Олександра

Ми опинилися в якомусь похмурому кабінеті. З висоти мого крихітного зросту він здавався просто величезним. Меблі, обтягнуті коричневою шкірою, масивний письмовий стіл, завалений паперами, і безліч стелажів із книгами. Тут пахло затхлістю, тютюном та якимось алкоголем. Та так, що ніс закладало, і я чхнула.

– Обертайся, і закінчимо з цим якнайшвидше, – запропонував Даррел Стрейтен, клацнувши пальцями, і на кріслі поруч зі мною матеріалізувалися мої акуратно складені і здається навіть очищені заклинанням речі. У тому числі й розподільчий лист, – Якщо ви побоюєтеся за мою ніжну психіку, то можете бути спокійними, оголених дівчат мені вже доводилося бачити.

Сам некромант, зовсім не звертаючи уваги на мою присутність, скинув плащ, стягнув чоботи, навіть розпустив пояс і висмикнув з-під нього сорочку, маючи намір позбутися речей. Схоже, для нього мене в цьому приміщенні взагалі не існувало.

Але я його чудово бачила! І хизуватися голими принадами, хай і вельми скромними, перед зовсім незнайомим, хай і привабливим, чоловіком бажання не було ніякого. Схопила зубами спершу сорочку і скинула її за крісло. Слідом за нею полетіли і формені штани. Ну а потім і я стрибнула прямо за крісло, змушуючи звіра сховатись. І тут же голою шкірою прокотився холодок. Та тут холоднеча! Сподіваюся, це не тому, що по кутках він тут мертвяків ховає.

– Плащ вам надішлють вранці в академію, разом з неустойкою за моральну шкоду, – судячи зі звуку і запаху, наливаючи в склянку міцний алкоголь, повідомив мені чоловік.

– Рада була допомогти вашому другу, ніаре Стрейтен, – я квапливо натягувала спідню білизну прямо разом із брюками. Далі була сорочка. Роки тренувань, і я вже можу одягнутися за пів хвилини, як солдат у армії.

Піднялася на ноги і ввічливо схилила голову, відчуваючи, як від хвилювання перехоплює подих.

– Вип'єте, ніаро Бейшоп?

– На роботі заборонено вживати алкоголь, ніар Стрейтен, – я підняла погляд. Некромат стояв до мене впівоберта. Темне відросле волосся недбало спадало на лоб, на щоках проступила щетина. Губи вигнуті в усмішці, а очі трохи примружені. І він, як і раніше, захоплений пляшкою коньяку більше, ніж мною. Наче я для нього пусте місце.

– Ви не на роботі. І навряд чи будете. Давайте ваш розподіл, я напишу вам відмову.

Ось як?! Значить, як “собачку” шукати, то я на роботі! А як розподіл, так відмова?! Так не піде!

– Ви не дотримуєтеся свого слова? – я настільки посмілішала, що вирішила підійти ближче. – Кілька хвилин тому на цвинтарі ви обіцяли мене вислухати за надану мною послугу. І, здається, я успішно впоралася з вашим завданням.

Некромант скривився, як від зубного болю, долив собі коньяку і важко опустився в крісло, махнувши мені на друге таке саме.

– Ви явно не в ладах із головою, якщо всерйоз розглядаєте зв'язку з некромантом. Чи нині в академії не роз’яснюють наслідків такого робочого союзу студентам?

– Я усвідомлюю наслідки і багато знаю про роботу, – опустилася в крісло, хоча за відчуттями ніби на голки сіла. – У розподільчому аркуші ви можете побачити мої бали та коротку характеристику.

– Це мені мало цікаво, – відмахнувся Стрейтен. – Вважаю, як будь-яка юна ніара ви дещо романтизуєте образ некроманта. Повірте, краще залишитися без диплома, ніж пережити чи не пережити таку практику. Трупів у місті і без вашого достатньо.

