Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Марія Власова
Ненавиджу магів

Зміст книги: 32 розділів

Спочатку:
Розділ 1. Кільце, калюжа і грубіян.
179 дн. тому
Розділ 2. Весілля, обручка і волоцюжка.
179 дн. тому
Розділ 3. Гулянка, шнапс і підлянка.
179 дн. тому
Розділ 4. Ілюзія минулого
179 дн. тому
Розділ 5. Мій чоловік
179 дн. тому
Розділ 6. Спокусниця – моє прокляття і нагорода
179 дн. тому
Розділ 7. Чуже ім'я, сором і втеча
179 дн. тому
Розділ 8. Втеча, пожежа та облава
179 дн. тому
Розділ 9. Друг, що гірший за ворога та помста
179 дн. тому
Розділ 10. Серафима, прокляття та інші неприємності.
179 дн. тому
Розділ 11. Наречена упиря, вогонь і отруєння.
179 дн. тому
Розділ 12. Академія, замах на принца і довгоочікувана зустріч.
179 дн. тому
Розділ 13. Суд, сонний порошок і знайомство із сестрою.
179 дн. тому
Розділ 14. Непередбачуване рішення Трута і каблучка, що повернулася.
179 дн. тому
Розділ 15. Отрута, зустріч із відьмою, наслідки від магії та Шлюбна Мітка.
179 дн. тому
Розділ 16. Легенда, аудієнція та нерівна сутичка.
179 дн. тому
Розділ 17. Дивні аури та страшні спогади.
179 дн. тому
Розділ 18. Незвичайна подруга, за крок до катастрофи і непрохані гості.
179 дн. тому
Розділ 19. Пробудження і спалах люті.
179 дн. тому
Розділ 20. Бал, напруга, танець і заколот.
179 дн. тому
Розділ 21. У крамниці гнома, кігті відьми та акціонер нелегального банку
179 дн. тому
Розділ 22. Сутичка, угода і тимчасове перемир'я.
179 дн. тому
Розділ 23. Чоловік Синьої відьми, ім'я уві сні та відвідування банку.
179 дн. тому
Розділ 24. Допит у сховищі, часткове відкриття таємниць.
179 дн. тому
Розділ 25. Брехлива казка
179 дн. тому
Розділ 26. Бойкот, правда про короля і маленька новина
179 дн. тому
Розділ 27. Доленосні події минулого і дилема вибору в сьогоденні.
179 дн. тому
Розділ 28. Прокляття роду
179 дн. тому
Розділ 29. Родичі
179 дн. тому
Розділ 30. Весілля
179 дн. тому
Розділ 31.Сімейні таємниці
179 дн. тому
Розділ 32. Розвязка
179 дн. тому

Пенелопа

Типовий чоловік! Вирішив, що зробив послугу, висушивши одяг, а на ділі дав ще один привід його ненавидіти.

— І хто відшкодовуватиме збитки? — пролунав десь поруч противний голос метрдотеля.

Долаючи величезне бажання почухатися просто на очах у людей, зі зітханням відриваю погляд від ліфта. Метрдотель мало не плаче, дивлячись на понівечені троянди, я його розумію, мені від свербежу теж плакати хочеться.

— Хто їх заподіяв, той і заплатить, — відповідаю байдуже.

Нагнулася і почала збирати розкидані мною навколо столу мідяки. Почулися смішки та перешіптування. Ну–ну, смійтеся багатії, ніхто з вас не знає, що це таке, не мати грошей навіть на хліб. Найсумніше, що якби в мене були гроші з собою, я б могла заплатити за цю безглузду вазу і втерти носа зухвальцеві, але ні. Я не можу це зробити, бісів мільйон висить на моїй шиї непід'ємним вантажем.

 — Іване! — крикнув метрдотель, коли я зібрала всі монети.

Із задньої кімнати з'явився бугай і неспішно підійшов до начальника. Такий здоровий, що незручно якось навіть на нього дивитись.

— Ось, віддайте власникові, будь ласка, — попросила тим часом кладучи мідяки на стіл.

— Вистав цю волоцюгу звідси, — прокричав метрдотель, — і заміни Сергія на вході.

