Вальтер

Моє і так не безмежне терпіння вичерпалося. Навіть не так, воно зникло, просто випарувалося. Усередині прокинувся жахливий дикий звір, який вимагав лише одного – знайти її! Її – це не некромантку, мені на неї начхати, якщо вона, звісно, не є моєю дружиною. А ось дружину я бачити хочу сильно. Дуже, дуже сильно! Стільки запитань до її скромної персони, що й не злічити.

Від роздратування магія погано слухається, комісарів жахає родовий вогонь, що вийшов з–під контролю. Як же яскраво він горить, ніколи раніше так не горів. Колись, дуже давно батько розповідав мені, що в цьому вогні горять душі наших предків. Кумедна казка для маленьких дітей. Але це єдине пояснення, чому вогонь оберігає нас, захищає від небезпек, як батьки захищають своє дитя. Батько казав, що коли він одружився з матір'ю, вогонь запалав сильніше та яскравіше, немов набув нової сили. Ніби самі предки схвалили його вибір дружини. Маячня, ніколи не вірив у цю історію, поки подібне не сталося зі мною. Однак упевнений, що в моєму випадку пращури не раді моєму вибору, а просто насміхаються над моєю дурістю.

Як так–то? Як я наламав таких дров? Як я поставив їй цю чортову Шлюбну Мітку?! Гаразд, якби вона була невинна, але в це віриться насилу. Яка невинна дівчина прийде до чоловіка в номер гола? Кімната згоріла повністю, жодних слідів не залишилося. Сам я був занадто п'яний, щоб помітити. Гаразд, припустімо, вона й справді була невинна, хоч це й скидається на неможливу маячню. Але все ж, як я проти її волі забрав невинність? ЯК?! ВОНА Ж САМА ДО МЕНЕ ПРИЙШЛА!!! Та як таке можливо?!

Я думаю про це весь час, поки кричу на комісарів, поки допитую персонал, який несе якусь маячню. Усе місто стоїть на вухах, щоправда, не через одного мене. Один вельми божевільний військовий міністр спалив цілий район столиці! Ні, офіційно там почалася пожежа. От тільки де ви бачили пожежу з вогнем зеленого кольору?!

Схоже, некромантка і до нього дісталася, адже йому вона теж погрожувала помститися. Знати б: як помстилася? Я навіть шпигунів своїх нагострив, щоб за ним поглядали. Ті повернулися досить швидко і повідомили, що військовий міністр, виявляється, шукає жінку, прямо як описував охоронець: страшненьку з довгим волоссям, як у моєї дружини. Спаситель, як дратує це слово! У моєї дружини волосся, звісно, довге, проте на обличчя вона точно не страшна. Але в мене ніяк не виходить скласти все в єдину картину, в одному я впевнений, некромантка і моя, прости Спаситель, дружина якось пов'язані. Чи не некромантку дружина тягла за собою з готелю? Дуже може бути, що її.

– Пане, що накажете? – запитує Катаріна, і я повертаюся в сьогодення.

За вікном захід сонця, а я думав, що й до світанку не доживу. Як усе змінюється різко, життя смішна штука. Колись я змирився зі своєю долею, тепер же не хочу її прийняти. Який же я ідіот, померти спокійно і то не можу. Гарний усе–таки краєвид відкривається з вікна мого особистого кабінету: на сад королівського палацу, але й він не здатен відвернути мене від думок.

– Пане? – перепитала Катаріна, мій секретар і кара в одній особі.

Ця істота, ця дівчина, відчуває один лише голод. Не знаю, чи доповідає вона Труту про кожен мій крок, але чомусь мені й не хочеться цього знати. Мій відчай, злість і розгубленість зіграли зі мною поганий жарт.

– Знайди мою дружину, – сказав, зовсім не подумавши.

– Дружину? – перепитала Катаріна, і я вловив її здивування.

