Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Читання дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Марія Власова
Ненавиджу магів

Зміст книги: 32 розділів

Спочатку:
Розділ 1. Кільце, калюжа і грубіян.
126 дн. тому
Розділ 2. Весілля, обручка і волоцюжка.
126 дн. тому
Розділ 3. Гулянка, шнапс і підлянка.
126 дн. тому
Розділ 4. Ілюзія минулого
126 дн. тому
Розділ 5. Мій чоловік
126 дн. тому
Розділ 6. Спокусниця – моє прокляття і нагорода
126 дн. тому
Розділ 7. Чуже ім'я, сором і втеча
126 дн. тому
Розділ 8. Втеча, пожежа та облава
126 дн. тому
Розділ 9. Друг, що гірший за ворога та помста
126 дн. тому
Розділ 10. Серафима, прокляття та інші неприємності.
126 дн. тому
Розділ 11. Наречена упиря, вогонь і отруєння.
126 дн. тому
Розділ 12. Академія, замах на принца і довгоочікувана зустріч.
126 дн. тому
Розділ 13. Суд, сонний порошок і знайомство із сестрою.
126 дн. тому
Розділ 14. Непередбачуване рішення Трута і каблучка, що повернулася.
126 дн. тому
Розділ 15. Отрута, зустріч із відьмою, наслідки від магії та Шлюбна Мітка.
126 дн. тому
Розділ 16. Легенда, аудієнція та нерівна сутичка.
126 дн. тому
Розділ 17. Дивні аури та страшні спогади.
126 дн. тому
Розділ 18. Незвичайна подруга, за крок до катастрофи і непрохані гості.
126 дн. тому
Розділ 19. Пробудження і спалах люті.
126 дн. тому
Розділ 20. Бал, напруга, танець і заколот.
126 дн. тому
Розділ 21. У крамниці гнома, кігті відьми та акціонер нелегального банку
126 дн. тому
Розділ 22. Сутичка, угода і тимчасове перемир'я.
126 дн. тому
Розділ 23. Чоловік Синьої відьми, ім'я уві сні та відвідування банку.
126 дн. тому
Розділ 24. Допит у сховищі, часткове відкриття таємниць.
126 дн. тому
Розділ 25. Брехлива казка
126 дн. тому
Розділ 26. Бойкот, правда про короля і маленька новина
126 дн. тому
Розділ 27. Доленосні події минулого і дилема вибору в сьогоденні.
126 дн. тому
Розділ 28. Прокляття роду
126 дн. тому
Розділ 29. Родичі
126 дн. тому
Розділ 30. Весілля
126 дн. тому
Розділ 31.Сімейні таємниці
126 дн. тому
Розділ 32. Розвязка
126 дн. тому

Розділ 7. Чуже ім'я, сором і втеча

Пенелопа

Так добре мені ще в житті не було. У голові порожньо, жодних переживань і турбот. Нікому нічого не винна, ніхто від мене не залежить. Немає безглуздого завдання відьми, немає вічних спроб заробити клятий мільйон і відчуття розгубленості та власної нікчемності, що оглушує до зубного скреготу. Мене не хвилювало нічого, крім гучного серцебиття під вухом і дечого твердого й гарячого, що впиралось мені в ногу. Йому все мало, скільки б не займалися коханням, але я його розумію, мені теж мало. Шкода тіло не встигає за нашими бажаннями. Втома буквально змушує зсунути повіки та не звертати уваги на щемлячий біль у паху.

По тілу все ще хвилями проходить тепло недавнього задоволення. Ліва нога, яку я недбало закинула на нього, тремтить після судоми під час останньої порції задоволення. Справді хочеться спати, блаженно прикрити повіки під його мірне дихання. Варто мені так зробити, звук його серцебиття будить мене, а може й не тільки воно. Я намагалася задовольнити його, моє втомлене тіло цілком підтверджує слова. Я збилася з рахунку, з ним не хочеться не те, що рахувати оргазми, з ним взагалі думати неможливо. Рази три або навіть більше точно було, але йому цього мало. Треба б нагадати, хто тут кого ґвалтує, а то зовсім уже здурів! Я ж спати хочу!

– Солоденька моя, – тихо покликав він, ніби перевіряючи, чи не заснула, – може, розв'яжеш мене? Тобі сподобається, обіцяю.

