Двері рвучко прочинилися, впустивши у помешкання двох вартових у сірій формі. Вони були поряд. Вони почули. І спершу подивилися на мене, очікуючи на наказ.

— Почекайте, — я повільно встала з крісла. — Еліссо, про що ти говориш?

Леді Тейруа роздувала щоки і просто вказувала на Даяну пальцем. Не промовляючи ні слова.

— Кого заарештувати, ваша величносте? — один з вартових переводив погляд з мене не моїх фрейлін.

— Даяно, — я не звернула на чоловіка уваги, звернулася до своєї леді і скинула брови, — тобі є що сказати?

— Так, є, — дівчина зітхнула і відставила чашечку у бік. Щоб в наступну мить витягти з-за пояса своєї сукні малесенький флакон з якимось сріблястим порошком. — Я додала в ваш чай це.

— Вона зізналася! — Елісса верескнула і спробувала відтягти мене убік, наче не дівчина перед нами стояла, а отруйна зміюка з-під столу виповзла.

Та я не злякалася. Тільки спитала:

— І що це, Даяно? 

Леді Офора передала флакон одному з вартових. Той відкрив його і понюхав вміст. Звів на мене здивований погляд.

— Крижана кульбаба, ваша величносте. Сушена.

— Що? — я насупила брова.

— Це протиотрута, — неохоче зізналася Даяна. — Крижана кульбаба майже єдина рослина, яка може протидіяти «поцілунку коханки». То ж якщо ви вже сьогодні якимось чином отримали порцію отрути, цей чай би це виправив.

— Це лікар тобі його дав? — Елісса продовжувала тримати мене за руку. 

— Ні, це моя ініціатива.

Леді Офора дивилася на мене прямо та відкрити. А потім тихо додала, ні до кого до ладу не звертаючись.

— Я не дозволю вбити дитину королеви. Це не те що має статися. 

— Покличте лікаря, — я нарешті знайшла, що наказати вартовим. — Нехай підтвердить чи спростує ці слова.

Один з чоловіків уклонився та поквапився виконати наказ.

— Ти дуже спостережлива, Еліссо, — я нарешті відчепила від себе фрейліну. — Дякую тобі. І можливо тобі, Даяно. Якщо твої слова зараз підтвердяться.

— Я не хочу вас кривдити, міледі, — тихо відповіла дівчина і відступила убік, щоб не бентежити своєю присутністю.

Оріса та Лейла мовчали. Вони теж повставали зі своїх місць, та жодна з них і слова не встигла промовити.

Лікаря також чекали у тиші. Тільки Елісса голосно тупотіла, проходячи по одній і тій самій лінії через всю кімнату і назад. Коли чоловік у світлих шатах увійшов у кімнату, всі вже були втомлені тишею та миготінням квітчастої спідниці леді Тейруа. 

Лікар вислухав мене, взяв з рук вартового флакон і недовірливо подивився на леді Офору.

— Звідки ви знали про крижану кульбабку? Та і де взяли цей порошок?

— З моїх запасів, — знизала плечима дівчина. — А знала, бо сама пила цю отруту колись. Я вже про це казала.

— Перевірте її, — Елісса не витримала. — Може в неї ще є якісь флакони, га? Може це вона нам показала не той, з якого щось додала в чай королеви?

Лікар кинув погляд на панікерку і вказав на чашку з напоєм:

— У цей чай ви додали кульбабу, леді Офора?

— Так, — Даяна трималася впевнено і не намагалася нічого зайвого сказати чи зробити.

Чоловік взяв до рук чашку, понюхав, а потім і взагалі зробив ковток напою.

— Тут немає отрути, ваша величносте, — за мить промовив він, відставивши чашку на столик. — Тільки порошок крижаної кульбаби. Леді Офора не намагалася вас отруїти.

Я примружилася:

— Дякую, лікарю. Перепрошую, що потурбували вас.

— У будь-який час, ваша величносте, — він уклонився мені. — Це все? Ви добре себе почуваєте?

— Так, ви можете йти.

Він кивнув, протиснувся поміж вартових, які так і стояли біля дверей, і вийшов до коридору.