Ось і що я роблю? Не вистачало, щоб ще Трут дізнався про моє одруження! Цей точно спробував би вбити мою новоспечену дружину, щоб позбутися мене і помститися.

– Наречена, якій я віддав перстень, викинула його. Ви не чули про повір'я? Виходячи з нього, каблучка сама знайде відповідну пару для мене, – викрутився я насилу, та мені не дуже була потрібна її віра, потрібно відіслати її якомога далі. – Так от, Катаріна, знайдіть мені родову каблучку і її власницю. Якщо така є, звісно.

З цими словами піднявся зі стільця, штовхнув згорілий письмовий стіл. Я ж казав, що не контролюю тепер свої спалахи гніву. Пройшовся згорілим килимом і вийшов у дірку, яка раніше була дверима. Хочу відпочити, але не можу. У готель повертатися сенсу немає, тож вирішив поїхати у свій столичний будинок, він же мій, зрештою.

Настрій жахливий, думки весь час повертаються до минулої ночі. Що приховувати, не завжди я згадую її підсумок. Від цього стає нудно, адже я повівся на її почуття. Часом здається, що я не можу довіряти ні собі, ні власному прокляттю. У моєму житті залишилося так мало того, чому я справді можу довіряти.

Особняк зустрів мене шумом, що ні краплі не тішить. Що далі я проходжу вглиб свого будинку, то більше заводжуся.

Серафима – моя майбутня покійна сестриця – знайшлася в моїй власній спальні. Та ще й не одна. Жити їй, чи що, набридло? Разом із нею, на МОЄМУ ліжку розляглися троє напівголих мужиків, та й сама вона вдягнена виключно в мереживний пеньюар. Неповоротко лежить, поки ці доморощені самці годують її виноградом.

– ЦЕ ЩО ТАКЕ?! – кричу, ледве стримуючи родовий вогонь. – Ти що за бордель влаштувала в моєму домі?!

Мужики схопилися разом із Серафимою з ліжка. У цієї дурепи від страху навіть рот відкрився.

– Чоловік? – злякано запитав один із мужиків у сестри.

– Гірше! Брат! – випалила сестриця з жахом.

Чоловіки ніяково переглянулися, збираючи свої дрібнички.

– Ти чого повернувся? – видало диво, зване моєю молодшою сестрою.

– Щось я не зрозумів: ти питаєш, чому я повернувся у ВЛАСНИЙ ДІМ?! – злість б'є в грудях, підказуючи, що не тільки кабінет сьогодні підпалю.

Я дав волю емоціям, дозволяючи родовому вогню огорнути тіло. Одяг згорів майже одразу, чоловіки сестриці, пригинаючись, бігли геть зі спальні на напівзігнутих під мій гучний крик "ГЕТЬ!". Шкода, сестриця слів не розуміє, помилково вважаючи мене добрим старшим братом.

– Вальтер, та що на тебе найшло? – ошелешено запитує вона, і я розумію, що з мене досить.

– Тобі, моя люба сестричко, час нагадати, де ти перебуваєш і чиїм коштом живеш! – палаючи й в прямому, і в переносному сенсі, підходжу до неї.

Вогонь не зробить їй нічого поганого, все–таки вона моя сестра, але володіти ним вона вже не може. Скільки разів мені доводилося платити за спалене нею чуже добро, просто не злічити, але це все в минулому.

– З чого б це? За законом пращурів, поки я не вийду заміж, або ти не одружишся, я під твоїм повним піклуванням! Тож не командуй мені тут! – нахабно заявила ця діваха.

Ось значить, як ми заговорили, тепер вона точно від мене ні копійки не отримає!

– Так закон предків уже діє, Серафимо, – кривлюся, ретельно придушуючи усмішку: хоч якась користь від цього одруження. – Тож тобі час на вихід!

– Чому це? Я поки заміж не збираюся, а ти тим більше, – вона різко замовкла на півслові, примружившись, дивлячись на мене.