Який голос приємний, у мене від нього мурашки по шкірі. Усе ж заплющила очі й блаженно притиснулась до його грудей. Усвідомлення, що дія зілля закінчилася, прийшло раптово. Мене немов висмикнуло з теплої води на холодне зимове повітря. Різко сіла, злякавшись більше дотику до його тіла, ніж спогадів.

Маячна думка, яка здалася рятівною, промайнула в голові: а може, це просто сон? Кошмар, що наснився мені на п'яну голову або, на крайній випадок, еротичний сон?

 Не може ж так бути! Так не буває! Не може Христина мене так сильно ненавидіти, щоб отруїти збудливим зіллям і тим самим буквально підкласти в ліжко до якогось чоловіка?! Адже вона знає, що я була незайманою. Та про це Костромський із Нальнаром ще на першому курсі бились об заклад! Усе не вірили, що за весь час навчання мене жоден хлопець так і не "спробує". Нехай вона й не знала, але це ж жорстоко! Занадто жорстоко, кинути мене в коридорі готелю, збожеволілу від бажання і готову віддатися будь–кому, аби якнайшвидше!

Він щось сказав мені, ніжне, судячи з тону, і я відчула його в собі. Болючі відчуття ясно дали зрозуміти, ніякий це не сон! Я хотіла просто сісти, а не сідати на нього в такому розпусному вигляді. Чоловікам небагато треба, щоб вирішити, що жінка їм належить, а я в цьому плані постаралася на славу. Спаситель, я терлася об нього, як весняна кішка і витворяла таке...

Яка ж я брудна, жахливо брудна! Що я щойно творила, чим займалася? Я б ніколи у своєму розумі не переспала з людиною, яку вперше побачила, того самого дня! На мені стільки бруду, і не має значення, що творила це все під зіллям, все одно огидно! Зі мною трапляються погані речі, але це просто не можливо порівняти.

Колись у дитинстві я чистила свинарник, і сестри вирішили пожартувати. Вони схопили мене і штовхнули в гній. Іза тримала за волосся і вмочала мене в огидну смердючу купу, повторюючи, що я забруднилася і маю більше бути схожою на свиню, якою і є насправді. Тоді мені здавалося, я більше ніколи не відчую себе настільки нудотно брудною, приниженою, розчавленою і збезчещеною. На своє горе зараз я почувалася ще більш кепсько, соромлячись, що мені сподобалося. Нехай під дією зілля, у безвольному маренні, але мені подобалося те, що я робила. Навіть більше, він доводив мене до оргазму кілька разів. Під дурманом я почувалася в рази щасливішою, ніж за все своє сіре життя. Але найголовніше, нехай через дурну помилку, але я дозволила цьому статися.

Мене нудило від самої себе. Болісний клубок, що здавлює горло, застряг у пельці, змушуючи судомно вдихати повітря. Сльози вирвалися на волю: струмочками течуть спочатку по обличчю, а потім і по грудях. Одна з крапель скотилася з мого підборіддя і впала на його живіт. Він зупинився, я відчула, як напружилися м'язи в нього на животі. Я ніяк не заважала йому, поки він рухався в мені. Три, чотири рази? Та яка в біса різниця?! Це не відмиє мене, але й не зробить бруднішою.

– Міла? – почула його стривожений голос, ледь чутний, і завмерла.

Сльози швидко просохли, а думки від самобичування швидко повернулися до активної уявної діяльності. Це що ще за Міла? Хто вона така? Може мені почулося?

– Тобі боляче? Втомилася? – його голос ставав дедалі занепокоєним і, що зовсім уже недоречно, ніжнішим.

Якось у кохання після першого сексу я не вірю. Не кажучи вже про те, що у фоє він не здався він людиною честі. Це що виходить? Вночі, під дією зілля я ввалилася в чужий номер, зґвалтувала малознайомого чоловіка, а він так ніжно до мене ставитися через це став? Це мені ще пощастило, що похіть привела в номер не збоченця, а того самого мага, який нагородив мене не тільки мокрим одягом, а й моторошною сверблячкою на весь вечір. Головне, щоб він після цієї ночі чимось ще мене не "нагородив". Чула я про цих багатих аристократів і про їхні розваги у кварталі червоних ліхтарів. Судячи з того, що він не пручався, він у тому кварталі частий гість і про моральність не чув.