– Я витримаю, ніаре Стрейтен. Я три роки чекала на зустріч саме з вами і усвідомлюю наслідки. Не мене розподілили до вас, я сама... напросилася, – підняла підборіддя, сподіваючись, що хоч зараз він зверне на мене увагу, але він лише повів бровою.

– Послухайте, Сандро, мені здається, що ви ще й не дуже розумна, раз провернули це. Я не знущаюся з фамільярів і не розумію, чим можу вам бути справді корисним, – він знову скривився, здригнувшись і потягнувшись до свого лівого боку, але схаменувся, передумав і зробив ще один великий ковток коньяку. – Облиште. Це дурощі. Сходіть заміж, народіть прекрасних маленьких норок і живіть спокійно. Вважайте, що своєю відмовою я зробив вам послугу.

Який упертий. Сказала ж, що знаю, на що йду, так ні!

– Я розповім вам, чому я тут. Двадцять два роки тому відомий фамільяр, Медріна Кроунер, на вершині своєї кар'єри раптово зникла. Та так, що навіть найдосвідченіші детективи, судячи з вирізок зі старих газет, не могли її відшукати. Насправді вона просто втекла з цього світу. Якось вона потрапила на землю, у світ людей. Закохалася, вийшла заміж, знайшла роботу і в неї народилася донька. Жила звичайним людським життям у світі, де магія, маги, фамільяри, вампіри і все ось це, що таке звичайне для вас – лише плід фантазій.

Я зробила невелику паузу, переводячи подих. Слова давалися важко. Стрейтен слухав уважно, не зводячи з мене погляду, трохи примружившись. Не перебивав, і на тому спасибі. Такі, як цей некромант не обтяжують себе правилами пристойності.

– А через шість років Марина... або як тут її звали Медріна Кроунер, пішла на роботу рано-вранці і... зникла. Її оголосили безвісти зниклою. Її… чоловік, – я знову зробила паузу, ковтаючи грудку, що підкотила до горла. – Її чоловік помер за рік від інфаркту. Донька залишилася сиротою.

– І ви вважаєте, що я якось причетний до її зникнення? – криво усміхнувся Даррел Стрейтен.

– Ні, – хитнула головою. – Я вважаю, що ви можете допомогти мені знайти того, хто причетний до її зникнення.

– Навіщо мені це?

– Іменитий фамільяр втекла незрозуміло з якоїсь причини на землю, а потім і зовсім зникла. Це гучна справа. Двадцять два роки тому всі місцеві газети про це писали. І цю справу, з огляду на нові подробиці, досі ніхто не розкрив.

– Якщо вона померла, мені все одно потрібне те, що пов'язано з нею безпосередньо, щоб прикликати дух. А її особисті речі знищені пожежею, – промовив некромант, видавши свою особисту зацікавленість.

Значить, я мала рацію. Він знав про діло моєї матері!

– Кров її рідної доньки вам підійде? – я видихнула і глянула йому прямо в обличчя.

Стрейтен задумливо побарабанив по стільниці, відкинув кришку коробки з сигарами і глянув прямо мені у вічі.

– Донька, значить, – зронив він ледь чутно. – Що ж. Для цього ви не зобов'язані терпіти муки та посади фамільяра некроманта. Ритуал займе чверть години, за належної підготовки. А якщо підпишу розподіл – то два місяці не найприємнішої практики вам доведеться відпрацювати.

– Я впевнена, що моя мати жива. І хочу брати участь у її пошуках. І про те, що я її донька, нікому не відомо.

Даррел Стрейтен помовчав, розкурюючи сигару.

– Вам краще вирушати в ліжко, ніаро Бейшоп. Іноді краще залишити все як є.

– Жити в незнанні – найгірша з мук...

– Розмову закінчено, – різко і холодно обрубав некромант. – Брі! – у повітрі зіткалася примарна жіноча постать. – Проведи-но ніару до виходу. Був радий знайомству, Сандро. І не тримайте на мене зла.