Вальтер

Зала суду величезна, охочих до вистави глядачів зібралося багато. Але сам потерпілий вирішив не з'явитися, чим мене відверто порадував. Спостереження за волоцюгою не дуже допомогло мені, я так і не зміг її розкусити, попри те що постійно відчував її страх. Вона боїться і правильно робить, проте мені потрібен не її страх, а злість! Потрібно зробити все, щоб перевірити, чи є в ній мій вогонь, чи ні. Мені потрібно дізнатися, кому я поставив Шлюбну Мітку.

– Панове, ми зібралися тут сьогодні для того, щоб розібратися в дуже важкій справі. Учора ввечері на принца Антонія було скоєно замах, – після мого вступного слова придворні пані заохали, картинно непритомніючи. Чоловіки зашепотілися, цілителі почали обурюватися. – Комісари відстежили зілля, яким отруїли принца, до його виготовлювачів, училища зіллєварів. Зараз ми розглянемо всіх підозрюваних, і наш суддя вирішить їхню долю.

Подивився на суддю і придушив бажання заїхати йому в лоб. Військовий міністр не відзначався розумом, чи терпимістю, але саме сьогодні його черга із ради міністрів. Я завжди вважав таке рішення короля дурістю, особливо коли черга доходила до воєнного міністра. Трут не вирізнявся бажанням вдаватися в суть справ, які розглядає, і зазвичай погоджувався з обвинуваченням. Уперше за весь час мені це було на руку.

– Давайте ж вислухаємо обвинувачених і вирішимо, хто з них заслуговує на найжорстокіше покарання, – злегка недоречно посміхнувся. Для себе я вже вирішив, кого виставлю винним – волоцюгу. Вогонь з'являється в момент емоційного спалаху, або ж у моменти небезпеки, захищаючи господаря. Ось і перевіримо, хто їсть, хто. – Нехай зайде перший підозрюваний, Агнеса Саламандрівна Як, професор училища зіллєварів.

Жінка увійшла до зали, і одразу стало зрозуміло, що наш особливий чай вона таки випила. Її очі забігали, руки тряслися. Я вказав їй на стілець, на який вона, трохи забарившись, сіла.

– Отже, дорогенька, розкажіть мені все, що знаєте, – посміхаючись, строю їй оченята, прекрасно знаючи, як моя зовнішність діє на жінок. Ну, принаймні, діяла, поки я не отримав це прокляття. Попри ситуацію, я відчуваю змішану зі страхом хіть, і мене нудить від її почуттів.

Вона розповіла все, як і помічниця директора, Маргарита Павлівна Кряк, але ось із самим директором довелося повозитися. Схоже, нашого особливого чаю вона випила менше, ніж дві її подружки.

– Ми не винні, ми не винні, – повторювала вона.

– А хто ж винен? Ви порушили закон, передавши ваше особисте замовлення від короля навіть не професору, а студентці! Звичайній студентці, без досвіду, яка не закінчила навчання! Це зрада, Лідіє Іванівно! Державна зрада! – підштовхую її, змушую захищатися.

– Але я не знала... Попа завжди робила все правильно, вона ж найкраща на курсі, – прошепотіла перелякана жінка, і я відчув, як сильно мені не подобається таке образливе скорочення імені моєї потенційної дружини.

– Чи не хочете ви тим самим сказати, що одна з ваших студенток і раніше виконувала ваші особисті замовлення за вас? – відчув, що дія зілля почалася, вона вже нічого не зможе зробити.

Її затрясло, директриса не хотіла відповідати на мої каверзні запитання. Воно й зрозуміло, ця жінка, як і решта, приховувала брудні таємниці. Від двох допитаних раніше я вже дізнався про те, що моя бродяжка не така проста, як могло здатися. Найкраща студентка на курсі, вона була творцем цього безглуздого зілля, та й узагалі вельми заповзятливою особою. Зовсім не така, якою я її уявляв.

– Вона знала! Вона все знала! – шипіла зло директорка, і я зрозумів: вона говорить про мою волоцюгу. Злість і ненависть у її погляді були непідробними, і я не одразу усвідомив, чиї емоції я відчуваю настільки яскраво: свої, чи чужі. Вона розлютила мене своєю неприязню до моєї бродяжки!

– Відповідайте на запитання! – грізно наказую їй.

– Так, виконувала, – жінка важко зітхнула, її сильно трусило, і вона не змогла стриматися, – уже три роки вона виконує всі замовлення, отримані училищем і особисто викладачами.

Десь позаду Трут здивувався, я почув, як він присвиснув. Для більшості присутніх, особливо для придворних ця інформація нічого не значить, ось тільки ми з міністром добре поінформовані, про які масштаби йдеться. Виготовлення настоянок – точний процес, який у промислових масштабах дуже складно виконати правильно. Це, зрештою, небезпечно! Як одна дівчина змогла поставити таке на потік? Держава щедро фінансує як придбання необхідних інгредієнтів, так і саме виготовлення настоянок. Але по моїй волоцюжці не скажеш, що вона отримувала велику винагороду: вдягнена в якесь старе лахміття.

