Вальтер

Терпіти не можу жінок, від них вічно одні проблеми! Природа, видаючи їм мізки, явно поскупилася, особливо на тих, яких обдарувала красою. Немає небезпечнішої та страшнішої жінки на світі ніж та, що обдарована красою. Чим жінка красивіша, тим менше в неї мізків і більше невиправданих амбіцій. Всі вони такі дріб'язкові та ласі на красиві слова та брехливі обіцянки. Правдива приказка про те, що жінки люблять вухами. 

Ось Каміла, моя наречена. Колишня наречена. Ще з дитинства славилася своєю красою, яку так вигідно доповнювали влада і статки її батька, міністра фінансів, пана Фросманта. Варта заздрості наречена, як називають у широких колах аристократії подібних світських левиць. Насправді ж її жахливий характер мучив мене останні чотири роки, які дорогий Фросмант мріяв посватати за мене свою проблемну доньку. Нас навіть називали найкрасивішою парою країни, хоча фактично родову каблучку я їй ніколи не пропонував, як і заміж за себе не кликав. Я взагалі пропонував вийти за себе тільки одній жінці, й закінчилося все не на мою користь. Ми з Камілою зустрічалися щотижня, в якомусь ресторані, де я з нейтральним обличчям слухав її бездумну балаканину. Часом подібні вечори давались тяжко, але така вимушена компанія Фросмант була краща за альтернативу наших коротких зустрічей. Король вирішив, щоб йому того не вартувало одружити мене на старості літ. Зрештою, був у моїй нареченій один єдиний плюс: вона почуття свої до мене не приховувала. Якщо більшість молодих мисливиць за статками прикидалися безневинними овечками та насправді прагнули тільки моїх грошей і статусу, то Каміла бажала того ж самого, тільки відкрито й нахабно, наче я вже її власність. Як перший радник короля, я вирішив не руйнувати світосприйняття дурної дівчинки до останнього, і тільки тягнув із заручинами. Хоча король постійно нагадував мені, що пора б уже одружитися, завести дітей і Каміла – слушна для цього кандидатура. Краще б він одного зі своїх синів одружив на ній! Хоча ні, не треба, країна одразу стане банкрутом через витрати королеви на всяку непотрібну дурницю. Боюся, якби весілля відбулося, вона мене по світу пустила вже за рік, попри те, що її батько пропонував за неї солідне придане. Потай, напевно, теж бажав її якнайшвидше позбутися. Ось тільки весілля не відбулося, як би не старався міністр фінансів.

Сьогодні в мене був поганий настрій, таке відчуття, що мій дорогий ворог, Ігнаришнар, щось проти мене замишляє. Знову! Він завжди щось замишляє, особливо після тієї історії, що сталася дванадцять років тому. Тож можна сказати, моє життя вдалося — у мене є особистий ворог! Хто ще таким може похвалитися? Я його, до речі, прокляв, дуже сильно й жорстоко, а він у відповідь прокляв мене. Прокляття вони такі, мають властивість з'являтися у відповідь. Я прокляв його родовий вогонь, щоб до жінок не давав навіть наближатися, що він цілком заслужив своєю витівкою. Міністр же не вигадав нічого «розумнішого», ніж проклясти мене здатністю відчувати спрямовані в мій бік емоції людей. Спочатку я довго сміявся, навіть радів, що тепер зможу знати, хто з придворних мені вірний і кому насправді можна довіряти. Щоправда, коли виявилося, що довіряти то нікому, я трошки засмутився. Коли ж зрозумів, що прокляття ще й витонченим способом позбавило мене можливості займатися коханням, розлютився. Залишившись із жінкою наодинці, найчастіше я відчуваю від неї не збудження, а добре приховану огиду і страх. У якого нормально мужика встане, якщо він відчуває таке? Зовнішність у мене приваблива, просто з тими жінками, що велися на неї, мати справ не хотів я, а ті, що не велися, полювали тільки за грошима і статусом. Якесь замкнуте коло виходить, тих, кого хочу я, не хочуть мене, а ті, хто хочуть, не хочу я. Біда ще в тому, що Ігнаришнар, військовий міністр за забаганкою короля, теж позбувся статевого життя, ось тільки він від цього не страждає. Мені б так, уже нудить від усіх тих почуттів, які відчувають інші щодо мене.

