Я зніяковіла на мить, а поглянула на Лейлу і кивнула:

— Дуже приємно з вами познайомитися, лорде Мейрі. Ваша дружина зробила мені велику послугу, коли згодилася стати фрейліною майбутньої королеви.

— Ви надто люб’язні, леді Месау, — чоловік знову уклонився мені. — Чи можу я просити вас дозволити моїй дружині потанцювати? Чи ваша леді потрібна вам буде все свято?

— Звісно, — я здивовано скинула брова. — Якщо леді Лейла бажає провести час окремо від мене, я не заперечую. Це свято для всіх.

— Дякую, міледі, — він вже втретє уклонився мені. — Дякую за запрошення і для мене. І для дружини. Був радий з вами познайомитися особисто.

— Я теж, лорде Мейрі, — чемно відгукнулася я. — Гарного вам вечора.

Він уклонився. Знову. Після чого подивився на свою дружину, на кілька миттєвостей затримавши на ній погляд, і поквапився поки що залишити її поряд зі мною. Я проводила його поглядом, а потім звернулася до найстаршої своєї фрейліни.

— Якщо ви бажаєте, можете наздогнати чоловіка. Я сказала правду. Я не маю нічого проти того, щоб мої фрейліни розважалися окремо від мене.

— Дякую за дозвіл, леді Айло, — Лейла кивнула мені з чемною посмішкою. — Та поки я побуду поряд із вами, якщо ви не заперечуєте. Все ж таки ще трохи і всі аристократи вирішать вам відрекомендуватися. Вам потрібна буде наша підтримка.

Оріса з Еліссою одночасно кивнули, підтримуючи рішення Лейли.

І всі вони мали рацію. Як виявилося трохи згодом. Час від часу до мене підходили чоловіки у темних або яскравих сюртуках, цілували руки, називали свої імена та знайомили ці своїми супутницями. Зазвичай лордів супроводжували дружини. Інколи доньки. І дуже рідко чоловіки підходили самі.

В якийсь момент я вже починала розуміти, що забуваю щойно почути імена та прізвища. Сподіваюся, що в разі чого мої фрейліни допоможуть згадати, як до кого варто звертатися.

— Здається все, — прошепотіла Оріса, коли останній лорд вклонився мені та поквапився відвести свою молоду дружину до вікна. — Як ви себе почуваєте, леді Айло?

— Так, наче знову вперше у світ вийшла, — тихо прошепотіла я, роблячи ковток вина. У голові запаморочилося, та за мить я знову була готова посміхатися і кивати.

— В мене десь так само пройшов бал дебютанток, — поділилася Даяна, озирнувшись. — Всім хотілося познайомитися з молодою неодруженою зовицею дочки канцлера. Як згадаю, аж погано стає.

— Я пам’ятаю той бал, — посміхнулася Елісса. — На тобі була неймовірна рожева сукня. І всі погляди були зосереджені тільки на тобі.

Леді Офора посміхнулася:

— Ненавиджу рожевий колір. То був перший і останній раз, коли я вдяглася в нього.

Леді Лейла не брала участі в розмові, тільки слухала нас і посміхалася. А дівчата вже забули про все навкруги, занурившись у спогади про те свято, на якому мене просто не могло бути.

Свій бал дебютанток я теж пам’ятала дуже добре. Та не могла сказати, що отримала від нього гарні враження.

— Леді Айло, король, — Оріса тихо попередила мене за мить до того, як я почула кроки.

— Леді Айло, — і цей голос. Голос, від якого перехоплює подих, — дозвольте запросити вас на танець?

— Мілорде, — я повернулася і присіла в реверансі. Після чого простягнула його величності руку.

— Це честь для мене, леді Айло, — церемонно схилив голову правитель Содії. І першим крокнув до середини залу, оминаючи одну з колон.

Наче почувши наказ, музиканти заграли гучніше. Мелодія заструменіла між гостями, прослизнула під арками, вдарилася у стелю. Обійняла тонким серпанком і підтримала спину, разом із рукою Оуена.