– І що ж ваша студентка отримувала замість своєї роботи? – поцікавився, куди ж пішли наші гроші.

– Пів відсотка від суми, сплаченої покупцями, і власну лабораторію на території училища, – здавлено прохрипіла директриса, розуміючи, що цим зізнанням погіршує своє становище.

Пів відсотка? Та вони знущаються?! Та це ж сущі копійки порівняно з виділеною сумою! Чому вона взагалі на це погодилася?! Вона що зовсім дурна, чи що? Чи це їй необхідно для втілення в життя якогось свого, невідомого мені плану? Що ще вона встигла там варити?

– І яка ж доля решти грошей? – запитує Трут зі свого місця, мабуть, уперше за весь час свого суддівства.

– Ми ділили між собою, – пискнула директорка, – як і інгредієнти, що закуповуються професором Захаровим на виготовлення замовлень, які ми продаємо на чорному ринку.

Залом пройшовся шум, і я взагалі перестав що–небудь розуміти. Я міг прийняти, що вона робить зілля майже за безцінь, але з чого вона їх робить? Витрати на виготовлення настоянок величезні, їх не оплатити настільки мізерною сумою. Але це не важливо, я все одно маю виставити винною її.

– Тобто безрідне дівчисько постачає не перевірені вами, або ще кимось із навчальної ради, зілля в усі важливі структури столиці? Тим самим зробила усю захисну структуру країни вразливою для шпигунів інших країн і внутрішніх ворогів? Ви розумієте, чим вам це загрожує?! Чим загрожує вашому училищу?! Це ж державна зрада в масштабах цілого навчального закладу! Ви та всі ваші студенти за останні роки можуть позбутися голови за це! – промовив упевнено, без тіні сумнівів. Я не з тих, хто заохочує таку поведінку.

– Наступний свідок! – знову вліз у мою справу Трут, коли директриса заплакала. Махнув рукою і підняв жінку зі стільця, перемістивши в бік, де за бар'єром уже сидять інші обвинувачені.

Стражник вийшов покликати останню обвинувачену, саму бродяжку. Вона увійшла до зали, злегка затримавшись на вході. На її обличчі легкий переляк, погляд бігає. Чому вона весь час у якомусь лахмітті? Одягнена в темний светр, розмір якого чи не вдвічі більший, ніж вона сама. Штани теж завеликі, наче весь цей одяг вона зняла з когось іншого. Невже не можна було вбратися хоча б у палац? Махнув рукою на стілець для підозрюваних, вона присіла на нього, поклавши на коліна свою сумку. Нервово барабанила по ній, швидко озиралася на всі боки, але на мене не дивилася.

– Пенелопа Рудич, студентка четвертого курсу училища зіллєварів із найвищими оцінками на курсі, – навіть коли я заговорив із нею, з легким знущанням озвучуючи її успіхи й здобутки в навчанні, вона не подивилася на мене. Лише байдуже кивнула.

– Ваші викладачі вже розповіли нам про те, що сталося, чи не бажаєте викласти свою версію? – десь усередині я закипаю від злості.

Вона мовчить, розгублено кліпає очима, дивиться на глядачів, на всіх, крім мене.

– Що ви маєте на увазі?

– Чи правда, що ви виконували державні замовлення? – як же мене бісить, що вона, відповідаючи на МОЄ запитання, все одно дивиться не на мене!

– Так.

– І зілля, що фігурує в цій справі, також створили ви? – м'язи на обличчі вже звело, від моїх спроб приховати свою злість.

– Так.

– Тобто, ви зізнаєтеся у скоєному? – ловлю її на слові, хоча хочу зловити аж ніяк не фігурально і добряче при цьому потрясти.

Вона не відчуває до мене нічого, абсолютно нічого! Не відчуває щодо мене жодних емоцій! Я відчуваю роздратування Трута, зневагу і передчуття натовпу, страх обвинувачених, але її почуттів немає в цьому морі чужих відчуттів. Навіть не дивиться на мене, на того, хто провів із нею ніч і, зрештою, став її чоловіком! Наче це була не вона. Наче не знає мене.

– Суддя, – звернувся до міністра, – обвинувачення вважає, що студентка Рудич переплутала інгредієнти навмисне, щоб нашкодити члену королівської родини. Це злочин проти держави, а отже, на неї чекає смертна кара через повішання і заслання на довічну каторгу всіх членів її сім'ї.

