Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Марія Власова
Ненавиджу магів

Зміст книги: 32 розділів

Спочатку:
Розділ 1. Кільце, калюжа і грубіян.
179 дн. тому
Розділ 2. Весілля, обручка і волоцюжка.
179 дн. тому
Розділ 3. Гулянка, шнапс і підлянка.
179 дн. тому
Розділ 4. Ілюзія минулого
179 дн. тому
Розділ 5. Мій чоловік
179 дн. тому
Розділ 6. Спокусниця – моє прокляття і нагорода
179 дн. тому
Розділ 7. Чуже ім'я, сором і втеча
179 дн. тому
Розділ 8. Втеча, пожежа та облава
179 дн. тому
Розділ 9. Друг, що гірший за ворога та помста
179 дн. тому
Розділ 10. Серафима, прокляття та інші неприємності.
179 дн. тому
Розділ 11. Наречена упиря, вогонь і отруєння.
179 дн. тому
Розділ 12. Академія, замах на принца і довгоочікувана зустріч.
179 дн. тому
Розділ 13. Суд, сонний порошок і знайомство із сестрою.
179 дн. тому
Розділ 14. Непередбачуване рішення Трута і каблучка, що повернулася.
179 дн. тому
Розділ 15. Отрута, зустріч із відьмою, наслідки від магії та Шлюбна Мітка.
179 дн. тому
Розділ 16. Легенда, аудієнція та нерівна сутичка.
179 дн. тому
Розділ 17. Дивні аури та страшні спогади.
179 дн. тому
Розділ 18. Незвичайна подруга, за крок до катастрофи і непрохані гості.
179 дн. тому
Розділ 19. Пробудження і спалах люті.
179 дн. тому
Розділ 20. Бал, напруга, танець і заколот.
179 дн. тому
Розділ 21. У крамниці гнома, кігті відьми та акціонер нелегального банку
179 дн. тому
Розділ 22. Сутичка, угода і тимчасове перемир'я.
179 дн. тому
Розділ 23. Чоловік Синьої відьми, ім'я уві сні та відвідування банку.
179 дн. тому
Розділ 24. Допит у сховищі, часткове відкриття таємниць.
179 дн. тому
Розділ 25. Брехлива казка
179 дн. тому
Розділ 26. Бойкот, правда про короля і маленька новина
179 дн. тому
Розділ 27. Доленосні події минулого і дилема вибору в сьогоденні.
179 дн. тому
Розділ 28. Прокляття роду
179 дн. тому
Розділ 29. Родичі
179 дн. тому
Розділ 30. Весілля
179 дн. тому
Розділ 31.Сімейні таємниці
179 дн. тому
Розділ 32. Розвязка
179 дн. тому

Пенелопа

Це що за шнапс такий?! Ще трохи, і я буквально збожеволію, мені так хочеться... а чого мені хочеться, пристойним дівчатам вголос говорити не можна. Здається, що ще трохи та просто лопну від бажання, що розпирає мене. Скриплячи зубами та тихо стогнучи, все–таки пішла до номера, на який вказала Тетяна. До кінця мого довгого, здавалося, нескінченного шляху коридором ноги вже погано слухалися, а коліна зрадницьки тремтіли. І коли я все–таки дійшла куди збиралася, вже точно знала, чого мені хочеться. Кілька нецензурних слів, які ніколи не зривалися з моїх вуст раніше, так і застрягли в моїх думках, але я вирішила зупинитися на загальному і не такому точному описі свого бажання. Хотіла я чоловіка, так сильно, як ніколи в житті. Більш ніж упевнена, що таке сильне, до болю і тремтіння в усьому тілі бажання не було нормальним, та ще й нахлинуло раптово, не зрозуміло до кого спрямоване.

Голова паморочиться, губи пересохли. Мені так потрібен він! Гарячий, великий, що ковзає між моїх ніг... Ноги підкосилися, і я впала на підлогу, видавши жалібний стогін. Здається, переходити на детальний опис мого бажання було помилкою.

Хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу... Кричить моя хвора свідомість, вимотуючи залишки розуму. З жахом розумію, що зараз мені абсолютно все одно, що це буде за чоловік. На будь–кого готова накинутися, як зголоднілий звір, тільки б отримати те, що хочу.

