***

Айла Фрейвіл

Спека та холод поєдналися в одну суцільну тортуру. Мене наче занурювали спочатку в холодні води Кришталевого моря, а потім викидали на пісок Сонячної пустки. Давали змогу зігрітися, а за мить шкіра починала палати від вогню, від жару. І коли вже не було змоги виносити цей пекельний біль, крижані води знову охоплювали мене.

Це тривало нескінченно довго. Здавалося, все життя.

А потім…

— Кохана.

Цей голос… Цей голос. Він пролунав десь наді мною. Десь настільки поряд і так само далеко, що хотілося вити крізь зуби. Хотілося рвати всесвіт на лахміття, аби тільки дістатися до нього.

— Я тут, Айло. Я тут.

Дотик до руки я відчула. І вчепилася в це відчуття, як в рятівну ниточку. Як в те, що може мене врятувати від цих нескінченних тортур. Від жаху, який охоплював мене кожної мити. Кожного вдиху.

— Айло…

Сухе повітря обідрало горло і я закашлялася. Наче наковталася води з піском. Наче не мала змоги дихати.

— Айло?

Переляк та здивування в голосі коханої людини змусили мене щосили потягнутися до нього. Ці емоції… вони лякали. Я хотіла дізнатися, чому Оуен засмучений. Чому кличе мене.

— Оуене, — губи обпекло болем, наче я розідрала їх піском. Очі горіли, коли я спробувала їх розплющити. — Оуене…

— Я тут, кохана, я тут, — шепіт наблизився. — Все добре. Все буде добре.

— Дитина?

— Він цілий, — я відчула руку чоловіка на животі. — Нашому сину нічого не загрожує. Все добре. Лікар допоміг. Я знайду того, хто тебе отруїв. Я присягаюся.

Отруїв? Мене отруїли?

Ці питання я б хотіла поставити, та сил на це не лишилося. Не було сил і на те, щоб тримати очі розплющеними. Я лише побачила короля біля себе і… цього було достатньо. Тепер я знала, що ніяка крига та спека мені не загрожують. Не загрожують нашому сину. Бо його батько з усім розбереться.

Саме з цими думками мене знову затягнуло у гидку темряву слабкості та болю. Болю, який з кожним новим припливом ставав все слабше та слабше поки остаточно не розчинився у порожнечі.

***

Крижаний палац.

Фрейліни королеви сиділи мовчки. Їх зібрали в одній з віталень, коли сонце вже сховалося за обрієм. Окрім них в кімнаті, оздобленій сріблом та червоним оксамитом, знаходився король і двоє його радників.

А саме Вілфред Стері та Алар Тормейт.

— Ваша величносте, як себе почуває королева? — леді Лейла порушила тишу і огледілася в пошуках служниць. Колишній леді Мейрі зараз хотілося чогось випити. Та нікого з прислуги у вітальні не було.

А двері були так щільно закриті, що якби вона і хотіла когось гукнути, навряд би її хтось почув.

— Її величності краще, — Оуен поглянув на жінку і кивнув.

Напевно вона була єдиної з фрейлін королеви, кого він не підозрював. Його ставлення змінилося. До неї, та не до її дару. Хоча…

— Нехай боги її оберігають, — Лейла видихнула і завмерла на місці, очікуючи почути причину їхнього збору.

— Так, — вперед ступив чоловік, якого фрейліни бачили лише кілька разів за своє життя, — королеві краще. Та це не скасовує того, що вашу королеву намагалися отруїти. Намагалися вбити спадкоємця роду Фрейвіл.  

Фрейліни, як одна, злякано поглянули на Великого камергера. І Алару це дуже не сподобалося. Адже хтось з них просто мав щось знати. Та їхня реакція вказувала або на те, що ніхто з них нічого не помітив. Або на те, що хтось з них мав непогані акторські здібності.

— Я хочу, щоб кожна з вас, згадала, чи бачила щось незвичне, — продовжив Алар, спостерігаючи за реакцією фрейлін. Більше за всіх його зараз цікавила леді Офора. Бо саме вона зрозуміла, чим труїли королеву. Це могло бути збігом, а могло і не бути. — Чи змінювалися служниці королеви? Хто відповідав за зв’язок з кухнею? Хто робив напої?

— Служниці не змінювалися, мілорде, — промовила рудоволоса фрейліна. Вона сиділа у кріслі біля вікна і супила брови. — З кухнею зазвичай зв’язувала я або леді Офора. Напої… або слуги, або ми самі. Не так багато моментів, в які можна було додати отруту.

— Тобто, леді де Оргі, хтось з вас чи слуг намагався отруїти королеву, — Оуен вже не стримував себе. Невдоволення та лють вихлюпнулися в слова короля. — І ви нічого не помітили? 

— Отрута, про яку зараз йде мова, — леді Офора заговорила тихим, але впевненим голосом, — змінює смак їжі та напоїв. Пам’ятаєте, її величність казала, що їй все на смак інакше? Чого саме це стосувалося? Хтось пам’ятає?