У залі піднявся шум, пролунали схвальні вигуки. Вони вже визнали її винною, це ж так просто: звинуватити в усьому якусь бродяжку. От тільки мені на це плювати. Так, я звинуватив її, але лише для того, щоб змусити діяти. Проявити себе, попросити мене про допомогу, або хоча б підпалити все тут. Мені все одно, що думають інші, я хочу знову відчути її почуття. А потім уже буду вирішувати, на що насправді вона заслуговує. Вона налякана і здивована, явно не очікувала, що так все вийде.

– Та ви що всі з глузду з'їхали?! – бродяжка так різко піднялася на ноги, що крісло, на якому вона сиділа, впало спинкою на підлогу. – Та хто НОРМАЛЬНИЙ, перебуваючи при здоровому глузді, стане вішати людину і прирікати на смерть її сім'ю через якесь ГАВНО?!

Її крик рознісся на весь зал, здивувавши всіх. Мене ж здивувала не її злість і непокірність долі, а те, що вогню немає! Його просто немає! Тут уже все мало б палахкотіти у вогні, якби... Якби вона, і справді, була моєю дружиною. Її подальші слова викликали непідробне обурення натовпу, здійнявся шум.

Волоцюжка і не думала мовчати, особливо тепер, коли я звинуватив її в тому, чого вона, швидше за все, не робила.

– Ви розумієте, що зараз своїм висловлюванням тільки погіршили своє становище? – кажу їй тихо, майже неупереджено.

Насправді хочу, щоб вона згадала мене, якщо вона справді забула. Хочу, щоб молила допомогти їй. Вона подивилася на мене вперше з того моменту, як увійшла до цієї зали суду. І цей погляд був гарячий, як ніякий інший. Це була ненависть, справжнісінька ненависть. Таку відчував до мене хіба що Трут, і то не впевнений. Жіночі почуття зазвичай яскравіші, ніж чоловічі.

– Маг, – прошепотіла вона так зло, наче це якась лайка.

Сказала і знову втратила до мене всякий інтерес, повернулася до Трута і дивиться виключно на нього. У якийсь момент вона до болю нагадала Мілу, це встромило ніж мені в серце. Бажання власними руками повісити на її шию зашморг буквально палило долоні вогнем.

– Суддя, – крикнув, не мати снаги дивитися, яким зацікавленим поглядом дивиться на неї мій ворог.

Вона йому сподобалася, це й дурневі ясно. Його інтерес викликає в мені злість, дратує наче ми вернулись на дванадцять років назад.

– Мені здається, міністерство освіти в цьому випадку припустилося величезної помилки, – почав говорити міністр, – нашій країні варто приділяти увагу не тільки навчальним закладам, де навчаються маги – майбутнє нашої країни. Але також потрібно приділяти достатню увагу установам з таким необхідним знанням, як зіллєваріння, яке актуальне навіть у наш час. У чому ви наочно могли переконатися, коли наші найкращі цілителі не змогли допомогти потерпілому.

Це не те, що я очікував від нього почути, невже бродяжка йому настільки сподобалася? Рука мимоволі спалахнула, але я встиг стримати вогонь, поки ніхто цього не помітив. От же засранець, що він задумав?!

– Ой! – раптом скрикнула моя волоцюжка, порилася у своїй сумці, дістала якийсь флакончик і відразу підбігла до Трута його вручати. – Це має допомогти потерпілому! Я на дегустаторі випробувала, йому допомогло.

Вона одразу ж повернулася на своє місце, піднявши по дорозі стілець, що впав під час її гнівної промови. Який ще дегустатор? Вона що принца зустріла і прийняла його за якогось дегустатора? О, Спасителю, та що з нею не так?!

– Пані Рудич, ви ж на останньому курсі навчаєтеся? – запитав міністр, дивлячись на неї з цікавістю. Бродяжка лише кивнула у відповідь.

– Я тут подумав: уся ця ситуація – просто безглузде непорозуміння, помилка, викликана вашим поганим самопочуттям. Поміркувавши, я вирішив, що в усьому винна погана фізична підготовка студентів училища зіллєварів. Тож правильним рішенням стане провести для випускників училища цікаву практику в моєму відомстві – таємній поліції. Це буде дуже пізнавально для моїх співробітників: більше заглибитися в такий важливий предмет, як зіллєваріння. Студенти ж зможуть підняти свою фізичну підготовку і краще засвоїти знання про те, як правильно робити свою роботу, щоб не позбутися голови.

Я очікував багато чого від міністра, здебільшого підстави, але такого?! Він хоче, щоб вона була ближче до нього! Вона сподобалася цьому ідіоту!

– Що ти... – хочу його розірвати, хочу розчавити, як комашку.

Це ревнощі, справжнісінькі ревнощі. Я ревную волоцюжку до нього, дивно, враховуючи те, що вона мені не дружина! Та що зі мною таке?! Що я творю? Це магія якась? Божевілля? Усе перед моїм поглядом забарвлюється в синій, Трут бачить, що я злюся, і гордовито посміхається.