Та що ж таке–то?!

Це був не шнапс, дійшло до мене завдяки залишкам розуму. Зілля, незвичайне, таке нас точно не вчили готувати на уроках. Судячи з сили та концентрації, дуже сильне, просто неймовірне за дією. Жодне зілля не здатне створити такий жахливий ефект усього за кілька ковтків! Або може? Мені завжди здавалося, що в зіллях я знаюсь, але зараз, здається, мене спустили з небес на землю.

Як же вони його зробили? Ні в Христини, ні в Тетяни немає відповідних знань або таланту. Навіть я не впевнена, що зможу зробити хоч щось схоже. Можна сказати, це зілля – шедевр. Шедевр, від якого свідомість повільно мутніє і поступається місцем більш примітивним бажанням.

Та й навіщо дівчата це зробили? Це Христина придумала так покарати мене за дипломну? Чи вони все–таки вирішили помститися за поранене самолюбство Тамари?

Але це ж нерозумно! І жорстоко... Хоча ні, не може бути. Таке зілля потрібно варити довго, і інгредієнти в нього рідкісні. Юрко ж, сьогодні вперше і то винятково напідпитку поліз цілуватися, тож варіант помсти за Тамару відпадає.

З голови все не йде самовдоволена і радісна посмішка Христини.

Невже через мій підробіток? Невже все через Захарова і те, що він не підписав дипломну? Та не може цього бути! Це ж нерозумно! Немислимо, щоб через це робити таке...

Перед очима сплив другий навчальний день в училищі. Я не зробила домашню роботу Христині. Уночі до моєї кімнати прийшло троє хлопців, вони били мене доти, доки я не перестала кричати. Потім протягли коридором і закрили в ящику для сміття. Я кричала, кричала... Стіни в гуртожитку тонкі, але ніхто не вийшов і не допоміг мені.

Хлопцям тим я, звісно, помстилася, їх з училища вигнали за тиждень, коли вони просто під час уроку обгидилися і почали вкриватися шерстю. Хто сказав, що я не вмію за себе постояти? Просто вважаю за краще робити це таємно, за допомогою різного роду отрут. Ось таке воно життя насправді, брудне й огидне, як і те, чим мені доводилося займатися часом, щоб вижити. Наскільки я, по суті, сильно забруднилася, раз вважаю за краще чинити тихо, мстячи нишком. Що поробиш, з ким поведешся – від того й наберешся. Чого можна було очікувати від мене, яка більшість свого часу проводить у компанії клептоманки й злодійки? Що вже говорити про те, що всі мої способи заробітку не дуже легальні. Починаючи з написання курсових і дипломних, закінчуючи виготовленням небезпечних настоянок на продажу на чорному ринку і не зовсім законним видобутком інгредієнтів до них у літні канікули. Щось після всього перерахованого почуваюся огидною людиною. Але ж мета виправдовує засоби? Якщо я назбираю багато грошей, то врятую їх. Все що б врятувати їх, хіба це не виправдовує мене? Абсолютно точно ні. Чи варто дивуватися жорстокості Христини, коли сама далеко не ангел?

Але з іншого боку, я свої зілля нікому не підсовую. Хоча ні, я ж хлопців тих сама напоїла, змішавши експериментальний зразок з алкоголем. Виходить, нічим я від Христини не відрізняюся. Однак ТАКІ зілля як це, я б нікому не підсунула, бо це нелюдяно, змушувати людей робити таке проти своєї волі.

Голова в тумані, уже погано розумію. Тримаюся за ручку дверей і піднятись на ноги, хитає трохи. У паху все горить, болісно ниє, вимагаючи розрядки. Корсета, як і решти одягу, шалено хочеться позбутися. Шкіра пече, одяг душить. Голова паморочиться, а доторкнувшись до дверей, спина чомусь свербить. Зробила рух верхньою частиною тіла, намагаючись почухати спинку між лопатками об одвірок. Здається, одні з дверей щойно відчинилися й зачинилися, але я не помітила яких. Не вистачало мені, щоб хтось побачив мене в такому вигляді.