Отримавши запрошення на зустріч у міському особняку пана Фросманта, бажання туди поїхати зовсім не з'явилося. Але, король (щоб у нього секс був так само часто, як і в мене за останні дванадцять років — тобто жодного разу) сам заштовхав мене у свій автомобіль і повіз туди. Наш король — Вільям Другий, правитель усієї Ансари, не такий, яким його уявляють прості громадяни — серйозний і суворий правитель середніх років, а суто школяр, якому так і горить інколи влаштувати комусь якусь підлість. Як тільки мені вдається впоратися з його витівками, сам не знаю! Головне, у короля ростуть ще два сини принца, із зарозумілістю анітрохи не меншою, ніж у батька. Іноді так і хочеться подати у відставку, щоб знову не розбиратися з черговою їхньою витівкою. Але коли таке трапляється, наче читаючи мої думки, до мого кабінету завалюється Ігнаришнар (так за що його так батьки не любили, що ім'я таке дали?!), заявляючи, що з радістю мене замінить. Цього вистачає, залишатися на своїй посаді, тільки щоб його позлити.

— На тебе чекає сюрприз! — «потішив» правитель цієї країни, штовхаючи мене в спину, щоб швидше виходив з автомобіля.

Роздираний передчуттям мого провалу, він посміхався все ширше, і ширше. І де ці горезвісні королівські манери зараз? Сам король дуже далекий від усіх тих правил поведінки при дворі, які сам же нав'язав, але ретельно це приховує.

Варта короля вишикувалася з боків від дверей машини, і я поспішно відступив, згинаючись у невеликому поклоні, дотримуючись етикету. Король вийшов із машини з такою задоволеною посмішкою, що мені навіть кисло стало. Ось тоді зрозумів, що щось тут нечисто, але в голос я нічого не сказав, тільки пішов за задоволеним королем, прислухаючись до емоцій оточення. Судячи з того, що підходячи до величезного особняка міністра, я відчував дедалі більше чужої зловтіхи, стало зрозуміло, на мене чекають великі неприємності. Біля особняка на нас уже чекав міністр фінансів із таким самим задоволеним виглядом, як і король, змовники бісові.

— Я радий Вас вітати у своєму домі, Ваша Величносте, раднику, — заявив він з однією з найогидніших посмішок.

У мій бік пішли якісь урочисті емоції, що мені стало недобре. А де Каміла? За протоколом, вона як єдина спадкоємиця, має зустрічати короля.

— Усе вже готово, проходьте, — поступився нам із королем дорогою міністр, після того, як потиснув руку королю.

Король мало не побіг до входу в сад, потім за ним не поспішаючи пішов я і міністр фінансів. У голові промайнула думка, що міністр сторожить мене, щоб не втік. Гаразд, вдаю, що не відчуваю зловтіхи Фросманта. Коли король пройшов величезну вітальню і вийшов через другі двері в сад, я зрозумів, що даремно не втік. На галявині стоять стільці, попереду червона доріжка, що веде до вівтаря Спасителя, де стоїть жрець у сутані та Каміла в білій сукні з фатою, що закриває обличчя. Вони моїх магів із господарського відділення пригнали, щоб ті взимку, в мороз, змусили рости траву? У них же і так багато роботи через постійні хуртовини на півночі Ансари. Хто це придумав взагалі?

Що за балаган? Черговий безглуздий жарт короля?

— Вітаю! — пискнув король, реготнув і попрямував доріжкою до вівтаря, зупинився праворуч, як мій свідок.

МІЙ СВІДОК? ЦЕ ЩО, МОЄ ВЕСІЛЛЯ?

У мене сіпнулося ліве око, змусити себе вийти в сад не знайшов сил. Адже мене тривожила думка весь ранок, навіщо королю здалася моя родова каблучка. Дванадцять років я робив усе, щоб не припуститися такої ж дурної помилки, як раніше, — не зірватися і не наламати дров, знову. Шкода, зараз цих самих дров нарубаю цілу купу за мене.

— Усі чекають! — прошепотів задоволений міністр фінансів, і мені дуже захотілося спалити його дотла.

