Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Марія Власова
Ненавиджу магів

Зміст книги: 32 розділів

Спочатку:
Розділ 1. Кільце, калюжа і грубіян.
129 дн. тому
Розділ 2. Весілля, обручка і волоцюжка.
129 дн. тому
Розділ 3. Гулянка, шнапс і підлянка.
129 дн. тому
Розділ 4. Ілюзія минулого
129 дн. тому
Розділ 5. Мій чоловік
129 дн. тому
Розділ 6. Спокусниця – моє прокляття і нагорода
129 дн. тому
Розділ 7. Чуже ім'я, сором і втеча
129 дн. тому
Розділ 8. Втеча, пожежа та облава
129 дн. тому
Розділ 9. Друг, що гірший за ворога та помста
129 дн. тому
Розділ 10. Серафима, прокляття та інші неприємності.
129 дн. тому
Розділ 11. Наречена упиря, вогонь і отруєння.
129 дн. тому
Розділ 12. Академія, замах на принца і довгоочікувана зустріч.
129 дн. тому
Розділ 13. Суд, сонний порошок і знайомство із сестрою.
129 дн. тому
Розділ 14. Непередбачуване рішення Трута і каблучка, що повернулася.
129 дн. тому
Розділ 15. Отрута, зустріч із відьмою, наслідки від магії та Шлюбна Мітка.
129 дн. тому
Розділ 16. Легенда, аудієнція та нерівна сутичка.
129 дн. тому
Розділ 17. Дивні аури та страшні спогади.
129 дн. тому
Розділ 18. Незвичайна подруга, за крок до катастрофи і непрохані гості.
129 дн. тому
Розділ 19. Пробудження і спалах люті.
129 дн. тому
Розділ 20. Бал, напруга, танець і заколот.
129 дн. тому
Розділ 21. У крамниці гнома, кігті відьми та акціонер нелегального банку
129 дн. тому
Розділ 22. Сутичка, угода і тимчасове перемир'я.
129 дн. тому
Розділ 23. Чоловік Синьої відьми, ім'я уві сні та відвідування банку.
129 дн. тому
Розділ 24. Допит у сховищі, часткове відкриття таємниць.
129 дн. тому
Розділ 25. Брехлива казка
129 дн. тому
Розділ 26. Бойкот, правда про короля і маленька новина
129 дн. тому
Розділ 27. Доленосні події минулого і дилема вибору в сьогоденні.
129 дн. тому
Розділ 28. Прокляття роду
129 дн. тому
Розділ 29. Родичі
129 дн. тому
Розділ 30. Весілля
129 дн. тому
Розділ 31.Сімейні таємниці
129 дн. тому
Розділ 32. Розвязка
129 дн. тому

Пенелопа

Багато років тому

Того року літо було спекотним і сухим. Пізно вночі ми з сестрами зібралися у саду. Старші розташувалися на лавці, попиваючи наше домашнє вино, молодшим, тобто мені й Ізі, довелося пити молоко. Найбільше через це обурювалася Іза, вона звикла, що її всі вважають дорослою, а тут така дискримінація.

– Підрости спочатку! – з усмішкою відповіла їй на це Ірка.

Сестричка ковтнула вина, а потім виплюнула його, але вже струменем вогню. Іза закричала, бо старша спалила її брови своїми фокусами. Почалася штовханина з видиранням волосся одна в одної та біганиною навколо багаття, у нашій сім'ї це абсолютно буденна річ, тож втручатися не варто, самій перепаде.

– Ірка, Іза, досить бігати, сідайте вже! – наша найстарша Інга, як місцевий авторитет, втихомирила обох, навіть не піднявшись із лавки.

– Сестро, розкажеш знову ту казку? – запитала в неї з усмішкою, затишно загорнувшись у старий татів сюртук.

– Клопа, і ти тут? – здивовано вигукнула Індра, яка сиділа поруч зі старшою на лавці.

Про те, як вони просили, щоб я принесла їм ковдри й випити, вже ніхто не пам'ятає. Посміхаюся, нема чого ображатися, адже по суті це дрібниці, мені не важко, а їм приємно. Ця літня ніч пахне півоніями, що ростуть у саду, важкі квітки звисають над самою травою, знову забула підв'язати їх. Піднялася зі старої ковдри, і злегка шкутильгаючи, дійшла до хати, там, у кутку, як завжди, скинуті всякі палиці. Дістала одну і, так само кульгаючи й спираючись на неї, понесла до куща.

