – А то на вигляд пристойні та благородні, а на ділі – шукай потім по всьому Серінкрему вази Еллійської династії, статуетки епохи Світанку…

– Чорт із ними – зі статуетками, – відмахнувся Дар, безпомилково знайшовши на столі розподіл, підписаний розгонистим нервовим розписом проректора Олдкредера. – Розвідай мені все, що вийде про Сандру Бейшоп. Студентка Академії магів та фамільярів. Факультет фамільярів. Четвертий курс.

– Неодмінно! А з якою метою? Щоби розуміти, що за відомості збирати! – миттєво набувши ділового вигляду і виткав з повітря прозорий блокнот і перо привид.

– Будь-які, Брі! Хочу знати все про свого нового фамільяра.