— Свята в Содії завжди відкривають гертійським вальсом, — промовив він, роблячи перший крок. — Він дуже схожий на павану, яку танцюють в Ісафірі. 

— Якщо я наступлю вам на ногу, ваша величносте, мені ж не відрубають голову? — з посмішкою спитала я, дозволяючи королю вести мене у танці. — Бо чула я, що в Південній Детії, звідки родом гертійський вальс, це теж щось на кшталт традиції.

— Ми з вами, на щастя, не у Південній Детії, — король підморгнув мені, як звичайний юнак, і змусив трохи відхилитися для наступного па.

Я навіть не нервувала від, що не знала цього танцю. Оуен вправно брав на себе головну роль. І нехай зараз на нас дивиться весь двір Содії, я не боюся зробити помилку. Бо відчуваю — мене від неї врятують.

За мить після цієї думки до танцю долучилася ще одна пара. Потім ще. І ще. Боковим зором я помітила леді Лейлу з чоловіком. І Даяну з лордом, який нещодавно називав мені своє ім’я. 

— Сподіваюся, люди ще не встигли вас втомити, Айло, — промовив Оуен, закручуючи мене під спів чарівної музики. — Бо я вимушен зізнатися, що на знайомство з вами ще чекають Вищі лорди. 

— З великим задоволенням познайомлюся з ними, — відгукнулася я і таки наступила королю на ногу.

Оуен на мить скривився, а потім тихо розсміявся:

— І справді добре, що ми з вами не в Південній Детії, Айло.

— Перепрошую, мілорде, — прошепотіла я, намагаючись не розсміятися. Та король мене випередив своїм сміхом, який здавалося, наповнював округу не гірше за музику.

Танець закінчився легким па, в якому чоловік від мене відступив і повільно опустився на одне коліно. А я присіла в реверансі, підхопивши важку спідницю сукні.

— Ходімо зі мною, — Оуен випростався. — Обіцяю, залишилося лише познайомитися з Великими лордами. І після цього більше нічого нудного. Після цього будуть тільки танці та ігри. 

— Я зовсім не втомилася, мій королю, — запевнила я його. — Та і як можна втомитися від людей, які є частиною твоєї країни?

— Повірте, Айло, можна.

Мене трохи зачепили ці слова, та я майже одразу забула про них, ідучи поряд з королем. Збираючи на собі погляди аристократів. Погляди, сповнені заздрощів — від леді, і зацікавленості — від лордів.

— Леді Айло, — король повернув мою увагу до себе і першим зупинився неподалік від одного з вікон. 

Тут стояло кілька лордів, майже всіх цих чоловіків я вже бачила, і трійко хлопчиськів-слуг. Останні подавали напої та закуски, забирали пусті кубки і удавали, що їх тут немає.

— Дозвольте познайомити вас з Великим канцлером Содії, — промовив Оуен, зупиняючись першим.

Один з чоловіків поважливо схилив переді мною голову. Канцлер був високим кремезним чоловіком з надмірною вагою, темними пишними вусами та маленькими очима.

— Браян Госабр, міледі, — він відсалютував мені кубком. — Щасливий нарешті познайомитися з вами офіціально.

— Я теж, лорде-канцлере, — кивнула я.

— Вілфред Стері, міледі, — старий сухий чоловік виступив вперед. — Ви маєте чарівний вигляд.

— Дякую, лорде Стері, — я посміхнулася у відповідь. — Якщо я маю рацію, то ви посідаєте місце Великого підскарбія.

— Все так, міледі, — підтвердив чоловік. — Я вражений вашою обізнаністю.

— Я хочу як можна більше знати про Содію та її мешканців, — чемно посміхнулася у відповідь. І разом із королем взяла кубок вина з рук слуги. 

— Це напрочуд вражаюче прагнення для юної леді, — лорд-канцлер відсалютував і зробив ковток напою. 

— Дякую, мілорде, ви надто люб’язні.