А я повернулася до своїх леді і зітхнула.

Буде важко. Відтепер, коли вони підозрюють одна одну буде дуже важко. 

***

Кілька днів потому. Кімната леді де Оргі

Стук у двері був досить тихим, щоб його почути. Дівчина, яка вже годину стояла біля дзеркала і ніяк не могла впоратися зі своїм волоссям, зітхнула і озирнулась. Вона почула.

— Заходьте! Поставте мій пакунок біля ліжка!

Двері прочинилися, та у відображенні Оріса побачила зовсім не слугу. У навіть не когось з подруг.

— Доброго дня, леді де Оргі, — лорд Стері увійшов у її кімнату тихою ходою, закривши за собою двері.

— Яка честь, — дівчина присіла в уклоні, — Великий підскарбію. Чим я можу вам допомогти?

— Хотілося б вірити, що і справді можете, — чоловік окинув поглядом невеличку кімнату у блакитних кольорах. — Та я вже ні на що не сподіваюся. 

Дівчина невпевнено посміхнулася, не розуміючи, чого від неї хоче Вищий лорд.

— Може чаю? — запропонувала вона. — Покликати слуг?

— Ні, не треба, — Вілфред залишився стояти на місці, не роблячи кроку далі. — Не хочу вас втомлювати довгими розмовами, тому скажу прямо. Я чув про ваші здібності, леді де Оргі. Ви багато чого помічаєте, і багато чого знаєте. І мені хотілося б вірити, що ми з вами не вороги.

Оріса стисла руки на спідниці, відчуваючи пастку. І тому промовчала, вичікуючи.

— Над короною нависла велика проблема. І мені здається, що ми могли б один одному допомогти.

— І якої допомоги ви потребуєте від мене, лорде Стері? — чемно відгукнулася леді королеви. — Я навіть уявити не можу, чим мої здібності могли б бути корисні вам та короні.

Гість посміхнувся:

— Не скажіть, міледі. В мене теж є люди, які багато чого помічають та доповідають мені. Та шлях їм відкрито не всюди. 

Оріса примружилася і недовірливо спитала:

— Ви пропонуєте мені роботу, лорде Стері?

— Якщо вона вам потрібна — так, — спокійно відгукнувся Великий підскарбій. — Якщо ж ні, я пропоную вам допомогти роду Фрейвіл у цей непростий час.

— І ви впевнені, що не я труїла королеву, якщо стоїте тут, — ще з більшою підозрілістю промовила дівчина.

Вона вагалася. Бо це могла бути якась хитра пастка, про яку дівчина не здогадувала. Та наступні слова… наступні слова змусили її здригнутися.

— Ви б не стали труїти ту, хто врятував вам життя, леді де Оргі, — з легкою посмішкою відповів лорд Стері. — Мені відомо, що саме ви той свідок, Орісо. Мені багато чого відомо, що може захистити корону. 

— Тоді навіщо вам я? — дівчина скинула підборіддя, недовірливо дивлячись на Вищого лорда. Вона намагалася не згадувати про ту ніч. Та зараз… страх знову скував її в холодні тенета.

— Вам нема чого хвилюватися, — запевнив її Вілфред. — Я друг короля. А ви — подруга і леді королеви. Я не видам цю таємницю. Вона відома лише мені та тій людині, яка була поблизу і бачила все.

— Був ще один свідок? — шепіт зірвався з дівочих губ.

— Можливо. То що ви скажете на мою пропозицію, леді де Оргі? Мені б не завадили ваші вуха та очі?

Оріса вагалася кілька миттєвостей. А потім просто здалася під натиском того, що завжди зводило її з розуму, — допитливості.

— Що я маю робити?

Лорд Стері не стримав посмішки:

— Те, що і завжди. Спостерігайте. А коли мені знадобиться ваша допомога, я відправлю до вас людину. Разом ми зможемо захистити корону. У цьому я впевнений.

Вілфред Стері пішов так само тихо, як і прийшов. Залишивши леді де Оргі у досить дивному стані. Десь поміж страхом та зацікавленістю.