Взяв себе в руки напрочуд швидко, треба завжди тримати обличчя, особливо при таких свідках. Здається, весілля продумав король на пару з Фросмантом. Навіть послів запросили, щоб я не міг так просто відмовитися. У Фросманта багато зв'язків, подібний скандал зітре мою кар'єру в порошок. Свою країну відмовою і скандалом зганьбити не можу, тож залишається одружитися. Одружитися з Камілою? Здається, я з глузду з'їхав, не дарма відчував неприємності. А де Ігнаришнар? Я був впевнений, що він до цього причетний, але бісів міністр, але його навіть тут немає. Підозріло.

Поки йшов повз гостей, відчуваючи їхню зловтіху й глузування, і навіть заздрість, почав придумувати плюси одруження. Першим можна відзначити те, що король, нарешті, відстане з одруженням. Другим... а другого плюса немає! Вислати свою новоспечену дружину куди–небудь у далеку провінцію не зможу, надто її татко впливовий. Ось і доведеться терпіти цю дурепу все життя терпіти, навіть без можливості на продовження роду. Є тільки надія, що її татко здохне або впаде в немилість, ось тоді я її позбудуся із задоволенням.

Зупинився біля нареченої, на її задоволену пику дивитися не хочеться, тож сухо кивнув жерцеві починати церемонію. Він щось говорив, говорив, але думками я десь далеко. Таке відчуття, що я роблю найбільшу помилку в моєму житті.

— Наречений, Вальтер Едуард Скот, князь Синього вогню, перший радник короля, головний маг столиці, чи згодні ви, одружуватися з Камілою Фросмант? — нарешті перейшов до суті жрець.

Наче в мене насправді є вибір?!

Скривився і незадоволено видихнув:

— Так.

За моєю спиною застрибали від щастя король і міністр фінансів, навіть почали обійматися. Повільно повернувся до нареченої та, діставши родову каблучку, простягнув руку, щоб одягнути її на палець. Така традиція, замість відповіді жінка має вдягнути каблучку, або ж викинути її, щоб зачаровану каблучку роду знайшла нову наречену спадкоємцю роду, кращу від тієї, що відмовилася.

Мій погляд пройшовся обличчям Каміли, як завжди, вродлива, тільки от бліда як крейда. Здається, вперше за весь час церемонії зрозумів, що взагалі не відчував її почуттів. Вона взагалі не думає про мене, не відчуває жодних емоцій до мене.

Каміла дивилася на мою руку з родовою каблучкою, золотою з одним великим синім каменем. Кажуть, родова каблучка змінює свій вигляд залежно від уподобань її власниці, цього разу вона не змінила форму. Байдужість Каміли, змішана з люттю, вдарила по самолюбству. Немов мені дуже хочеться з нею одружитися?! Один швидкий рух від нареченої — і родова каблучка летить за триметрову огорожу особняка.

— НІКОЛИ! Ти чуєш?! НІКОЛИ жодна жінка не захоче вийти заміж за такого як ти! Та ти імпотент! У нас близькості не було жодного разу! Він навіть цілуватися не хотів! І як мені вийти за такого заміж? Тату, ти, що зовсім здурів?! — закричала ця недолуга, зриваючи й так противний голосок.

Вони всі змовилися принизити прилюдно? Уже бачу сьогоднішні газети, радник короля — імпотент, якого кинула наречена перед весіллям! Гнів повільно накотив, здається, вони зовсім забули, з ким мають справу.

— Ти що таке говориш! Каміло! А ну швидко закрий свій поганий рот і погоджуйся на весілля, поки ще жива! — закричав міністр фінансів у мене за спиною.

Не знав, чи що, що його донечка на таке здатна? Та годі?! 

— Принесіть каблучку, хутко! — наказав Фросмант кільком своїм охоронцям.

Подивився на свою наречену й оторопів, відчувши її таку щиру надію, що ховається за самовдоволеною посмішкою і виразом примхливої дитини. Вона не хоче за мене заміж. З чого б це? Адже ще недавно... Підрахував раптом і з подивом зрозумів, що вже місяць красуня Каміла не нав'язувала мені свою компанію. Невже всього лише за місяць встигла знайти собі багатшу жертву? Так до чого це весілля? Чи її теж змусили, як і мене? Але все ж, я не настільки благородний, щоб брати весь удар на себе.