Тепер всі дуже пильно дивилися на Даяну. І король в тому числі.

— Звідки ви знаєте стільки про цю отруту, леді Офора? — чоловік звернувся до неї і примружився.

— Я сама її колись приймала, ваша величносте, — підтиснув губи, відповіла вона. І опустила погляд.

Стороннім могло здатися, що дівчина збентежена цим вимушеним зізнанням. І тільки король зрозумів, що бентежить її інше. Оуен здогадувався чию дитину ця дівчина вбила у власному тілі. І від цього йому стало моторошно.

— Ви маєте слідкувати за тим, що їсть та п’є королева, — Вілфред Стері вперше з початку цієї зустрічі заговорив. — Ви маєте зробити все, щоб убезпечити її та її дитину. Та якщо ви щось знаєте і не кажете, краще зробити це зараз. Сьогодні вам ще можуть пробачити. Завтра ж ваша голова буде відтята за зраду. Тому…

Він провів перед собою рукою, наче запрошуючи до дій. Та жодна з фрейлін більше рота не відкрила. Вони крадькома кидали погляди одна на одну, наче підозрюючи у чомусь, та жодна і слова не вимовила.

Вітальня спорожніла за кілька миттєвостей. Фрейліни королеви вийшли за двері разом, та потім поділилися на купки. Леді де Оргі та леді Тейруа крокнули в одну сторону, а леді Офора та леді Фрейвіл в іншу.

Король вийшов одразу за ними і перехопив погляд Даяни. Вона на мить затрималася на місці. А потім відвела погляд і поквапилася геть. Може король і хотів обговорити те відкриття, та дівчина не бачила у цьому сенсу. Все те, що їх пов’язувало, було в минулому. То ж і обговорювати там не було чого.

— Леді Фрейвіл, — Оуен прийняв мовчазну відповідь Даяни і звернувся до Лейли, яка вже встигла зробити кілька кроків, — можна вас попросити залишитися?

Жінка озирнулася і схилила голову:

— Звісно, ваша величносте.

А потім кивнула Даяні, яка теж зупинилася.

За мить король залишився сам на сам з Лейлою Фрейвіл в коридорі на третьому поверху Крижаного палацу. Лорд Тормейт та лорд Стері чекали на них у вітальні.

— Можу я попросити вас повернутися, — король відійшов від дверей, — з вами нам є про що поговорити.

— Так, мілорде, — Лейла трималася стійко, не показуючи жодних емоцій. Вона повернулася всередину і зупинилася біля виходу. — Чим я ще можу допомогти, ваша величносте?

— Скажу прямо, — Оуен кашлянув, кинув погляд на своїх радників, — я не люблю магію. Не довіряю. І я б ніколи в житті не звернувся б до вас із проханням, зазирнути у майбутнє для себе. Та Айла… я хвилююся. Я не хочу, щоб вона постраждала у всьому тому, що зараз відбувається. Якщо ваш дар зможе допомогти нам знайти того, хто намагався отруїти королеву…

— Я зрозуміла, ваша величносте, — леді Лейла кивнула. — Та мій дар не настільки простий, щоб дати легку відповідь на складне запитання. Я можу спробувати зазирнути в майбутнє. І якщо боги будуть добрі до всіх нас, я знайду необхідну вам відповідь.

Король кивнув.

А Лейла пройшла повз лорда Тормейта і опустилася в крісло:

— Мені потрібна ваша допомога, ваша величносте. Дайте свою руку. Це зв’язок через кров. Ви пов’язані з вашим сином, в частково з королевою через ритуал, який провели у день весілля.

Оуен не став ні про що питати. Придушив своє невдоволення власною поведінкою і зупинився біля родички. Торкнувся її руки.

Кілька миттєвостей нічого не відбувалося. Леді Лейла просто сиділа з заплющеними очима. Мовчала. А потім рвучко видихнула.

— Я бачу, — прошепотіла вона, вчепившись в долоню короля холодними тонкими пальцями, — я бачу королеву. Вона жива та здорова. Я бачу вашого сина. Він поряд з нею, та вдалині. І я бачу людей, які їх оточують. Людей, які їх захищають.

Лейла розплющила очі і відпустила долоню короля. Нахилилася, намагаючись поновити подих.

— Кого ви бачили, леді Фрейвіл, — Алар крокнув до жінки. — Кого не було серед тих, хто захищає королеву? 

Жінка поглянула на радника короля. Так пильно та ціпко, що йому стало ніяково.

— Ви там були, лорде Тормейт.

— Нам не треба знати, хто там був, — Оуен не дав договорити Лейлі, коли вона поглянула на короля. — Мене цікавить те, кого там не було. Ви бачили фрейлін?

— Тільки двох, — прошепотіла вона. — Я бачила леді Офору. І себе.