І що мені тепер робити? Які двері? Їх тут двоє, одні за моєю спиною, другі, навпроти. Та й чи є за дверима Вероніка? Ось навіщо я випила цей шнапс? Дурепа, дурепа, дурепа, дурепа!!!

Тіло перестає слухатися, піддаючись якимось звіриним інстинктам. Здається, у мене не вийде зробити антидот до цього зілля, якщо воно взагалі існує. Це означає, що я вб'ю їх – Тамару і Христину! Просто вб'ю! Отрую так, щоб їхня смерть була довгою і болісною! Думки – мої вороги, добре язик не слухається, і я не можу їх проклясти по–справжньому. Страшно подумати, яку ще свиню підкладе мені зараз моє невезіння.

На цьому зв'язні думки закінчилися, і залишилося одне лише пекельне бажання. Соромно навіть подумати про те, що м'язи, про існування яких я до цього не знала, почали скорочуватися.

Погано пам'ятаю, яке прийняла рішення, рухалася, найімовірніше, за інерцією, ледве пересуваючи ноги. Натиснула ручку, відчиняючи двері. Хто ж це двері не зачиняє, хіба мало блукає світом маніяків, подібних на мене? Увійшла й зачинила за собою двері.

Темно, майже нічого не видно, у маленькому коридорі, де я опинилася, так зовсім морок. Трохи далі двері, там світліше, світло падає від вільного від штор вікна. М'язи не перестають стискатися, а внизу живота так тягне, що руки й ноги тремтять. Але це неважливо, адже я відчуваю його запах. Запах МОГО чоловіка. Раніше ніколи подібного не відчувала, але зараз упевнена: він там, і я хочу його.

Увійшла в спальню, на ходу стягуючи з себе светр, кинула його на підлогу. Велика кімната, навіть у темряві вражає розкішшю. Одні гобелени на стінах чого варті, розшиті чимось блискучим під місячним світлом. Так це було світло не від вулиці, а від місяця, та й штори не відсунули, їх зірвали та кинули під вікном. На великому круглому столі неподалік від вікна купа пляшок, ще кілька на підлозі під ним.

Вдихнула аромат алкоголю і дозволила собі посміхнутися. Пив. Багато пив, а значить, буде менше чинити опір.

Зняла чоботи, спідницю, колготки та білизну. Слідом зайнялася корсетом, застібки не піддавалися, чим і лютити. Він же там, усього за кілька метрів, а я тут не можу позбутися цієї дурної штуки! Смикнула з усієї сили, тканина лопнула, і ненависна річ упала поверх мого одягу біля порога спальні. Залишилася натільна сорочка, яку я відправила в ту ж купу. Витягла шпильки з пучка на потилиці, волосся хвилями впало на голі плечі та спину.

Захотілося замуркотати від задоволення, відчувши себе вільною, але я стрималася, нічого йому поки що знати, що я тут. Останнім із шиї стягнула шарф, хотіла його також кинути, але передумала.

Як сильно мені хотілося побігти щодуху до нього, застрибнути на ліжко і там уже виконати своє бажання, попри всілякі протести. Але ні, я повільно крадуся на тремтячих ногах по пухнастому килиму, тягнучи за собою шарф. Застосування маминому подарунку в моїх думках знайшлося відразу, варто було подумати про можливий опір жертви. Зв'яжу, поки спить, щоб не втік. Зробила ще один крок до ліжка, ноги лоскоче килим, напевно, з чиєїсь шкури. Приємний на дотик і напевно дуже дорогий.

Він зітхнув. Перевернувся з боку на спину. Я, затамувавши подих, застигла за пів метра від ліжка.