Бугай одразу ж схопив мене за край пальта і буквально поніс до виходу, я й пискнути не встигла.

— Гей, стійте! — заволала я. — Стійте, мене сюди запросили!

Іван зареготав, поки мої ноги намагалися намацати рідну землю, а пальто загрозливо затріщало по швах. Ну ось, сходила на випускний, називається!

— Ратимире, ця жебрачка з нами, — почувся недалеко дзвінкий сміх Христини.

Тепер не тільки вся група, а й усе училище дізнається, що мене з Престижу виносили.

Метрдотель пожвавився, відірвався від золотих троянд і підскочив до нашої Христини. Брюнетка в шикарній червоній сукні, як завжди, в компанії двох своїх подруг Тамари та Тетяни променисто посміхалася, стоячи у відкритих дверях ресторану. Іван повернувся в їхній бік, мене хитнуло, а потім мої ноги все–таки зустрілися з підлогою, але від несподіванки я звалилася на карачки.

— Ти, як завжди, вражаєш усіх своєю ефектністю, Попа, — не приховуючи глузування, протягнула солодкавим голоском Христина.

— Мене звати Пенелопа! — втомлено нагадала, чухаючи плече.

Немає сенсу переживати, що зганьблюся, почухавшись, я вже зганьблена.

— Попа! Ось ти де! — висунувся з–за дверей Костромський.

Ось кого–кого, а його бачити я зараз не хотіла. Хоча ні, всіх би їх у труні хотіла бачити, але, на жаль, мрії у такої невдачливої, як я, не збуваються. Вічно Костромський мені капості влаштовує, минулого разу підпалив мою сумку, а цього разу, судячи з посмішки, придумав щось грандіозне. Повільно обходжу трійцю красунь курсу, ці теж якось підозріло на мене дивляться і посміхаються.

— Щоб тобі гикалося! — тихо пригрозила йому, і моє «прокляття» одразу ж здійснилося.

— Нумо, ходімо... ік... уже, ми там у пляшечку граємо, а Нальнар так хоче з тобою... ік... поцілуватися! — радісно квапив Костромський, попутно гикаючи.

У тому, що Нальнар, чистокровний ельф, хоче не те що цілуватися, а просто розмовляти зі мною, я дуже сумнівалася. Напевно, знову щось не поділили, і Костромський хоче так помститися дружку.

— Спасибі, але я якось потім, — бурчу, знімаю з себе пальто і вішаю на вішалку, як і решта бюджетників до мене.

Думаю, для багатіїв у цьому ресторані й гардероб знайшовся, а нам лише вішалку виділили. Огидно.

Озирнулася на Костромського і подумки прокляла: «Щоб у тебе п'ята точка весь вечір свербіла».

Хлопець ображено надув губки та, не перестаючи гикати, підійшов до великого столу, а перед тим, як сісти на своє місце, почухав п'яту точку. Можна подумати, це випадковий збіг, але насправді таке часто відбувається з тими, хто мене образив. Як не крути, але мої прокляття, особливо підкріплені поганими емоціями, збуваються. Напевно, тому «до біса» – найпопулярніша моя лайка, адже її немає насправді. Нічого страшного не станеться, якщо я до біса пошлю кого–небудь або що–небудь. Мені здається, ця фішка дана мені на противагу моєму невезінню або, навпаки, через нього і з'явилася. Однак варто мені когось проклясти, зі мною відбувається щось дуже погане. Причому це «погане» набагато гірше, ніж те, що дістається моїм кривдникам.

На випускний прийшли майже всі однокурсники, хіба що кілька бюджетників виявилися розумнішими за мене і не пішли на цей вечір. Усі дівчата, як на підбір у сукнях, одна я у светрі та спідниці. Удала, що мене це не хвилює, і мовчки попрямувала до дальнього столика. Там, як змовники, зібралися всі бюджетники з моєї групи. Схоже, вони теж уже шкодують, що проведуть цей вечір п'ятниці тут.

Лілі, маленька симпатична брюнетка, сяяла фальшивою посмішкою. Насправді вона скаженіла, що її не пустили за головний стіл, де сиділи всі зірки училища Зіллєварів, точніше ті, чиї родини заможні. Якраз там Костромський із завзяттям крутив пляшечку з–під дорогого шампанського, все ще гикаючи та поглядаючи на Нальнара, який обіймався з Євою Стрінгіною.