На її гарненькій мордочці з'явився здогад, що їй явно невластиво. Думати – це не доля таких жінок, як Серафима.

– Тільки не кажи, що ти одружився з цією дурепою Камілою, аби позбутися мене? – замогильним голосом поцікавилася вона.

– А я й не кажу, – магічним повітряним стусаном підштовхнув її до виходу так, щоб не побачила печатку в мене на спині. – Я кажу: ПІШЛА ГЕТЬ!!!

У нас у сім'ї просто "ідеальні" сімейні стосунки.

– Вальтер! Ти не можеш! – закричала сестриця, коли я підняв її в повітря і, підхопивши повітряним потоком, відправив за ворота свого будинку просто в пеньюарі.

– Ще і як можу! – кажу з усмішкою, залишившись на самоті.

Обернувся на ліжко, ні, на ньому спати я більше не збираюся. Залишок вечора я заспокоювався тим, що нещадно палив власні меблі. Ліг спати пізно вночі на канапі в передпокої, хоч і не був упевнений, що сестриця не встигла споганити й ці меблі.

Засинав важко, усі мої думки крутилися навколо так званої "дорогої" дружини. Чомусь уявилося, як я ось у такий самий спосіб застаю у своєму ліжку не сестру, а дружину. Присниться ж така маячня, в реальності таке неможливо. Якщо її й торкнеться хоча б один чоловік, мій родовий вогонь миттєво перетворить його на попіл.

***

– Може, ми поговоримо? – підлесливо дивиться на мене сестриця крізь скло.

– Ні, – відповідаю їй прохолодно, з видимим задоволенням відпиваючи гарячий чай із чашки.

Ранок сьогодні гарний, попри погані новини. Світить сонечко, погода – мороз і невеликий сніг. Якраз те, що мені зараз потрібно, щоб милуватися її стражданнями. Як не зрадіти сестричці, що стоїть біля вікна в одній літній сукні, загорнутій у ковдру?

– Вальтер, братик, – сюсюкає вона, на що я зі зневагою відвернувся.

Ця її німа сцена, із заплаканим обличчям, проходила раніше, на мене це перестало діяти, щойно їй стукнуло п'ять років. Невже вона думає, що в її сто з хвостиком щось змінилося? "Мудрість приходить із віком" – це не про неї.

– Забирайся геть, – повторив, уткнувшись у чергові доповіді своїх підопічних.

Роботи останніми днями нагромадилося багато, усе місто буквально кишить таємною поліцією і комісарами. Схоже, всього лише одна некромантка може підняти на вуха всі каральні служби країни. Мої комісари навіть у провінції вирушили шукати цю дівчину.

Працівники, як завжди, скаржаться, що їм бракує інформації, мовляв, дівчат із довгим волоссям багато. Наче я не розумію, яка це незначна деталь?! Але, мені що художника найняти, щоб її портрет намалював? Темно було, я ледве запам'ятав риси її обличчя, тільки очі чітко пам'ятаю. Крім того, варто мені це зробити, Трут одразу дістане копію портрета. Не сумніваюся у своїх можливостях, але все ж на те він військовий міністр, щоб швидко знаходити потрібних йому людей. Та й не хочеться давати йому ще одну можливість мене знищити.

– Вальтер! Ти як зі мною розмовляєш?! Я твоя сестра, між іншим!

О, як завжди, перейшла до свого головного і єдиного аргументу. Що я можу на це відповісти? Нічого, просто продовжив вчитуватися в папірці.

На заході знать знову розбушувалися, все ніяк не можуть поділити один колодязь, у ньому нещодавно золоту руду знайшли. Що тут ще нового? Ельфи знову лист надіслали, мовляв, приїдуть із дипломатичним візитом. Знову, чи що, зібралися пропонувати нам свої землі на сході? Скільки їм можна пояснювати, що нам ті болота не потрібні, скільки б рідкісних трав там не росло! Серйозно, про що вони взагалі думають? Напевно, шукають черговий привід, щоб ще раз спробувати свою принцесу заміж за нашого принца віддати. Ця дама настільки істерична, що навіть моїй сестриці до неї далеко.