Велике ліжко розміром із мою кімнату в гуртожитку вражає, але значно менше за суб'єкта, що лежить на ньому. Подалась вперед, насилу встоявши перед бажанням застрибнути на ліжко негайно. Лоб гулко зустрівся з перешкодою, судячи з усього, ліжко оточене дерев'яними колонами для балдахіна. Голова запаморочилася, але це ніяк не вплинуло на мій загальний стан. Обережно обійшла колону і, примружившись, ступила кілька кроків уперед, зупинившись перед приліжковим столиком. У цій частині кімнати абсолютно темно, вікна завішані щільними шторами. Світильники або ж свічки не горять зовсім, а в зоні видимості тільки один світильник на приліжковому столику. Піддавшись страху, що ця штука може раптово ввімкнутися, підняла її. Круглий світильник у формі невеликого м'яча клацнув, відключившись від магічного гнізда.

Моя жертва застогнала, світильник ледь не вислизнув із моєї руки, довелося випустити шарф, щоб двома руками акуратно поставити кулю на столик. Про кляп я якось забула подумати... Боюся, після ще одного такого стогону, про обережність думати буде пізно: накинуся на нього, як дикий звір. Куля від раптового струсу на мить спалахнула, і кімнату осяяло м'яке світло, насамперед даючи мені змогу розгледіти мого чоловіка.

Красивий, шалено красивий! Скуйовджене волосся на голові, насуплені брови. Злегка відкритий рот, бездоганні губи... Потягнулася до них, не звертаючи уваги на те, що світло згасло.

Він сіпнувся. Прокинувся, чи що? Завмерла, затамувавши подих. Тихо скрипнула пружина на ліжку, мої очі майже звикли до темряви. Підвівся, спираючись на лікоть, мені навіть здалося, що я бачу, як розширюються його зіниці, намагаючись роздивитися непроханого гостя. Зараз він запитає, що я тут роблю, або відразу покличе на допомогу... але я не можу цього дозволити!

Що робити? Що мені робити?! Навіщо я взагалі цей світильник чіпала? Ну, спав собі чоловік і спав, навіщо я його розбудила?! Він же маг, той самий маг! Чому саме він мій чоловік? Сподобався мені так сильно, тому я прийшла сюди? Хоча яка в біса різниця, коли так боляче ниє між ніг, а ноги та руки тремтять наче я одержима?

Я так хочу його, і вже не в змозі себе зупинити.

Паніка і страх, що він спробує мене зупинити, на мить ввели в ступор. Але моє тіло не вагалося, воно знало... Ні, я знала, чого хотіла, і така дрібниця, як те, що він прокинувся, не могла мене зупинити.

Кинулась назустріч і, перш ніж він встиг хоч щось сказати, чи зробити, мої губи накрили його, точніше закрили рот жадібним поцілунком. Саме жадібним, а не просто пристрасним. Мені здавалося, що я тону, а його прочинені від подиву губи – моє рятувальне коло. Цілувала його, не відриваючись, забуваючи дихати, від цього майже задихаючись.

Це не перший поцілунок за цей вечір, але він виявився в рази кращим, ніж той, що розбиває самогонним перегаром з Юрою, або взагалі будь–який інший поцілунок, що був у мене раніше. Найгірше, що і його мені було замало, жахливо замало! Я хотіла більшого: притиснутися до його шкіри, відчути всі ті почуття, які описували сестри на нічних посиденьках влітку біля багаття. Я завжди шалено соромилася, коли вони розповідали про свій перший досвід. Зараз же, коли мій, так би мовити, перший досвід, найімовірніше, станеться, я не відчувала жодного сорому, чи незручності. Навпаки, мені так шалено хотілося перейти до найцікавішого, що залишки розуму (якщо такі ще були) силою змушували цілувати його, сподіваючись лише на те, що дурман–зілля ось–ось вивітриться. Але він само собою не припинявся, так і те, що я відчуваю. Я, немов збожеволіла весняна кішка, не бажаю, щоб мене хтось зупиняв.

На частку секунди відірвалася, тільки щоб вдихнути, а потім із ще більшою жадібністю відновила поцілунок. Ноги почали стрімко підкошуватися, і мені довелося схопитися однією рукою за його плече, щоб не звалитися на нього ж. Ось тоді він сіпнувся, ніби відійшов від шоку або, навпаки, оговтався від мого поцілунку.