– Мила, розв'яжи мене, – тон його голосу знову змінився, став якимось занепокоєним.

Він не просить, він вимагає! І тут, коли я пригадала нашу розмову в холі, до мене дійшло.

– От чорт! – вирвалося мимоволі.

Він прийняв мене за іншу, якусь Мілу! У холі було так само! Мені ж здалося, що він хотів накричати на когось іншого. Напевно, думав про Мілу цю, коли намагався позбутися мене внизу. Тому й крикнув надто голосно й емоційно, перелякавши всіх відвідувачів і мене зокрема. Виходить він не бабій, просто стільки випив, що сплутав мене з якоюсь Мілою. Ось і зараз він думає, що я та Міла якась! То–то я здивувалася, що він дозволив себе зв'язати та так сильно і швидко збудився! Усе тому, що він весь час думав, що займається коханням із цією Мілою.

Він думав, що спить із нею, поки кохав мене. Мамцю, а я думала, що ситуація не може бути гіршою, як я помилялася. Хто взагалі така ця Міла?! Уже заочно ця щасливиця викликає в мене моторошне бажання стати серійним убивцею всіх жінок із цим ім'ям.

Маг так різко сіпнувся, що я злякалася. Він зрозумів свою помилку? Тепер точно виходить, що я його зґвалтувала! Обманом змусила переспати з собою, прикинувшись якоюсь Мілою! Але це ж не так, як може здатися з боку! Утім, якщо я скажу правду, мені все одно ніхто не повірить. Особливо після тієї жахливої сцени, що ми влаштували в холі. Усі скажуть, що я банально хотіла розвести багатія на гроші!

І що тепер? Мене заарештують і посадять?

Потрібно згадати, який термін дають за зґвалтування. Спаситель, я й справді в це вляпалася?! Думай, Пенелопо, думай і згадуй! От чорт! Там не термін дають, там усе набагато гірше. Покарання таке ж огидне, як і правопорушення. З винного зрізають шкіру в тих місцях, де він торкався, або міг торкатися жертви. Останній на моїй пам'яті такий випадок був пів року тому. Тоді чоловіка прикували на центральній столичній площі й відрізали шкіру кілька годин, залишивши на його понівеченому тілі лише шкіру між пальцями ніг. Увесь той час, поки його різали, він був притомний завдяки заклинанню і помер лише після того, як зрізали останній шматок шкіри та зняли заклинання. Пам'ятаю той день, ще кілька місяців мені снилися кошмари з його криками. Хоча я й не бачила самої дії, але чула на заняттях ці жахливі звуки. При тому, що будівля училища за три квартали звідти!

Так, час тікати звідси, поки шкуру з мене не зняли! Схопилася на ноги, страх додав сил, але, на жаль, не допоміг із координацією. Заплуталася в зім'ятій ковдрі та злетіла з ліжка на підлогу. Застогнала, вдарившись п'ятою точкою, і ледве піднялася на ноги.

– Розв'яжи мене! – зажадала моя жертва, смикаючи руками за мій багатостраждальний шарф.

Ага, зараз! Я тобі не царівна–жаба, щоб шкуру з себе знімати й вранці надягати! Та й не залишилося на тобі місця, де б я до тебе не торкалася. Ковзаючи ногами по килиму (як виявилося, він зовсім поганий, якщо по ньому треба бігти), я рушила в бік своїх звалених у купу речей.

– РОЗВ'ЯЖИ МЕНЕ НЕГАЙНО! – закричав маг на все горло, що і змусило мене зупинитися, майже дійшовши до мети, і розвернутися до нього обличчям.

Прямо на моїх очах мій шарф спалахує синім вогнем, згорає, а потім вогонь перекидається на дерев'яну спинку ліжка і, пробігшись по стовпах, з жадібністю накидається на гобелени. Шарф шкода, гобелени шкода, я так і не розглянула, чим таким вони блищали. А ось свою жертву не шкода, єдиний, кому зараз хочеться поспівчувати, це я. Обличчя мага перекошене від гніву, очі горять, як ліхтарі, синім вогнем, що саме по собі лякає. До того ж він мало того, що абсолютно голий, так ще й досі сильно збуджений і намагається встати з ліжка! Невже йому мало, збоченцю такому?!