Ельфійський рід уже зневірився знайти її нареченого, адже ця особа псує всі уявлення про ельфів. Подейкують, що огидний характер зводить нанівець усю її красу. Зітхнув, знову маячать проблеми на горизонті. Що король, що його сім'я – всі являють собою одну суцільну проблему. Іноді так хочеться плюнути на все це і пожити собі на втіху, ні за що не відповідаючи.

– Я від слуг чула, що ніякої дружини у тебе немає! Не обманюй мене! Впусти хоч зимові сукні забрати! – скаржилася сестра і спробувала дістати мене з–за вікна.

Скрик "Ой!", і вона на своїй шкурі випробувала захисні чари мого будинку. Спаситель, чому вона така дурна?

– Це хто ж із моїх слуг на тебе підробляє, Серафимо? – відірвався від доносів і скосив на сестру погляд.

Сестриця чарівно посміхнулася, мовляв, нічого не знає. Ага, напевно, дворецький Форс постарався, старий дідок, а все туди ж! Варто тільки жінці перед ним задом покрутити. Хоча, хто це каже? Чоловік, який поставив Шлюбну Мітку на першій зустрічній дівчині? Мені самому пишатися нема чим.

Скривився, згадка про цю штуку починає дратувати. Утім, і неясність ситуації з моєю дорогою дружиною теж дратує. Некромантка, чи бродяжка? Та хто вона взагалі така, і як сміє від мене ховатися? Раптом взагалі якась фанатичка? Вени собі поріже, аби мене вбити разом із собою? Некромантка поводилася дуже дивно, ось її фанатичкою точно можна назвати. Волоцюжка, звісно, теж дивна, але нав'язливою ідеєю начебто не страждала, принаймні, мені так здалося. Хоча я ж сам її мало не прибив "на радощах" від такого одруження. Нехай це будуть дві абсолютно різні людини, мені так буде легше жити, а то думка, що це одна й та сама людина, вже з'їла мені мозок.

– Це не скасовує того факту, що твоя так звана дружина в домі не з'являлася! Вона взагалі існує? – як змія шипить Серафима.

Їй нема чим зайнятися, окрім як мене дошкуляти? Здався їй цей одяг, грошей на новий немає, чи що? Їй від одного з чоловіків особняк залишився, поїхала б туди, очі не муляла. Але ні, їй треба мене підставити! Терпіти її не можу, ходячий тягар!

Повільно повертаюся до вікна, намагаючись охолонути та не зірватися. Знала б, як мене турбує, де ця "так звана дружина" перебуває – мовчала б. У моєму кабінеті холодно, я спеціально відчиняю вікно, коли працюю, від цього менше хочеться підпалити чергового ідіота, який не впорався зі своїм завданням. Кава в чашці й та охолола, а я хочу підсмажити тут усе до біса!

– Якби моя дружина не існувала, захисні чари тебе пустили б, дорога Серафимо. Якби ти й справді БУЛА магом, то зрозуміла б, що на домі зараз звичайний сімейний захист. Оскільки ти вже не вважаєшся моєю сім'єю, захист не пропускає тебе, – отруйно перераховую очевидні речі, що вказують на її некомпетентність і неосвіченість.

– Та ти жартуєш?! Я маг, Вальтер! Справжнісінький! – гордо заявила вона, зовсім забувши про те, що жодного папірця, що підтверджує цей факт, у неї немає.

– Та що ти кажеш? Тоді створи хоч одне заклинання, сестричко! Ну ж бо, давай! Не можеш? Ти останніми роками користувалася лише родовим вогнем, однак після мого одруження він більше не підпорядковується тобі, дорогенька, – мені сподобався вираз її обличчя, наче на неї відро води холодної вилили.