— З чого б такій юній особі говорити про близькість? Адже ви, як я пам'ятаю, ще не були заміжня? — повернувся до її батька і шокованого короля. — Або ж Ви хочете сказати, що мені підсовують зіпсований товар?

Порівняння з товаром змусило мене відчути її лють і гнів, змішаний із соромом. Як і думав, цнотливістю і не пахне. Мене це, звісно, не хвилює, спати з нею я все одно не збирався, але як причина зійде.

— За стародавнім законом, гідна наречена, одружуючись із главою магічного роду, зобов'язана бути невинною, щоб магія роду чоловіка не відкинула її, як негідну такої великої честі! — урочисто втрутився жрець, дивлячись з обуренням на наречену.

Трохи поблажливо зітхнув, це тільки пережитки минулого, та й мені завжди було байдуже, був у Каміли хтось чи ні. Вона перша почала бити нижче пояса, тож нехай теж отримує.

— Тату! Вижени їх обох із нашого особняка! Вони мене ображають! — закричала як маленька дитина донька міністра і, закривши долоньками обличчя, голосно заревіла.

Терпіти не можу, коли жінки плачуть, дратує.

— Ти що зовсім здуріла?! — вереснув міністр. — Радник, ви не так зрозуміли, Каміла невинна квітка...

Підбігши до доньки, міністр схопив її за руку, трясучи так сильно, що фата відвалилася і піднята вітром полетіла кудись далеко. Він смикнув свою недолугу доньку, змушуючи її чи то вклонятися мені, чи то в ноги падати й благати прощення.

— Забула перед ким стоїш? — зло шипів міністр, озираючись на своїх дорогих гостей. — Швидко просити вибачення, дурепо!

Каміла ще голосніше заревіла, і я скривився, відчуваючи, що час іти.

— Ви вибачте, пане радник, Каміла просто сильно перенервувала перед весіллям, зараз вона заспокоїться і перестане нести дурниці! — чоловік затряс доньку, ледве приховуючи свою лють, намагаючись змусити її перепрошувати.

— Та ні за що! — закричала дівчина, намагаючись вирватися.

Повернувся до короля, не втримавшись, грубо сказав йому:

— Жарт вдався на славу.

Вклонився і пішов під крики міністра фінансів із проханнями повернутися і пробачити дурній доньці. Родова каблучка з часом повернеться до мене, минулого разу вона повернулася, до того ж без нареченої, попри традицію і магію. Напевне так магія підказує мені, що більше нікому не примірити цю каблучку.

Якось мені з жінками не щастить, особливо з нареченими. Не те щоб король правий, і мені справді потрібна дружина, мені б і коханки вистачило з головою. От тільки де взяти таку, щоб хотіла мене, а не того що я можу їй дати? Таких не буває: безкорисливих і справжніх, чи мені не знати. Адже я знаю їхні справжні почуття до мене. Хоч би як я сильно намагався, не можу переступити через себе і не звертати на них увагу. Кумедно, раніше мені було абсолютно все одно на те, що відчувають до мене інші. Хоча мені й зараз начхати, але от тільки... Почуття дуже заразні, буває, люди відчувають до мене таку сильну злість, що помилково приймаю їхні почуття за свої —  це трохи пригнічує.

Каміла була гарним варіантом ширми, поки не знайшов спосіб зняти прокляття військового міністра. Не тиснула на мене своєю увагою, тільки гроші мої витрачала. Що на неї взагалі найшло? Здавалося, що вона думає, як і її батько, тільки про власну вигоду, а тут вередувала, як дитина. Невже знайшла нареченого кращого за мене? Мій рід один із найдавніших і найбагатших, вигіднішим за мене нареченим може бути тільки один із принців. Але принци давно обіцяні нареченим із союзних держав. Залишається тільки якийсь нащадок із наближених до короля або хтось із п'яти міністрів. Військового міністра можна відразу викреслити, я вже постарався, щоб він до жодної жінки навіть підійти не міг. Мимоволі посміхаюся, отримав по заслугах негідник. Міністра фінансів теж, само собою. Залишився міністр охорони здоров'я ельф Серафим, але його можна теж викреслити, ельфи його статусу одружуються з людьми. Чистота крові —  найголовніше, якось так. Не люблю ельфів, ще з війни, всі вони пихаті бовдури. Так, ще є міністр громадських справ, Чернишов, але він уже щасливо одружений на схожій на Камілу стерві. Ще залишився в нас вдівець, міністр освіти, пихатий бовдур, який перекинув на мене всі турботи щодо академії магії.