Бідний ельф, і ти став жертвою п'ятого розміру душі нашої Єви. Адже я і решта дівчат на першому курсі й не вірили, коли Єва уклала парі з Христиною, що всіх хлопців із потоку, так би мовити, спробує на смак.

— Привіт, — неголосно привіталася я, сідаючи біля Юри.

Клара, яка теж сиділа поруч, пробурчала щось невиразне, схоже, вона так само як і Костромський, спостерігала за новоявленою парочкою в особі ельфа і п'ятого розміру. Вона мене декілька днів заставляла сюди прийти, а сама навіть не звернула на мене уваги. Кларка й та в сукні прийшла, до того ж особисто зшитій. Не знаю, як її навчали шиття в дитбудинку, але, судячи з цього вбрання, погано. Наша зірка компанії сьогодні надзвичайно тиха, а це, як я знаю, не на добро, хтось сьогодні зубів недорахує. Хоча, головне, щоб мене в скандал не втягнула.

— Ой, привіт! — фальшива усмішка Лілі блиснула так само неприродно, як і її прикраси. — Навіть не помітила, як ти з'явилася, тут так весело!

Мені завжди здавалося, що вона — ходячий стереотип для багатіїв про бідняків, що зробить заради грошей усе.

Щоправда, варто визнати, Лілі, як ніхто, заслуговує на право досягти своєї мети, бодай через завзятість, з якою вона прагне здобути статус «дружина багатого спадкоємця». Як на одну стипендію можна примудритися виглядати шикарно, взагалі зрозуміти не можу. Мені б хоч одну сукню купити, але, на жаль, не можна. Бісів мільйон, так мало часу лишилось, а я ще його не зібрала.

— Ти теж прийшла, — якось розчаровано привіталася Вероніка.

От від кого, а від Ніки таких слів не очікувала, все–таки стільки років за однією партою просиділи. Виглядає вона досить незвично: маленька пампушка в милій сукні, яка їй дуже пасує, нафарбувалася і зробила якусь подобу зачіски. Хоча, судячи з її обличчя, всі її старання були даремні. Зазвичай з неї та фрази не витягнеш, що і було для мене плюсом, оскільки порожня балаканина сестер сильно дратувала.

— Щось не так? — запитала в неї обережно.

На обличчі подруги відбилося стільки емоцій, що я пошкодувала про запитання. Чи справді мені хочеться знати, що її гризе? Здається, ще трошки та бідолаха розплачеться. Невпевнено перегнулася через стіл і стиснула її бліду й холодну руку. Не вмію я заспокоювати, ніколи не доводилося цим займатися. Минуло трохи часу, і Вероніка заспокоїлася, поспішно сховала від мене руки під столом.

— Він має бути тут, — приречено прошепотіла подруга.

І ця фраза означала, що я якимось незбагненним чином пропустила момент, коли Ніка в когось закохалася. Мимоволі озирнулася, про себе відзначаючи, хто прийшов, а хто ні. Про кого це вона?

— Дівчата, а давайте нап'ємося? — раптом запропонував Юрко, він обійняв мене і Ніку за плечі. — Усім бідам на зло!

Скинула «клешню» нашої  ще однієї зірки зі стипендіатів, здається, він уже напився. Юрко гарний, але бідний, часто крутить романи з багатими дівчатами з нашого потоку. За очі його часто називали чоловічою версією Єви. І те, що його посадили з нами, означало одне: він знову кинув Тамару. Цікаво, а зараз із чого це він вирішив забити на свій «золотий квиток у багате життя» — як називає її позаочі? Минулого разу це сталося через те, що Тамара відмовилася йому купувати новеньку «Блискаву». Плече зачесалося, коли згадала про цю машину. Може воно й на краще, що Юрі не дісталася ця машина? Раптом вона робить із чоловіків злісних неврастеніків? От чому я маю почуватися винною, якщо саме нахабний автовласник був не правий і взагалі поводився якось дивно?! Вечір і так не добрий, а спогад про водія «Блискавки» геть занурив у безодню смуту.