– Як не підкоряється? – прошепотіла вона вражено. – Ти що її обрюхатив уже?

Заплющую очі й відкладаю папери вбік. Обрюхатив?! Та вона зовсім, чи що, з глузду з'їхала?! Тільки нащадків мені не вистачало! Немов самого факту одруження було мало! Мимоволі схопився за голову і застогнав. Чи не цього домагалася некромантка? Мій нащадок успадкує всю родову магію і стан роду, не кажучи вже про титул. Але цього не може бути. Якщо вірити мітці, це був її перший раз, імовірність мінімальна. Хоча можливість таку відкидати не варто, особливо не знаючи, чого саме домагалася від мене некромантка, і як із цим пов'язана волоцюжка. Від нових запитань мені ще більше захотілося побачити дружину, але я зовсім нічого не можу зробити, щоб прискорити її пошуки.

– Серафимо, ти хоч почитала разок книжку про вогняних князів? Після весілля єдиного спадкоємця, вогонь служить дружині, як майбутній матері нового спадкоємця. До тебе він більше не повернеться, ти вже не вважаєшся частиною роду, Серафимо. Будь добра понови хоч трохи свої знання, соромно за тебе, чесне слово, – втомлено потираю очі, вміє ж настрій зіпсувати сестриця.

– О, так великому магу соромно, що в нього така сестра? А дружина–то в тебе хто? Розкажи мені, кого ти вибрав собі в дружини, після того, як Фросмант кинула тебе біля вівтаря? Напевно, знову з горя якихось справ натворив! То–то я пам'ятаю, як за Мілою своєю побивався, пив не просихаючи! А тепер, після того, як тебе друга кинула, вирішив одружитися в помсту на першій–ліпшій напідпитку, так? – вона кричала, погрожуючи мені кулаком.

Було б, імовірно, смішно, якби слова не були далекі від істини. Зціпив зуби, ніби я не знаю, який насправді ідіот, і яких справ натворив. Ось тільки не їй мене засуджувати, вона мені не мати та не дружина, всього лише безпутна сестра. Але навіть їм я б не дозволив так із собою говорити. Ніхто не сміє говорити зі мною так! Підніс чашку з кавою до рота, смак її не сподобався, як і слова сестри. Виплеснув каву у відчинене вікно, заливши її перекошене від гніву обличчя. Збирався встати й демонстративно вийти, але, після того, як повернувся до дверей, у неї здали нерви.

– Вальтер, може, я нікудишній маг, але де в чому я досягла успіху!

– У чому ж? – запитую з іронією, не обертаючись.

– У прокльонах, братику, – випалила вона, і я зрозумів, що потрапив в пастку.

Повернувся до неї, наспіх сплітаючи заклинання, щоб закрити її поганий рот, але було пізно. Червоний серпанок огорнув її тонку фігуру, а з її вуст зірвався мій вирок:

– У вас не буде щастя, у вас не буде кохання.

Не вистачить ніякої влади, Вам потрібне знайти.

Життя не буде казкою, і під чужою указкою

Дружина тебе зрадить, життя за тебе не віддасть.

Стою у своєму кабінеті й дивлюся, як ще одне дурне прокляття висмоктує плату із Серафими – роки її життя. Чомусь на моїх губах гірка посмішка. Що сильніше й конкретніше прокляття, то більшу воно вимагає плату. У мене, наприклад, пішло десять років життєвої енергії, щоб проклясти міністра. Формулювання сестри вельми захопливі. У нас із дружиною і мови не йде про щастя, тим паче про кохання. Фраза про владу не зрозуміла, поки не згадую, що розлучитися з нею – для мене не доля. Та життя моє взагалі не казка, і те, що дружина мене зрадила, і так мені ясно. Знати б за чиєю вказівкою вона це зробила?