– Звісно ж, це пробний варіант, але, гадаю, у разі успіху мого рішення, затвердити таку своєрідну практику не лише для наступних випускників училища, а й для студентів магічних академій, за які відповідаєте Ви, раднику. Сподіваюся, ви знайдете час проінструктувати мою скромну організацію щодо обміну короткою навчальною програмою, – закінчив, нарешті, говорити міністр і стукнув молоточком на підтвердження, що суд завершено.

Посміхаючись, він вийшов із залу в повній тиші. Щойно це сталося, почулися обурені крики, і здійнявся неймовірний галас. Люди обурювалися, цілителі обзивали дівчину, що залишилася стояти біля крісла судді, а я зрозумів, що більше не маю наміру це терпіти. Мені потрібні відповіді, на які може відповісти лише одна–єдина людина.

– Нам треба поговорити, – прошепотів, хапаючи волоцюгу за руку і швидко виводячи з епіцентру людського обурення.

Перестарався, до біса перестарався. Натовп невдоволено гуде, вони готові розірвати його на частини, але я, зрозуміло, не дозволю їм цього. Занадто захопився, бажаючи налякати та розлютити її, за звичкою зробив свою роботу занадто добре. Що б там не вирішив Трут, в очах придворних волоцюжка все одно винна. Їм обіцяли криваву розправу, але міністр не виправдав їхніх очікувань, і натовп, повністю збожеволівши, захотів узяти правосуддя у свої руки. Стадні інстинкти взяли гору над розумом. Даремно, я це, даремно. Був інший спосіб перевірити, я знав це з самого початку, але вирішив залишити його на крайній випадок. Але тепер, після того, як, розлютивши її та налякавши, я не отримав потрібного результату, залишається тільки цей спосіб і банальний допит. На жаль, ні того, ні іншого робити при свідках не можна, тож залишається сподіватися, що вони відчепляться на виході із залу.

– Убивця принца! Поділом тобі!

– Відьма! Горіти тобі на багатті! – до мене не одразу доходить сенс гнівних вигуків, що лунають від розбурханого натовпу, занадто зайнятий думками.

Бродяжка раптово вириває руку з моєї хватки, це злить мене, щоправда, лише частку секунди, поки не усвідомлюю, що вона зупиняється, хапаючись обома руками за потилицю. Їй боляче? Дивлюся на підлогу, в неї кидалися всім, що потрапляло під руку розлюченим придворним, навіть обв'язкою, поки я вперто тягнув її вперед, нічого не помічаючи. Я не відчуваю її почуттів, вона не думає про мене, зараз схожа на цуценя з підбитою лапою. І ось ця жалюгідна істота, можливо, моя дружина. Однак, на свій подив, я не відчуваю задоволення від її страждань, навпаки, я відчуваю тваринну лють. Ці безтурботні виродки посміли її зачепити, мою можливу дружину!

– ГЕТЬ! – дозволяю очам спалахнути знову, щоб налякати цих стерв'ятників. Вони тікають, як перелякані щури, назад до зали, залишаються тільки стражники, але і їх я теж виганяю. Я надто довго був у невіданні, хочу, нарешті, дізнатися, з ким не з власної волі одружився.

Шепочу закляття, щоб ніхто не зміг нас підслухати та потурбувати. Обірванка стоїть усього за кілька кроків від мене, простягни руку, і я доторкнуся до неї. Пальці рук німіють від бажання розпустити пучок волосся на її маківці. Хочу побачити, чи так воно насправді довге і красиве, як тієї ночі? Бачу її страх, хоча зрозуміти, що вона відчуває не складає труднощів, так сильно обірванка стискає свою сумочку. Що там? Її захист? Але що її може захистити від мене? У ній немає магії, ні краплі, я відчуваю це навіть зараз.

– Ти... – заговорюю першим, нарешті, спіймавши її погляд. Чому варіант із допитом на ділі виявився настільки важким у виконанні? Що складного в тому, щоб одразу запитати, чи з нею я переспав тієї ночі? Чи є Шлюбна Мітка на її тілі? Зрештою, чи моя вона дружина?! Але язик вперто німіє, не бажаючи висловлюватися безпосередньо, відповідних слів не знаходиться.

– Ви, – у різкій формі вперто підказує обірванка, і я згадую цей тон, згадую нашу першу зустріч.

 Вона ставить мене в рамки пристойності. Показує, що краща за мене, і я не гідний називати її на "ти". У яку гру вона грає? Після всього, що було, ми все ще на "ви"? Смішно, чесне слово, смішно. Якщо тільки вона була лише тією, хто влаштував скандал у готелі, але не тією, з ким я провів ніч, і в кого залишилася мітка на спині.