«Ви ж у нас найсильніший маг у країні, кому як не вам відповідати за навчання майбутніх магів? Вони захоплюються вами та благоволять, ви для них найкращий приклад!» —  лестив тоді цей кабан, розкланявшись перед королем.

Приклад, авжеж! Який там приклад, щойно з'являюся в одній з академій, доводиться бігати від сексуально стурбованих студенток. Та ще й помічницю до мене приставили, на всю голову хвору, Катаріною звати. От бувають такі люди, дивишся проста сіра миша, а всередині ховається таке, що подумати навіть лячно. Треба було мені щось запідозрити, коли її привів Ігнаришнар Трут особисто із задоволеною усмішкою. Навіщо мені вона здалася, так і не зрозумів, секретар у мене й так був, пані Фіжм, симпатична старенька жіночка.Та й виглядала вона як щось безглузде —  дві темні коси, великі окуляри, сама маленька й худа.

— Добрий день, раднику! — усміхаючись, привітався військовий міністр і в мене по спині одразу пішли мурашки.

Від Трута так і несло самовдоволенням, наче він зробив мені велику гидоту.

—  У мене немає на тебе часу, —  відмовив, але міністр навіть не подумав піти.

— Познайомся, це Катаріна! Відсьогодні вона твій помічник, ось указ короля! — просяяв телепень, усучивши папір із печаткою короля.

Це як же він його змусив указ цей підписати? Король знову йому в карти програв?! Скільки йому казати, не грайся з ним, міністр усе одно шахраює! На мене ще й у карти грають, просто шикарно!

— Іди й шпигуна свого забирай, — указ указом, але я не збираюся його виконувати, далі зайнявся своїми паперами.

— Ні, Вальтер! — щасливо проспівав міністр і підштовхнув до мого столу мовчазну дівчину. — Тепер вона твоя!

Відразу я відчув голод, жахливий голод. Потім подумав про обід, що я з'їв за пів години до цього, і тільки тоді подивився на помічницю. Голод був її. Судомно ковтнув, розуміючи, що відчуваю тільки емоції, спрямовані на мене, іншими словами з'їсти вона хоче мене. Головне, це зовсім неплоских утіх голод, у мені бачать їжу. При цьому її обличчя безпристрасне, а очі якісь порожні, як у ляльки.

— У вас є для мене робота? — запитала вона в мене з тим же безпристрасним виразом обличчя.

З того дня більшу частину часу я тільки й займаюся тим, що вигадаю для неї завдання, щоб відіслати якомога далі від себе. Відчувати, як щоразу тебе буквально пожирають очима дуже неприємно.

Машина зупинилася біля воріт, як завжди, швидко. Помічниця вийшла з неї й з безпристрасним обличчям, привітавшись, дала мені ключі.

— Може, все–таки передумаєте! Прошу вас! Це непорозуміння! — скиглив біля мене міністр фінансів уже кілька хвилин.

— Ні! — рявкнув на нього, не стримавшись.

— Вам потрібно відпочити, пане радник, — ляпнула Катаріна, відчиняючи для мене двері машини.

Відчуваю її моторошний голод, ще кілька метрів, а потім усе зникає. Дивно, Катаріна раніше не говорила нічого подібного. Невже, я так погано зараз виглядаю, що навіть такий монстр, як моя помічниця, мені співчуває?

***

У мене є дім, як може радник короля не мати дому в столиці? Ось тільки там останнім часом проживає мій головний біль і за сумісництвом найбільш ідеологічний шпигун Трута — моя сестра Серафима.

Сестричка повністю підкорялася моєму визначенню: якщо красива, то мізків мало, за те амбіцій хоч відбавляй. Не знаю чому, але ця нестерпна особа вирішила, що досить із неї магії (місяць усього навчання пройшла, то вже все — "маг") і пора заміж!

Спаситель, їй сто років нещодавно стукнуло, а мізків не додалося зовсім! Але найжахливіше, що вона вже визначилася зі своєю шостою жертвою! Саме шостою, всі попередні придурки додумалися втекти, або були кинуті нею, після повного розорення.