— Вип'ємо? — посміхнувся Юрко, показуючи нам пляшку з самогоном.

Де він його взяв? Сумніваюся, що таке подають у Престижі, напевно, спеціально із собою приніс. Хоч щось корисне зробив, а то, судячи з порожньої пляшки з–під шампанського на столі, стіл стипендіатам поставили виключно для галочки. Та і їжею нас порівняно з кількістю наїдків і порожніх пляшок на головному столі виразно обділили. Настрій зовсім скотився, плече свербить ще, саме час випити.

— Дівчатка, вип'ємо за нас? — усміхається наш єдиний хлопчик за столом.

Професійно розливає самогон по келихах для шампанського, не питаючи, хто хоче, а хто ні. У нашій жіночій компанії панує гнітюча атмосфера, яку цей базіка і ловелас якісно розбавляє недоречним кокетством. Ось він підморгнув і обійняв Вероніку, яка зовсім не звернула на це уваги, перебуваючи у своїх сумних думках. Не знайшовши підтримки в нашій тихоні, він звернувся до зазвичай найгаласливішої з нас.

— Кларка, — просяяв він своєю посмішкою, — а ти чого сумна така сьогодні?

— Тебе не запитала, — невдоволено буркнула хамувата наполовину гном.

— Лілль, чого це з нею? — образився парубок.

— Ой, та звідки я знаю? — розлютилася на нього дівчина. — Тобі життя недороге, ти й питай!

— Давайте, краще вип'ємо, — запропонувала, стискаючи ніжку келиха, в надії хоч трохи підняти собі настрій.

— Давайте! — Юрко піднявся з–за столу, просяявши від того, що хоч хтось його підтримав. — За нас дівчата!

Наші дівчата якось мляво взялися за келихи, але ентузіазму від тосту не відчули.

— Гей, ну, ви чого? — зовсім по–жіночому надув губки Юрко, сідаючи назад.

— Випиймо за тих небагатьох із нашої групи, які справді заслужили на дипломи, — підіймаю келих із легкою посмішкою і кажу навмисно голосно, — за нас!

Похмура до цього Клара починає сміятися, перша стукнула своїм келихом по моєму келиху, мало не розбивши його.

— От ти даєш, і це говорить та, яка за грошики написала дипломні роботи майже всьому курсу, — заливається реготом моя компаньйонка по пригодах поза училищем.

О, так ті гроші коштували всіх тих безсонних ночей, які на них я потратила.

— Ви єдині, кому я дипломну не писала, — усміхаюся, майже випивши.

— Бо це надто дороге задоволення, — відгукнулася Лілі, і ми захихотіли.

— І знижку друзям ти робити не хотіла, — розсміялася Кларка, яка дипломну взагалі не робила.

Так, веселячись і жартуючи одне з одного, ми непомітно випили одну пляшку, потім, пригадуючи численні пригоди нашої невеличкої компанії, другу. За розмовами час плинув непомітно. Якби я була трохи простішою, подумала б, що Юрко нас спеціально напоїти хоче. Але навіщо йому це робити? Ми ж не багаті, а наш місцевий ловелас на таких охочий. Лілька скаржилася, що все життя проведе самотньою і, гірше того, бідною. Клара лаялася, що всі міфи про стриманість ельфів — «повна туфта», і косо дивилася на головний стіл. У мене ж трохи паморочилося в голові, плече свербіло так, що якоїсь миті попросила Юрку почухати: він же в нас ввічливий хлопець. Той почухав, обійняв за талію разом із дуже сумною Веронікою і почав розсипатися в компліментах. Коли ми дісталися третьої пляшки, ясно відчула, що п'яна. Мене вже не бентежило, що Юрківа рука на моїй талії, а він досить фривольно до мене притискається. Взагалі складно зніяковіти, коли сприймаєш хлопця, як ще одну подружку.

— Усе! Я вирішила! — вигукнула раптом Вероніка так, що я трохи протверезіла.

— Що ти вирішила? — запитала про всяк випадок.