– Ти знову корсет не одягла? Жити, чи що, зовсім набридло? – обурилася Індра, побачивши, як я похитнулася, коли Іза, попутно штовхнувши мене в плече, пішла в будинок.

На все це не реагую, уже звикла. Встромила палицю в землю поруч із кущем, досить глибоко. А прив'язати чим? Озирнулася, сестри розділилися за інтересами та тепер голосно базікали, обговорюючи свої пригоди. Добре їм, завдяки своєму дару побачать світ, а мені доведеться все своє життя провести тут, із мамою й татом. Не те щоб це погано, добре б було, якби вони й Ізу туди відправили. Вона куди більше страждає від того, що їй доводиться сидіти вдома.

– Ірка або припиниш вогнем кидатися, або я тебе... – погрожувала Іза, але її перебили.

– Або ти мене що? Дорости спочатку, малявка! – Ірка клацнула пальцями, і вогняний спалах ледь не підпалив волосся Ізи.

Наша найбільш запальна сестра не змогла цього витримати, її завжди було легко гнівати. Вихопила з багаття палицю, та спробувала кинути в Ірку. Однак, кидати у вогняного мага предметами що палають, цілковита дурість. Ірка й не подумала пригнутися, бо палиця в руках Ізи спалахнула, обпаливши її ж руку. Сестра навіть не закричала, лише відкинула палицю і злісно зашипіла, доки її мить потому підгоріла рука вкривалася новою, світло–рожевою шкірою.

– За це, моя люба, ти поплатишся, – пообіцяла не лише найзапальніша, а й наймстивіша сестра.

– А що ти мені зробиш? Воскресиш після смерті та змусиш собі прислужувати? – глузує Іра.

– Та хоч би й так! – войовничо заявила Іза.

Вони так схожі, обидві однаково запальні й різкі. Щоправда, Ірка зазвичай швидко відходить, а Іза – ні, таїть злість, поки не помститься.

– І як ти це зробиш, якщо смажитимешся на багатті, як порося на ярмарку? – ох, даремно Ірка згадала про це.

— Ну, ти й коза!

– Замовкли! Обидві! – різко піднялася на ноги Інга.

Іноді мені здається, що вона нам мама більше, ніж справжня.

– Це вона почала! – вигукнули хором сестри, вказуючи одна на одну.

– Мені не важливо, хто почав, зате я закінчу! Швидко сіли та слухайте казку! – вигукнула старша сестра командним голосом.

Володіючи досить м'яким характером, Інга напрочуд часто проявляла твердість, але з огляду на те, скільки в неї сестер, це цілком зрозуміло. Дві забіяки, ображено сопучи, сіли на розстелену на землі ковдру. Іза сіла на моє місце, про що я хотіла їй сказати, але побоялася, занадто злий вигляд мала запальна сестричка. Якщо подумати, що з того, якщо я просто постою? Мені й півонії прив'язати треба, але чим? Оглянула всіх сестер, вони розсілися біля багаття, поки Інга відійшла до будинку за банкою з піском. З її даром до магії піску жити на півночі – рідкісне невезіння, але сестра не вибирала таку долю. Навчаючись на південному березі у майстра василіска, сестричка мріяла там залишитися, але не змогла. Утім не одна вона, а й решта сестер, які закінчили навчання. Волею однієї людини їм була уготована інша доля. Останніми роками разом ми збираємося лише на кілька тижнів, та й то винятково тому, що в мами влітку день народження. У нашій сім'ї ми ніколи не святкуємо наші дні народження, тільки мамин, нехай з боку це здається дивним.

Інга відкрила банку і висипала білий пісок просто в багаття, яке від цього не згасло. Пісок на тлі вогню піднявся в повітря легким мерехтливим серпанком. Ось така магія, навіть мені подобається дивитись на неї на відстані, справді вражає своєю красою. У сестри дивовижно красиво виходить розповідати казки. Пісок припиняє мерехтіти й збивається, формуючи над багаттям дві фігури немовлят.

– Колись дуже давно, на світ з'явилися близнюки, – почала говорити сестра з легкою посмішкою: тихо і повчально. – Вони були схожі, як дві краплі води. Волосся, немов золото, очі, як смарагди, а краса така, що будь–який чоловік не зможе пройти повз.

