***

— Вам дуже личить, міледі, — Елісса зробила вже друге коло навколо мене, роздивляючись сукню, пошиту для сьогоднішнього заходу.

— Дякую, — я посміхнулася у відповідь і знову поглянула у відображення.

Через дзеркало на мене дивилася я сама з зібраним смоляним волоссям, яке прикрашало кілька срібних шпильок з розсипом чарівних рубінів. Оголені плечі трохи прикривала масивна пектораль з такого ж срібла, прикрашена великими рубінами. А от сукня… в мене серце завмирало, кожного разу, як я роздивлялася майстерну роботу модисток та швачок.

Довгі вузькі рукави, прикрашені тонкою вишивкою та прозорими камінчиками розміром з найменшу краплю. Широка подвійна спідниця з важкої темно-кармінової тканини та легких сріблястих вставок. Розшитий срібними пластинками корсет.

Такої сукні в мене ще в житті не було.

— Так, вам дуже личить, — промовила Даяна, зупиняючись поряд. Сьогодні дівчина вдягнулася у звичні для неї кремові кольори. Зібрала золотисто-каштанове волосся у високу зачіску і тепер разом з іншими фрейлінами допомагали зібратися мені. — Тільки мені здається, що корсет треба трохи підзатягнути. Трохи.

— Тоді треба буде розшнуровувати верхню сукню, — насупилася Елісса, обходячи мене знову по колу. — Мені здається, сукня добре сіла.

— Вона то може і сіла, — пирхнула Даяна, — та чим тонша талія, тим краще. Принаймні доти, доки леді Айла не завагітніє.

— Та ще ж весілля не було, — охнула Елісса, почервонівши.

— І що з того? — знизала плечима леді Офора, зупиняючись позаду мене і починаючи розшнуровувати верхню сукню. — Король своє слово вже сказав. То ж шлюбна ніч лише умовність. До того ж чим швидше леді Айла завагітніє, тим краще для всього королівства.

— Ну годі вже бентежити нам леді Тейруа, — посміхнулася я, озирнувшись до родички Великого канцлера. — До шлюбної ночі, як і до весілля ще багато часу.

— Не так вже й багато, — промовила леді де Оргі, проходячи повз нас трьох і зупиняючись біля дзеркала. В руках вона тримала невеличкий пензлик з чорною фарбою. — Ви й не помітите, як той час сплине, міледі.

Я лише посміхнулася її відображенню, яке вже малювало собі невеличкі смужки на повіках.

Всі у моїй кімнаті були зайняті підготування до балу-маскараду. Окрім леді Лейли. Вона зараз лише спостерігала за метушінням інших фрейлін. І вставала з крісла, тільки коли була потрібна її допомога мені.

— Ви не зацікавлені у святі, леді Мейрі? — спитала я в неї, коли мій корсет було розшнуровано і ще раз затягнуто. Та так міцно, що я і вдихнути зайвий раз не могла. А от леді Офора була задоволена своєю роботою.

— В моєму житті було вже багато таких свят, леді Месау, — чемно відгукнулася найстарша з моїх фрейлін. — До того ж я ніколи їх не полюбляла, навіть у найкращі свої роки. 

— Цьому є пояснення, — втрутилася в розмову леді де Оргі, відступивши від дзеркала і дозволивши, знову побачити ту неймовірну сукню, яка зараз була на мені.

— Справді? — Лейла поглянула на Орісу. — Знову ваші плітки, люба?

— Звісно, — дівчина посміхнулася, навіть не зашарівшись. — Плітки містять багато корисних відомостей. Як і брехні, звісно. Треба тільки одне від одного вміти відділяти.

Леді Мейрі закотила очі і випросталася. Темно-блакитна спідниця нагадала мені хвилю океану, коли сколихнулася від руху своєї власниці. Жінка крокнула до вікна, за яким починало сутеніти. Погода сьогодні була пристойною. Ні завірюхи, ні сильного вітру. Крізь невелику кількість пухнастих хмарок виднілися перші зірочки.

Оріса спостерігала за жінкою мовчки. Не збираючись поки нікому з нас розповідати, що саме вона знала про мою найстаршу фрейліну.