Уже пів години відчуваю палкий погляд Тамари, що по спині наче бігають здорові таргани, а не мурахи. Багаті за головним столом явно влаштували змагання під назвою «хто більше вип'є». Тож більш ніж половина вже мирно спали на столі або під ним. Прибрала руку Юрка з себе, поки Тамара не прилетіла з'ясовувати стосунки. Хлопець усміхнувся і якось неоднозначно почав до мене наближатися. Це що ще таке?

— Ні, для цього я недостатньо п'яна, — буркнула я, ухиляючись від губ, що пахнуть перегаром.

За головним столом щось голосно гримнуло. Пустотливі руки Юрка ледве змогла від себе відігнати, обличчя ж довелося із силою відвертати вбік.

— Пенелопа! — почула за спиною гробовий голос Тамари, коли Юрко примудрився запхати руку мені під светр.

— Піду до нього! — раптом рішуче заявила Вероніка.

Вона встала і попрямувала до дверей, водночас рухалася вона якось зигзагами, ледь не звалившись кілька разів на підлогу.

— Куди? До кого "до нього"? — ошелешено запитала я.

Щось мені підказувало, що якщо я не зупиню Ніку, то на ранок я залишуся без подруги.

— Сті... – спробувала я крикнути, але оскільки відвернулася, забула про Юрка.

Він просто–таки заткнув мій вигук губами. Мабуть, такого жахливого поцілунку зі смаком самогонки в мене ще не було. Хоча, якщо згадати, всі мої поцілунки були з присмаком цього знаменитого напою. Пустотливі руки лізли, куди не треба, і поки я намагалася їх зупинити, чортів поцілунок тривав. Звідки в ньому стільки сили–то взялося?! Мені здавалося, він пив більше за всіх, тому п'янів сильніше за нас, але сили в нього зараз як у тверезого! Довелося впитися нігтями в його руки, щоб відірвати від розстібання корсета.

— ПОПА! — на всю п'яну горлянку прокричала ззаду Тамара.

— Де??? — голосно поцікавився напідпитку Костромський.

— Тут! — крикнула Єва і зареготала, її демонструючи.

— От зараз я їй покажу, де в неї попа! — проричала Клара, наливаючи собі ще один келих вогняної води.

Після цього на весь зал ресторану пролунав гучний ляпас.

— Руки прибрав! — гаркнула я так, що Юрко протверезів, або удав, що протверезів.

Тепер мені здавалося, що всі його дії були виставою для Тамари.

— Попа, ну чого ти, як не рідна? Жартів не розумієш? — ображено потираючи забиту щоку, запитав хлопець.

Встала, поправила светр, усе–таки встиг розстебнути кілька гачків корсета. Клара похмуро подивилася на мене. Злиться, що я відвернула всю її увагу на себе. Вона, на відміну від Ніки, була середнього зросту, її в групі іноді горилою позаочі обзивали, за зайву огрядність і, так би мовити, неслабкий удар. Ось її з Нальнаром було неможливо уявити в принципі. Ельф високий, плечистий, з коротким білосніжним волоссям і дуже красивою витягнутою мордочкою. До того ж він блищав манерами та вчився на відмінно, а від Клари вчителі іноді шарахаються, і оцінки їй вони ставлять просто так, щоб вона їх не чіпала.

— Іди до Тамари та благай про прощення, — прошипіла я крізь зуби, поки ця дочка найбагатшого ювелірного магната в країні не вирішила, в яку шахту з видобутку діамантів скине мій труп.

— Не хочу, вона мене образила, — знову надув губки Юрко.

Мимоволі захотілося витерти власні губи, але вирішила не добивати зарозумілість першого красеня курсу.

— А мені–то що?! Припиняй дурнею маятися! — проричала я на нього, потім подивилася на Клару. — Тебе це теж стосується.

Після цього згадала про Ніку і швидко пішла до дверей. Крім бажання знайти подругу, мною рухав інстинкт самозбереження, оскільки Тамара вже рвалася в бій. Усе намагаюся розглянути, куди пішла подруга, при тому, що її пальто залишилося висіти на вішалці.

— Попа.

Озирнулася різко від подиву, за спиною стояли Христина і Тетяна. Тамара ж, мабуть, з'ясовувала стосунки з Юрком. Ось почувся дзвін розбитого посуду, проте через парочку подружок мені не було видно самої сцени примирення.

