Королівство криги
Зміст книги: 64 розділів
Жінка сиділа у глибокому кріслі, кутаючись у хутрову пелерину. У світі безлічі свічок неважко було помітити що вона стара і страшна, як гори, що оточили палац.
— І що, ти готова до всього цього? — її голос проскрипів немов гілка старезного дерева, на яке налетів вітер.
А я… я намагалася не тремтіти. Від холоду, який був у цьому місці за пана. І від страху. Бо я не була готова. Точно не була
— Так, — голос здригнувся, видаючи брехню. Кашлянувши, я видихнула і, звівши очі на ту, що питала мене, промовила. — Так, леді Фрейвіл, я готова стати дружиною вашого сина.
— Ще б ти відповіла інакше, — вона пирхнула і змахнула сухою рукою. — Не кожного дня випадає нагода стати королевою, га?
Я прикусила язика і просто ввічливо посміхнулася у відповідь.
Може і не кожного дня випадає така можливість. Та й інших охочих я щось не помітила, поки їхала з теплого сонячного дому у це покинуте богами та природою місце. У цей крижаний морок, який мав назву королівство Содія.
Королівство? Ха! Просто великий клапоть відірваної від будь-якого материка землі. Клапоть, вкритий снігом та льодом, які ніколи не тануть. Клапоть, огороджений з усіх боків такими високими скелями, що сонце майже не зазирає у цей морозний світ.
Стати королевою цього… От навіть не знаю, чи справді батько ухвалив таке рішення через велику любов до мене.
Здригнувшись від ознобу, який пробирав до кісток, я знову подивилася на жінку, яка лякала одним своїм виглядом. Наче увібрала у себе весь той холод, що тут панував.
— Роззуйся, — промовила вона.
— Що?
— Зніми свої черевички, які якесь дівча власноруч вишивала перлинами, — стара скривилася. — Давай.
Це було настільки несподіваною вказівкою, що я навіть питати не стала. Зняла черевики й торкнулася босими ногами холодного чорного каменю… і застигла від здивування.
Підлога була теплою. У приміщенні не було жодного каміна, щоб зігріти повітря і стіни. Але підлога була теплою.
— Це місце ще не раз здивує тебе, дівчинко. А тепер йди, слуги покажуть тобі твою кімнату. Ти мала дуже втомитися після такої довгої подорожі.
— Дякую, леді Фрейвіл, — я швидко взулася і випросталася, склавши руки у замок перед собою, щоб уклонитися. — Коли ви не проти, я б хотіла спитати…
— Про те, коли тебе познайомлять з королем? — вона не дала мені навіть закінчити, порушуючи всі правила етикету. — Звісно тебе це цікавить. Не хвилюйся, ви познайомитеся як тільки він повернеться з полювання.
Мимо волі я поглянула у бік вікна, за яким лютувала завірюха.
Король на полюванні? У таку негоду?! Це ж якесь божевілля!
Та казати про це вже не стала. Ще раз уклонилася матері короля і крокнула до дверей.
— Кутайся тепліше вночі, вони в нас холодні, — голос старої наздогнав мене вже у проході.
— Дякую за пораду, міледі. М’якої вам ночі.
«М’якої ночі?»
Я сама пирхнула від того, чого побажала цій жінці. Вона точно не потребувала м’якості, вона потребувала тепла. Як і всі ті нечисленні мешканці палацу і кількох міст та сіл навкруги.
У коридорі чекало двійко дівчат, вони склонилися при моїй появі. І одна, та що була з сірим довгим волоссям, зібраним у товсту косу, заговорила до мене:
— Пані, ваша кімната вже готова, а речі розкладені. Якщо ви не проти, ми пропонуємо вам пройти за нами. Ми готові допомогти вам підготуватися до сну.
— Добре. Як твоє ім’я?
Дівча ще сильніше схилила голову:
— Тія, міледі. А це Шейя. Допоки ви не прикликали до себе фрейлін, ми будемо вашою допомогою у цих стінах.
Фрейліни… Мої майбутні фрейліни мали виїхати наступним кораблем. Тобто, якщо не стрінуть шторм десь на шляху, дістануться Содії днів за десять.