Сестри захихотіли, майже кожна під опис підходить, наче казка про одну з них. Русяве із золотим відливом волосся і зелені очі дісталися їм від мами, надзвичайної красуні. Навіть у свої роки мама залишилася такою ж красивою, і це при тому, що вона народила сімох дітей. Тільки одна я цим багатством і красою не володію, бо повністю пішла в батька. Волосся темне, очі сіро–блакитні – нічого особливого, але водночас я обожнюю цю казку і щоразу слухаю її із захватом. Згадавши про волосся, розв'язала косу, прибравши з неї червону стрічку. Стрічкою ж підв'язала півонії, тепер до землі не хиляться, а отже не зламаються.

– Дивіться, як Клопа волоссям своїм хвалиться, теж мені, красуня! – фиркнула Іза, яка торік волосся майже під корінь підстригла.

Як же тоді її мама лаяла, сестра тиждень на дупі не могла сидіти, але так і не зізналася, навіщо це зробила. Сідаю поруч із нею і на показ розпускаю косу, щоб волосся, яке дістає до дупи, викликало в неї ще більшу заздрість. Знаю, що так робити неправильно і небезпечно, але надто хочеться, щоб хоч вона звертала на мене увагу.

– Не будь ти такою дурною, у тебе теж би було таке, навіть краще, – повчає її Індра, дивлячись на нас із поблажливістю.

– Звичайно ж, краще, просто так вийшло! – забурмотіла незадоволена сестричка.

– Досить базікати, ви казку слухати будете? – зітхає Інга.

– Будемо! – запевнили її хором, щоправда, якщо молодші говорили з передчуттям, то старші з нудьгою.

– Попри зовнішню схожість, характером і силою близнючки відрізнялися. Одна з них була магом, одним із найталановитіших і найпрекрасніших магів на цій землі. Абсолютно всі схилялися перед її красою і вміннями, а від наречених не було відбою.

Пісок набув нової форми, створюючи фігуру молодої жінки з довгим волоссям. Вона танцювала на язиках полум'я, і з кожним її легким пурханням решта піску додавала розмиті постаті на задній план, наче з кожним її успішним стрибком зростала кількість шанувальників. Наприкінці танцю жіноча постать махала рукою і вклонялася своїм глядачам і шанувальникам.

– Але була ж і друга сестра, – з легким глузуванням нагадує Іза.

Знала б, що мене це не зачіпає, явно б так тонко не натякала.

– Справді, поки одна з сестер сяяла в королівському палаці, завдяки своїй красі та силі, друга сестра не могла цим похвалитися.

Пісок підняв із землі трохи вугілля від згорілих гілок, створюючи іншу фігуру дівчини, тільки цього разу темну. Фігура на якийсь час зависла в повітрі поруч із першою, а потім, на очах зменшуючись, почала віддалятися від неї.

– Друга ж сестра магією не володіла і тому сильно заздрила своїй сестрі.

Як усі виразно подивилися на мене, ніби ця казка про мене. Щоб не видати, що мене це злегка зачіпає, дивлюся на вогонь, де темна постать почала різко збільшуватися в розмірах, а на її тлі перша сестра–маг буквально танула, втрачаючи й своїх шанувальників, які розбігалися.

– Злоба й заздрість другої сестри зростала з кожним днем, з кожним успіхом сестри, душа її ставала дедалі холоднішою і чорнішою. Коли ж магиня сподобалася дуже багатому й талановитому магу, вони вирішили одружилися, друга сестра збожеволіла від заздрощів. Першої шлюбної ночі вона обпоїла сестру сонним зіллям і помінялася з нею місцями. На ранок магиня прокинулася і знайшла сестру в обіймах свого чоловіка.

Пісок набуває форми трьох фігур: темної та такої ж зі звичайного піску, а між ними чоловічої. Чоловік крутить у танці спочатку звичайну фігуру, а потім підхоплює темну.

– От же відьма! – обурилася Ірка, ляснувши рукою по коліну.

– От гнида, власній сестрі заздрити, та де це бачено? – обурювалася Іоланда, яка часом аж блідне від заздрощів.

Дівчата захихотіли, дивлячись на нашу найбільшу пліткарку, варто батькам щось купити комусь із нас, вона тут як тут. Пісок підіймає вугілля, і друга жіноча фігура стає зовсім чорною.