Його рука накрила мою, явно намагаючись відчепити її від свого плеча. Дивно, але відривати від мене свої губи він не спробував. Навіть простого дотику до моєї руки вистачило, щоб мої онімілі ноги перестали мене тримати. З легким стогоном, навалилася на нього всім тілом, придавлюючи назад до ліжка. Напевно, в той момент я вперше раділа тому, що не худенька.

Він видав якийсь утробний звук, що заглух у моєму роті, оскільки й не подумала перестати його цілувати. Здається, я його вкусила ненавмисно, чи чому він так напружився піді мною? Як же приємно, виявляється, притиснутися до голих чоловічих грудей своїми такими ж голими грудьми. Примостилась, лягаючи на нього зручніше. Подобається, що така дрібниця викликала в нього щось схоже на судомний вдих. Шкода, потім він різко спробував мене зрушити з себе, схопивши за плечі. Мені захотілося завити, тіло болісно відгукнулося на його спробу відбитися від зґвалтування. Так, так, це я його ґвалтую, але зараз мені на це наплювати.

«Ні, ні, ні, ні! Не смій робити це! Хочу, хочу, хочу тільки тебе! Не зупиняй мене!»

Схопилася руками за його шию, не душила, просто намагалася так утриматися, покриваючи його обличчя поцілунками. І як примудрилася так вигнутися з хворою спиною? Не знаю! Раніше я подібної гнучкості за собою не помічала, до того ж через корсет завжди була обмежена в рухах. Спина і зараз болить, але цей біль відходить на задній план через силу мого бажання і страх, що він зможе мене зупинити на півдорозі.

«Тільки мій, тільки мій, тільки мій... Не віддам нікому, тільки мій! Бий мене, вбий мене, але я не піду, не залишу тебе!»

Щось таке я намагалася передати своїм поцілунком. Якщо його можна так назвати, після того, як я то кусала його нижню губу, то цілувала брови й напівприкриті повіки, а потім узагалі лизала й покусувала вухо.

Він засміявся! Після того, як мій нахабний язик торкнувся його вуха, він пискнув від сміху і спробував сховати вразливу частину тіла, піднявши плечі. Ніколи не чула нічого приємнішого за звук його сміху. На моєму обличчі мимоволі теж виникла щаслива посмішка. Я шалено щаслива тут і зараз, перебуваючи під впливом зілля, що геть знесло мені голову. Мені навіть здається, що я ніколи в житті не була так щаслива.

Хватка його ослабла, але він усе ще намагається зрушити мене з себе. Тоді я роблю те, що мені дуже хочеться, труся своєю найзбудженішою частиною тіла об його ногу, вкриту шовковою ковдрою. 

Тихі прокльони невідомою мені мовою зірвалися з його губ. Мені сподобалося, як прозвучав його голос. Сподіваюся, це він не закляття говорить, а всього лише лається. У мої плечі перестали впиратися, він здався, і я знову притиснулася до нього, застогнавши від задоволення. Це була маленька перемога, яку я вирішила закріпити, не давши йому більше й шансу на опір. Ногою підняла шарф із підлоги, а губи його щільно закрила поцілунком. Потім, скориставшись моментом, підняла його праву руку над головою, і швидко прив'язала її шарфом до вишукано прикрашеної спинки ліжка. Він знову напружився, що змусило мене на якийсь час забути про поцілунок і швидко прив'язати другу руку. Думала, мені варто почати хвилюватися, але моя жертва не проґавила нагоди та вкусила мене за лівий сосок. Пискнула від несподіванки та звалилася просто на нього. Десь під грудьми почувся сміх, і мене знову вкусили, але вже за правий сосок.

Це що, тортури такі? Мені подобається, хоча щоки горять від збентеження. Тим часом він обхопив губами таку ніжну частину мого тіла і, граючись, посмоктував і покусував її, а я не могла навіть поворухнутися, опершись на руки та зависши над ним, лише підтискала губи, згораючи від напруги. Через якийсь час його ігор з моїми грудьми я вже важко пихкала, ледве тримаючись на ліктях і перспективно отираючись своєю нижньою частиною тіла об його торс. Не знаю, скільки минуло часу, але мені здавалося, що минула ціла вічність. Ціла вічність болісної та водночас приємної агонії від кожного його дотику.