– Ви?! – мені насилу вдається приховати злість за іронією.

Усього мить, і я наважуюся, роблю крок до шмаркачки, хапаю її потилицю і притуляю її обличчя до свого. Роблю це занадто різко, завдаючи їй болю, а потім накриваю її рот поцілунком. Якщо я помилявся, вона зараз помре, бо я захотів її. Прокляття не терпить зради, ті, хто нехтують цим, змушені дивитися, як їхні коханці помирають в агонії. Її губи саме такі, якими я їх пам'ятаю, м'які та податливі. Голова починає паморочитися, і я майже забуваю, навіщо взагалі це зробив. Захопився настільки, що приходжу до тями тільки, коли вона відштовхує мене від себе, ледь не впавши.

Її очі метушаться від злості й переляку, але це не важливо. Зовсім недавно я відчував бажання, настільки сильне, що не можу зрозуміти: це було її бажання, чи моє? Але це неважливо, зовсім неважливо! Вона ціла, абсолютно ціла! Прокляття її не зачепило, це справді була вона. Я сміюся нервово й істерично, ще до кінця не вірячи в те, що відбувається.

– Це була ти! – живіт зводить від сміху, мені досі не віриться. – Я знав, знав, що це була ти! Чортова волоцюжка! Я знав!

– Навіщо ви це зробили? Вирішили, що вам за статусом усе можна? Ну, то ось вам новина: мене вам чіпати краще не варто! – вона ще вичитувати мене намагається, це так смішно. Відчуваю її злість і рішучість, але мені плювати. Погрожує мені, серйозно? Ми ж пов'язані! Мої веселощі минають, коли вона намагається втекти. Але ні, більше я їй не дам від себе так просто втекти! Один раз вона вже кинула мене, мені вистачило ганьби!

Потоком повітря повертаю її назад у свої обійми, нікуди її тепер не відпущу. Вона бурчить, завмирає біля моїх грудей, така маленька і беззахисна. І це вона зв'язала мене та одружила на собі без мого відома?

– До чого ці ігри, люба? Цього разу ти нікуди не втечеш, – усміхаюся, відчуваючи її паніку.

– Відпусти! – вона намагається дістати щось із сумки, але я не дозволяю їй. Притискаю її руки до себе, не даю вирватися.

– Тепер ми вже на "ти"? – не можу втриматися від іронії, вона сама себе заганяє в дурні рамки.

Хочу дізнатися, як вона це зробила, як поставила Шлюбну Мітку? Я готовий заприсягтися на чому завгодно, що не брав її силою, цієї мітки просто не повинно було існувати. Вона взагалі сама прийшла! Може, це зілля якесь, адже вона не така проста, як виявилося? Я не можу її розкусити, не можу зрозуміти, що вона від мене хоче і чи хоче взагалі.

– Скажи мені, як ти це зробила, дорогенька? Як ти це провернула? За допомогою своїх настоянок, чи не так?

Вона опускає очі, уникає мого погляду, і це бісить. Хапаю однією рукою її за підборіддя і примушую подивитися на себе. Злість забарвлює все в синій, я дивлюся на її перелякане обличчя і не можу відірвати від нього погляду. Хочу бачити її емоції, зрозуміти, що вона робить. Мені так набридла її злість, майже всі й так відчувають її до мене. Вона знає, що я не можу їй нашкодити, тому така сміла?

– Чому ти мовчиш? Думаєш, що я тепер тебе не зачеплю?! – я міг би перевірити, наскільки сильно пов'язані наші тіла тепер, але не став. 

Якщо вона знайшла спосіб обдурити Шлюбну Мітку, то є хороший варіант її покарання. Так кажу собі, виправдовуючись, знову цілуючи її. Бажання знову вдаряє в голову, весь цей час воно нікуди не поділося, просто згасло, як багаття, що тліє. Варто вітру подути, і багаття загориться знову, ще сильніше, ніж було до цього. Усі м'язи напружилися, бажання володіти нею прийшло, як не можна недоречно. Потім, потім... у мене буде купа часу покарати її, тільки цього разу до ліжка її прив'язуватиму я. Бажання зовсім затуманило мені голову, що на мене зовсім не схоже. Протвережують лише її біль і образа, сильна, між іншим. І це вона на мене ображається, смішно! Ця жінка зробила мене майже своїм рабом. Думає, що їй за це нічого не буде?!

– І як же в тебе вийшло? Як вийшло обдурити мене?! – я вже не той, що був раніше, роки беруть своє, раз якась обірванка зуміла обвести мене навколо пальця. Прибираю за вухо пасмо, що заважає бачити обличчя, помічаючи по її судомному зітханню, з якою ніжністю це зробив. Що вона творить зі мною?