— Та як ти посмів?! І з ким?! З цим сільським опудалом?! — почувся крик Тамари.

Усе, мені час тікати звідси. Але, на жаль, подружки дівчини затиснули мене біля вішалки. Невже зібралися за подругу мстити? Вони виглядали трохи п'яними, але при цьому налаштованими на серйозну розмову, що якось не відповідало бажанню праведної помсти за скривджену честь подруги.

— Що таке? — запитала, втрачаючи терпіння і поправляючи брудний шарф.

Всупереч заклинанню сушіння, чистішим він не став. Плече знову жахливо засвербіло, довелося зціпити зуби, щоб не потягнутися його почухати. Напасть якась! Цього разу свербіло сильніше, ніж зазвичай, шкіру роздерла до крові на багатостраждальному плечі.

— Я хочу поговорити з тобою щодо дипломної роботи, — зсунувши брови, оголосила Христина з таким виглядом, нібито це має мене налякати.

— Давай завтра, у мене зараз невідкладна справа.

Так, дуже невідкладна справа! Якщо я цієї секунди не почухаюся, то збожеволію! Попрямувала до дверей, але не встигла до них дійти. Тетяна перегородила мені шлях, невинно і добродушно посміхаючись.

— Давай все–таки сьогодні поговоримо, — з металевими нотками в голосі поставила мене перед фактом Христина.

Їм що зайнятися нічим?! Дивлячись на неї, мені одразу згадувалася мати, ті самі риси обличчя, хіба що волосся інше. Очі такі ж зелені й дивляться майже з ненавистю, вилита моя мати, коли я знову зроблю щось не так. Я завжди в її очах робила щось не так.

— Мені треба знайти свою подругу, — майже не приховую бажання тріснути їй по нахабній пиці.

Мені ще з першого навчального дня, коли поставили п'ятірку, і ця пихата курка заявила, що тепер я за неї роблю домашнє завдання, хотілося видряпати ці зелені очі.

— Ти про Ніку? Так я бачила, куди вона пішла, — влізла в розмову Тетяна. – Ходімо, я покажу тобі.

Якщо Христина в мене викликала злість через жахливу поведінку і сильну схожість із моєю матір'ю, то Тетяна мені одразу не сподобалася, хоча я й не чула від неї жодного поганого слова. Ніби шосте чуття підказувало мені, що не варто з нею зв'язуватися. У мене таке траплялося не раз, здавалося б, людина на вигляд хороша, але почуття тривоги та неприязні не давало мені розслабитися.

Уперше це сталося, коли мені було п'ять років. Тоді в наше село прийшла Провидиця. Жінка з'явилася дуже доречно: того жахливого літа майже весь урожай і більша частина домашньої худоби загинули після великої повені. Виглядала вона прекрасною жінкою трохи старшою за тридцять років, з довгим русявим волоссям і великими сірими очима. Вона веліла сіяти заново, і це наприкінці літа, але на мій подив усі без питань вчинили так, як вона сказала. Але ще більше вразило те, що врожаю того року ми зібрали стільки, скільки до цього зроду не збирали. Тоді селяни побудували провидиці храм, і в перший день на її проповідь прийшло все село. Вона підходила до кожного, і всі говорили їй слова подяки, говорили, яка вона хороша, називали рятівницею села. Коли вона підійшла до нас, мати з батьком теж розсипалися перед нею словами подяки. Вона обійшла всіх сестер і зупинилася біля наймолодшої — мене.

— Яка красуня, у неї буде велике майбутнє. Стільки щастя доля не приготувала жодній із ваших дочок, — вона потріпала мої тоді ще світло–каштанові кучерики.

Мені її слова не сподобалися, від цієї жінки так і віяло холодом і зарозумілістю. До слів провидиці всі ставилися серйозно, тому сестри зажурилися, а Іза й зовсім пригрозила мені кулаком. Тоді я вирішила заступитися за сестер:

— Ви погана і весь час брешете! — обурено закричала я на весь храм. — Стара відьма!