– Пам'ятаєте, що я вам казала? Відьмою стає та, чия душа чорніє від заздрості, злості й ненависті настільки, що кровні пута перестають щось означати.

Темна постать різко робить випад рукою і просто крізь піщану фігуру її чоловіка пронизує тіло своєї сестри. Вона виймає з їхніх тіл маленькі серця – розпечені до червоного піщинки. Стискає їх, і вони ніби вибухають у її руках, доки дві постаті чоловіка і жінки падають у вогонь і зникають. Темна постать зростає, і що більшою вона стає, то більше під нею з'являється розмитих фігур.

– Фу, скільки ти не розповідала, не розумію, навіщо було виривати серця? – обурення Ізи викликає у всіх посмішку, минулого разу вона сказала, що простіше було їх отруїти. – Це ж огидно, принаймні!

– Вирвавши їхні серця, вона отримала їхню магію і почала захоплювати всю країну. Її сила зростала, як і кількість її добровільних рабів. Ніщо не могло зупинити її, крім...

– Вогню! – вигукнула Ірка, плеснувши в долоні, від яких пішли іскри.

— Та обережніше ти, волосся на відміну від шкіри довго росте! – штовхнула її в плече Іза, так що та впала на траву.

– Гей! Тобі й волосся на додаток до брів спалити?! – закричала Ірка, намагаючись придушити сестру у відповідь.

– А, ну, тихо! Ірка має рацію, відьму можна вбити виключно вогнем. Проблема в тому, що протистояти її магії можуть тільки одиниці. Чому, Пенелопо?

Від того, що сестра назвала мене на ім'я, мимоволі здригнулася всім тілом. Це вперше вона щось під час своїх розповідей запитала у мене.

– Відьма навіює і підкорює розуми тих, хто її оточує. Люди просто втрачають свою волю, і лише одиниці бачать, що насправді ховається за маскою доброчесності й загального обожнювання.

Намагаюся говорити це з натяком, але мене наче ніхто не сприймає, як і не помічає мого натяку на нашу відьму.

– Зубрила, – прокоментувала мою відповідь Іза з невдоволенням.

– Правильно, але хто може бачити відьом наскрізь і протистояти їхній силі? Хто знає? – наче вчителька в недільній школі, допитується старша сестра.

На це запитання в нас відповіді не знайшлося, зазвичай сестра, розповідаючи цю казку, так багато не говорить, та й запитань таких дивних не ставить.

– Не знаєте? – з легкою посмішкою запитує вона у всіх, але дівчата не знають, що їй відповісти.

– Звідки нам знати? Хіба відьми не казки? Останню відьму спалили на багатті сотні років тому.

Дівчата зашуміли, а я дивилася на жіночу фігуру з піску, яка гралася з язиками полум'я, немов була живою. Чомусь мені здалося, що вона схожа на мене.

– А хіба не будь–яка жінка може стати цією відьмою? Ні? – перепитує Ірка, під регіт Ізи. — Та заткнися ти!

– Як я можу заткнутися, якщо ти несеш таку нісенітницю?! Якби кожна ревнива жінка перетворювалася на відьму, коли їй зрадить чоловік – чоловічий рід би вимер, а світом правили жінки.

Іза мрійливо усміхнулася, і ми сестрами дружно засміялися над її планами.

– Це тільки здається, що відьми – міф, – почули крізь сміх холодний голос мами.

Усі стрепенулися, я навіть на ноги встала. Чомусь мама важким поглядом дивилася виключно на мене, наче я знову в чомусь перед нею винна. Закутана в ковдру поверх нічної сорочки, з розпущеним волоссям, від чого, здається, набагато молодша.

– Мамо, – судомно прошепотіла, опускаючи голову, немов ховаючись від неї.

– Вони всюди, наче погана трава, яку не можна вивести з корінням. Саме тому колись давно рід, у якому народжувалася відьма, вирізали до третього коліна. Якщо в роду була відьма, то обов'язково буде ще одна.

Мама пройшла босими ногами по траві до вогню, більше не дивлячись на жодну зі своїх дочок. У вогні так само танцює темна фігура відьми. Ось вона на мить застигла над багаттям, а потім із піску виникла нова картина, на якій прив'язана до стовпа відьма горить у вогні, а справжні язики полум'я обпікають її. Натовп, що щойно був біля неї, тепер десь зверху й махає піщаними руками. Внизу залишилася лише одна постать, схожа на жіночу.