– Ви самі в усьому винні, – шепоче вона мені в губи, і бажання поцілувати її стає зовсім нестерпним. Воно несподівано відступає, немов тане, натомість приносячи слабкість і сонливість. Що відбувається? Відчуваю її радісне очікування і розумію, який був безтурботний.

– Що... Що ти зі мною зробила? – ноги ледве тримають мене, але я до жаху хочу придушити її тонку шийку.

– Те, на що ти заслужив, – шепоче мені в губи, і я усвідомлюю, що ще трохи та просто–таки впаду. Спробував було закляття шепотіти, але це не допомагало, я не знаю, що вона зробила, але це явно не магія. Від думки, що вона знову сховається, втече, налітає паніка, я не можу її відпустити. Я майже впевнений, ця сонливість не є небезпечною для життя, бродяжка теж не може нашкодити мені.

– Ти нікуди не підеш, відьмо! – накладаю на неї чари, вбиваючи в них стільки сили, щоб вона не змогла зрушити з місця, навіть коли я відключуся. Обіймаю її так міцно, як можу, щоб ніхто не зміг нас розділити, і провалююся в темряву.

***

Усі знають хто такі відьми. Ними лякають дітей так само як і некромантами, у казках вони завжди найхитріші, і та найзліші герої. Спокушають королів, захоплюють трон і жадають тільки одного – влади над усіма. Це жінки незвичайної краси, однак, краса їхня несправжня, лише результат моторошних настоянок, на яких відьми розбираються у рази краще, ніж зіллєвари. Їм нічого не варто своєю силою підкорити чоловіка, або підпорядкувати собі невелику армію. Чому я вибрав таке порівняння для обірванки, для моєї дружини? Так я виправдовував власну дурість, або тілесну тягу до неї.

Зі сну без сновидінь я вирвався різко і якось легко. Просто відчув свій родовий вогонь, він живив мене силами, допомагав прокинутися. Перше, що я усвідомив, це почуття обірванки: вона була налякана. А ще я відчував, як вона обома руками утримує моє все ще слабке тіло.

– А ну, руки прибрав! – зло кричить моя дружина, але цього разу не мені. 

Думки, що її там хтось чіпає, поки я тут зображую матрац, вистачило, щоб розлютитися. Тієї ж миті я відчув родовий вогонь, він був моїм, але виходив від рук обірванки. Значить і родовий вогонь їй так само підвладний, але як вона змогла приховати його від мене? Як примудрилася контролювати те, що не піддається контролю?

Почув голос Катаріни та мало не видав себе. Що тут забула моя помічниця і чому кличе мою обірванку пані? Вона дізналася, що ми одружені? Занепокоєння за цю невдячну особу переросло в злість, з такою дружиною і померти не довго. Про що вона думає, коли сідає до неї в машину? Її зовсім не лякає Катаріна? Від неї іноді дорослі військові в жах впадають. Або, може, обірванка якось пов'язана з Трутом? Вони везуть мене до нього, щоб той особисто вбив мене?

Поки обірванка затягувала мене в машину, тріснула добрих три рази головою об двері, і абсолютно точно зробила це спеціально! Я прекрасно відчував її злість і зловтіху в момент кожного удару. Мене затягли на заднє сидіння, як мішок із м'ясом. Злегка відкрив очі, намагаючись бути непоміченим. Знову мене підняли та цього разу голову поклали на щось м'яке, ймовірно, на коліна обірванки. Вона точно думає про мене, буквально відчуваю весь спектр її емоцій, в одному впевнений вона злиться. Цікаво, чому? Тому, що я почав чинити опір?! Чи через те, що знайшов її? Я хочу знати, що нею рухає, але все одно не можу її розкусити.

Обірванка посміхається, погладжує мене по волоссю, поправляє його. З боку це, напевно, виглядає мило, ось тільки я явно відчуваю її зловтіху. Вона просто прикриває шишку, яку на лобі мені залишила, впевнений. Катаріна каже дивну дурницю, і обірванка дивиться на мене дивно, ніби від мене залежить її життя. Ця вічно голодна зараза вибрала дивний спосіб зробити приємно моїй волоцюжці. Думає, що обірванка закохана в мене? Або домагається її прихильності? Смішно, чесне слово, смішно! Жінки тихо перемовляються, я помічаю спалах люті, майже відчуваю, як її руки горять у момент, коли розмова заходить про дівицю, яка зламала машину. До злості додається інше почуття, і я не відразу розумію, що це ревнощі. Їх я не відчував дуже давно, занадто багато вони забрали мого життя, майже зруйнували його, хоча б тому, що ревнощі до Міли були обґрунтованими. Але чому ж вона відчуває їх зараз? Не втримався і прочинив очі трохи ширше і явно невчасно. Довелося заплющити очі, але було вже пізно, її страх вдарив у ніс. Вона боїться, що я прокинуся? І правильно робить, коли мені набридне підслуховувати, особисто випорю її апетитну дупу.