Я точно знала, що для молодої королеви Ісафіру підбирали фрейлін дуже ретельно. Моя кандидатура була відсторонена через невисокий зріст. Подумати тільки! Зріст!
Цікаво, які умови були для дівчат, які згодилися поїхати у сніжну Содію? Сумніваюся, що надто суворі.
Служниці більше і слова не сказали, мовчки провели мене незнайомими коридорами й відкрили двостулкові двері з пористого чорного дерева. За ними знайшлася невелика кімната у блакитних та білих кольорах. Широке ліжко під золотим балдахіном, платтяна шафа кілька тумб та овальне дзеркало на стіні.
Якщо спочатку мені здалося, що превалюючи кольори тут білий та блакитний, бо саме такими були стіни та стеля, то помилку я визнала за мить. Превалюючим кольором був колір золота. Бо все, до чого дотягувався погляд, було оздоблене цим металом.
— Тут я буду мешкати до весілля? — спитала я, роздивившись.
— Так, міледі. Вам подобається?
І що я мала відповісти? У маєтку батька мої кімнати були в три рази більше. Я сама підбирала тканини та майстрів. Та правила не дозволяли відповісти так, як того бажало серце.
— Мені все подобається, — усмішка вийшла, наче, натуральною. — Я стомилася і бажаю прийняти ванну перед сном.
Сказавши це, я поглянула на служниць. І я, і вони знали, що у цій кімнаті немає ванної. Немає навіть балії чи тазиків. Нічого, що могло б допомогти збити зі шкіри бруд та пил.
— Перепрошую, міледі, та в Содії не заведено мати ванни, — Шейя відповіла першою, низько уклонивши голову. — Вимитися ви зможете завтра. Не хвилюйтеся, простирадла ми замінимо до наступної ночі.
От і вся відповідь. Два місяці перебувати у подорожі на кораблі, який постійно кидає з хвилі на хвилю, щоб тепер не мати змоги просто помитися. Дякую, батьку, що дуже хотів зробити з дочки бодай якусь королеву.
Так і закінчився мій перший вечір у незнайомій країні на краю світу. У темряві кімнати, важкостях трьох ковдр, під якими було так само холодно, як і без них. І з рідкими завиваннями завірюхи за вікном.
***
Крижаний палац.
— Ви кликали мене? — Чоловік увійшов до невеликої вітальні на першому поверсі, низько вклонившись.
Це було просто питання. Він точно знав, що його кликала та, що ще нещодавно була королевою-матір’ю. Та не поставити цього питання просто не міг.
Знала це і жінка, яка навіть не поворухнулася після того, як молода гостя вийшла за ці самі двері якийсь час тому. За вікном все ще вила завірюха, та ця пісня крижаної природи заспокоювала жінку і дарувала надію на незмінне майбутнє.
— Так, лорде Тормейт, проходьте, — Тріне Фрейвіл поглянула на хлопчисько, яке вже перетворилося на дорослого чоловіка, і посміхнулася. Колись давно вона зробила на нього ставку і вгадала. — Хотіла б почути від вас, що ви думаєте про нашу майбутню королеву.
Чоловік кашлянув, крокнувши вперед. Підтис губи, а за мить вже заговорив:
— Айла Месау досить непогана пара для нашого короля, королево-мати…
— Припини! Я тебе прошу! — жінка змахнула рукою. — Ну яка я королева-мати? Мій син вже як два роки посів трон. Я відмовилася від цього титулу, як тільки Оуен вдягнув корону!
Лорд Тормейт не зашарівся, не зніяковів. Він лише посміхнувся жінці:
— Ваше бажання для мене вище за закон, леді Фрейвіл, — схиливши голову, промовив він. — Так от… наша гостя і майбутня королева… Вона досить непогана партія для короля. Освічена, розумна…
— Якщо вона така вже розумна, то наступний корабель відвезе її звідси якнайдалі, — пирхнула мати короля, знов не дослухавши доповідь. — Аларе, це ти її знайшов і ти привіз. Отже, скажи мені щось таке, що не зміг передати листом. Ти подорожував із нею два місяці кораблем. То ж?
— Так, ми й справді дісталися з Ісафіру одним кораблем, та я не спілкувався з леді Месау особисто. У цьому не було потреби. До того ж я не мав скомпрометувати майбутню королеву, її не мали бачити у компанії якогось чоловіка.