Хапаю свої речі, ледь не зубами притримуючи чоботи, що опинилися зверху, і вибігаю в передпокій. Чую тріск, це верхня частина ліжка обвалилася і впала на мою жертву.

– От чорт! – лаюся, коли бачу, що з ним усе гаразд.

Скидає з себе одну з балок, а на нього впало цілих три! Щось його зовсім нічого не бере! Стусаном відчиняю двері назовні й зачиняю їх за собою. У коридорі світло, надриваючись, дзвенить пожежна сирена. Мені потрібен час, щоб звикнути після мороку до світла. Куди? Куди бігти–то? Розриваюся, кидаючись то вліво, то в правий бік. Але потім розумію, що ліфти вже не працюють і треба бігти ліворуч, у бік великих дверей, які ведуть, найімовірніше, на чорні сходи.

– Рудич? – чую своє прізвище і зупиняюся.

Швидко обертаюся і бачу, що з прочинених дверей номера навпроти, на мене трохи здивовано дивиться викладач.

– Вітаю, професоре Захаров! – вітаюся і нервово озираюся на двері за спиною.

Там явно коїться щось страшне: по моїх ногах зі щілини під дверима валить дим.

– Пепа? – здивовано покликала мене Вероніка.

Подруга з'явилася за спиною чоловіка в одному білому халаті, на викладачі з одягу лише рушник. Ух ти... Та це сенсація! Мені б здивуватися, проте перспектива позбутися всієї своєї шкіри мене хвилює більше. Скосила погляд на двері, тут життя б не позбутися.

– Привіт, – посміхнулася, намагаючись удати, що нічого незвичайного в картині, що постала перед ними, немає. І це абсолютно нормально – голяка, навіть особливо не прикриваючись купою речей, підпирати спиною двері чужого номера. Уже мовчу про дим, що обпікає мої бідні ноги та виходить з усіх щілин дверей.

– Рудич?! – знову подав голос професор, та ще й таким голосом, ніби намагається мене відчитати.

– Ви дверцята закрийте: я вас не бачила, і ви мене теж! – спробувала розібратися хоч з однією своєю проблемою.

Викладачеві ідея не сподобалася, але заперечити він не встиг. Ручку дверей за мною смикнули, двері штовхнули, і я з усіма своїми речами полетіла на професора, який не очікував такої радості. Можливо, він би мене й утримав, якби один із моїх чобіт, що височів на самісінькій вершині купи мого мотлоху, який теж дістав від поштовху неабияке прискорення, заїхав йому в око, а другий пригрів на лобі. Захаров змахнув руками в марній спробі відбитися від несподіваних снарядів, і в його розпростерті обійми влетіла я, поваливши їх із Нікою на підлогу і звалившись зверху. Скрип дверей за моєю спиною нагадав про розлюченого мага, і я не знайшла нічого кращого, як зачинити двері в номер професора.

Від страху і якогось дивного передчуття у вухах шалено б'ється серце.

Чую за дверима його голос, оманливі обіцянки, що він мене не зачепить. Ага, не зробить він мені нічого! Хоч би інтонацію поміняв, чи що! Адже відразу зрозуміло, що він розлючений і відірве мені голову, щойно побачить. Він чув нашу розмову з професором? Знає хто я, і тепер мені точно знімуть шкуру? З губ зірвався жалібний стогін, майбутнє лякає як ніколи раніше. По спині мурашки пішли, але тут же зникли, бо її обдало хвилею теплого повітря з коридору.

Професор піді мною спробував прибрати мої речі зі свого обличчя.

– Рудич, поясніть, що тут відбувається? – голосно поцікавився настирливий викладач.

Та він що знущається?! Довго не думаючи, тріснула по його голові чоботом. Ніка десь під нами злякано пискнула. Почула кроки, моя жертва підійшла до дверей цієї кімнати. Не знаю чому, але я впевнена: він стоїть за дверима. Професор спробував скинути мене, чим я і скористалася, як приводом втихомирити викладача чоботом знову. Робила я це тихо, але, мабуть, занадто інтенсивно, оскільки вже зовсім скоро викладач обм'як і придбав значну шишку.