Знайшла, кого вибрати — Ігнаришнара Трута! Не розумію, що вона в ньому знайшла?! Щуплий, зі шрамом на пів обличчя! Його крім війни та таємних змов нічого не цікавить! Він навіть і не дивиться на неї, слава Спасителю! Щоб я зробив, якби він захотів мені помститися, спаливши сестру за допомогою прокляття?!

Дурне захоплення сестри почалося з минулої весни на Весняному королівському балу. Серафима напередодні кинула свою попередню жертву. За її твердженням через погану звичку дарувати їй колючі троянди щоранку, мовляв, втомилася вона від його турботи. Насправді сестричку жорстоко кинули. Якось вона повернулася до їхнього особняка раніше, ніж зазвичай, зустріч у модистки скасували несподівано, і застала свого чоловіка в ліжку з іншою. Нічого, гарний особняк був, та й ельфійка красива була. Мені її чоловічок колишній ніколи не подобався, багатий чванько, власник підприємства з виготовлення елітної косметики. Мало того, що сестру образив, так ще при розлученні захотів відсудити в неї все придане, і навіть засадити її за псування майна і шкодити його коханці. Словом, я вирішив його трошки покарати, перетворив на жабу на двадцять років. Буде знати, як ображати сестру князя Синього вогню, і радника короля за сумісництвом!

Так от, зібралася Серафима на Весняному королівському балу шукати свою наступну жертву. Для цього набилася до мене в пару, одягнувшись так зухвало, що сам король раз у раз витріщався на декольте моєї сестриці. Навіть повії в борделях одягаються скромніше! Як сестра верещала, що то мода така, коли я спочатку було, подумав, що вона вирішила одразу на вулицю з червоними ліхтарями податися, а не на бал. Краще я б тоді її вдома залишив!

Варто було нам з'явитися в урочистій залі, як навіть музика стихла. Просто навіть королівський диригент оцінив її обтислу напівпрозору сукню настільки, що не зміг відірвати очей, доки йому варта мізки не вправила. Король погляду з неї не зводив, як і більшість чоловіків при дворі. Ця дрібна зараза використовувала мене, як живий щит від нецікавих їй залицяльників. Коли до нас підійшов Трут, як зазвичай, сказати мені якусь гидоту, він не звернув уваги на сестру і тим самим підписав собі вирок. Він навіть не привітався, що шалено розлютив сестру, яка звикла, що вся увага завжди дістається тільки їй. Вона весь бал домагалася його уваги будь–якими способами, але в неї нічого не вийшло. Так тривало і після балу, сестриця весь час шукала зустрічі з ним, а Трут увесь час уникав її, не знаю навмисно, чи ні.

Через кілька місяців шалено задоволена сестра заявилася до мого робочого кабінету і заявила:

«Братику, привітай мене! Я стала шпигуном мого Ігнаришнарчика! Щоправда, довелося пообіцяти, що буду доповідати про все, що ти робиш, але це так, не важливо. Головне ти роби що–небудь погане частіше, щоб мені було про що йому доповідати. Чекаю не дочекаюся, коли піду до нього тебе здавати!»

От не зрозумій, хто з цих двох більше збожеволів? Ігнаришнар, який найняв мою сестру стежити за мною ж, чи Серафима, яка про це так легко розповіла? Що за дивні люди мене оточують?!

Після цієї заяви я більше не зміг жити у своєму будинку, з якого сестриця мене щасливо вигнала своїм надокучливим стеженням. Здавалося, вона була всюди, записувала у свій блокнотик абсолютно всі мої дії. Усі нерви мені витріпала, тому довелося з'їхати в готель «Престиж».

Зупинив машину перед готелем, не думаю, що хтось посміє мені сказати перепакувати машину в інше місце. Здається, випадково окропив із калюжі якогось волоцюжку. Мене огорнули чужі почуття, як завжди, приємного в них мало. Злість змішалася з корисливістю, кумедне поєднання, але, на жаль, я відчуваю його занадто часто. Мовчки пішов до дверей, відчинених слугою. Волоцюжка щось кричить мені в спину, але удаю, що її не існує. Зайшов у готель, сподіваючись, що почуття волоцюжки випаруються, або хоча б відійдуть на другий план. У повітрі витає запах дорогих квітів, інтер'єр в золотих тонах з великою кількістю мармуру в декорі викликає роздратування. Вдома, у моєму особняку, набагато краще, менше невиправданого пафосу.