Леді Фрейвіл тільки очі закотила, та цього разу не перебивала посла.
— Як я вже сказав, Айла освічена та красива. Вона молода та здорова, зможе подарувати королю багато дітей. До того ж його величності сподобався її портрет, який я надіслав з Ісафіру. А я надіслав тоді з десяток портретів різних кандидаток. Може вона і не принцеса, якої б ви бажали вашому сину, леді Фрейвіл. Та я певен, вона вас ще здивує.
— Мене більше здивувало те, що ти не зміг домовитися з королем Ісафіру щодо одруження мого сина на його молодшій сестрі. Тому зараз ми приймаємо тут дочку якогось графа.
— Так, не зміг, — не став заперечувати посол королівства Содія. — Бо вона була вже заручена. А розрив цієї домовленості міг перетворитися на війну. До якої Ісафір не готовий. Вам не сподобалася Айла, міледі?
— Вона не готова до жорсткості нашої країни. Кажу тобі, якщо вона втече за кілька місяців, я цьому навіть не здивуюсь.
Алар тільки посміхнуся:
— Ви й про мене так казали, коли запросили до свого двору, міледі. Та я кожного разу повертаюся, навіть коли їду. Содія нікого просто так не відпускає.
***
Айла Месау
Ранок я зустріла з посмішкою. І нехай навкруги зима, яка не має кінця. Нехай, для мене ця країна чужа та дивна. Нехай так, та я зможу виправити стан родини, допомогти батьку та сестрам знайти гідну партію. Як тільки вдягну корону, багато що зміниться для дому Месау.
Недарма на гербі нашого дому зображено фенікса, як символ надії на нове і краще майбутнє.
О так, ранок я зустріла з новою надією, яку минулого вечора нівечила втома.
Знайшовши на тумбочці біля ліжка мідний дзвіночок, покликала приставлених до мене королевою-матір’ю служниць. Як би моя родина мала кращі статки, я б привезла з собою своїх помічниць. Та незабаром прибудуть фрейліни й вже стане легше.
— Пані, доброго вам ранку! — помічниці з’явилися швидко, наче чекали під дверима. — Сніданок вже готується, яку сукню ви бажаєте вдягти?
Сукню… Боюся, що ті сукні, які вмістилися у три скрині, будуть надто легкими для місцевої погоди. Та робити нічого.
— Світло-зелену з довгими рукавами, — відповіла, згадавши, яке з моїх вбрань пошито з найтовщої тканини. — А ще я все ж таки хотіла б прийняти ванну.
Служниці обмінялися поглядами. І судячи з того, як Шейя звела брови, дівчата вже обговорили моє «незвичне» побажання.
— Міледі, — Тія зітхнула, дивлячись на подругу, а потім квапливо повернулася до мене, — леді Фрейвіл наказала супроводити вас до їдальні, як тільки ви будете готові. На жаль, для купання часу вже недостатньо. Адже король повернувся сьогодні зранку. На вас чекає зустріч з вашим майбутнім чоловіком.
— І королева-мати бажає, щоб на цю зустріч я з’явилася з шаром пили, бруду та солі, які налипли на мою шкіру за два місяці подорожі?
Тія тільки здригнулася, та нічого не відповіла.
А я закотила очі й, упевнивши себе в тому, що раз королю я сподобалася на тому паршивому портретику, який відправив йому мій батько, то можна і потерпіти ще день. Хоча я збрешу, якщо скажу, що на світі зараз існує щось ліпше за мідну ванну з теплою та пінною водою.
— Добре, допоможіть вдягтись.
Це було останнє, що я промовила у бік служниць, які виконували зовсім не мої накази.
А потім, коли всі необхідні процедури було завершено, я нарешті крокнула за двері кімнати. На зустріч зі своїм майбутнім чоловіком, якого я не бачила навіть на портретах.
_____
Книга буде безкоштовною в процесі написання.
Замість грошей мені - задонатьте 50 грн на ЗСУ та насолоджуйтеся історією безкоштовно в процесі написання та ще два тижні після закінчення ♥
Коментарі
Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар
Авторизація Реєстрація