Маг велів мені виходити та відверто натякнув, що це він ще "по–хорошому" просить. Паніка здавила горло, думку про те, що треба б здатися, знищила в зародку. Коли вже не вірила, що мене врятують, мага відволік хтось з обслуги. Вони почали сперечатися, і з цієї суперечки я дізналася дві новини. Перша, він там усе ще голий стоїть, нікого не соромлячись. Друга, він, судячи з усього, дуже багатий і впливовий, отже, шкіру мені будуть здирати довго і витончено.

– Чого стовпом встали?! – перекриваючи шум у коридорі, пролунав його крик, – Знайдіть її! НЕГАЙНО!

Він не знає, де я, це добре. Але те, що тепер мене шукає не тільки він – погано. Натягую сорочку і светр, поки моя подруга перебуває в якомусь дивному стані.

– Ніка, – кличу її.

Вона не відриваючись, дивиться на професора і навіть погладжує його по щоці. Може їй, Христина з Танею теж чогось підсипали? З чого б вона так ніжно ставилася до нашого кровопивці? Кровопивцем називають професора позаочі, оскільки він завжди жорстокий з учнями, особливо з бідолашною Нікою. Вона багато разів плакала під сходами після його чергового уроку. Якось раз він змусив її сунути руку в банку з отруйними скорпіонами, як покарання за помилку в рецептурі зілля. Вероніка тоді ледь не померла, я цілий тиждень просиділа з нею в палаті, бо малятко боялося залишатися сама. Боялася його до тремтіння в колінах, а ось зараз, на тобі – відірвати погляду від нього не може.

– Ніка, подивися на мене! – дедалі більше переконуюся, що з нею щось явно не так. – Ніка, одягайся! Нам час іти!

Розгублений і майже млявий погляд подруги, і мені стає моторошно. Беру її за руки, вони трясуться і холодні. Бідолашна, що ж цей упир із тобою зробив? Мало я його приклала чоботом!

– Де речі? – м'якше запитала її, намагаючись не дивитися на неї з жалістю.

Легкий кивок у бік спальні послужив мені відповіддю. Речі знайшла біля ліжка, пом'яту сукню і туфлі. Спідню білизну не змогла знайти, клубок встав у горлі. Свої непотрібні речі загорнула в корсет і затиснула під пахвою. Допомогла Ніці одягнутися, вона чимось нагадує ганчір'яну ляльку. Не пручалася, але й зовсім не допомагала.

Відчинила двері, у коридорі ледве помітні в густому диму бігають люди. Постояльці намагаються протиснутися до пожежних сходів. Мага і слід прохолов, що дуже тішить. Підняла подругу за плечі, притиснула до себе. Ми обов'язково з цим усім упораємося. Пробралися коридором до сходів, намагаючись уникати чужих поглядів.

У вухах моторошний шум, але й не намагаюся вдатися в суть розмов і вигуків. Притиснувши Ніку до себе за плече, тягну її сходами вниз. Людей багато, але вони майже не звертають на нас уваги. З натовпом увійшли в хол, денне світло засліпило на мить, уже ранок.

Зазирнули до ресторану, там уже нікого не було, і панував повний бардак. Побачивши перевернуті столи, зрозуміла: тут явно Клара попрацювала. Добре, що я все це пропустила. Наші пальта висять самотньо на вішалці. Стиснула речі разом із корсетом під боком, повернулася в хол. Там зібралося багато людей, більшість у спальному одязі й халатах. Усі лаються й галасують, але в центрі всього неподобства стіл метрдотеля, за яким сидить мій кошмар і жах в одній особі. Він уже одягнений у білий халат і щось жваво диктує метрдотелю. На обличчі жодної емоції, тільки непроникна маска. Мені навіть на секунду здалося, що це не з ним провела всю ніч, а з кимось іншим. Може було б краще, якби це й справді було так?

Одягла на Ніку пальто, потім накинула своє. Повільно пішли до виходу. Смикнула за ручку дверей, і одразу обдало холодним вітром. Спробувала прикрити голову, але волосся зачепилося за ґудзик.

– От чорт! – вилаялася, незграбним рухом дістала своє неслухняне волосся з–за комірця і закинула назад.

Вітер зметнув волосся, майже засліпивши мене. Усе ж, коли воно укладене, куди зручніше.

– СТІЙ! – почула я за спиною його голос і застигла від жаху.

"Тільки не озирайся" – наказала я собі та, притиснувши подругу, зробила крок на вулицю. Ми з Нікою розчинилися в натовпі.