Ззаду почувся дивний шум, а потім під добірну лайку слуги в готель увійшла волоцюжка. От тільки ще одного скандалу мені не вистачало! Знову відчув чужу злість, спрямовану на мене, до якої додалася корисливість і неприязнь.

— Пане! — вклонився метрдотель, без слів відкриваючи сейф у столі, де зберігається каміння — ключі від дверей номерів "Люкс".

Вона знову покликала мене, мало не вивернуло від її змішаних почуттів. Що це? Сором і злість? Яке дивне поєднання, раніше мені не зустрічалося.

Заскрипіли підбори по підлозі, і волоцюга з'явився перед мною, не дозволяючи забрати ключі. Відчуваю її злість, настільки сильну, що теж починаю злитися, поки не звертаю уваги на її зовнішній вигляд.

Темне волосся зібране на потилиці в гульку, більшість пасом вибилися із зачіски й гарними завитками впали на її обличчя. Гострий носик і бліді губи на білосніжній шкірі, нічого примітного. Але ось тільки ці очі, такі красиві дивного відтінку, ніби сіро–зелений змішали з блакитним кольором. Очі, що запам'ятовуються, на відміну від решти зовнішності. Одягнена в старе пальто і довгу спідницю, і драні чоботи. Волоцюжка, одразу видно, і за одягом, і за брудом на ній. До її красивих очей тільки шарф підходить, синього кольору, мого кольору.

Намагаючись стримати злість, запитую з насмішкою, чи до мене вона звертається.

— До Вас! — вигукує вона, одразу невдоволено підтискаючи губи.

Якась надто вихована обірванка, чи це вона так хоче показати, що я їй не рівня? Суміш її праведного обурення зі злістю неприємно вдарила по самолюбству. Молодець, тепер навіть обірванки бісяться, коли я переходжу з ними на "ти". Звинувачує мене в псуванні свого одягу, що, м'яко кажучи, смішить і бісить. Відчуваю, як її злість м'яко перетікає в мою. Зазвичай це відбувається, коли людина відчуває до мене дуже сильні емоції, але якось не схоже, що обірванка шалено сильно злиться на мене. Зачіпаю її, принижую, так само як і вона мене, просто посмівши заговорити зі мною. Мимоволі посміхаюся, відчуваючи її злість, змішану зі збентеженням. Шкода надто багато слухачів у нашого концерту. Обійшов обшарпану дівчину і підійшов до стійки метрдотеля.

— Ключ давай! — наказав.

Від сивого чоловіка в уніформі так і віяло зловтіхою і корисливістю. Невже надумав комусь про це розповісти? Теж шпигун Трута? У мене скоро через нього буде манія переслідування.

— Ніхто не повинен дізнатися, що тут відбувалося, — погрожую йому спокійно.

— У Вас совість є?! — крикнула волоцюжка мені в спину так, що поспішно довелося придушити посмішку.

У радника короля совість? Серйозно? Звідки їй там узятися? Вона кумедна.

— А в тебе? — запитую з усмішкою, не обертаючись.

Повернувся в бік ліфта, але бродяжка перегородила шлях. Здається, моє ангельське терпіння за цей день вичерпало свій ліміт. Варто було зірватися, ще тоді Каміла принизила мене прилюдно, а я стримався, не бажаючи зчиняти скандал. Зараз же відчуваю лють, до всіх жінок на світі, але трьох найбільше. До Міли, що так жорстоко вчинила зі мною колись. До Каміли, яка вирішила, що має право мене прилюдно принижувати для власної вигоди. І до волоцюжки, яка вирішила, що краща за мене, і має право щось вимагати!

Можливо, це й не моя злість, але я так втомився тримати свої почуття, що чужі до мене виступили каталізатором. Зустрівся поглядом із волоцюгою, і та відскочила на крок назад. Її почуття хльоснули, як дзвінкий ляпас. Красиві очі злякано дивляться на мене, ніби я якийсь страшний некромант. Чого вона так злякалася? Мене? Ну й по заслузі їй!