Ми приїхали до мого особняка, що мене порадувало, на відміну від сестри та дворецького. Почалася бійка, у якій я не збирався брати участь, прикинувшись сплячим, до того моменту, як ця ходяча виразка, Серафима, не вдарила мене в живіт. Так, все ж академія – не найсуворіше для неї покарання. Удар у неї неслабкий, важко дихаю від злості, поклавши голову на плече обірванки.

– У пах йому вдарте, він заслужив це, правда, – каже раптом обірванка, звертаючись до Серафими.

Я? ЗАСЛУЖИВ?!

Та вона що зовсім здуріла?! Сама ж до мене прийшла! І в ліжко моє з доброї волі лягла! А ця Шлюбна Мітка ніби як покарання з'явилася, як знущання наді мною! Я нікого не ґвалтував, нікого не змушував! Чому це я перед нею винен, якщо тепер моє життя залежить від неї?! Та я фактично раб цієї посередньої зеллєварки! Справжнісінької відьми! Тільки відьма могла мене зачарувати настільки, що я перестав розрізняти її почуття і свої! Я збожеволів! Мене обпоїли, мене отруїли! Як я міг так низько впасти?!

Я відчуваю її гнів і злість. Їй не подобається, що я називаю її бродяжкою?! Значить, саме так відтепер і зватиму! Вона мені за все заплатить! Запізно розумію: вона помітила, що я не сплю. Решта поки що не вірять їй, моє тіло спихають Катаріні. Дійсно, у цьому коктейлі страху, злості й ненависті обірванки та моєї нестерпної сестрички мені для повного щастя не вистачало лише жахливого голоду моєї незвичайної помічниці.

– Досить прикидатися! Ти важко дихав, коли вона тебе вдарила, і повіки в тебе тремтіли! – кричить обірванка, але я не подаю ознак життя, знущаючись з неї. Її злість зростає, переповнюючи та мене, а потім я чую, як вона повертається і просто тікає! Знову тікає! Але я ж сказав їй, що нікуди вона від мене не піде!

– КУДИ ПОБІГЛА?! – відштовхую Катаріну, стаючи на ноги, і різко підкидаю руку, закликаючи потік повітря, який несе її назад. Її тіло врізається в моє, я злегка переборщив зі швидкістю.

– Я ж сказав тобі: ти нікуди не підеш від мене, відьмо, – кажу їй на вухо, мені подобається відчувати її страх і жах. З'явилося бажання обійняти її так сильно, щоб вона навіть вдихнути не могла. Мені так сподобалася ця ідея, але, на жаль, довелося її відкласти. Спочатку потрібно позбутися непотрібних свідків. Дружина намагається вирватися, перехоплюю її за талію, притискаючи спиною до себе. Намагається штовхати мене ногами та розтиснути мої руки, та все дарма.

– Відпусти! – кричить вона, але я й не думаю відпускати.

– О, так ми знову на "ти"? – щоб позбутися Катаріни та сестриці, достатньо затягнути мою дружину за поріг будинку, де діє родовий захист. От тільки вона пручається, я можу заспокоїти її магією, але не роблю цього. Є щось збудливе в цьому протистоянні, чи вся справа в її близькості.

– Пане, доповідаю, я виконала ваше завдання, – несподівано нагадує про себе Катаріна, і ми з волоцюгою навіть боротися на секунду забуваємо. Яке ще завдання? Про що вона взагалі та що тут забула?

– Яке ще завдання? – запитую розгублено, от вічно вона мене збиває. Дружина спробувала вирватися знову, але я міцно тримаю. – Тихіше, тихіше, обірванка.

– Я знайшла вашу каблучку і повернула її пані. Двоє чоловіків влаштували через неї бійку на центральній вулиці. Як я з'ясувала в них, вони забрали її в пані погрозами. Можете не хвилюватися, пане, за це вони вже поплатилися, – Катаріна абсолютно точно чекає на похвалу, а я ледве пригадую, як доручив їй знайти дружину, потім виправившись на пошук родової каблучки.

Схопив напрочуд притихлу обірванку за руки й одразу побачив свою родову каблучку, до того ж там, де вона й мала бути, на безіменному пальці правої руки. Ось чому вона може рухатися, на цій каблучці частина моєї аури, вона захищає її від прямих заклять, як від того самого заціпеніння, але не від стихійних, як порив повітря. Важко буде забрати його назад, це ж такий для неї захист.

– Цікаво, – пробурмотів, відпускаючи її, але дружина, що дивно, не намагається втекти.

Відстрибує від мене, як від зарази, і повертається до мене обличчям.