Оуен вже майже відпив зі свого кубка. А потім опустив його і повернувся до наступного лорда, який стояв поряд.

— Леді Айло, а це…

— Крістіан Карі, міледі, — високий рудий чоловік поклонився мені. Єдине, що я помітила окрім кольору волосся, підведені наче в леді чорними фарбами очі. І дивну припудреність під правим оком. — А це мій син. Один з двох. Айзек Карі.

Чоловік вказав на молодшу копію себе. Симпатичного хлопця може трохи старшого за мене. З такими ж яскраво-рудим волоссям і світло-блакитними очима. Від батька його відрізняло лише ластовиння, що розсипалося по щоках та носу.

— Лорд Карі-старший обіймає посаду Великого сенешаля, — промовив Оуен, — це свято саме його заслуга. І саме він буде влаштовувати наше весілля.

— Бал просто неймовірний, лорде Карі, — люб’язно відгукнулася я. — Я вже не можу дочекатися, щоб побачити, що ви зможете зробити для королівського весілля.

— Це честь для мене, леді Айло, — запевнив мене Великий сенешаль. — Я сподіваюся, що зможу вдовольнити короля і майбутню королеву.

— Ви завжди це вміли, лорде Карі, — Оуен кивнув. — Недарма ж за вами закріплено цю посаду вже впродовж десяти років. 

Здається король хотів ще щось сказати. Він вже повертався до Карі-молодшого, показуючи на нього рукою. Та за мить поряд із його величністю виник лорд, якого мені ще не назвали. Високий чоловік з сірим волоссям, що розсипалося по плечах. Лише кілька пасм над вухами було стягнуто у крихітний хвостик на потилиці.

Це все, що я встигла розгледіти до того, як він вихопив з рук короля кубок і озирнувся.

— Лорде Долайн, — Оуен вже хмурився.

— Заберіть хлопця! — чоловік не почув свого короля, віддаючи наказ кудись вбік. — Це замах!

Наступний кубок він вихопив з моїх рук. І тільки потім я помітила, як один зі слуг, що стояв весь цей час поряд з Великими лордами, витріщає очі. А з його вух і ніздрів прокладають собі шлях кармінові струмочки. Струмочки крові.

— Ах!

— Мовчить, міледі, — я отримала холодний погляд від цього лорда. — Не привертайте уваги. 

— Що діється? — його величність озирнувся і теж побачив слугу, який вже не тримався на ногах. Який вже просто не міг стояти сам, бо з кутка його рота стікала кривава піна, а очі закотилися. Його підтримував за плече Айзек. Зблідлий і переляканий Айзек Карі.

— Вас намагалися отруїти, мілорде. Цей хлопець вже як кілька місяців куштує вашу їжу та ваші напої перед вами. І він щойно помер. 

Це все, що сказав лорд перед тим, як знову огледітися. Здається цей чоловік зараз продумував якийсь план. Та все полетіло шкереберть, бо поряд хтось розсміявся.

Тихо. Неприємно.

Просто розсміявся.

Я повернулася і побачила того, кого повеселила смерть на балу. Це був один з хлопчисьок-слуг. Він тримав в руках тацю з кубками і сміявся.

— Ну що ж, тоді не сьогодні.

— Що ти сказав? — лорд Долайн поглянув на цього слугу. І вже простягнув до нього руку. Але той надто швидко відскочив вбік, відкинувши від себе тацю.

Кубки з вином полетіли на підлогу, перебиваючи стукотом музику і розмови гостей. Привертаючи загальну увагу.

— Я сказав, не сьогодні. Тепер ви попереджені, — промовив хлопчисько і щось підкинув у повітря. Після чого розвернувся і кинувся до вікна.

Першим, що я почула, був дзвін скла. Це той, хто прикидався слугою, вдарився всім тілом в нього, розбиваючи на друзки. І за мить зник у темряві ночі. 

Той, хто намагався вбити короля, щойно вистрибнув з третього поверху Крижаного палацу.