– Силі однієї відьми може протистояти тільки інша відьма, – Інга злегка повертає долоню, і на багатті залишаються дві постаті: жіноча внизу, злегка почорніла, і абсолютно чорна на імпровізованому вогнищі.

Мама дивиться на вогонь і на цю картину з байдужим виразом обличчя, ми всі мовчимо, намагаючись не зачепити її. Інга підходить до багаття і проводить рукою по повітрю.

– Як думаєте, хто це? – вона показала на абсолютно чорну фігуру, що смажиться на піщаному багатті. – Яка з близнючок?

Дівчата переглянулися, відповідь же очевидна, за всіх висловилася Іза:

– Як хто? Та, котра заздрила своїй сестрі, бездарна, як наша Клопа.

Кусаю губи й опускаю погляд ще нижче, вміє сестра вдарити у найболючіше місце. Ну і що, що немає в мене дару? У цьому немає нічого поганого для всіх звичайних родин, але не для моєї, де дар є в кожного її члена, крім мене.

– Справді, це та бездарна, вона ж сестрі заздрила по–чорному, бо в самої нічого не було! – підтвердила її версію Ірка.

– Чого саме в неї не було? – учепилась в її слова Інга, подивившись на кожну з нас. — Нагадаю: вони були близнюками.

Інга виразно подивилася на матір, а та скривилася, немов слова старшої доньки призначаються саме їй.

– Це не правда! – зривається в мене, бо забуваю, що вони говорять не про мене.

– Ти чого, Клопо? Зовсім, чи що, вже? – Індра невдоволено шикає, поки всі дивляться на мене.

Під їхніми поглядами незатишно, або тому, що одна мати все ще дивиться на вогонь, наче всі ми для неї лиш пусте місце.

– Це не правда, це була не вона! – злегка ображено підтискаю губи.

– З чого ти взяла? – спокійно запитує Інга.

– Через мага: якби це була вона, то не вбила б його. Якщо жінка наважується зрадити власну сестру заради всього лише однієї ночі з чоловіком, то це не просто так. Обман би рано, чи пізно відкрився, але вона все одно зробила це, бо кохала його. Коли кохаєш когось, то готовий заради нього на все, аж до зради, але не готовий позбавити його життя. Якби це й справді була сестра без дару, вона б ніколи не вбила того, кого любить. Думаю, це була перша сестра. Той, хто має все, швидше звикає до влади, ніж той, кому роками не діставалося нічого. Її образив вчинок чоловіка, який, найімовірніше, не зрозумів, що в його ліжку була не вона.

– У твоєму варіанті є логіка – визнаю, – Іза ледве посміхнулася, поки всі інші мовчали. – Однак дещо не сходиться!

– Що саме? – розсіяно запитую в Ізи.

– Ти виходиш із того, що відьми теж люди, і мислять та керуються у своїй поведінці тими ж самими законами й нормами, а це не так.

– Чому ні? Усі ми люди й залишаємося ними, навіть скоївши непростимий гріх і зраду. І відьми мають право на...

Слова далися мені так легко, на відміну від ляпаса, який посадив мене на коліна в траву.

– Щоб я більше не чула від тебе подібних промов.

– Мамо? – підіймаю на неї очі, опустивши низько голову.

Її рука, що вдарила мене, тремтить. Обличчя переповнене злістю і люттю, я не боюся її таку, а відчуваю провину перед нею за те, що чимось образила.

– Усім спати, – крикнула мама, і всі сестри піднялися на ноги й пішли у будинок, – а ти, щоб я тебе не бачила якийсь час. Зрозуміла?

– Так, мамо, – шепочу, торкаючись трави чолом, поки вона не йде.

Лише через деякий час наважуюся підняти голову і торкнутися щоки. Вона надто слабка, щоб ударити сильно, але все одно примудрилася заподіяти цією дією біль. Дивлюся на вогонь у вогнищі, його потрібно погасити, але я все ще бачу в ньому фігурки двох сестер. Якби ця казка була про мене, я б і справді була другою бездарною сестрою, але ніколи не вчинила б так, не зрадила своїх сестер. Навіть попри те, які спогади пов'язують мене з ними.