– Ніхто мені не погрожував! Я його сама віддала. Нема чого було його втрачати в калюжі! Якщо воно твоє, тоді забирай! – і жбурнула в мене моєю родовою каблучкою, родинною реліквією, символом роду, стародавнім артефактом. І її кидає, як якесь сміття, вже третя дівчина за рахунком! Каблучка з мелодійним дзвоном покотилася кам'яними плитами та, трохи покрутившись на місці, зупинилася зліва від моїх ніг.

– Вальтер, це те, що я думаю? – переляканим і приреченим голосом запитує сестриця, яка стала свідком небаченої образи, майже порівнянної з розставанням біля вівтаря.

– Так, Серафимо, – відповідаю тихо. Зустрічаюся поглядом із волоцюгою, в її погляді ненависть і злість. Але вони не вічні, чомусь я починаю відчувати в її погляді провину. Вона нервово смикає щось у руках, не зводячи з мене дивного погляду. Відчуває ж, що перегнула палицю, але гордість не дає їй просити вибачення. Горда відьма. На жаль, навіть якби вона переступила через себе і просила вибачення, я б усе одно не пробачив. Ні за що не пробачу. Нахиляюся, підіймаю з землі свою каблучку і дивлюся на неї байдуже.

– Чому ж жодна з вас її не захотіла? Недостатньо красива, недостатньо дорога, недостатньо сильна? – підіймаю очі на обірванку. – Чи справа не в ній?

– Вальтер,  – пискнула сестриця десь збоку, я відчуваю її переживання, відчуваю страх, змішаний із жахом. Вона думає, що я знову зірвуся, як тоді? Ні, я вже не той, що був раніше, тепер мене так легко не зачепити.

Почуття сестри затьмарюють жалість і вина, шмаркачка опускає погляд, ніби їй на мене дивитися боляче. Ні, я їй не дозволю більше жаліти себе. Закляття зривається з губ, за ним приходить біль, не мій – її. Різкий зойк, обірванка падає прямо мені в руки. Її тіло трясе, погляд переляканий. Ці короткі миті тривають занадто довго. Очі її закриваються, тіло слабшає, і я підхоплюю її, закидаючи собі на плече.

– Ви надто жорстокі з пані, пане, – коментує Катаріна, і в цю мить із рук волоцюги щось випадає і розбивається. – Отрута! – кричить моя помічниця, і я встигаю відскочити.

Коричневий серпанок підіймається і розчиняється в повітрі, але ми вже далеко від того місця.

– Це що, і справді, була отрута? – Серафима шоковано прикриває рот рукою або просто боїться вдихнути її. 

Повернувся в її бік, і по спині вдарила сумка обірванки. У ній було багато чогось скляного, найімовірніше, дуже схожого на ту пляшечку з отрутою, що розбилася, випавши з її ослаблих рук. Катаріна підійшла до нас і зняла з обірванки сумку, розстебнула замок, і я видихнув. Там були не тільки зілля, а й настоянки та порошки. Багато всього не підписаного, але явно дуже небезпечного.

– Та хто вона така? – поставила питання, що мучило всіх нас, сестриця, поглядаючи на безвольне тіло на моєму плечі. Тримати її так було важкувато, але здебільшого через те, що під її, місцями обгорілим, светром було щось тверде і жорстке.

– Серафимо, ти взагалі чого приперлася, здається, я тебе в академію послав вчитися! – глянув на притихлу сестрицю. Зараз лише її на мою голову не вистачало.

– За речами приїхала, думала, Форс мені їх винесе.

– Дякую, що нагадала. Форс, тебе звільнено, пішов геть! – і він пішов, ні, побіг, навіть речі свої не забравши.

– Вальтер, не рубай з плеча,  – сестричка спробувала підлизатися, але в неї не вийшло.

– Катаріно, прибери тут усе, щоб ніхто не постраждав від цієї отрути, – поправив шмаркачку на плечі, забрав у помічниці її сумку і ногою відчинив двері.

Варто було мені переступити поріг мого будинку, як одразу стало дихати легше.

– Вальтере, так вона справді твоя дружина? – вигукнула сестриця вражено, і я відчув її здивування, а потім провину. Вона не була настільки сильною, як у волоцюжки, але все ж розтягнулася на цілих три секунди, а для Серафими це вже рекорд. Зітхнув, і що я робитиму, коли моя "дружина" прокинеться? Без поняття.

– Серафимо, ти й справді погано міркуєш! – зітхаю, радіючи, що моя ноша тепер точно не втече, а то шукай її, переживай, щоб не вбили. – Добре, заходь, але тільки сьогодні.

Чую радісний вигук Серафими, і та вбігає до хати: після моєї пропозиції захист пропускає її як гостю.

– У тебе завжди був ще той смак на жінок, братику, – вона прискіпливо роздивляється мою ношу, поки я, не замислюючись, несу її до своєї спальні.

– І не кажи, сестро, – усміхаюся, цю я точно не вибирав, вона вибрала мене. Знати б, навіщо?