«Будь ласка, я не можу більше терпіти... Дай мені те, чого так бажає моє тіло і я сама.»

Мені хочеться благати, але з губ зривається лише стогін. Однак цього йому вистачило, різкий рух, і я впала на нього.

Невже він зараз згадає, що це я його тут ґвалтую? Він поцілував мене в шию, ніби заспокоюючи. Виявляється, коли тебе цілують у шию, це шалено приємно. Усе тіло вкрилося мурашками, змушуючи забути про все, окрім його гарячого дихання та легких, як порив вітру, поцілунків.

Цікаво, якщо він одними губами мене так заводить, то що буде, якщо я його розв'яжу? Мені шалено захотілося перевірити, що він тоді зможе зробити. Але при цьому страшенно боюся, раптом, якщо розв'яжу, він одразу припинить або, гірше того, спробує втекти? Он як сіпнулися руки, коли, задумавшись, прикусила мочку його вуха, шарф і мої вузли ледве витримали його спробу звільнитися. Не встигла я як слід вирішити, як відвернути мою жертву від спроб вирватися на волю, як він сам зайняв мене, вкусивши за плече. Пискнула і смикнулася від нього назад, але, як виявилося, саме такого ефекту від мене і домагалася моя жертва.

Він що голий спить? Та хто ж голий спить у ліжку?! Ось я голою спала тільки в глибокому пелюшковому дитинстві. А він, у чому мати народила, спить! Це так неправильно і збудливо.

– От чорт! – вирвалося в мене, коли відчула всю повноту і силу його бажання.

Який, чорт забирай, великий екземпляр, сестри згорять від заздрості. Він смикнув стегнами, явно натякаючи, що час би вже продовжити обіцяне зґвалтування, а точніше почати. Однак я не можу допомогти йому увійти, скоріше навпаки: совалася, намагаючись відсунути логічне продовження нашого несподівано близького знайомства. Обличчям втупилася йому в груди, повільно погладжуючи його стегно тильною стороною, намагалася побороти почуття, яке зараз не поступалося за своєю силою бажанню, яке охоплювало мене. Страх перед незвіданим був передбачуваний. Чоловік піді мною пихтів, смикався, іноді досить кумедно гарчав, намагаючись потрапити туди, куди я вперто не пускала. Після чергової спроби я вже відверто хихотала, іноді тихо похрюкуючи від сміху йому в пахву.

– Подивися на мене! – зажадав він, злий і збуджений до межі.

Його груди підіймалися часто і важко, мене це шалено заводить, як і його наполегливість. Підвелася на лікті й подивилася на нього, ледве розгледівши в темряві риси його обличчя.

– Не дражни мене, жінко! – наказав він.

Мені захотілося уточнити щодо «жінки» в його наказі, але він усміхнувся. Задоволено так, як кіт у старій казці. Я–то думала, що він злиться, а він тут, виявляється, посміхається, попри суворий тон голосу. Поки вирішувала: чи потрібно повідомляти йому про наявність незначної перешкоди в наших найближчих планах чи ні, як ця жертва зґвалтування мене поцілувала. Мене й раніше цілували... Просто так, як зробив це він, мене ще ніхто ніколи не цілував. Навіть словами важко описати, що він такого особливого зробив. Мені на мить здалося, що це не я випила зілля, а він. Мій захист звалився в мить, і дике бажання знову заглушило всі інші почуття.

Різкий поштовх, і ось уже нічого уточнювати не потрібно. Тепер я, і справді, жінка, його жінка. Наші рухи стали синхронними, змітаючи з голови залишки розуму. Мені ще ніколи не було так добре, немов я в раю. Він говорив мені щось ніжне, від чого паморочилося в голові, трохи більше, ніж від наших стогонів. Серце надривно билося в грудях, шкіра горіла під його руками, а від поцілунків перед очима вибухали всесвіти. Ми не могли відірватися одне від одного, ніби зголоднілі за ласкою звірі, дикі й прості у своїх бажаннях. Моя шкіра поколювала і, коли ставало нестерпно добре, я відчувала, що горю, зігріта його полум'ям. Хочу, щоб це тривало вічно, причина тому зілля чи ні.