Батьки швидко схопили мене і витягли на вулицю, провидиця лише проводила мене ошелешеним поглядом. За цю витівку батько особисто відлупцював мене різками, попа довго боліла. Тоді я зрозуміла, що не всім цікава правда про людей, що їх оточують. Адже я була впевнена, що від Провидиці не варто чекати нічого доброго. І через багато років відчуття, що ця жінка — чисте зло, міцно вкоренилося в моєму мозку. Адже тільки ця жінка могла послати мене до столиці з таким безглуздим завданням, заздалегідь знаючи, що для його виконання доведеться вчитися в училищі Зіллєварів. Навчання нарешті підійшло до кінця, залишилося місяць практики, і я знову повернуся додому, анітрохи не просунувшись у виконанні завдання. Гірше те, що гроші я також не забрала, а це означає… — від однієї думки голова кругом, — це означає, що всі кого я люблю і знаю залишаться в її полоні.

Згадавши про свою безглузду місію й приречену на провал альтернатив — зібраний мільйон, приречено простогнала. Дівчата сприйняли це по–своєму, Христина майже силою впихнула мене в хол. Відволікшись на свої гіркі думки, із задоволенням почухала плече. Метрдотель підняв на нас погляд, але після лагідної посмішки Христини, знову втупився в книгу на столі. Проходячи повз нього, про себе зазначила, що дрібні гроші на ньому більше не лежали, отже, він забрав свої мідяки.

— Ходімо, ходімо! — щебетала Тетяна, наполегливо тягнучи мене за собою, а то ноги мене погано тримали, замикала процесію мовчазна Христина. — Ми зняли номери в готелі, щоб не потрібно було турбуватися після свята.

Вона зупинилася перед блискучими металевими дверима ліфта. Чудово, знову магічні штучки! Пролунав дзвіночок, і двері розсунулися, ми пройшли в кабіну ліфта, оформлену в жовтому кольорі з незвичайними кришталевими світильниками.

— А ти впевнена, що бачила саме Ніку? — поставила я запізніле запитання, коли двері ліфта плавно зачинилися, а голова почала крутитися. 

— Упевнена! — усміхаючись, запевнила Тетяна, вона натиснула кнопку тринадцятого поверху, і ліфт поїхав угору.

Шкіра почала поколювати, потім з'явилося відчуття, що мене закрили в коробці з їдким димом. Невже не можна було зробити ліфт без магії?! Механічний, як у гуртожитку, він і їхав швидше, і бажання роздерти своє обличчя в кров не викликав.

— Попа, що ти сказала Захарову? — відвернула мене від свербіння Христина.

— Кому? — розсіяно уточнила, пити шалено хочеться. 

Вона штовхнула мене до стінки та підійшла впритул. Виявляється, вона трохи вища за мене, треба ж, не помічала. Судячи з її обличчя, дуже зла, ні, скоріше розлючена. Здоровий глузд, борсаючись на хвилях випитого алкоголю, застережливо просив не нариватися на неприємності, але самогон обурював і твердив, що руки та все інше досить сильно сверблять, щоб ударити по нахабному обличчю.

— Захарову? Ти про що?

— Не придурюйся! Коли я принесла дипломну йому на підпис, він не прийняв її! Сказав, що вона не моя! — ось тепер до мене дійшла суть її наїзду. Вічно з цим моїм підробітком проблеми, треба було брати десять золотих за дипломну, а не п'ять.

— Ну, так вона і не твоя, — нагадала я, прекрасно розуміючи, що нариваюся.

— Попа, ти... — багачка занесла руку для удару, але я не сіпнулася.

Нехай спробує, ми з нею після сьогоднішнього дня не побачимося, принаймні найближчий місяць до вручення диплома.

— Христь, перестань, це зайве, — заспокоїла її Тетяна.

Вона зняла з плеча маленьку сумочку і почала в ній ритися. Від сумки несло магією, тож, скривившись, склала руки на грудях.

— Я купила в тебе дипломну, вона моя! А ти здала мене Захарову! — вирішила змінити гнів на милість Христина, також склавши руки на грудях.

— Навіщо мені це робити? — запитала втомлено.

Чого цей ліфт так повільно тягнеться?! Пішки по сходах і то швидше! Жахливо свербіло обличчя, тож я мимоволі корчила пики, намагаючись відвернутися.