Заплющив очі, намагаючись заспокоїтися. Бродяжка, коли боїться, так схожа на кумедне цуценятко. Тварина, а не людина. Як змусити її перестати гавкати? Чого вона хоче? Грошей? Та нехай забирає, тільки дасть мені спокій!

Дістав портмоне з кишені й спустошив відділення з мідяками. Вручаю їй монети, бажаючи більше ніколи її не бачити й тим паче не відчувати її почуття. Вона завищала на мене з перекошеним від гніву обличчям. Голос такий самий верескливий і вимогливий, як у Каміли, в нашу останню зустріч. Злість обірванки та моя злість на всіх жінок загалом об'єдналися в мені у звірячу лють. Ледве стримався, щоб не вдарити обірванку смертельним закляттям, або просто спалити живцем. Мені здавалося, пронесло, але потім слідом за своїми словами вона кинула мідяки мені в обличчя. Лють заколотила з такою силою, що я ледве почув її іншу фразу:

— Я вам не жебрачка! Мені ваші гроші не потрібні!

«Мені твої гроші не потрібні!» — сказала мені Міла, колись дуже давно. Гроші? Влада? Що ще їй треба було? Адже я ніколи не пропонував їй грошей, а всього лише своє серце і руку.

Я б убив її, цю дурну волоцюгу, мені нічого не варто. Ось тільки її очі колють, немов два гострих кинджали, не даючи забути, що вона не Міла. Бродяжка не винна в моєму болю і розбитому серці, але я вже не можу зупинитися. Намагаюся її схопити, але вона відскочила, випадково розбиваю велику вазу на столі. Осколки розлетілися в різні боки, хтось закричав. Схоже, завтра в газетах про мене надрукують чергову плітку.

— ТА ЩО ТОБІ ТОДІ ВІД МЕНЕ ПОТРІБНО?! — закричав на неї, потопаючи в страху оточення.

Правильно, нехай бояться! Мене і повинні всі боятися, але через моє терпіння всі послаблюють увагу і дозволяють собі зайве. Тільки варто було показати, на що я здатен, так одразу ж усі притихли, як миші. Бояться. Мені подобається, що мене бояться, значить, не посміють піти проти мене.

— Вибачтесь, — сказала раптом обірванка нерішуче, але вже не злякано.

Якби від неї не виходила така яскрава хвиля жалю, я б не виділив її почуття з купи решти присутніх. Не одразу зрозумів, що саме відчув, а коли зрозумів, здивувався настільки, що злість зникла. Мене ніхто не жалів, жодного разу за всі дванадцять років, що я мучуся від прокляття.

Навіть рідна сестра ніколи не переживала за мене. Її охоплювала зловтіха, коли я розклеївся після історії з Мілою. Навіть коли пішов у запій, плюнувши на своє життя на кілька місяців, не відчував від своєї сестри ні краплі жалю. Тільки одне роздратування, коли вона вкотре приїжджала до мене по гроші.

Мене, радника короля, пожаліла якась обірванка з вулиці. У мене є все, чого немає в неї: гроші, влада і чистий одяг. А що є в неї?! І волоцюжка мене жаліє, після того, як я налякав її?!

Дивна вона, але кумедна чи що. Мимоволі посміхаюся, дивлячись на її розгублену мордочку. Такі кумедні й незрозумілі її почуття до мене. Не зміг утриматися і засміявся. Це який поганий вигляд я маю в її очах, що вона мене жаліє? Спаситель, вона ненормальна!

Торкаюся її плеча, маленьке закляття і її одяг висох. У суспільстві не заведено використовувати свою магію на інших людях, хіба що цілителям. Та дрібниця, що я зараз зробив для обірванки, вважається надто інтимною. У нас кажуть, що магія і людина одне ціле. Якщо ти торкаєшся людини своєю магією, то це можна порівняти з реальним дотиком. Виходить, те, що зараз магією висушив увесь її одяг, усе одно що руками бродяжку з голови до ніг помацав. Давно я не чіпав жінок, навіть своєю магією. Вона особлива чи що? Окидаю її поглядом знову, перш ніж піти, і з посмішкою розумію, що й справді, особлива. Багато років минуло з того часу, коли я відчував до людей жалість.