— Так, я не полюбляю такі заходи, — нарешті промовила леді Мейрі, повернувшись до всіх нас обличчям. Обличчям, на якому не було написано жодної емоції. Всі тонкі зморшки розгладжені, а в крижано-блакитних очах читається лише спокій. — Бо байстрюків не надто полюбляють на таких заходах. Як і байстрюки не надто полюбляють з'являтися на них. Це те, що ви дізналися, леді де Оргі? Те, що я байстрючка? Кончарка, яка вигідно вийшла заміж?

— Не лише це, — Оріса небезпечно посміхнулася. — Нашій майбутній королеві варто знати кому ви приходитеся родичкою, леді Лейло. Чи вам так не здається?

— Це не секрет. Як і те, через що ви тут, — жінка віддзеркалила посмішку рудої фрейліни. — Я сестра леді Фрейвіл. Молодша сестра. Народжена від чоловіка, ім’я якого мені невідомо. Якщо ви збиралися це використати проти мене, як якусь зброю, леді де Оргі…

— Ви сестра леді Фрейвіл? — я відсахнулася і наступила на спідницю сукні. Тканина затріщала. — Так от чому леді Фрейвіл наполягала на вашій кандидатурі, леді Лейло.

— Я не знаю, чому вона наполягала, — сухо відповіла жінка, дивлячись лише на мене. — Ми не спілкуємося вже багато років. Рівно з того моменту, як я намагалася подружитися з сестрою. А вона від мене відвернулась. Тому для мене це така ж сама несподіванка, леді Айло, як і для вас.

Вона зітхнула. На мить заплющила очі, а потім знову подивилася на мене. Та промовила:

— Розумію ваші побоювання. Ви бажали бачити поряд із собою дівчат, яким можете довіряти. Так от, з леді Фрейвіл мене не пов’язує нічого окрім спільної матері. Це все, що між нами з нею є. Та якщо я вас не запевнила своїми словами, буде краще, якщо я поїду завтра зранку. Це вас влаштує, леді Айло?

— Так легко здаєтеся? — здивувалася я, вигнувши брову. — Якщо ви не плануєте шпигувати за моїми діями та доповідати про кожен крок леді Фрейвіл, вам нема потреби їхати. Я лише шкодую, що дізналася про цю… кхм… таємницю саме таким чином.

— Мені теж шкода, — злегка нахиливши голову, промовила леді Лейла. — Я спробую завоювати вашу довіру, моя королево. Та якщо мені це не вдасться, повідомте про це. Я не стану наполягати ні на чому. Це життя навчило мене, що такі… Такі як я ні на чому не можуть наполягати.

Оріса тихо кашлянула, крокнула повз мене. Її видав не тільки кашель, а й стук підборів.

— Леді Лейло, пробачте мені. Я не мала права…

— Ні, ви все правильно зробили, леді де Оргі, — найстарша з фрейлін подивилася на дівчину. — Ви повідомили нашій королеві про свої підозри. Це гідний вчинок. Тому я не ображаюся на вас. Хоча мені і не подобається ваша любов до пліток.

Я озирнулася і зустрілася поглядом з Еліссою. Дівчина кусала губи і кидала злякані погляди то на леді Лейлу, то на Орісу, то на мене. Здається, дівчину налякала вся ця ситуація. І мені захотілося якось її підтримати. Та єдине, що я змогла зробити, це простягнути їй руку в тонкій ажурній рукавичці. І Елісса схопилася за мої пальці, а в очах промайнула вдячність.

От здається і…

— Даяно?! — я нарешті побачила четверту дівчину.

Вона якраз відкрила шафу, в якій служниці розвісили на гачках мої сукні та плащі.

— Ой, міледі! — вона озирнулася, здригнувшись. — У вас тут просто стільки суконь, які у Содії не за погодою… Може ви подаруєте мені щось? Я планую вийти заміж за когось з Ісафіру. Там кажуть спекотно. Причарую його у чомусь з цього одягу.

Я ще мить дивилася на Даяну. А потім розсміялася. Елісса невпевнено підтримала мій сміх. А потім і Оріса долучилася до нас.

— Я подумаю над твоїм проханням, — крізь сміх вичавила я з себе. Видихнула і додала: — Але вже потім. Леді, де ваші маски? Бал вже скоро почнеться. Нумо!

Елісса відпустила мою руку і простягнула тонку кармінову маску зі срібними вставками. Мою маску на цей вечір.