— Як «навіщо»?! Ти давно на мене зло таїш, адже я багатша, красивіша, успішніша... — Христина самовдоволено нахвалювала саму себе.

— Припиняй! — не втрималася і почухала щоку, викликавши цим гримаси відрази у присутніх. — Дорога, — ще б пак не була вона дорогою, стільки нервів мені витріпала, — Христина, окрім твоєї дипломної, я зробила ще півсотні для інших студентів із нашого потоку. І жоден, я повторюю: жоден із них не підходив до мене з претензіями з приводу моєї роботи.

Брюнетка відкрила було рот, щоб щось заперечити, але я їй не дала.

— Мало того, у мене замовили дипломні роботи студенти з наступного курсу. Тож твої звинувачення безглузді, мені невигідно здавати тебе і позбавлятися потенційних замовлень.

Мені ще хотілося ляпнути про те, що не одна я її ненавиджу, але вирішила промовчати, оскільки страшенно хотілося пити. Наче почувши мої думки, Тетяна припинила ритися в сумці й дістала скляну пляшку без етикетки. Посміхаючись, вона витягла корок і, зітхнувши, відпила прямо з горлечка трохи жовтуватої рідини. Облизнула пересохлі губи, алкоголь, напевно, оскільки вона відпила зовсім небагато.

— Хочеш? — усміхаючись, Тетяна простягнула скляну пляшечку мені.

Невпевнено покрутила пляшечку в руках, запитала:

— Що це?

— Це шнапс! Дуже смачний і рідкісний, батько привіз з Ельфійської імперії, – пояснила Тетяна. — Кажуть, він приносить удачу!

Її подруга повернулася до мене спиною, постава видавала, що вона ще розлючена.

Рідкісний — це означає дуже дорогий, а пролунавши з вуст доньки міністра, подібний відгук може означати лише одне: він шалено дорогий. Спрага й інтерес підбадьорили мене, відкрила кришку, і в ніс одразу вдарив солодкий і приємний запах ірису. Сподіваюся, він на смак так само приємний, як і на запах. Трохи забарившись і насолодившись ароматом, усе–таки ковтнула шнапсу. Випила кілька ковтків і знову подивилася на пляшку.

— Дивно, — прошепотіла слабким голосом.

Незрозумілий якийсь алкоголь: на смак, як звичайна солодка вода, ні тобі гіркоти, ні градуса не відчувається. Але щойно я зібралася запитати про цю невідповідність, пляшку в мене з рук уже забрали. Христина обернулася до мене і натиснула на якусь кнопку ліфта. На її обличчі грала загадкова усмішка, злісна й тріумфальна, я б сказала. Двері ліфта почали відчинятися, і я відчула як легке алкогольне запаморочення, стає чимось нездоровим. Хіба може бути такий ефект лише від кількох ковтків шнапсу?! Із задоволенням вийшла з цієї задушливої магічної коробки в довгий коридор. Повернулася назад і побачила, що дівчата не збираються виходити за мною.

— Тут Вероніка і вийшла, коли її бачила востаннє. Ліві двері в кінці коридору, — відповіла на моє німе запитання Тетяна, добродушно усміхаючись і стискаючи обома руками сумочку.

— Дякую, — згадала про манери, нарешті, вони все–таки мені допомогли.

— Не дякуй, — хижо посміхаючись, відповіла Христина, коли двері майже зачинилися.

Від цієї посмішки мені стало недобре, хоча я й до того почувалась не дуже. Щоки запалали, у мене піднялася температура, руки похолоділи. Свербіти все перестало, замість цього з'явилося дрібне тремтіння в руках і ногах. Повільно повернулася і пішла у кінець коридору, ледве пересуваючи ноги. Від однієї посмішки мені так погано не могло стати, невже шнапс настільки сильний виявився?! Зробила ще кілька кроків і зупинилася, як укопана. Внизу живота з'явилося незрозуміле тепло, стиснуті корсетом груди налилися, а соски здибилися, сповіщаючи мені про збудження. Потім мені здалося, що в паху щось вибухнуло, оскільки все там почало боляче нити, вимагаючи ласк. Ноги несподівано підкосилися, тож довелося схопитися за стінку. Якого біса зі мною відбувається?